4 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 466/8961/24
провадження № 61-14605ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кісь Олена Романівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про відібрання дітей у матері та повернення їх за попереднім місцем проживання,
21 листопада 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кісь О. Р., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року, повний текст якої складено 10 листопада 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії зазначеної ухвали для усунення недоліків, а саме для подання доказів сплати судового збору та виправленої касаційної скарги, оформленої у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, та надання доказів надсилання копії цієї скарги та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень
статті 43 цього Кодексу.
16 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кісь О. Р., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків та виправлену касаційну скаргу.
Вимоги ухвали Верховного Суду від 11 грудня 2025 рок заявник виконала частково, оскільки не надала виправленої касаційної скарги, оформленої у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду
від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Так, в ухвалі від 11 грудня 2025 року Верховний Суд роз'яснив заявнику відповідний порядок та спосіб обґрунтування підстав касаційного оскарження. Суд наголосив, що касаційна скарга заявника в частині визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК Українине відповідає вимогам закону, оскільки у ній не вказано, щодо якої норми права відсутній висновок, та не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми права.
У виправленій касаційній скарзі заявник повторно не зазначила, щодо якої конкретно норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, тобто цей недолік не усунула.
Варто звернути увагу, що Верховний Суд не наділений повноваженнями замість заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які остання не навела у касаційній скарзі, при цьому невідповідність касаційної скарги, поданої 21 листопада 2025 року, та виправленої касаційної скарги вимогам пункту 5 частини другої
статті 392 ЦПК України перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
У касаційні скарзі заявник підставою касаційного оскарження визначає також
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме з підстави, передбаченої
пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Тлумачення зазначеної норми права дозволяє дійти висновку, що недослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) самостійною підставою касаційного оскарження закон не визначає.
Отже, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України може бути підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кісь О. Р., виключно за умови висновку про обґрунтованість підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, проте таку підставу ні у поданій 21 листопада 2025 року касаційній скарзі, ні у виправленій касаційній скарзі заявник не обґрунтувала.
Іншими підставами касаційного оскарження (пунктами 1, 2 частини другої
статті 389 ЦПК України) зазначені скарги не обґрунтовано.
Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня
1997 року).
Оскільки заявником та її представником недоліки касаційної скарги усунено частково, вказане свідчить про невиконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кісь Олена Романівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року вважати неподаною і повернути заявнику.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко