Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3420/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/329/26
Категорія ч.2 ст.15, ч..1 ст.115 КК України Доповідач ОСОБА_2
02 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7 ,
обвинуваченого: ОСОБА_8 ,
захисника: ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2025 року у кримінальному провадженні №12025060610000171, внесеному до ЄРДР 14.04.2025 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зарічани Житомирського району Житомирської області, громадянина України, українця, з середеньою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на утриманні неповнолітніх дітей немає, зі слів має на утриманні повнолітнього сина з І групою інвалідності, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, -
Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2025 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 відраховано з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 15.04.2025 і по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено на 60 днів.
Скасовані арешти на майно, накладені ухвалами слідчих суддів Богунського районного суду міста Житомира у справах №295/5129/25 від 18.04.2025, №295/5132/25 від 17.04.2025.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 , маючи із рідним сином ОСОБА_7 тривалі неприязні стосунки, що ґрунтувались на побутових конфліктах, 14.04.2025 близько 22 год 00 хв, знаходячись із ним за місцем спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вирішив умисно протиправно позбавити його життя.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_10 , у цей же день, час, місці та за вказаних обставин, ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, із кімнати вищевказаного будинку зайшов до кухні, де перебував його син ОСОБА_7 , де взяв до рук ножа, який знаходився на кухонній тумбочці та, усвідомлюючи протиправний характер своїх злочинних дій, стоячи позаду потерпілого, наніс один удар клинком ножа останньому в область грудної клітки справа, від чого він впав на підлогу, після чого ОСОБА_8 , вважаючи, що виконав усі дії, необхідні для доведення злочину до кінця, та його син внаслідок отриманих тілесних ушкоджень помре, пішов в іншу кімнату вказаного будинку.
У подальшому на місце пригоди матір'ю потерпілого ОСОБА_11 викликано працівників швидкої медичної допомоги, які вчасно надали ОСОБА_12 першу медичну допомогу та доставили останнього до КП «Лікарня №l» Житомирської міської ради, де потерпілому було надано необхідну медичну допомогу, в результаті чого останнього було врятовано.
Таким чином ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Своїми протиправними діями ОСОБА_13 спричинив ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа із наявною колото-різаною раною по задній поверхні грудної клітки, нижче нижнього краю лопатки, раньовий канал якої проникав в грудну порожнину з ушкодженням 6-го сегменту правої легені до кореня середньої частки легені, дефектом задньої стінки перикарду та вушка правого передсердя, утворенням гематоми паренхіми легені в ділянці 6-го сегменту та внутрішньолегеневої гематоми середньої частки, і призвело до розвитку пневмогематораксу, пневмомедіастінуму, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок та постановити новий, в якому перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, призначивши більш м'яке покарання в межах санкції даної статті з урахуванням ст.75 КК України. Зазначає про відсутність у ОСОБА_8 умислу на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_7 . Також посилається на відсутність судимостей у обвинуваченого, наявність позитивних характеристик з місця проживання та роботи. Також зазначає, що лікування потерпілого здійснювалось за рахунок обвинуваченого, тілесні ушкодження були нанесені випадково. Крім того, потерпілий постійно провокував конфлікти в родині, вживав наркотичні речовини, щодня приходив п'яний, постійно влаштовував конфлікти з матір'ю, погрожував.
Захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити її у повному обсязі.
Потерпілий підтримав апеляційну скаргу захисника.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити скаргу без задоволення, а вирок суду - без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, пояснення потерпілого, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За приписами ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як умисні дії, спрямовані на вчинення закінченого замаху на умисне вбивство, тобто, виконання усіх дій, які вважав необхідними для доведення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (умисного вбивства) до кінця, однак не закінченому з причин, які не залежали від його волі.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
За змістом ст.94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно із ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог закону судом при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 дотримано у повному обсязі.
Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Висновок про те, що ОСОБА_8 вчинив закінчений замах на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_7 , судом першої інстанції зроблений, у тому числі, з урахуванням показань самого обвинуваченого, який у суді винуватість у пред'явленому йому обвинуваченні визнав частково. Не заперечував факт нанесення потерпілому тілесних ушкоджень знаряддям вчинення злочину - ножем. Але стверджував, що випадково наніс удар та не мав наміру вбивати сина. Водночас із показів обвинуваченого, наданих в ході судового допиту в першій інстанції, а також із механізму конфлікту, відображеного в протоколі слідчого експерименту, проведеного за участю підозрюваного, свідка ОСОБА_11 (дружини обвинуваченого), слідує, що конфлікт розвився поступово, наростаючим шляхом, та спочатку розпочався як словесний на кухні між матір'ю та потерпілим, який ображав словесно свою матір, та, згодом, до його участі приєднався обвинувачений, який вийшов із кімнати і намагався вступитися за дружину. Але дружина почала заспокоювати обвинуваченого та попросила піти до кімнати, на що останній погодився та вийшов. Згодом дружина також вийшла на вулицю заспокоїтись, і в цей час обвинувачений, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, прийняв, на думку суду, свідоме рішення знову піти на кухню, тобто спеціально розібратися із сином, який сидів у кухні на стільці і не проявляв до цього фізичної агресії та не тримав в руках ніяких небезпечних предметів, щоб змушувало обвинуваченого діяти радикально із застосуванням ножа. Але попри врегулювання сімейного непорозуміння, відсутність явної небезпеки для себе, чи словесної перепалки або загострення конфлікту, обвинувачений цілеспрямовано вийшов із спальні, схопив єдиного зі столу ножа великого розміру та наніс один сильний удар в життєво небезпечну ділянку тіла потерпілого, в верхню частину грудної клітини справа, від чого потерпілий одразу впав на підлогу і більше не піднімався та не подавав ознак життя. При цьому твердження обвинуваченого, що потерпілий від цього удару заснув, оскільки був п'яний, і він його не тривожив, є явно неправдоподібними, оскільки ще секундну тому потерпілий йшов в бік виходу і після смертельного удару ножем, падіння на підлогу, одразу впав в глибокий сон, є очевидно неприродньо та вказує лише на бажання применшити ступінь небезпечності своїх дій.
Побачивши такі результати своїх цілеспрямованих дій, які по своїх зовнішній ознаках мали вказувати про смертельну небезпеку для потерпілого, обвинувачений не вжив жодних дій для відвернення смертельних наслідків і холоднокровно пішов до спальної кімнати будинку, не сказавши нікому про вчинене та про загрозливе для життя потерпілого становище. При цьому, на думку суду, обвинувачений повністю усвідомлював результати своїх дій, адже як слідує з протоколу слідчого експерименту, проведеного зі свідком ОСОБА_11 (дружиною обвинуваченого), остання після гуркіту в будинку одразу попрямувала на кухню, де побачила сина лежачого в крові на підлозі, та пішла до чоловіка в кімнату запитати, що сталося, та у відповідь від чоловіка почула, що він зарізав сина, тобто він цілком розумів значення своїх дій, які не були випадковими. Після цього дружина одразу почала самостійно надавати невідкладну допомогу та викликала швидку медичну допомогу, що зберегло життя потерпілому.
Водночас така посткримінальна поведінка обвинуваченого також вказувала про його навмисність дій та цілеспрямованість умислу на заподіяння смерті потерпілому, адже він жодним чином навмисно не проінформував будь-кого із членів сім'ї про небезпеку вчиненого удару ножем, від якого потерпілий міг померти в будь-яку секунду через втрату крові, адже глибина проникнення леза становила близько 7 см з ушкодженням коренів легень та правого передсердя. Такі тілесні ушкодження є небезпечними для життя навіть в момент їх заподіяння, а з часом лише збільшують ризик летального ісходу. Проте навіть почувши словесну інформацію про свої дії від дружини, яка намагалася врятувати сина, обвинувачений продовжував сидіти у спальні і жодним чином не допоміг їй або потерпілому, щоб відвернути смертельні наслідки, що беззаперечно прослідковується із узгоджених показів свідків та протоколів слідчих експериментів. Це вказує про глибокий ступінь ворожого настрою у обвинуваченого та явний умисел на досягнення смертоносних результатів від своїх дій.
Доводи обвинуваченого, що він не хотів вбити потерпілого та навіть завдавати удару ножем, а лише відштовхнув потерпілого, є не спроможними з огляду на встановлені обставини нанесення тілесних ушкоджень та розвитку описаного вище конфлікту, спеціального повторного прибуття обвинуваченого на кухню, коли дружина вийшла на вулицю, відсутності нагальної потреби таких дій та реальної небезпеки для обвинуваченого від потерпілого, одразу взяття ножа до рук, перебування потерпілого спочатку сидячи на стільці, а потім в ході нанесення удару вже боком до обвинуваченого, локалізація місця (права частина грудної клітини нижче лопатки), раптовість та непередбачуваність нанесення удару, його сили та глибини проникнення леза, значного розміру кухонного ножа (довжина леза 17,5 см.). До подібного заключення також дійшов судово-медичний експерт, наголосивши у своєму висновку №1475 від 04.07.2025р про неможливість випадкового заподіяння такого тілесного ушкодження, враховуючи характер проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини справа.
