Справа №333/4351/18
Провадження №6/333/36/26
05 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., представника заявника ОСОБА_1 , представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Павликівського В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про заміну порядку та способу виконання судового рішення по справі №333/4351/18 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та зобов'язати вчинити певні дії, -
За рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» на користь ОСОБА_2 362 037 грн. 10 коп. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків, обов'язкових платежів та 10 000 грн. 00 коп. моральної шкоди. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Форум» шляхом включення акцептованих вимог позивача на суму 521 802 грн. 82 коп., як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу та подати зміни, внесені до Реєстру акцептованих кредиторів ПАТ «Банк «Форум» на затвердження Фонду. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Форум» шляхом включення акцептованих вимог позивача (моральної шкоди) на суму 15 000 грн. 00 коп., як таких, що підлягають задоволенню у восьму чергу та подати зміни, внесені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Форум» на затвердження Фонду. У задоволенні іншої частини вимог судом відмовлено.Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2019 набрало законної сили 13.05.2019.
До Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про зміну порядку та способу виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2019 року по справі №333/4351/18. В обґрунтування зазначив, що на порушення вимог Конституції України, ЦПК України рішення суду від 10.04.2019 не виконано, чим порушуються його права. Виконання цього рішення є неможливим, у зв'язку із ліквідацією ПАТ «БАНК ФОРУМ» та його припиненням з 04.07.2019. Разом із тим, виходячи із приписів ст. 240-1 Кодексу законів про працю України, а також ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», п. 3 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, яка управляє майном ПАТ «БАНК ФОРУМ» ще три роки після внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення банку, а тому вважає вказаний Фонд процесуальним правонаступником ПАТ «БАНК ФОРУМ», який має виконати рішення суду. Зміна способу та порядку виконання рішення від 10.04.2019 є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів, та є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення. Тому просив змінити спосіб і порядок виконання вказаного рішення суду шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 362 037,10 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2025 року (головуючий суддя Круглікова А.В.) заяву задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 29.10.2025, апеляційну скаргу представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2025 та ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2025 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 матеріали справи передано судді Кругліковій А.В.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2025 року заяву про самовідвід судді Круглікової А.В. у цивільній справі за заявою про заміну порядку та способу виконання судового рішення по справі №333/4351/18 задоволено, справу передано до канцелярії суду для виконання вимог процесуального закону відповідно до ст. 33 ЦПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2025 матеріали справи передано судді Тучкову С.С.
У судовому засіданні заявник підтримав подану ним заяву, з підстав у ній визначених. Також просив постановити окрему ухвалу в порядку ст.262 ЦПК України.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував з підстав, визначених у запереченнях на заяву про зміну порядку та способу виконання і запереченнях на заяву про постановлення окремої ухвали.
Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
На час набрання рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2019 року законної сили повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК ФОРУМ» здійснювалися Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноважених осіб.
На підставі постанови Правління НБУ №135 від 13.03.2014 «Про віднесення ПАТ «БАНК ФОРУМ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №043/14 про введення з 14.03.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «БАНК ФОРУМ». На підставі постанови Правління НБУ №355 від 13.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 49 від 16.06.2014 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК ФОРУМ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким у ПАТ «БАНК ФОРУМ» з 16.06.2014 відкликано банківську ліцензію, розпочато процедуру ліквідації банку.
04.07.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «БАНК ФОРУМ» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк - ліквідованим.
Таким чином, станом на час розгляду даної заяви, ОСОБА_2 не може реалізувати своє право на виконання рішення суду в зазначеній частині у зв'язку з припиненням юридичної особи ПАТ «БАНК ФОРУМ», який був відповідачем у справі, внаслідок його ліквідації без правонаступників, та припиненням повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у зв'язку з ліквідацією банку.
Судом встановлено, що зобов'язання перед ОСОБА_2 виникли після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «БАНК ФОРУМ», у зв'язку з його звільненням із банку.
Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії і початок процедури його ліквідації, як юридичної особи зумовили настання для ОСОБА_2 таких правових наслідків, коли початок процедури ліквідації відповідача унеможливив стягнення з ПАТ «БАНК ФОРУМ» належних йому за рішенням суду коштів.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Зазначені положення національного законодавства кореспондуються з висновками висловленими у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 ЄСПЛ зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
У Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява №6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява №30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04).
На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч.ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв'язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно зі ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено ст. 16 ЦК України.
Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст. 16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду підлягають з'ясуванню обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому, у будь-якому випадку при зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті.
