21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 706/211/22
провадження № 61-9078св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі Уманська районна державна адміністрація, ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Христинівська міська територіальна громада, ОСОБА_3 ,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Христинівська міська територіальна громада, ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації прав,
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Христинівської районної державної адміністрації (далі - Христинівської РДА) від 20 жовтня 2005 року № 210 «Про надання в приватну власність земель за правом на земельну частку (пай)» в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки за № НОМЕР_1 площею 1,72 га та розпорядження від 08 лютого 2006 року № 28 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 20 жовтня 2005 № 210 «Про надання у приватну власність земель за правом на земельну частку (пай)» в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки за № НОМЕР_2 площею 1,72 га;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 626278, що виданий ОСОБА_4 на підставі розпорядження Христинівської РДА від 08 лютого 2006 № 28;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 серпня 2014 року № 3228 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124681000:03:002:0003, видане ОСОБА_5 приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М.;
- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 1,7174 га кадастровий № 7124681000:03:002:0003;
- залишити земельній ділянці площею 1,72 га, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 177492 від 19 жовтня 2004 року, кадастровий № 7124681000:03:002:0022.
В обґрунтування вимог вказувала, що за рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 29 травня 2002 року про визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) в колективній власності на землю КСП «Хлібороб» с. Велика Севастянівка, правонаступником якого є ПСП «Хлібороб» с. Велика Севастянівка, позивач набула у власність земельну ділянку, площею 2,87 га, право власності на яку підтверджує державний акт на право власності на землю серії ЧР № 127841, виданий 07 червня 2004 року Христинівською РДА на підставі розпорядження від 19 січня 2004 року № 4 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 451.
Однак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не влаштовувало місце розташування земельної ділянки, за її заявою Христинівська РДА здійснила обмін земельних ділянок і на підставі розпорядження від 14 жовтня 2004 року № 168 без складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, та 19 жовтня 2004 року видала їй державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 177492 площею 1,72 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0022, право власності на яку зареєстровано у тій же Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі, у ту ж дату та за тим же 451 номером, як і державний акт на право власності на землю серії ЧР № 127841, виданий 07 червня 2004 року.
Вказувала, що своє право володіння і користування земельною ділянкою з кадастровим № 7124681000:03:002:0022 ОСОБА_1 передала корпорації «Украгротех», а натомість корпорація дозволила їй використовувати іншу ділянку аналогічної площі.
Внаслідок допущеної у 2006 році посадовими особами відділу земельних ресурсів помилки, на підставі виготовленого проєкта відведення розпорядженням Христинівської РДА № 28 земельна ділянка за номером 515 (згідно схеми поділу) з присвоєним кадастровим № 7124681000:03:002:0003, площею 1,72 га, в адміністративних межах Великосевастянівської сільської ради передана у власність ОСОБА_4 , хоча відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 177492 від 19 жовтня 2004 року власником землі є позивач.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Христинівський районний суд Черкаської області рішенням від 23 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач не довела порушення її прав оспорюваним рішенням органу державної влади та виданим на його виконання державним актом про право власності на землю, а також зареєстрованим на його підставі правом власності на земельну ділянку.
ОСОБА_1 не довела, що вона у визначений законодавством спосіб обміняла набуту 07 червня 2004 року внаслідок реалізації права на земельну частку (пай) у власність земельну ділянку площею 2,87 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0022 на земельну ділянку площею 1,72 га з таким самим кадастровим номером.
Відомості у Державному земельному кадастрі про земельну ділянку відсутні, як і дані про укладення договору міни за участі позивача.
Натомість суд встановив належне дотримання державними органами процедури передачі спірної земельної ділянки у власність спадкодавцеві ( ОСОБА_4 ) поточного власника ( ОСОБА_2 ).
Також судом встановлено, що строк для звернення з вказаним позовом сплив і підстав для їх поновлення суд не знайшов. Проте, суд не застосував наслідки спливу позовної давності до спірних правовідносин, оскільки в позові відмовив за його безпідставністю.
Черкаський апеляційний суд постановою від 22 травня 2024 року апеляційну скаргу задовольнив частково.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2024 року скасував.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував розпорядження Христинівської РДА від 20 жовтня 2005 року № 210 «Про надання в приватну власність земель за правом на земельну частку (пай)» в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки за № НОМЕР_1 площею 1,72 га та розпорядження від 08 лютого 2006 року № 28 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 20 жовтня 2005 року № 210 «Про надання у приватну власність земель за правом на земельну частку (пай)» в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки за № НОМЕР_2 площею 1,72 га.
Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 626278, що виданий ОСОБА_4 на підставі розпорядження Христинівської РДА від 08 лютого 2006 року № 28.
Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 серпня 2014 року № 3228 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124681000:03:002:0003, видане ОСОБА_5 приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що передаючи у власність позивача другу земельну ділянку, площею 1,72 га, РДА діяла, як власник, у межах наявних у неї повноважень за статтею 17 ЗК України (розпорядження землями державної власності). РДА було враховано, що попереднє розпорядження про передання у приватну власність позивачу земельної ділянки (площею 2,87 га) скасовано, отже вона є особою, яка не реалізувала свого права на отримання землі у власність та, відповідно, може стати власником спірної земельної ділянки (площею 1,72 га).
Так позивач відмовилася від раніше наданої їй земельної ділянки та на момент передання їй у власність спірної земельної ділянки не реалізовувала свого права на розпаювання земель колишнього КСП, підтвердженого рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 29 травня 2002 року у справі № 2-483-02.
Таким чином на час прийняття РДА розпорядження від 14 жовтня 2004 року № 168 позивач не мала у власності земельної ділянки, яку б могла запропонувати на обмін, адже попереднє розпорядження РДА про передачу землі їй у власність скасоване, отже договір міни, який укладається саме між власниками землі не міг бути укладений за встановлених обставин. Більше того, жодними зацікавленими особами перед судом питання про недійсність та скасування вказаного розпорядження РДА від 14 жовтня 2004 року № 168 не порушувалося, відтак воно і на час розгляду справи було чинним.
Разом з тим, вказана земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_4 . Така помилка трапилась з вини посадових осіб відділу земельних ресурсів, які надали хибну інформацію щодо нумерації земельних ділянок, які передавались у приватну власність.
Позивач у справі довела порушення її права власності на спірну земельну ділянку фактом того, що оскаржуваним розпорядженням Христинівської РДА від 20 жовтня 2005 року № 210 спадкодавцеві ОСОБА_5 у власність передано земельну ділянку позивача, на яку видано оскаржуваний державний акт про право власності та здійснено відповідні записи про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі.
Є помилковим посилання суду першої інстанції про те, що позивач не довела, що така земельна ділянка була фактично сформована, оскільки відомості у Державному земельному кадастрі про неї відсутні, адже за наявності чинного рішення органу державної влади, як власника, про передачу такого майна у власність позивача, послідуюче передання цього ж майна вже іншій особі буде протиправним, оскільки без належних правових підстав позбавлятиме права власності особу, якій така земельна ділянка передана першій. При цьому наявність чи відсутність запису у Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки на час її передання спадкодавцеві ОСОБА_5 не давало РДА підстав для передачі у власність земельної ділянки, яка вже має власника.
Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність та про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. А за вимогами негаторного позову позовна давність застосована бути не може, оскільки має місце триваюче порушення прав.
Апеляційний суд вважав, що за обставин цієї справи навіть за відсутності позовних вимог щодо «усунення перешкод у здійсненні права власності» заявлені позивачем вимоги про скасування рішення органу державної влади, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації прав будуть ефективно захищати права позивача, адже зможуть надати їй можливість належним чином зареєструвати своє право власності на спірну земельну ділянку за відсутності у Державних реєстрах конкуруючих записів про право на таке майно за ОСОБА_5 , вчинених на підставі правовстановлюючих документів.
Для захисту прав власника на спірну земельну ділянку щодо земельної ділянки площею 1,7174 га кадастровий № 7124681000:03:002:0003 слід, зокрема, ставити питання про скасування саме рішення про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а не в Державному земельному кадастрі, як просить позивач у позові, що не є ефективним способом захисту в даному випадку. Також безпідставною є позовна вимога про скасування запису в присвоєнні земельній ділянці позивача відповідного кадастрового номера, адже вчинення таких дій не віднесено до компетенції судів, а рішення органів державної влади з цього приводу до суду не оскаржувалися.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19.
