( з а о ч н е )
Справа №338/1595/25
06 лютого 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого-судді Шишка О. А.,
з участю: секретаря Сіщук Г. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулось в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 41400 грн за договором про надання споживчого кредиту №1640179 від 02.06.2024 року, укладеним між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02.06.2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачкою було укладено договір №1640179 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредитні кошти у розмірі 6000 грн на строк 359 днів шляхом зарахування коштів на платіжну картку відповідачки. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору.
27.06.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» та ТОВ ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» укладено договір факторингу №27062025, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором №1640179 від 02.06.2024 року.
Відповідачка свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала у зв'язку з чим у неї утворилася заборгованість за кредитом, в розмірі 41400 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6000 грн, заборгованість за процентами - 32400 грн, штрафні санкції - 3000 грн. Оскільки у добровільному порядку заборгованість за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_1 не погасила, просить позов задовольнити, стягнути з відповідачки 41400 грн заборгованості за кредитним договором та понесені судові витрати: 2422,40 грн судового збору та 10000 грн на професійну правничу допомогу.
Представник позивача на розгляд справи не з'явився, у поданій заяві просив проводити розгляд справи у його відсутності, позов підтримав у повному обсязі, не заперечив щодо заочного розгляду справи.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження повідомлена у встановленому законом порядку, про причину неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не надав. У зв'язку з цим судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 02.06.2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір №1640179 про надання споживчого кредиту на суму 6000 грн (п.1.3. договору ), на строк 360 днів (п. 1.4. договору), тип процентної ставки - фіксована: стандартна процентна ставка 1,50 % в межах строку кредиту, знижена 1,2 % ( п.1.5. договору). Договором також передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання зобовязання споживач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 300 грн на четвертій день порушення зобов'язання та у розмірі 60 грн щодня з п'ятого дня (п.6.4. договору). Зазначений кредитний договір укладений в електронній формі та підписаний відповідачкою електронним цифровим підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора
Відповідно до п.1.1 зазначеного Договору, укладення цього Договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході споживача в Особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електрону комерцію».
Згідно з п.2.1 кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Факт зарахування кредитних коштів підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250702-892 від 02.07.2025 року.
27.06.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» та ТОВ ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» укладено договір факторингу №27062025, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором №1640179 від 02.06.2024 року.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 41400 грн, яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 6000 грн, заборгованості за відсотками - 32400 грн, заборгованості за пенею - 3000 грн.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідачка не виконала свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не погасила існуючу заборгованість ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно з п.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з положеннями пунктів 12-13 ст. 11 цього ж Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Відповідно до ч.3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.
Згідно з п. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з вимогами ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки відповідно до статті 611 ЦК України, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної
Згідно з вимогами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Так, відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Також, виходячи з вимог статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
У позовній заяві позивач зазначає, що сума заборгованості відповідачки станом на 26.11.2025 року складала 41400 грн, з яких: 6000 грн - сума кредиту; 32400 грн - сума процентів за користування кредитом; 3000 грн - штрафні санкції.
Однак, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення спірного договору позику, так і діє на час розгляду цієї справи.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки відповідачка прострочила виконання грошового зобов'язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, неустойка у вигляді 3000 грн штрафних санкцій не може бути стягнута, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Як видно з наданого детального розрахунку первісного позивача відсотки нараховані за період з 02.06.2024 року по 28.05.2025 року із застосуванням визначеної п.1.5 Договору денної процентної ставки - 1,50%
Суд вважає що первісним позивачем невірно визначено розмір процентів.
Так, з 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Цим Законом внесені зміни, зокрема і у Закон України «Про споживче кредитування».
Пункт 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Кредитний договір було укладено після набрання чинності цим Законом, а саме 02.06.2024 року.
Відтак, з 02.06.2024 року по 28.05.2025 року слід застосовувати визначену законом денну процентну ставку на рівні не більше 1 %.
Згідно з матеріалами справи сума заборгованості за тілом кредиту становить 6000 грн.
З урахуванням денної процентної ставки в розмірі 1%, розмір нарахованих процентів за користування кредитом за період з 02.06.2024 року по 28.05.2025 року (360 днів) становить 21600 грн (6000 х 1/100) х 360 днів).
Виходячи з вищевказаних норм закону, умов кредитного договору, договору факторингу, зважаючи на порушення відповідачкою взятих на себе зобов'язань, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню: з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №1640179 від 02.06.2024 року, в розмірі 27600 грн, з яких: сума кредиту - 6000 грн, сума процентів за користування кредитом - 21600 грн (з 02.06.2024 року по 28.05.2025).
Крім того, у ст.265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат.
Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Відповідно ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн. Оскільки судом позов задоволено частково на суму 27600 грн, що становить 66,67% заявлених вимог (27600х100/41400), то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1615,01 грн (2422,40х66,67/100).
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано: копію договору №10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року, копію додаткової угоди №25770866126 від 11.09.2025 року, копію заявки №12545 від 21.10.2025 року, копію акту № 12545 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг); копію рахунку на оплату №12545-19/11-2025 від 19.11.2025 року. Із вищевказаних документів видно, що вартість наданих послуг становить 10000 грн.
Сума гонорару адвоката повинна бути такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціні позову. Для правильного визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи понесено витрати на правничу допомогу, то такі витрати підлягають стягненню з відповідача.
Разом з тим, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів, тощо). На думку суду, стороною позивача завищено розмір судових витрат за надані послуги з правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає, що суму витрат позивача на правничу допомогу слід визначити в розмірі 4000 грн, що буде співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також часом, витраченим ним на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Разом з тим, як уже зазначалося вище, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на суму 27600 грн, що становить 66,67% заявлених вимог, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 2666,80 грн (4000х66,67/100).
На підставі наведеного, ст.11, 141, 205, 512, 514, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1077, 1078 ЦК України, керуючись ст. 280-285 ЦПК України,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 27600 грн заборгованості за договором № 1640179 про надання споживчого кредиту від 02.06.2024 року (яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000 грн та заборгованості за процентами в розмірі 21600 грн), 2666,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також 1615,01 грн судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий О. А. Шишко