При вирішенні питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен з'ясовувати обставини, що свідчать про неможливість такого виконання.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003, при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що, відповідно до ст. 373 ЦПК та ст.121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Враховуючи, що судом встановлено обставини, що унеможливлюють виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2019 року, яке набрало законної сили, суд доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для зміни порядку та способу виконання цього рішення шляхом встановлення судом нового заходу для реалізації права заявника ОСОБА_2 на отримання стягнутих на його користь грошових коштів, а саме: присудженого до стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.
Заперечення представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про те, що Фонд не є правонаступником ПАТ «БАНК ФОРУМ» та не відповідає за зобов'язаннями неплатоспроможного банку у спірних (трудових) правовідносинах суд вбачає не спроможними
Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до ч. 1ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
2-1) накладення нових обтяжень чи обмежень на майно (активи) (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій);
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами;
6) заміна кредитора у зобов'язанні банку на договірній основі, крім випадків передачі всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов'язань приймаючому або перехідному банку.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку. Зобов'язання банку, передбачені п.2, 6 ч.6 цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.
Однак, виплата заробітної плати не обмежується і не пов'язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена п. 3 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Початок процедури ліквідації банку, про наслідки якої зазначено у ст.ст.46,48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не тягне за собою обмеження прав працівників (колишніх працівників) такого банку на отримання заробітної плати відповідно до п. 3 ч. 6ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ст. 43 Конституції України гарантоване право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Це право кореспондується з вимогами ст.97 та гарантіями ст. 233 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці».
Тобто, запровадження в банківській установі тимчасової адміністрації чи початок її ліквідації не можуть бути підставою для відмови у захисті судом права працівника щодо виплати заробітної плати.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №274/3529/16-ц.
При цьому, обмеження, встановлені ст. 36 Закону про гарантування вкладів, поширюються також і на вимоги до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація або розпочата ліквідація, про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, які за своєю природою хоч і стосуються відповідальності роботодавця за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати праці, проте, не є вимогами про стягнення заробітної плати.
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №362/7975/15-ц , від 29 серпня 2018 року у справі №127/10129/17.
Також відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №362/7975/15-ц , від 29 серпня 2018 року у справі №127/10129/17, від 22 серпня 2018 року у справі №559/1777/15-ц , від 13 березня 2018 року у справі №910/23398/16, від 25 січня 2018 року у справі №711/2644/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №757/5583/15-ц , від 20 січня 2016 року у справі №127/2709/15-ц, запровадження тимчасової адміністрації банку та початок його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів.
Крім того, відповідно до ст.11 Конвенції Міжнародної організації праці №95, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, визнано, що у разі банкрутства або ліквідації підприємства працівники, «зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством» і яку буде виплачено, як привілейований кредит, до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту має визначатися національним законодавством.
Такий порядок передбачено у п. 2 ч. 1ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, а також наведених висновків Верховного Суду, суд доходить до висновку, що стягнення присуджених до стягнення заявнику сум середньої заробітної плати за рішенням суду повинно здійснюватися в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який під час розгляду судом справи, ухвалення рішення та набрання ним чинності, мав повноваження розпоряджатися майном ПАТ «БАНК ФОРУМ» щодо виплати працівнику середнього заробітку, повинні покладатися обов'язки щодо виконання судового рішення, оскільки відсутній інший спосіб виконати судове рішення та захистити порушені трудові права заявника.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення заяви про постановлення окремої ухвали стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення відповідно до ст.262 ЦПК України. Так, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду. Суд не постановляє окремих ухвал за клопотанням сторін. Під час розгляду заяви про заміну порядку та способу виконання судового рішення судом не встановлено підстав для постановлення окремої ухвали.
Керуючись ст.435 ЦПК України, суд, -
Заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про заміну порядку та способу виконання судового рішення по справі №333/4351/18 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та зобов'язати вчинити певні дії, - задовольнити.
Змінити порядок та спосіб виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2019 по справі №333/4351/18-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та зобов'язати вчинити певні дії, а саме:
«Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, адреса: 04053, місто Київ, вул. Січових Стрільців, 17) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) присуджену рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2019 по справі №333/4351/18-ц - 362 037 (триста шістдесят дві тисячі тридцять сім) грн. 10 коп. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків, обов'язкових платежів та 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. моральної шкоди».
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з її проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст судового рішення складено 05.02.2026 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.С. Тучков