Апеляційний суд діяв свавільно і вважав за доцільне виправити зловживання органу державної виконавчої влади за рахунок заявника, поклавши на неї індивідуальний і надмірний тягар.
За відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Після реалізації свого права повторно вимагати у власність земельну ділянку ОСОБА_1 законних підстав не мала, оскільки її право на земельну частку (пай) після одержання у власність земельної ділянки припинилось і жодних законних підстав для його повторного виникнення не було, тому розпорядження Христинівської РДА від 14 жовтня 2004 року № 168 є неправомірним і не породжує правових наслідків для ОСОБА_1 .
Крім того, апеляційний суд помилково вважав, що позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. По своїй суті вимога про визнання державного акта про право власності на землю недійсним не може бути кваліфікована як негаторний позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Ю. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Вказує, що відповідач, посилаючись на непорушність права власності, не врахувала те, що позивач також є добросовісним набувачем, отримала у власність земельну ділянку з тих самих підстав, що і спадкодавець ОСОБА_5 , а тому норми чинного законодавства гарантують і для позивача можливість володіти своїм майном та заявляти вимогу про усунення таких перешкод.
На час прийняття РДА розпорядження від 14 жовтня 2004 року № 168 позивач не мала у власності земельної ділянки, яку б могла запропонувати на обмін, адже попереднє розпорядження РДА про передачу землі їй у власність скасоване, отже договір міни, який укладається саме між власниками землі не міг бути укладений за встановлених обставин. Більше того, жодними зацікавленими особами перед судом питання про недійсність та скасування вказаного розпорядження РДА від 14 жовтня 2004 року № 168 не порушувалося, відтак воно і на час розгляду справи було чинним.
При цьому наявність чи відсутність запису у Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки на час її передання спадкодавцеві ОСОБА_5 не давало РДА підстав для передачі у власність земельної ділянки, яка вже має власника.
Земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 7124681000:03:002:0022 Христинівським районним відділом земельних ресурсів, яким зареєстровано державний акт на право власності на землю в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 451 і спеціалістами якого визначались межі земельної ділянки в натурі на місцевості.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Христинівського районного суду Черкаської області.
09 серпня 2024 року цивільна справа № 706/211/22 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2025 року справу призначив до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 29 травня 2002 року у справі № 2-483-02 за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) в колективній власності на землю КСП «Хлібороб» с. Велика Севастянівка Христинівського району, правонаступником якого є ПСП «Хлібороб» с. Велика Севастянівка Христинівського району, та зобов'язано Христинівську РДА видати на її ім'я сертифікат єдиного в Україні зразка і забезпечити його належну реєстрацію.
Згідно з розпорядженням Христинівської РДА від 19 січня 2004 року № 4 ОСОБА_1 , як особі за якою рішенням суду визнано право на земельну частку (пай), передано у приватну власність земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 2,87 га. Земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 2,87 га у власність ОСОБА_1 передана на підставі проєкта відведення та матеріалів щодо передачі громадянам у приватну власність земельних ділянок (т. 1 а. с. 22).
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,87 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0022 підтверджувалось державним актом на право власності на землю серії ЧР № 127841, що виданий 07 червня 2004 року Христинівською РДА на підставі розпорядження від 19 січня 2004 року № 4 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 451 (т. 1 а. с. 24, 25).
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не влаштовувало місце розташування земельної ділянки, 13 вересня 2004 року вона звернулась до Христинівської РДА з заявою, в якій просила зробити обмін земельної ділянки (паю) (т. 1 а. с. 26).
Розпорядженням Христинівської РДА від 14 жовтня 2004 року № 168 земельну ділянку площею 2,87 га, розміщену в адміністративних одиницях Великосевастянівської сільської ради, надану за розпорядженням голови РДА від 19 січня 2004 року № 4 «Про надання у приватну власність земель за правом на земельну частку (пай)» і підтверджену державним актом на право приватної власності на землю (серія ЧР № 127841 від 07 червня 2004 року, із приватної власності ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , вилучено.
Водночас, цим же розпорядженням Христинівська РДА вирішила із земель резервного фонду Великосевастянівської сільської ради надати у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,72 га за номером схеми поділу 515; районному відділу земельних ресурсів РДА доручила оформити документацію про вилучення державного акта на право приватної власності на землю, а проєктній організації - дозволила заповнити бланки державних актів на право приватної власності на землю; позицію «8. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , 501, 2,87» додатку до розпорядження голови РДА від 19 січня 2004 року № 4 розпорядженням № 168 визнано такою, що втратила чинність (т. 1 а. с. 29, 30).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 177492 від 19 жовтня 2004 року, що виданий відповідно до розпорядження РДА від 14 жовтня 2004 року № 168, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,72 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0022 (т. 1 а. с. 32, 33).
Доказів реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим № 7124681000:03:002:0022 площею 1,72 га та відомостей про надання уповноваженим органом ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації щодо цієї земельної ділянки суду не надано.
Відповідно до повідомлення відділу у Христинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 02 грудня 2020 року технічна документація із складання державного акта на право приватної власності на землю (кадастровий № 7124681000:03:002:0022) громадянці ОСОБА_1 із земель резервного фонду на території Великосевастянівської сільської ради Христинівського району у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня (т. 1 а. с. 34).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 22 червня 2007 року та державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 628238 від 05 березня 2008 року після смерті гр. ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 успадкував земельну ділянку розміром 2,33 га, яка розташована на території Великосевастянівської сільської ради і має кадастровий № 7124681000:03:002:0022 (т. 1 а. с. 46-48).
Земельна ділянка з кадастровим № 7124681000:03:002:0022 зареєстрована у Державному земельному кадастрі як власність ОСОБА_6 на підставі державного акта від 05 березня 2008 року ЯЕ № 628238, свідоцтва про право на спадщину від 22 червня 2007 року № 1937 та технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок 19 грудня 2013 року ПП «Земекспертцентр» (т. 1 а. с. 53).
Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області за наслідками розгляду звернень ОСОБА_1 інформувало останню про те, що земельну ділянку площею 2,87 га за № НОМЕР_3 запроєктовано відповідно проєкта організації території земель резервного фонду Великосевастянівської сільської ради Христинівського району ТОВ «Геоприват». Ця земельна ділянка вилучена з власності ОСОБА_1 у зв'язку з добровільною відмовою від неї. Технічна документація зі складання державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 із земель резервного фонду на території Великосевастянівської сільської ради Христинівського району у місцевому фонді документації відділу відсутня, зберігається тільки державний акт на земельну ділянку площею 1,72 га серії ЯБ № 177492, кадастровий № 7124681000:03:002:0022.
Відповідно до витягу з рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2003 року за ОСОБА_4 визнано право на земельну частку (пай) із резервного фонду Великосевастянівської сільської ради (т. 1 а. с. 124).
Розпорядженням Христинівської РДА від 08 квітня 2004 року № 52 ОСОБА_4 наданий дозвіл на розробку проєктів відведення земельних ділянок у приватну власність за правом на земельну частку (пай) (т. 1 а. с. 125).
20 жовтня 2005 року Христинівська РДА, розглянувши технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю, клопотання районного відділу земельних ресурсів та відповідні заяви громадян, передала у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку за номером НОМЕР_1 площею 1,72 га, про що прийняла розпорядження № 210 (т. 1 а. с. 126).
ОСОБА_4 згідно з розпорядженням Христинівської РДА від 08 лютого 2006 року № 28 земельну ділянку площею 1,72 га за № 15 замінено на земельну ділянку площею 1,72 га за номером схеми поділу 515 із земель резервного фонду. Технічна документація із складання державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_4 із земель резервного фонду на території Великосевастянівської сільської ради Христинівського району у місцевому фонді документації відділу відсутня. Відомості про земельну ділянку з кадастровим № 7124681000:03:002:0003 перенесені до Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» (т. 1 а. с. 54-57, 62).
Цим розпорядженням Христинівська РДА до розпорядження від 20 жовтня 2005 року № 210 внесла зміни та визначила, що у власність ОСОБА_4 передається земельна ділянка за номером НОМЕР_2 площею 1,72 га (т. 1 а. с. 127).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 13 серпня 2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 серпня 2014 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 1,7174 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0003 є ОСОБА_5 . Підставою для реєстрації прав власності було свідоцтво про право на спадщину від 13 серпня 2014 року № 3228 (т. 1 а. с. 80-82, 83-86).
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 серпня 2014 року підтвердив, що земельна ділянка площею 1,7174 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0003 зареєстрована в земельному кадастрі 06 вересня 2006 року за власником ОСОБА_4 на підставі державного акта від 06 вересня 2006 року ЯГ № 626278. Державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 06 лютого 2006 року, що виготовлена Христинівським РВВ ЧРФ ДП «Центр ДЗК» (т. 1 а. с. 69, 70).
Відповідно до витягу з договору оренди землі (т. 1 а. с. 125, 126) та інформації відділу у Христинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, 06 червня 2012 року ОСОБА_4 і корпорація «Украгротех» уклали договір оренди землі, за умовами якого успадкована ОСОБА_5 земельна ділянка площею 1,72 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0003 передана у володіння і користування корпорації, як її орендаря, і цей договір зареєстрований в Христинівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинений запис від 06 червня 2012 року за № 712468104001294.
18 січня 2018 року Христинівська РДА на звернення ОСОБА_1 повідомила, що земельну ділянку площею 2,87 га в адміністративних межах Великосевастянівської сільської ради з її власності вилучено, а земельну ділянку № НОМЕР_2 згідно зі схемою поділу передано у приватну власність ОСОБА_4 . Помилка трапилась з вини посадових осіб відділу земельних ресурсів, які надали хибну інформацію щодо нумерації земельних ділянок, які передавались у приватну власність (т. 1 а. с. 40, 41).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною другою статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша, друга статті 78 ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на момент отримання позивачем земельної ділянки у власність).
Відповідно до частини першої та п'ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України).
У статті 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що розпорядження Христинівської РДА від 19 січня 2004 року № 4 про передання у приватну власність позивачу земельної ділянки (площею 2,87 га) скасовано, отже вона була особою, яка не реалізувала свого права на отримання землі у власність та, відповідно, може стати власником спірної земельної ділянки (площею 1,72 га).
Таким чином на час прийняття розпорядження Христинівської РДА від 14 жовтня 2004 року № 168 позивач не мала у власності земельної ділянки, яку б могла запропонувати на обмін, адже попереднє розпорядження РДА про передачу землі їй у власність скасовано, отже договір міни, який укладається саме між власниками землі, не міг бути укладений за встановлених обставин.
Питання недійсності та скасування вказаного розпорядження Христинівської РДА від 14 жовтня 2004 року № 168 ніким не порушувалося та воно є чинним.
Разом з тим, відповідно до витягу з рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2003 року за ОСОБА_4 визнано право на земельну частку (пай) із резервного фонду Великосевастянівської сільської ради.
20 жовтня 2005 року Христинівська РДА, розглянувши технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю, клопотання районного відділу земельних ресурсів та відповідні заяви громадян, передала у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку за номером НОМЕР_1 площею 1,72 га, про що прийняла розпорядження № 210.
ОСОБА_4 згідно з розпорядженням Христинівської РДА від 08 лютого 2006 року № 28 земельну ділянку площею 1,72 га за № 15 замінено на земельну ділянку площею 1,72 га за номером схеми поділу 515 із земель резервного фонду. Технічна документація із складання державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_4 із земель резервного фонду на території Великосевастянівської сільської ради Христинівського району у місцевому фонді документації відділу відсутня. Відомості про земельну ділянку з кадастровим № 7124681000:03:002:0003 перенесені до Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Цим розпорядженням Христинівська РДА до розпорядження від 20 жовтня 2005 року № 210 внесла зміни та визначила, що у власність ОСОБА_4 передається земельна ділянка за номером 515 площею 1,72 га
18 січня 2018 року Христинівська РДА на звернення ОСОБА_1 повідомила, що земельну ділянку площею 2,87 га в адміністративних межах Великосевастянівської сільської ради з її власності вилучено, а земельну ділянку № НОМЕР_2 згідно зі схемою поділу передано у приватну власність ОСОБА_4 . Помилка трапилась з вини посадових осіб відділу земельних ресурсів, які надали хибну інформацію щодо нумерації земельних ділянок, які передавались у приватну власність (т. 1 а. с. 40, 41).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 13 серпня 2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 серпня 2014 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 1,7174 га з кадастровим № 7124681000:03:002:0003 є ОСОБА_5 . Підставою для реєстрації прав власності було свідоцтво про право на спадщину від 13 серпня 2014 року № 3228 (т. 1 а. с. 80-82, 83-86).
Суд апеляційної інстанції встановивши, що виділення спірної земельної ділянки у власність іншій особі, зокрема спадкодавцю ОСОБА_5 є неправомірним, оскільки державний акт, на підставі якого позивач є власником наданої їй у власність земельної ділянки є чинним, а також державна реєстрація спірної земельної ділянки на ім'я померлої ОСОБА_4 проведена без урахування того, що на той час вказана земельна ділянка не була вільна, так як перебувала у приватній власності позивача, а тому здійснення її державної реєстрації на ім'я іншої особи є неправомірним та порушує гарантоване Конституцією України право власності позивача, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Проте, апеляційний суд не звернув уваги на наступне.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
ЄСПЛ у рішенні від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі «Шмакова проти України» у пунктах 15, 16, 17, 21 дійшов висновку про те, що згідно з документами та інформацією, наданою заявницею, яку Уряд не оскаржував, завод не працював протягом багатьох років. Крім того, Суд зазначає, що під час першого розгляду позову прокурора національні суди наголосили, що відповідна земельна ділянка ніколи не використовувалася заводом і на ній не було споруд, які належали б заводу. Суд також зазначає, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.
Така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2011 року у справі «Вассалло проти Мальти» (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43,). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу.
Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Судові рішення, ухвалені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення не перевіривши та не надавши належну оцінку щодо добросовісності/недобросовісності набувача ОСОБА_2 та справедливого балансу між сторонами.
Апеляційний суд повинен був дати оцінку на предмет пропорційності втручання у право власності ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_4 ) у зв'язку із встановленням того факту, що Христинівська РДА у визначений законом спосіб послідовно вчиняла дії шляхом видання розпорядчих актів щодо передання у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки. Однак потім констатувала, що ці дії вчинено помилково, з вини посадових осіб відділу земельних ресурсів, які надали хибну інформацію щодо нумерації земельних ділянок, які вже передано у приватну власність інших осіб.
Суд не звернув уваги на аргументи відповідачки про те, що позбавлення її права власності на спірну земельну ділянку, якою вона володіє з 2006 року, на користь позивачки, яка має законний інтерес щодо цієї земельної ділянки, спричинено неправомірними діями органів державної влади та є для неї надмірним тягарем.
Отже, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтування, яке б доводило існування особливих та непереборних обставин для виправдання необхідності позбавлення ОСОБА_2 права власності на майно через 17 років відкритого володіння ним.
Разом з тим, аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково вважав, що позовна давність до спірних правовідносин не застосовується заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз словоформ «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).
У постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19, від 04 жовтня 2023 року у справі № 372/243/21 зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено об'єктивні межі застосування позовної давності. Об'єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:
(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання недійсним державного акта про право власності на землю;
(б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.
Вимога про визнання недійсним державного акта про право власності на землю є «вимогою» у розумінні статей 256, 268 ЦК України. З урахуванням того, що оспорювання акта відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акта, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність.
Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акта про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. За своєю суттю вимога про визнання недійсним державного акта про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
Отже в цьому випадку, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позовна давність не підлягає застосуванню з мотивів пред'явлення негаторного позову.
Звертаючись з позовом ОСОБА_1 зазначила, що вона не пропустила позовну давність, оскільки про порушення своїх прав їй стало відомо в 2018 році, коли остання мала намір розпорядитися належною їй на праві власності земельною ділянкою.
ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності.
Однак апеляційний суд не встановив момент початку перебігу позовної давності у цій справі та не вирішив питання про наявність чи відсутність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
При новому розгляді апеляційному суду у разі, якщо суд зробить висновок про обґрунтованість позову, слід вирішити питання щодо позовної давності, перевіривши та надавши оцінку доводам сторін з цього приводу.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 22 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
І. М. Фаловська