Прогалини в пам'яті обвинуваченого та замовчування деяких важливих обставин щодо того, як він схопив ніж та вдарив їм потерпілого, і куди потім поклав ніж, можуть бути розцінені судом як намагання ухилитися від надання відповідей по незручних для себе запитаннях, а також пояснюватися перебуванням його у збудженому стані та в алкогольному сп'янінні, що лише підсилює ступінь агресії, яку обвинувачений до цього проявляв до дружини та сина з певною періодичністю та в ході домашнього насильства застосовував словесні та фізичні погрози, що негативно характеризує обвинуваченого, як конфліктну людину.
Показання обвинуваченого, які достовірно відображені у вироку суду, підтверджуються сукупністю наявних у матеріалах провадження доказів, зокрема показаннями потерпілого, свідків, а також сукупністю належних та допустимих письмових доказів, безпосередньо досліджених та оцінених судом.
При вирішені справи та розмежуванні кваліфікації дій у суміжних складах злочинів, суд зважає, що частиною 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України передбачено відповідальність за закінчений замах на умисне вбивство, а ч. 1 ст. 121 КК України - відповідальність за умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Так, з системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, що кваліфікує діяння як замах на більш тяжкий злочин, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим, що виключає кваліфікацію замаху на вбивство.
Для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів суд виходить із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи.
Характерною ознакою прямого умислу у матеріальних злочинах є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
Згідно з ч.1, 2 ст.15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків.
Так, згідно з висновком експерта №672 від 15.04.2025 року у громадянина ОСОБА_7 , який поступив на стаціонарне лікування 14.04.2025 року у КП «Лікарня №1» ЖМР при проведені оперативного втручання, було виявлено проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа із наявною колото-різаною раною по задній поверхні грудної клітки, нижче нижнього краю лопатки, раньовий канал якої проникав у грудну порожнину з ушкодженням 6-го сегменту правої легені до кореня середньої частки легені, дефектом задньої стінки перикарду та вушка правого передсердя, утворенням гематоми паренхіми легені в ділянці 6-го сегменту та внутрішньолегеневої пневмомедіастінуму (наявність крові та повітря в плевральній порожнині та середостінні). Вищевказане проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа утворилося від дії гострого предмету і травмуючим механізмом його утворення була сукупна колючо-ріжуча дія такого предмету, 14.04.2025 року. Проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа з ушкодженням правої легені та передсердя у гр. ОСОБА_7 відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент причинення. Враховуючи дані медичної документації на ім?я гр. ОСОБА_7 , дані описової частини постанови про призначення судово-медичної експертизи можна вважати, що проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа з ушкодженням правої легені та передсердя потерпілому було заподіяно ножем по задній поверхні грудної стінки справа (а.с.145-146 том 1).
Відповідно до висновку експерта №81-МК від 11.06.2025р. при медико-криміналістичному дослідженні ножа, одягу та даних копії висновку експерта №672 від 15.04.2025р. встановлено, що на кофті та футболці потерпілого ОСОБА_7 виявлено по одному наскрізному пошкодженню, які схожі між собою за своїм характером утворення являються колото-різаними та утворилися від одноразової проникаючої дії колючо-ріжучого предмету, який має лезо та обух з невираженими ребрами. Колото-різані пошкодження на кофті та футболці, які розташовується на задній поверхні справа у верхній частині співпадають з ушкодженнями на тілі потерпілого, які розташовуються в ділянці грудної клітки справа по задній поверхні. Враховуючи довжину колото-різаного пошкодження на кофті 36мм та довжину колото-різаного пошкодження на футболці 38мм, а при дослідженні наданого на дослідження ножа було встановлено його конструктивні особливості та розміри, а саме ніж має гостре лезо, обух з невираженими ребрами, ширина в основі клинка його складає 38мм, тому не виключається можливість, що дані пошкодження на одязі та ушкодження на тілі потерпілого ОСОБА_7 могли утворитися від дії клинка ножа представленого на дослідження при його максимальному зануренні у тіло, а також від будь-якого іншого колючо-ріжучого предмету, який володіє схожими конструктивними властивостями та розмірами. Згідно дослідницької частини вказаного висновку довжина клинку ножа складає 175мм. (а.с.158-161 том 1).
Згідно з висновком експерта №1475 від 04.07.2025 року вбачається, що наданий протокол проведеного слідчого експерименту за участю підозрюваного громадянина ОСОБА_14 не містить об'єктивних вичерпних даних, що дозволяють висловитися про конкретні обставини заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому громадянину ОСОБА_7 проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа у гр. ОСОБА_7 утворилося від дії гострого предмету і травмуючим механізмом його утворення була сукупна колючо-ріжуча дія такого предмету та враховуючи дані медико-криміналістичної експертизи (медико-криміналістичне дослідження ножа, одягу гр. ОСОБА_7 ) можна вважати, що дане тілесне ушкодження було заподіяне ножем в ділянку грудної клітки справа по задній поверхні, це підтверджується наявністю колото-різаної рани в ділянці грудної клітки справа нижче нижнього краю лопатки та пошкодження одягу потерпілого на кофті та футболці, що розташовані на задній поверхні справа у верхній частині. Проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа з ушкодження правої легені та передсердя у гр. ОСОБА_10 є небезпечним для життя в момент спричинення і за цією ознакою відноситься до тяжкого тілесного ушкодження. Питання, який напрямок руху знаряддя травмування, вирішувалось за даними оперативного втручання; у даному конкретному випадку протокол оперативного втручання не містить вичерпних даних щодо напрямку раньового каналу, тому дати відповідь на поставлене запитання неможливо. Крім того, за наявною медичною документацією та за відсутності вичерпних даних щодо напрямку раньового каналу, дати категоричну відповідь на запитання щодо визначення положення тіла потерпілого та підозрюваного під час нанесення удару, - неможливо. Враховуючи власне характер проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа у громадянина ОСОБА_7 , можна вважати, що заподіяння його самому собі так й випадково, можна виключити (а.с.175-177 том 1).
Крім того, згідно з протоколом слідчого експерименту від 26.06.2025, проведеного за участі підозрюваного ОСОБА_8 , останній показав як в будинку 14.04.2025 відбувся конфлікт з потерпілим, де сидів останній, лежав ніж, як був розташований на поверхні комоду ніж, коли обвинувачений взяв його до рук, та в подальшому наніс ним потерпілому тілесні ушкодження. Також показав місце, куди від його удару ножем впав потерпілий та після удару ніж кинув на підлогу (а.с.102-172 том 1).
Також, відповідно до протоколу слідчого експерименту від 15.04.2025 за участі свідка ОСОБА_11 , остання показала, кухню, де вона із сином ввечері говорила на підвищених тонах, і як до кухні зайшов її чоловік, якого вона попросила не втручатися і піти до кімнати, як вона в подальшому вийшла із кухні у веранду, щоб заспокоїтись, але згодом почула гуркіт. І, повернувшись на кухню побачила сина ОСОБА_7 , який лежав на спині, та біля нього була кров. Потім вона пішла до чоловіка в кімнату і той відповів, що зарізав сина. Після чого вона почала надавати медичну допомогу сину та викликала швидку. Також вона показала, як в іншій кімнаті (залі) сидів її чоловік. (а.с.206-211 том 1).
За показами самого обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що він після удару потерпілого ножем та падіння потерпілого на підлогу пішов з місця вчинення злочину. Такі покази узгоджуються із показами свідка ОСОБА_11 , яка показала, що коли син лежав в крові на кухні, обвинувачений знаходився в залі.
Таким чином, при оцінці діянь обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційний суд враховує спосіб заподіяння шкоди потерпілому, висновки експертів та результати слідчих експериментів, з яких вбачається, що знаряддям злочину ОСОБА_8 обрав великий кухонний ніж з довжиною леза у 17,5 см, яким він удар в грудну клітку справа, з ушкодженням коренів легень, з дефектом задньої стінки перикарду та вушка правого передсердя. Отже використав придатний засіб для вчинення вбивства та нанесення тілесних ушкоджень такого ступеню тяжкості, яке б потягнуло смерть потерпілого, у випадку не надання медичної допомоги в найкоротші терміни.
При цьому, ніж увійшов глибоко в тіло потерпілого (в ділянці 6-го сегменту правої легені ззаду виявлене вхідне поранення до 7,0см довжиною, в ділянці кореня середньої частки спереду рана до 30 см), що призвело до розвитку пневмогемотораксу, пневмомедіастінуму, що вказує на значні ушкодження життєво важливих органів потерпілого та свідчить про застосування обвинуваченим значної сили для занурення ножа. Такі ушкодження є небезпечними для життя в момент спричинення і відносяться до тяжкого тілесного ушкодження. А заподіяння такого удару самому собі чи випадково, можна виключити.
Такий характер та локалізація тілесних ушкоджень спростовує версію засудженого про те, що він не бажав настання смерті потерпілого.
