Провадження № 11-кп/803/837/26 Справа № 210/6281/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 лютого 2026 року Колегія суддів Дніпровського апеляційного суду в складі:
судді доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2025 року, якою залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про умовно-дострокового звільнення від відбування покарання,
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2025 року залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Обґрунтовуючи ухвалене рішення, суд 1-ї інстанції, оцінюючи у сукупності всі дані, які можуть служити чинником для визнання поведінки ОСОБА_6 такою, що свідчить про його виправлення, прийшов до висновку, що останнім не надано конкретних переконливих даних про те, що процес його виправлення досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим призначеного покарання перестає бути доцільним і подальше його виправлення можливе в умовах перебування на волі.
Доводи апеляційної скарги:
Засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду 1-ї інстанції та ухвалити нове рішення про його умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що висновки суду, зазначені в оскарженій ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що суд не повно дослідив дані, що характеризують його особу. Суд приділив увагу лише старим стягненням, але не врахував його позитивну поведінку протягом останніх 2-х років.
Вважає, що твердження суду про недоведення виправлення через ставлення до праці, є формальним. Наголошує, що різниця в 2 бали (63 замість 65), не може бути безумовною підставою для відмови в клопотанні про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, оскільки Методика не є актом прямої дії, що встановлює юридичну заборону.
Звертає увагу, що він розкаюється повністю у вчиненому та зобов'язується в подальшому так не вчиняти. Вважає себе таким, що не становить небезпеки для суспільства.
Позиції сторін в суді :
Засуджений ОСОБА_6 , належним чином повідомлений про місце, день та час судового розгляду, клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні або про відкладення розгляду справи не надав, тому колегія суддів, в порядку ч. 4 ст. 405 КПК України вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги засудженого за його відсутності.
Прокурор надав клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними в справі матеріалами, та просив апеляційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін як законну та обґрунтовану.
Висновки суду:
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги засудженого, колегія суддів вважає наступне:
Із матеріалів справи вбачається, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 січня 2021 року визнано винним ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, за ч.1 ст.185 КК України, та призначено йому покарання у виді 120 годин громадських робіт.
Відповідно до вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 січня 2021 року ОСОБА_6 засуджений за кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.185 КК України.
Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2021 року, визнано винним ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення за ч.2 ст.389, ч.1 ст.71, ст.72 КК України, що є кримінально-караним діянням та призначено йому покарання у вигляді 03 місяців 10 днів арешту.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року визнано винним ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення за ч.1 ст.186, ч.4 ст.70 КК України, що є кримінально-караним діянням та призначено йому покарання у вигляді 02 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України з іспитовим строком на 02 роки.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2022 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.186 КК України у вигляді 02 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України з іспитовим строком на 02 роки. Визначено вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2021 року виконувати самостійно.
Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2022 року визнано винним ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення за ч.2 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді 03 років позбавлення волі, за ч.2 ст.15 ч.2 ст.186 КК України призначено покарання у вигляді 04 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у вигляді 04 років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2021 року більш суворим за даним вироком остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у вигляді 04 років позбавлення волі.
Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року, з урахуванням вироку Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, яким вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року скасовано в частині призначення покарання, призначено ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.185 КК України у вигляді 02 років позбавлення волі, за ч.4 ст.185 КК України призначено покарання у вигляді 05 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у вигляді 05 років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2022 року більш суворим за даним вироком остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у вигляді 05 років позбавлення волі. На підставі ч.ч.1, 4 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року, та остаточно ОСОБА_6 призначено покарання у вигляді 05 років 02 місяців позбавлення волі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2024 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено від покарання у вигляді 120 годин громадських робіт, призначеного вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2021 року, за ч.1 ст.185 КК України, від покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року, з урахуванням вироку Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, за ч.2 ст.185, ч.4 ст.185, ч.1 ст.70, ч.4 ст.70, ч.ч.1, 4 ст.71 КК України, на підставі ч.2 ст.74 КК України.
ОСОБА_6 , вважається засудженим за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2022 року, за ч.2 ст.185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.186, ч.1 ст.70 КК України, до 04 років позбавлення волі, із застосуванням ч.4 ст.70 КК України.
Початок строку: 10.06.2022 року. Кінець строку: 15.04.2026 року.
Станом на день звернення з клопотанням засуджений ОСОБА_6 відбув 2/3 призначеного судом строку покарання.
Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що суд відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого мотивував свої висновки тим, що існування формальних підстав для звільнення умовно-достроково засудженого ОСОБА_6 , обумовлених лише відбуттям певного строку покарання та наявності заохочень не дають суду підстав для задоволення подання адміністрації виконання покарань про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6 .
Врахувавши положення ст. 81 КК України, дані про поведінку засудженого за весь час відбуття покарання, в тому числі й дані, що характеризують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів і особу засудженого в цілому, в тому числі і поведінку засудженого за останні 2 роки, суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про відсутність достатніх даних про те, що до ОСОБА_6 можливо застосувати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а тому залишив без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 .
Відповідно до положень ч.2, п.2 ч.3 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: не менше не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі.
Разом з тим, згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. п. 2, 17 Постанови № 2 від 26 квітня 2002 року Пленуму Верховного Суду України "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким" умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття такого рішення є доведеність при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці.
Станом на момент звернення до суду 1-ї інстанції з клопотанням про застосування ст. 81 КК України, засуджений ОСОБА_6 в місцях позбавлення волі знаходиться з 17 квітня 2022 року в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», з 22 серпня 2022 року в ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» дільниця ресоціалізації, з 05 липня 2023 року ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», з 17 липня 2023 року ДУ «Криворізька вправна колонія (№80)» та з 19 травня 2025 року ДУ «Криворізька вправна колонія (№80)» дільниця соціальної реабілітації.
За час відбування покарання в установі засуджений ОСОБА_6 три рази притягувався до дисциплінарної відповідальності, допущене порушення виражалося у порушенні розпорядку дня, порушення локалізації, самовільне пересування, приймання водних процедур в локальному секторі церкви в басейні для проведення обряду хрещення
За час відбування покарання в ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» характеризується посередньо, за сумлінне ставлення до суспільно-корисної праці заохочений 1 раз. Підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими. До виконання законних вимог адміністрації ставиться не завжди сумлінно через особисту неорганізованість, ввічливо ставиться до персоналу установи виконання покарань.
Відповідно до Висновку щодо ступеня виправлення засудженого, із урахуванням аналізу критеріїв оцінки виправлення засудженого, характеристики під час відбування покарання, психологічної характеристики засудженого, підсумкової оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та результатів індивідуальної програми соціально-виховної роботи (за підсумком (загальним балом) розділів IІ - VI): засуджений ОСОБА_6 не довів своє виправлення, оскільки набрав менше 65 балів, а саме 63 бали.
Апеляційний суд вважає вірним висновок суду 1-ї інстанції, що наявність заохочень та відсутність діючих стягнень не може свідчити достаменно, що засуджений довів своє виправлення, оскільки висновок про виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передує розгляду питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від покарання.
З матеріалів справи не встановлено, як під час розгляду судом 1-ї інстанції, так і під час апеляційного розгляду, що засуджений своєю сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів виправлення та його поведінка зазнала таких позитивних змін, що не вимагає подальше утримання в місцях відбування покарань.
Апеляційний суд враховує, що станом на день розгляду клопотання, засуджений відбув 2/3 строку покарання, що є формальною умовою для застосування пільги за ст. 81 КК України.
Як вбачається з характеризуючих даних на ОСОБА_6 та висновку щодо ступеня виправлення засудженого станом на 29.09.2025 року засуджений не довів своє виправлення, та не може бути представлений до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Доводи апелянта, що розбіжність лише у два бали не є істотним, а Методика не є актом прямої дії, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими. Так, Методика визначення ступеня виправлення засудженого, затверджена Наказом Міністерства юстиції України 19 січня 2023 року №294/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 січня 2023 року за №117/39173.
Крім того, як вбачається з оскарженої ухвали суду 1-ї інстанції, не лише вказані висновки щодо ступеня виправлення засудженого було покладено в обґрунтування рішення суду, а навпаки, такий висновок було враховано поряд з іншими критеріями, що характеризують особу засудженого ОСОБА_6 . Тож, такі доводи засудженого не відповідають матеріалам справи, оскільки вони було предметом дослідження судом 1-ї інстанції та їм надано повну оцінку.
Разом з тим, одне заохочення, отримане засудженим, не свідчить про динамічний поступовий процес його виправлення, оскільки за змістом ч. 1 ст. 118 КВК України засуджені мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.
Із Довідки про доходи вбачається, що засуджений ОСОБА_6 працевлаштований, однак, за період з січня 2025 року по вересень 2025 року отримував дохід лише в період з червня по вересень 2025 року, що на думку суду не може свідчити що ставлення засудженого до праці набули таких позитивних, послідовних та сталих змін, що свідчать про його виправлення.
Тож, апеляційні доводи засудженого щодо доведеності ним виправлення, є суперечливими, а сумлінне ставлення до праці на виробництві, що зазначено як підстави заохочень ОСОБА_6 , є обов'язками засуджених, встановленими КВК України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України 28 серпня 2018 року №2823/5.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано виходив з того, що заохочення ОСОБА_6 були зроблені адміністрацією установи з метою стимулювання його правослухняної поведінки, ще не є ознакою виправлення засудженого.
Разом з тим, сам по собі факт сумлінного ставлення засудженого до праці та задовільного реагування на заходи виховного впливу, не може служити переконливою підставою для висновку про те, що засуджений виправився та не буде продовжувати вчиняти нові злочини. Висновок суду про виправлення засудженого повинен бути зроблений і з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також даних, що характеризують його особу.
Суд, на підставі оцінки ступеня виправлення засудженого за весь період відбування покарання, обгрунтовано прийшов до висновку, що засуджений ОСОБА_6 лише став на шлях виправлення, однак ще не довів свого виправлення. Апеляційні доводи засудженого у протилежному, є необґрунтованими та не підтверджуються дослідженими матеріалами справи. Разом з тим, останній не позбавлений права клопотати про застосування до нього положень статті 82 КК України (заміни покарання на більш м'яке), проте застосування умовно-дострокового звільнення є передчасним.
Об'єктивних фактів та даних, які б свідчили, що ОСОБА_6 своєю сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, що є підставою для застосування статті 81 КК України, на чому наполягає засуджений в своїй апеляційній скарзі, під час судового розгляду не встановлено.
Оцінюючи у сукупності всі дані, які можуть служити чинником для визнання поведінки ОСОБА_6 такою, що свідчить про його виправлення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що останнім не надано конкретних переконливих даних про те, що процес його виправлення досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим призначеного покарання перестає бути доцільним і подальше його виправлення можливе в умовах перебування на волі.
Судом 1-ї інстанції враховано, що згідно зі ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Аналізуючи наведені дані колегія суддів доходить висновку, що суд 1-ї інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що останнім не надано конкретних переконливих даних про те, що процес його виправлення досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим призначеного покарання перестає бути доцільним і подальше його виправлення можливе в умовах перебування на волі.
Доводи апеляційної скарги засудженого про необґрунтованість оскарженої ухвали суду 1-ї інстанції не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому не є слушними та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 419, 539 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 04 листопада 2025 року, якою залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4