Справа №348/469/25
06 лютого 2026 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,
секретаря - Кушнірчук М.Д.,
з участю: представника відповідача, адвоката - Куцого О.С.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна справу за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач в особі представника Котницького І.О. 14.08.2025 року звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №429-22/340 від 21.12.2005 року, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 161197 грн. 72 коп. та складається з: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість -33406 грн. 51 коп., суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 127791 грн. 22 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі - 2422 грн. 40 коп.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року.
12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Відповідно до договору, відповідач ОСОБА_1 зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.
Зазначає, що відповідно до рішення Надвірнянського р-нного суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 року, справа № 348/1788/15-ц на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором № 429-22/340 від 21.12.2005 року, в розмірі -224 679 грн.85 коп., однак дане рішення відповідачем не виконано.
В результаті невиконання умов договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 23.02.2022 року становить - 161 197 грн.72 коп. та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість - 33406 грн. 51 коп.; суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 127791 грн.22 коп., у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом.
В судове засідання представник позивача не прибув, натомість в поданій до суду заяві, просить проводити розгляд справи у відсутність представника АТ «Сенс Банк», позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача Власенка О.П. в судовому засіданні позовні вимоги АТ «Сенс Банк» не визнав. Суду пояснив, що на його думку позивач АТ «Сенс Банк» подаючи 27.02.2025 року даний позов пропустив строк на його пред'явлення, тому просив суд застосувати позовну давність та відмовити в його (позову) задоволенні.
Крім того, відповідач ОСОБА_1 на адресу суду направив заяву в якій також вказав, що термін повернення коштів отриманих ним за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №429-22/340 від 21.12.2005року закінчився ще 20.12.2012року. Однак, кошти у розмірі та термін визначені кредитним договором ним повернуті не були, тому рішенням Надвірнянського р-нного суду від 17.12.2015року було ухвалено стягнути з нього на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі -224679 грн.85коп.
Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що банком було проведено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.03.2017р. по 23.02.2022року.
Зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, від 26.10.2018 року у справі № 922/4099/17, зроблено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019року у справі №127/15672/16-ц вказала на те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Враховуючи те, що його про розгляд справи ніхто не повідомляв, а позивач АТ «Сенс Банк» пропустив без поважних причин терміни позовної давності передбачених ст.ст. 257-258 ЦК України для звернення із позовом про стягнення заборгованості за стягнення 3 % річних та інфляційних втрат по заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №429-22/340 від 21.12.2005р., тому просив застосувати позовну давність до пред'явленого до нього АТ «Сенс Банк» позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат по заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №429-22/340 від 21.12.2005р.
В свою чергу на подану ОСОБА_1 заяву про застосування строків позовної давності представник АТ «Сенс Банк» Матвійчук М.З. подав письмове заперечення в якому зауважив, що починаючи з 12.03.2020 року і по час подання позову, визначений ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності було продовжено на час карантину та воєнного стану, що підтверджується висновками судів різних інстанцій.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши доводи представника відповідача, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80,81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування своїх позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку щотерміни позовної давності передбачені ст.ст. 257-258 ЦК України для звернення із позовом до суду позивачемАТ «Сенс Банк» не пропущено, тому позов підлягає розгляду по суті.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, щорішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 1510.2019 року було припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року.
Відповідно до умов кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 14 850 дол.США.
12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Також, як з'ясовано в судовому засіданні, відповідно до договору, відповідач- ОСОБА_1 зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором, додатком № 1 до нього та графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.
Як перевірено судом, відповідно до рішення Надвірнянського р-нного суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 року, справа № 348/1788/15-ц на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача - ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 429-22/340 від 21.12.2005 року, в розмірі - 224 679 грн. 85 коп., однак дане рішення відповідачем не виконано.
Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема, із договорів.
За змістом положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71» Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з положеннями ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст.611 цього ж Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок зроблений Верховим Судом України у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за весь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання(стаття 625 ЦК України).
Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Таким чином судом достовірно встановлено, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором № 429-22/340 від 21.12.2005 року, відповідно до якого було надано кредит строком до 20.12.2012року. У зв'язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом.
Таким чином, з ухваленням судом рішення 17.12.2015 року про стягнення з відповідача боргу за кредитним договором № 429-22/340 від 21.12.2005 року, зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов'язання не відбулось.
Заборгованість перед АТ «Сенс Банк» відповідачем не погашена. Відтак, кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених ст.625 ЦК України, за час прострочення.
Якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України.
Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Указані правовідносини та зобов'язання (з підставі ст.625 ЦК України) продовжують існувати в силу закону, а не договору, тоді як договірні зобов'язання є припиненими. Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як вбачається із розрахунку позивача 3% річних від простроченої суми становить - 33406 грн. 51 коп. за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, інфляційні витрати становлять - 127791 грн. 22 коп. за період з березня 2017 року по лютий 2022 року, з яким суд погоджується (а.с.83-84).
Щодо строку позовної давності суд зазначає, що представник позивача звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, оскільки вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим. Стягнення інфляційних втрат та 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі - 161197 грн. 72 коп. та складається зсуми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість -33 406 грн. 51 коп. і суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 127791 грн. 22 коп.
Питання щодо судових витрат судом вирішується відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі -2422 грн. 40 коп. (а.с.7).
На підставі ст.ст.261, 267, 526, 530, 612, 625, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», 03150, м.Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_2 , -заборгованість за кредитним договором № 429-22/340 від 21.12.2005 року розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішення суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 161197 грн. 72 коп., та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 33406 грн. 51 коп., суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 127791 грн. 22 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», 03150, м.Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в cумі - 2422 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Суддя Грещук Р.П.