Крім цього, при з'ясуванні суті умислу та дійсної мети, слід врахувати тривалі конфлікти обвинуваченого ОСОБА_8 з потерпілим ОСОБА_7 , неодноразове вчинення домашнього насильства, як по відношенню до сина, так і по відношенню до дружини ОСОБА_11 , що підтверджується наявними у справі постановами суду, при тому, що агресивної поведінки з боку потерпілого в той вечір виявлено не було, а вони із матір'ю просто розмовляли на підвищених тонах, що не сподобалось обвинуваченому, який спочатку на прохання дружини вийшов із кухні, але згодом наполегливо повернувся та одразу наніс удар ножем, від якого потерпілий впав та більше вже не піднявся. А подальша поведінка обвинуваченого, який одразу побачив наслідки своїх дій та замертво лежачого потерпілого, але попри це пішов у кімнату відпочинку та одразу не сказав нічого про свій вчинок і не надавав протягом всього часу жодної допомоги, щоб відвернути наслідки, вказує про планомірне очікування на досягнення бажаного уявного результату, якого він прагнув досягнути своїми діями, вчиняючи злочин.
За таких обставин не можна вважати його умисел невизначеним чи непрямим.
Тобто засуджений розумів суспільну небезпеку свого діяння, передбачав суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого та бажав їх настання, що вказує про наявність прямого умислу в діях обвинуваченого на заподіяння смерті потерпілому.
Той факт, що в результаті спричиненого ОСОБА_8 удару ножем смерть не настала, а було констатовано тяжкі тілесні ушкодження, не може безумовно свідчити про відсутність у засудженого умислу на спричинення смерті ОСОБА_7 , оскільки смертельні наслідки були відвернуті лише завдяки допомозі від матері потерпілого, яка невідкладно викликала працівників швидкої допомоги, і які своєчасно госпіталізували потерпілого, та в подальшому було проведено термінову операцію.
З огляду на вказане, суд критично ставиться до доводів апелянта про відсутність в обвинуваченого умислу на вчинення умисного вбивства потерпілого та вважає їх спростованими в ході судового слідства, оскільки цілеспрямованість та послідовність умисних дій обвинуваченого, а також нанесення потерпілому удару ножем в життєво важливий орган, відсутність дійсних намірів надання медичної допомоги потерпілому, свідчать про наявність в діях обвинуваченого прямого умислу, спрямованого на протиправне позбавлення життя потерпілого.
З огляду на викладені обставини, позиція сторони захисту, та обвинуваченого ОСОБА_8 , яка полягає у запереченні своєї винуватості у вчиненні закінченого замаху на вбивство ОСОБА_7 та наявності умислу на заподіяння лише тілесних ушкоджень є способом самозахисту, оскільки вона в дійсності спростовується дослідженими судом першої інстанції усними та письмовими доказами, не довіряти яким об'єктивних підстав немає.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає твердження сторони захисту про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України такими, що не відповідають дійсності, повністю спростованими дослідженими судом першої інстанції доказами та направленими на уникнення кримінальної відповідальності за замах на вчинення особливо тяжкого злочину.
Покарання, призначене ОСОБА_8 , відповідає вимогам ст. 65 КК України, судом враховано тяжкість злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.66 КК України, судом не встановлено.
До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом враховано вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння, вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
Також судом взято до уваги особу обвинуваченого ОСОБА_8 , зокрема, що він раніше не судимий; має позитивну характеристику з місця проживання; одружений; на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, на утриманні має повнолітнього сина з інвалідністю І групи Б ураження ОРА; раніше притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насилля - правопорушень, передбачених ст. 173-2 КУпАП, та перебуває на обліку у лікаря нарколога з 25.10.2024 у зв'язку із психічними та поведінковими розладами через вживання алкоголю (синдром залежності).
Покарання призначене ОСОБА_8 в межах санкції ч.1 ст. 115 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, наближеного до мінімального, у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі, в межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою обвинуваченого визнано винним. Разом з цим апеляційний суд не вбачає підстав для пом'якшення покарання винному, оскільки воно є максимально наближеним до мінімальної межі в санкції ч.1 ст.115 КК, а отже - є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Тому підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , на чому наполягає сторона захисту, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, за результатами судового розгляду повно, всебічно, об'єктивно і неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, з точки зору належності, допустимості та достовірності оцінив кожний доказ та дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, колегією суддів не виявлено.
Інших доводів щодо наявності істотних порушень кримінального процесуального закону України, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції, вмотивованість висновків цього суду, стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
За таких обставин, апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 426 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2025 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: