Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/47/26 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 404/10025/23 Доповідач в колегії апеляційного суду
Категорія 121 (101) Л ОСОБА_1
21.01.2026 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
За участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
захисників - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинуваченого - ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницькому кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Голованівськ, Голованівського району, Кіровоградської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-17.07.2007 року вироком Голованівського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;
- 12.02.2010 року вироком Голованівського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, 10.03.2010 року звільнений умовно-достроково з невідбутою частиною покарання 1 рік 7 міс. 27 днів;
-20.12.2010 року вироком Голованівського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 122, ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;
-28.03.2011 року вироком Голованівського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. 05.03.2016 року звільнений по відбуттю строку покарання.
-18.04.2018 року вироком Голованівського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185, 395, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці;
-10.08.2018 року вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. 13.05.2021 року звільнений по відбуттю строку покарання;
-09.11.2023 року вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Стягнуто з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_9 3000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 400000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_12 на користь держави 3824 грн. судових витрат за проведення експертизи.
Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання щодо речових доказів.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_12 визнаний винуватим та засуджений за те, що він спричинив умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, за наступних обставин.
26.09.2023 року близько ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою без постійного місця проживання, знаходився за місцем свого тимчасового проживання, а саме в непридатному для проживання гаражному приміщенні, яке розташоване неподалік котельні за адресою: АДРЕСА_3 , де в цей час разом з ним перебувала його знайома ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де вони разом відпочивали.
В подальшому до вказаного місця прийшли ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обвинувачений ОСОБА_12 висунув звинувачення ОСОБА_14 з приводу нібито крадіжки ним грошових коштів. В ході суперечки на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин у ОСОБА_12 виник умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 . Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , діючи умисно та цілеспрямовано, ОСОБА_12 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, підійшов до ОСОБА_14 та кулаками рук почав наносити невизначену кількість ударів в ділянку голови.
В подальшому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 залишили ОСОБА_14 поблизу гаража, а самі відлучилися до приміщення аптеки, з метою придбання медикаментів для ОСОБА_16 .
Близько 19 години 30 хвилин, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 повернулись до гаражного приміщення, де виявили сидячим на кріслі ОСОБА_14 . В свою чергу ОСОБА_12 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, кулаками рук та ногами наніс серію ударів по тілу ОСОБА_14 , в тому числі по голові. В результаті неправомірних дій ОСОБА_12 у потерпілого ОСОБА_14 згідно висновку експерта № 900 від 07.11.2023 року виявлено тілесні ушкодження у вигляді: а) закритої черепно-мозкової травми: рана лобної ділянки голови, синця в ділянці спинки носу з переходом на верхню та нижню повіки обох очей; саден спинки носу з переходом на в праве крило носу, у зовнішнього краю лівої орбіти, в ділянці лівої щоки чотири, крововиливи в слизову верхньої та нижньої губи; крововилив в скроневий м'яз справа; крововилив під павутинну оболонку обох півкуль головного мозку та в товщу моста, крововилив під тверду мозкову оболонку об'ємом 150 мл, забій головного мозку, набряк головного мозку, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті; б) закрита тупа травма шиї - крововиливи в м'які тканини шиї там'язи щитоподібного хряща, переломи правого рога під'язикової кістки, щитоподібного хряща справа на рані правого верхнього рогу та в ділянці кута справа, крововилив в слизову голови складок, які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень; в) синця в нижній третині правого передпліччя по задньо-внутрішній поверхні; садна на межі середньої та нижньої третини правого передпліччя; ділянки с крапкових крововиливів на грудній клітині справа та в верхній третині правого плеча, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень,
В подальшому, потерпілий ОСОБА_14 залишився лежати на землі, де 27.09.2023 року був виявлений без ознак життя. Після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 пішов відпочивати до гаражного приміщення.
27.09.2023 року ОСОБА_12 з місця події зник та невдовзі був затриманий працівниками правоохоронних органів.
Смерть ОСОБА_14 настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми з крововиливом під тверду та павутинну мозкову оболонку головного мозку, забоєм речовини головного мозку.
Не погоджуючись з вироком районного суду, прокурор в апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_12 , вважає, що вирок суду в частині засудження за ч. 2 ст. 121 КК України є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Просить вирок відносно ОСОБА_12 скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_12 визнати винним за ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом повного складання покарань за даним вироком та за вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09.11.2023, із застосуванням положень ст. 72 КК України, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Включити до мотивувальної частини обставину, яка обтяжує покарання: рецидив злочину.
В іншій частині вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09.04.2025 щодо ОСОБА_12 залишити без змін.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що згідно до обвинувального акту переданого на розгляд суду ОСОБА_12 висувалося обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України вчиненого за наявності рецидиву, а також в стані алкогольного сп'яніння та відповідно до приписів п.п. 1,13 ч. 1 ст. 67 КК України зазначено обставиною, яка обтяжує покарання.
Також нормою абз. 5 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Крім того, приписами абз. 5 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
При постановленні вироку судом залишено без уваги та не мотивовано, як зазначено в рішенні, відсутність обтяжуючої обставини у вигляді рецидив злочину, хоча і вказана в обвинувальному акті.
Вказане суперечить нормам абз. 3 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, де відображено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Так, суд сам у вступній частині зазначив відомості про притягнення ОСОБА_12 до кримінальної відповідальності, згідно яких жодна із перерахованих не є погашеними в порядку встановленому ст.ст. 89-91 КК України.
Крім цього в мотивувальній частині, при оцінці особи під час призначення покарання, суд врахував неодноразовість притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_12 .
Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_12 вперше був засуджений 17.07.2007 Голованівським районним судом Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений з іспитовим строком на 2 роки. Надалі 12.02.2010 Голованівським районним судом Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, 10.03.2010 року звільнений умовно- достроково з невідбутою частиною покарання 1 рік 7 міс. 27 днів.
З врахуванням вказаних відомостей, приписи ст. 89 КК України зазначають, такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Однак, 20.12.2010 Голованівським районним судом Кіровоградської області за ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 122, ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. В подальшому ОСОБА_12 засуджений 28.03.2011 Голованівським районним судом Кіровоградської області за ч. З ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців. 05.03.2016 року звільнений по відбуттю строку покарання. 18.04.2018 Голованівським районним судом Кіровоградської області за ч. З ст. 185, 395,ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці. 10.08.2018 Новоархангельським районним судом Кіровоградської області за ч. З ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці. 13.05.2021 року звільнений по відбуттю строку покарання. 09.11.2023 Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Приписами ст. 34 КК України встановлено, що рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Більше того, додатковим аргументом, який свідчить про наявність вказаної обтяжуючої обставини є те, що інкриміноване кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 121 КК України не утворює повторності злочину передбачену у статті чи частині статті Особливої частини КК, як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, оскільки попередньо вчинені кримінальні правопорушення за ознаками ст.ст. 125, ч. 1 ст. 122, 185, 186, 345, 395 КК України.
Крім цього, згідно постанови пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме абз. 2 ч. 6 виснувано, що відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суд, установивши наявність зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 цієї статті обтяжуючих обставин, зобов'язаний навести їх у вироку та врахувати при призначенні покарання. Обставини, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК, суд залежно від конкретних обставин справи (зокрема, за відсутності зв'язку якоїсь із названих у цих пунктах обставин зі злочином) вправі не визнати обтяжуючими, навівши у вироку відповідні мотиви.
Проте, ці обставини не знайшли відображення у рішенні суду та не були належним чином мотивовані на предмет наявності або відсутності.
За наведених підстав прокурор вважає, що обтяжуюча обставина передбачена п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, а саме рецидив злочину є доведеною належними та допустимими доказами у справі та повинна бути врахована судом при призначенні ОСОБА_12 покарання.
Ще одним проявом незаконності ухваленого рішення щодо ОСОБА_12 є залишення поза увагою факту притягнення до кримінальної відповідальності Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. А тому, очевидним є порушення суду що полягає в незастосуванні приписів ч. 4 ст. 70 КК України, які необхідно відобразити в мотивувальній та резолютивній частинах.
Що стосується невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то матеріали кримінального провадження не містять в собі доказів про наявність пом'якшуючих обставин, натомість наявні обставини, які обтяжують покарання та передбачені п.п. 1,13 ч. 1 ст. 67 КК України, а саме рецидив злочину та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про відсутність моральних цінностей та неможливість проживати в цивілізованому, демократичному, правовому суспільстві.
При цьому, суд при призначенні покарання ОСОБА_12 не врахував, що виправлення засудженого є таким впливом покарання на його свідомість за допомогою якого усуваються ті негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
ОСОБА_12 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України не визнав, пояснивши те, що він не причетний до спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , які спричинили його смерть, а визнає себе винним за ст. 125 КК України, оскільки спричинив тілесні ушкодження потерпілому за декілька днів до інкримінованої події та які не могли призвести до смерті. Більше того, про злочинну налаштованість свідчить невизнання цивільного позову, незважаючи на доведення провини.
Отже, обвинувачений не вважає свої кримінально карані дії протиправною поведінкою та не надає їм критичної оцінки, не погоджується з оцінкою її дій як суспільно-небезпечних, не засуджує їх, тим самим не висловлює готовності понести за вчинене передбачену законом відповідальність, а навпаки заперечує свою причетність до вчинення злочину.
Дані обставини в своїй логічній сукупності явно свідчать про занадто м'яке покарання та неможливість виправлення ОСОБА_12 , а також не врахування судом конкретних обставин заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , що спричинили його смерть за наявності обтяжуючих обставин.
Більше того, призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років не є найнижчою мірою, однак свідчить про м'якість, оскільки ОСОБА_12 за інкримінованим кримінальним правопорушенням притягується до кримінальної відповідальності в восьме, при цьому жодна із попередніх судимостей не погашені, та відбуваючи призначене покарання не буде досягнута мета, а саме виправлення та перевиховання особи.
Крім цього, прокурор звертає увагу на невідбутий вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09.11.2023.
Вказане очевидно стверджує про необхідність призначення більш суворого покарання обвинуваченому ніж 8 років позбавлення волі, оскільки санкція статті передбачає покарання від 7 до 10 років.
Саме тому прокурором висловлено позицію щодо міри покарання у виді 9 років позбавлення волі.
З урахуванням викладеного цілком логічним є призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за правилами повного складання покарань призначених вироками Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09.11.2023 та 09.11.2023 із застосуванням приписів ст. 72 КК України задля виконання завдання кримінального кодексу.
Захисник ОСОБА_10 у своїй апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_12 скасувати ухвалити новий вирок, яким обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 121 КК України на підставі п.3 ч. 1 ст.284 КПК України не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначає, що у оскаржуваному вироку суд зазначив про те, що вина ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України доводиться дослідженими судом доказами. При цьому, суд першої інстанції не надав належної оцінки показам обвинуваченого ОСОБА_12 .
Також суд безпідставно поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілої ОСОБА_9 , оскільки вони не узгоджуються з показаннями обвинуваченого та в силу ст. 97 КПК України є показаннями із чужих слів. Окрім того, вважає, що потерпіла ОСОБА_17 особисто зацікавлена в постановлені обвинувального вироку, оскільки як наслідок безпідставно отримує грошові кошти в рахунок відшкодування їй моральної та матеріальної шкоди.
Показанням свідка ОСОБА_16 , суд також не надав належної оцінки, які на думку захисника є недопустимим доказом. Під час допиту свідка ОСОБА_16 в суді першої інстанції свідок перебував в неадекватному стані, з явно вираженими ознаками наркотичного сп'яніння. Окрім того, вважає, що суд повинен був критично оцінювати показання надані свідком ОСОБА_16 , який плутався в наданих показах, а окрім того, який особисто зацікавлений в наслідках розгляду кримінальної справи та постановлені обвинувального вироку з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Свідок ОСОБА_18 , на покази якого посилається суд, не вказує на причетність обвинуваченого ОСОБА_12 до вчиненого кримінального правопорушення.
Під час допиту свідок ОСОБА_19 плутався в показаннях, не повідомив дату коли саме на передодні він зустрічався з потерпілим ОСОБА_14 . Повідомив, що обвинувачений ОСОБА_20 , зі слів потерпілого ОСОБА_14 , наніс йому тілесні ушкодження 25.09.2023 року, про те потерпілий помер ІНФОРМАЦІЯ_5 від нанесених тілесних ушкоджень, які отримав за 5-12 годин до настання смерті. Окрім того, показання в частині спільного проживання потерпілого ОСОБА_14 та потерпілої ОСОБА_9 не відповідають дійсності, є неправдивими, оскільки спростовуються як показаннями свідка ОСОБА_15 , яка вказує на її спільне проживання з потерпілим так і показаннями інших свідків. А окрім того, допитаний на стадії досудового розгляду свідок ОСОБА_19 сам повідомляє про те, що потерпілий ОСОБА_14 проживав разом з ОСОБА_15 .
Покази свідка ОСОБА_15 суд обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки покази вона надала не послідовні, плутані та не логічні. Повторний допит даного свідка не сприяв усуненню плутанини та непослідовності.
Допитана в суді першої інстанції ОСОБА_15 дійсно плуталась в своїх показаннях, не могла чітко зазначити хронологію подій, а саме хто і коли наносив потерпілому ОСОБА_14 тілесні ушкодження. Окрім того, свідок ОСОБА_15 зазначила про те, що у зв'язку з складними стосунками з батьками остання пішла з дому, в подальшому її прихистив у себе потерпілий ОСОБА_14 з яким вона разом проживала. На момент вчинення кримінального правопорушення вона з потерпілим ОСОБА_14 мала стосунки.
Протокол огляду місця події від 27.09.2023 року згідно з яким оглянуто ділянку місцевості по вул.Шатіло біля буд.12А, де було виявлено труп ОСОБА_14 та сліди РБК.
Протокол пред'явлення особи за фотознімками від 27.09.2023 року згідно якого свідок ОСОБА_19 впізнав ОСОБА_12 , якого він бачив разом з ОСОБА_14 та на якого ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вказували, як на того, хто побив потерпілого ОСОБА_14 - даний протокол не підтверджує факт побиття обвинуваченим ОСОБА_12 потерпілого, оскільки ті події на які вказував свідку ОСОБА_19 потерпілий ОСОБА_14 відбувались за два дні до спричинення останньому тілесних ушкоджень в наслідок яких він помер.
Протокол проведення слідчого експерименту від 03.10.2023 року, в ході якого свідок ОСОБА_16 показав, як ОСОБА_12 наносив удари потерпілому ОСОБА_14 - захист вважає, що суд повинен критично ставитись до вказаного доказу, оскільки свідок ОСОБА_16 надавав неправдиві показання на стадії досудового розслідування, в суді першої інстанції сам підтвердив факт нанесення ним ударів потерпілому, обрана позиція захисту, що виражалась в наданні неправдивої інформації з метою самозахисту, та уникнення від кримінальної відповідальності в подальшому.
Висновок експерта №900 від 07.11.2023 року згідно якого на тілі ОСОБА_14 виявлено тілесні ушкодження - про те вказаний висновок експерта не доводить той факт, що вказані тілесні ушкодження потерпілому наніс саме обвинувачений ОСОБА_12 , лише констатує які було виявлено тілесні ушкодження при огляді трупа потерпілого.
Окрім того, відповідно до даного Висновку підсумовуючи данні судово- гістологічного та судово-токсикологічного дослідження «ушкодження прижиттєві» приблизна давність утворення ушкоджень 5-12 годин до моменту настання смерті.
Як вказує свідок ОСОБА_19 зі слів потерпілого ОСОБА_14 йому відомо, що обвинувачений ОСОБА_12 наносив йому удари 25.09.2023 року, орієнтовно за 48 годин до моменту настання смерті.
Висновком експерта №1004т від 20.10.2023 року.
Висновок експерта №3341 від 29.09.2023 року згідно з яким у ОСОБА_14 виявлено в крові етиловий спирт в кількості 2,58 г/дмЗ.
Висновок експерта №156 від 31.10.2023 року.
Висновок експерта №900/1 від 16.11.2023 року, згідно якого тілесні ушкодження у ОСОБА_14 могли виникнути за обставин на які вказує в слідчому експерименті свідок ОСОБА_16 - суд повинен був критично ставитись до показів свідка ОСОБА_16 та перевірити його причетність до вчиненого злочину.
Висновок експерта №688 від 10.11.2023 року згідно якого на парі кросівок ОСОБА_12 виявлено кров людини, яка може походити від ОСОБА_14 - проте захисник зауважує, що це є припущенням, а формулювання «може» не є прямим доказом, що сліди крові виявлені на кросівках обвинуваченого належать саме потерпілому.
Окрім того в матеріалах кримінального провадження є інші висновки, які також вказують, що кров потерпілого була виявлена на одязі свідка ОСОБА_16 , про те при постановленні вироку судом не було надано їм належної оцінки.
Окрім того, судом не було надано оцінку:
27.09.2023 року свідок ОСОБА_16 добровільно видав слідчому на дослідження свій одяг, а саме: штани джинсові, чорну кофту, кросівки.
В матеріалах кримінального провадження міститься висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під дією лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №870 від 27.09.2023 року, однак захисник вважає, що даний доказ є недопустимим, так як, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під дією лікарських препаратів видається лікарем за наслідками огляду ВОДІЇВ. Відповідно до «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735 передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Проте захисник звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_12 не виконував функції водія. Окрім того, лікар, який проводить огляд водія з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під дією лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції не є експертом, та не попереджається про кримінальну відповідальність.
Також не надана оцінка іншим письмовим доказам у справі, зокрема висновкам судово-медичних експертиз та протоколам відібрання експериментальних зразків.
Таким чином сторона захисту вважає, що не було підстав винесення обвинувального вироку, жодного належного та допустимого доказу на нанесення обвинуваченим ОСОБА_12 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_21 не здобуто.
Проаналізувавши наявні в матеріалах докази, фактично судом першої інстанції постановлено вирок на підставі наданих показів свідка ОСОБА_22 та ОСОБА_15 інших доказів які б підтверджували вчинення ОСОБА_12 інкримінованого йому кримінального правопорушення не має.
Окрім того, захисник вважає, що вирок також підлягає скасуванню в частині задоволення цивільного позову.
В матеріалах кримінального провадження містяться протоколи допитів свідків, які зазначають про те, що у вересні 2023 року потерпілий ОСОБА_14 проживав разом з ОСОБА_15 .
Однак захисник зауважує, що окрім того, що відповідно до КПК України та інших законодавчих актів ОСОБА_9 неправомірно набула статусу потерпілої, остання не обґрунтувала завдану їй моральну та матеріалу шкоду, жодного доказу не надала.
Під час допиту в суді першої інстанції потерпіла повідомляла про те, що остання перебувала на утриманні у померлого, проте останній не мав постійного місця проживання, постійного місця роботи, заробітку, пенсії чи будь-якого іншого джерела доходу. Потерпіла зазначила, що саме вона час від часу допомагала йому з їжею.
Тобто ОСОБА_9 не проживала спільно з потерпілим ОСОБА_14 , не була з ним пов'язана спільним побутом, не мала взаємних прав та обов'язків, а окрім того, як вказують свідки, на момент події потерпілий ОСОБА_14 проживав разом з ОСОБА_15 .
Таким чином захисник вважає, що цивільний позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника, потерпіла ОСОБА_9 зазначає, що посилання захисника на те, що вона ( ОСОБА_9 ) не проживала спільно з потерпілим ОСОБА_14 , не була з ним пов'язана спільним побутом, не мала взаємних прав та обов'язків, а окрім того, як вказують свідки, на момент події потерпілий ОСОБА_14 проживав разом з ОСОБА_15 ,- спростовуються відповіддю КП «Житлово-Експлуатаційна організація №3» Кропивницької міської ради» за №12 від 17.01.2024 року згідно якої щодо надання інформації про фактично проживаючих осіб в квартирі АДРЕСА_4 повідомлено, що до повноважень КП «ЖЕО № З» КМР» не входить ведення обліку фактично проживаючих осіб.
За свідченнями сусідів, викладених в підписаному ними акті від 17 січня 2024 року, в період з 2020 року по вересень 2023 року включно в квартирі АДРЕСА_4 фактично, без реєстрації проживав громадянин ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Також нею було здійснено поховання свого співмешканця, що підтверджується товарним чеком від 28 вересня 2023 року.
Окрім того, потерпіла вважає, що суд першої інстанції дослідив всі докази по справі та не ставив під сумнів її процесуальний статус потерпілої в даному кримінальному провадженні. Також повністю погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, та заперечує щодо задоволення апеляційних вимог захисника.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та заперечив щодо задоволення апеляційної скарги сторони захисту; потерпілу та її представника, які підтримали апеляційні вимоги прокурора та заперечували щодо задоволення вимог захисника; обвинуваченого та його захисників, які підтримали свою апеляційну скаргу та заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченому, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути обов'язково мотивованим у вироку.
Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд, встановленого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією.
Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв'язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою має бути зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Однак, вказаних вимог кримінального процесуального закону в ході розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції не виконано.
По - перше, як слідує з обвинувального акта, 26.09.2023 року близько 20 години 00 хвилин ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який являється особою без постійного місця проживання, знаходився за місцем свого тимчасового проживання, а саме в непридатному для проживання гаражному приміщенні, яке розташоване неподалік котельні за адресою: АДРЕСА_3 , в цей час разом з ним перебувала його знайома ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 , де вони разом відпочивали.
В подальшому до вказаного місця прийшли ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Потім ОСОБА_12 висунув звинувачення ОСОБА_14 з приводу нібито крадіжки ним грошових коштів. В ході суперечки на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин у. ОСОБА_12 виник умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , діючи умисно та цілеспрямовано, ОСОБА_12 знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, підійшов до ОСОБА_14 та кулаками рук почав наносити невизначену кількість ударів в ділянку голови.
В подальшому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 залишили ОСОБА_14 поблизу гаража а самі відлучилися до приміщення аптеки, з метою придбати медикаменти для ОСОБА_16 .
Близько 19 години 30 хвилин, більш точного часу досудовим розслідування встановити не представилось можливим, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 повернулись до гаражного приміщення, де виявили сидячим, на кріслі ОСОБА_14 .
Таким чином, в обвинувальному акті убачаються суперечності у часі вчинення кримінального правопорушення, на які не звернув увагу прокурор, який затверджував обвинувальний акт, та сторона захисту.
Районний суд також не звернув увагу на вказані обставини, не встановив час скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_12 та у вироку у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначив, що 26.09.2023 року близько ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який являється особою без постійного місця проживання, знаходився за місцем свого тимчасового проживання, а саме в непридатному для проживання гаражному приміщенні, яке розташоване неподалік котельні за адресою: АДРЕСА_3 , в цей час разом з ним перебувала його знайома ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 , де вони разом відпочивали.
В подальшому до вказаного місця прийшли ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Потім ОСОБА_12 висунув звинувачення ОСОБА_14 з приводу нібито крадіжки ним грошових коштів. В ході суперечки на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин у. ОСОБА_12 виник умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , діючи умисно та цілеспрямовано, ОСОБА_12 знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, підійшов до ОСОБА_14 та кулаками рук почав наносити невизначену кількість ударів в ділянку голови.
В подальшому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 залишили ОСОБА_14 поблизу гаража, а самі відлучилися до приміщення аптеки, з метою придбати медикаменти для ОСОБА_16 .
Близько 19 години 30 хвилин, більш точного часу досудовим розслідування встановити не представилось можливим ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 повернулись до гаражного приміщення, де виявили сидячим, на кріслі ОСОБА_14 .
В свою чергу ОСОБА_12 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, кулаками рук та ногами наніс серію ударів по тілу ОСОБА_14 в тому числі по голові.
Тобто, суд першої інстанції у вироку сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним, проте не зазначив час /дату/ вчинення ОСОБА_12 кримінального правопорушення, чим допустив порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.
Незважаючи на те, що діючим КПК України чітко визначені повноваження суду апеляційної інстанції при розгляді апеляційних скарг учасників кримінального провадження, але виходячи з того, що згідно вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому за вказаних обставин, апеляційний суд позбавлений можливості усунути вище зазначені порушення. Вказане порушення вимог кримінального процесуального закону допущене судом першої інстанції в даний час перешкоджають апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Апеляційний суд у разі невстановлення судом першої інстанції часу вчинення злочину та наявності суттєвих розбіжностей або суперечностей в обвинувальному акті (що порушує право на захист та вимоги ст. 374 КПК України) має скасувати вирок та, залежно від можливості усунення порушень, ухвалити новий вирок (якщо обставини дозволяють) або направити справу на новий розгляд (якщо ці розбіжності свідчать про неповноту досудового розслідування та порушення ст. 291 КПК) .
По друге, колегія суддів, дослідивши журнали судових засідань від 09 січня 2024 року, 06 лютого 2024 року, 23 лютого 2024 року, 04 квітня 2024 року та 18 квітня 2024 року, дійшла висновку, що вони не відповідають вимогам ст. 108 КПК України, оскільки не містять усі визначені законом відомості.
У вказаних журналах судових засідань невірно зазначені присутні у судовому засіданні учасники.
Журнал підготовчого судового засідання від 09 січня 2024 року містить інформацію, зокрема, про головуючого, секретаря судового засідання, потерпілої, її представника, захисника, обвинувачених ОСОБА_12 та обвинуваченого ОСОБА_13 , при цьому інформація щодо прокурора відсутня.
Ті ж самі учасники зазначені і в журналах судових засідань від 23 лютого 2024 року та 06 лютого 2024 року, зокрема зазначені прізвища обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_12 . Інформація щодо участі прокурора у вказаних судових засіданнях відсутня.
В журналах судових засідань від 04 квітня 2024 року та 18 квітня 2024 року також зазначено обвинуваченого ОСОБА_12 , між тим з'являється прізвище обвинуваченого ОСОБА_23 , відомості щодо у часті прокурора у судових засіданнях - відсутня.
Чинним кримінальним процесуальним законом встановлено, що під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому КПК України (ст. 27 КПК України).
Журнал судового засідання є однією з форм фіксування кримінального провадження (п. 3 ч. 1 ст. 103 КПК України).
Відповідно до ст. 108 КПК України під час судового засідання ведеться журнал судового засідання, в якому зазначаються такі відомості: 1) найменування та склад суду; 2) реквізити кримінального провадження та відомості про його учасників; 3) дата і час початку та закінчення судового засідання; 4) час, номер та найменування процесуальної дії, що проводиться під час судового засідання, а також передані суду під час процесуальної дії речі, документи, протоколи слідчих (розшукових) дій і додатки до них; 5) ухвали, постановлені судом без виходу до нарадчої кімнати; 6) інші відомості у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно Інструкції щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 06.06.2022 № 156, результатом фіксування судового засідання є створення: (1) технічного запису судового засідання - електронного файлу в форматі відео- та (або) звукозапису. При цьому файл відеозапису судового засідання містить в собі одночасно відео- та звукозапис судового засідання; (2) журналу судового засідання відповідно до правил кримінального судочинства.
Під час здійснення фіксування судового засідання секретар судового засідання забезпечує ведення журналу судового засідання у відповідності до вимог процесуального законодавства, роздрукований паперовий примірник якого приєднується до матеріалів справи в паперовій формі.
Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_12 не було забезпечено ведення журналу судового засідання у відповідності до вимог процесуального законодавства, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, яке перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
По - третє, частина 1 ст. 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні 06 лютого 2024 року судом першої інстанції було ухвалено рішення про порядок дослідження доказів у справі. Зокрема, було прийнято рішення про дослідження письмових матеріалів кримінального провадження, допиту обвинуваченого та свідків.
Прокурором до суду було надано письмові докази в об'ємі 1 тому матеріалів провадження на 334 арк., за кількість 152 письмові докази, з них 20 висновків судових експертиз проведених під час досудового розслідування.
Проте, не зважаючи на визначений об'єм та порядок дослідження доказів у даній справі, місцевий суд дослідивши надані прокурором письмові докази у судовому засіданні (23.02.2024), зазначив у вироку лише незначну частину наданих стороною обвинувачення письмових доказів. При цьому, навіть зазначені у вироку докази суд лише перерахував, водночас не проаналізував їх і не дав їм оцінки з точки зору їх допустимості, достатності, законності та належності, й не перевірив кожен із них на відповідність вимогам ст.ст. 87, 97 КПК України. При цьому вагому частину доказів районний суд не виклав у вироку та належним чином не обгрунтував чому суд їх не взяв до уваги при ухвалені вироку.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені ці вимоги закону, оскільки значна частина доказів сторони обвинувачення залишилась без правової оцінки суду, частина оцінена однобічно та вибірково .
Злочин, передбачений статтею 121 КК України, становить підвищену суспільну небезпеку, оскільки життя та здоров'я людини є найвищою цінністю і це право є невід'ємним, невідчужуваним, непорушним і захищається державою.
У справі, що розглядалась, потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, в наслідок який наступила його смерть. Суд зобов'язаний був повно та всебічно дослідити всі обставини справи та надані сторонами докази, дати їм належну правову оцінку, адже обвинувачений так само, як і потерпілий, має право на отримання вмотивованого, законного та справедливого судового рішення.
Ці порушення КПК України апеляційний суд визнав істотними, тобто такими, що перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені істотні порушення - є процесуально неприпустимим при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються загальні засади забезпечення законності, змагальності сторін, забезпеченості доведеності чи недоведеності вини та одночасно обґрунтованості і вмотивованості судового рішення.
Висновки суду, зазначені у рішенні, мають прямо випливати з аргументації, а також бути чіткими, тобто такими, що не допускають неоднозначного трактування. Крім того суду необхідно послідовно поєднувати закон і з фактами у справі і наводити чіткі аргументи. Не дотримання зазначених вимог під час розгляду кримінального провадження є порушенням права на справедливий суд, гарантований ст.6 Європейської конвенції з прав людини.
Стаття 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до усталеної судової практики з питань судового розгляду кримінальних проваджень і ухвалення вироку, висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути належно мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення.
З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до переконання про те, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, що в свою чергу свідчить про неповноту судового розгляду, оскільки судом не досліджувались обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, вирок суду першої інстанції щодо обвинуваченого ОСОБА_12 не може бути визнано законним та обґрунтованим.
За таких обставин, вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів ст. 409, 412 КПК України, а тому з урахування усіх порушень, встановлених під час апеляційного розгляду кримінального провадження, вирок підлягає скасуванню.
Оскільки зміст вироку не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, висновки суду зроблені без ретельного аналізу та оцінки доказів, допущені судом порушення процесуального закону відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними, оскільки ставлять під сумнів повноту встановлення судом першої інстанції обставин провадження, що суперечить як основним завданням кримінального провадження так і його основним загальним засадам, таким як верховенство права, законність та забезпечення змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, що обґрунтовано ставить під сумнів законність і справедливість вироку, а також позбавляє апеляційний суд підстав у цій частині визнавати чи не визнавати обґрунтованими доводи в межах обвинувачення чи доводи сторони захисту.
Аналогічної позиції дійшов і Касаційний кримінальний суд Верховного Суду, виклавши її у постановах від 21.03.2024 (справа № 303/5635/21, провадження № 51-5169 км 23), від 31.01.2023 (справа № 688/2017/15-к,провадження № 51-2573км21), від 03.05.2023 (справа № 443/2309/13-к, провадження № 51-1319км23), де, окрім іншого, зазначено про обов'язок суду проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні всі доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення.
Оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 404 КПК України не вправі встановлювати й доказувати факти, які не були встановлені та не доведені судом першої інстанції, долучати до матеріалів провадження докази, які не були предметом дослідження місцевого суду, колегія суддів позбавлена можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
На переконання колегії суддів, допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, які колегія суддів не може виправити, використовуючи свої повноваження, відповідно до ст. 412, 415 КПК України, а отже є підставою для скасування вироку із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Що стосується доводів апеляційних скарг, як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки порушені ними питання спочатку підлягають дослідженню та перевірці при новому розгляді в суді першої інстанції, а вже потім при наявності судового рішення бути предметом апеляційної перевірки, так як суд апеляційної інстанції згідно ч. 2 ст. 415 КПК України при скасуванні вироку не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Таким чином, апеляційний суд констатує, що встановлені порушення, які були допущені судом першої інстанції при ухвалені вироку, з урахуванням положень ст. 2, 7, 9, 409, 412, 415 КПК України, є істотними та такими, що тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому розгляді суду першої інстанції належить врахувати наведене, доводи викладені в апеляційних скаргах, дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.
Керуючись ст. 376 ч.2, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 квітня 2025 року, стосовно ОСОБА_12 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_12 в тому ж суді в іншому складі суду.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_12 продовжити на 60 днів, тобто до 11 год. 50 хв. 21.03.2026 року.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4