03 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 361/3925/24
провадження № 61-13475св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ» або банк) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначало, що 23 червня 2021 року відповідач уклав з банком кредитний договір № 1001904486301, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 227 109,00 грн. За умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.
Проте, відповідач належним чином свій обов'язок не виконує, внаслідок чого станом на 01 лютого 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 197 453,61 грн, що складається з: 151 277,65 грн - боргу за кредитом, 12,86 грн - боргу за відсотками, 46 163,10 грн - боргу за комісією.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача наявну заборгованість у розмірі 197 453, 61 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року позов АТ «ПУМБ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2021 року № 1001904486301 у розмірі 197 453,61 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначала, що оскаржуване судове рішення вплине на її права та обов'язки, як дружини відповідача , проте її не залучено до розгляду справи судом першої інстанції.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року у справі закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 не вирішувалось, оскаржуване рішення будь-яких обов'язків для ОСОБА_2 не містить.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 зверталась фактично в інтересах відповідача - зниклого безвісти військовослужбовця Збройних Сил України.
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3., (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано з суду першої інстанції матеріали справи № 361/3925/24 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 361/3925/24.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 23 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПУМБ» із заявою № 1001904486301 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, в якій просив надати йому кредит на споживчі потреби розміром 227 109,00 грн, строком на 24 місяці (з 23 червня 2021 року до 23 червня 2023 року), зі сплатою процентної ставки у розмірі 0,01 % річних, комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1,99 %.
Факт надання кредитних коштів ОСОБА_1 у розмірі 227 109,00 грн підтверджується платіжною інструкцією від 23 червня 2021 року.
Із наданого АТ «ПУМБ» розрахунку заборгованості встановлено, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, в останнього станом на 01 лютого 2024 року утворилася заборгованість, яка становить у загальному розмірі 197 453, 61 грн, та складається із тіла кредиту у розмірі 151 277, 65 грн, відсотків за користування кредитом - 12,86 грн та комісії - 46 163, 10 грн.
01 лютого 2024 року відповідачу направлялася письмова вимога № КНО-44.2.2/74 щодо досудового врегулювання спору та погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 197 453,61 грн.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є дружиною відповідача у справі ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а. с. 79).
ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за цією ж адресою зареєстрований і відповідач. Дані обставини підтверджуються копіями сторінок паспорту (а. с. 70-72, 73-75).
Згідно зі сповіщенням сім'ї № 407 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 грудня 2024 року № 3383 ОСОБА_1 , виконуючи бойове розпорядження від 25 листопада 2024 року, зник безвісти. Пошуки тривають (а. с. 80).
Статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин підтверджено витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 13 січня 2025 року № 20250113-900 (а. с. 61-62).
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. про арешт майна боржника від 26 березня 2025 року у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 накладено арешт на все рухоме та все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 (а. с. 76-77).
ОСОБА_2 звернулася до Другої Броварської державної нотаріальної контори з заявою щодо встановлення заходів опіки над майном ОСОБА_1 , який визнаний особою, зниклою безвісти за особливих обставин.
Друга Броварська державна нотаріальна контора відмовила в заходах щодо встановлення опіки над майном ОСОБА_1 , оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за № 444833104 від 24 вересня 2025 року, за ОСОБА_1 нерухоме майно не зареєстроване. Також, його дружиною - ОСОБА_2 не надано інші документи, які підтверджують право власності на майно ОСОБА_1 , особи, зниклої безвісти за особливих обставин.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.
Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у цивільному судочинстві.
Частина перша статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
У розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов'язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб'єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов'язку стосовно однієї із сторін спору.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок; такий правовий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Варто враховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 ЄСПЛ і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду: від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 05 травня 2020 у справі № 910/9254/18, від 17 травня 2021 року у справі № 910/2742/20.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційним судом установлено, що звертаючись до суду із апеляційною скаргою на заочне рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року, ОСОБА_2 вказала на те, що вказаним рішенням порушено її права, оскільки кредитний договір було укладено між банком та ОСОБА_1 в період її шлюбу з останнім. Відповідач отримав кредит у розмірі 227 109 грн, що виходить за межі дрібного побутового договору, тому, враховуючи статтю 65 СК України, позивач або суд першої інстанції за власною ініціативою мав залучити дружину відповідача як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Відхиляючі такі доводи, суд апеляційної інстанції керувався наступним.
Відповідно до пункту 2 кредитного договору, цільове призначення - загальні споживчі цілі (а. с. 10 зворот).
Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо.
Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.
Такий договір створює обов'язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.
З урахуванням викладеного та враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18 провадження № 61-6457св19, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 не вирішувалось, оскаржуване рішення будь-яких обов'язків для ОСОБА_2 не містить.
У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
У постановах Верховного Суду: від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17; від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17; від 01 серпня 2019 року по справі № 412/1277/2012, від 25 листопада 2020 року у справі № 663/227/13-ц викладено висновок, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не відноситься до кола осіб, які відповідно до статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження у цій справі, а тому правильно постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження саме з цієї підстави.
Що стосується доводів касаційної скарги про те, що апеляційна скарга подавалась в інтересах відповідача ОСОБА_1 - зниклого безвісти військовослужбовця, то в даному випадку вони не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
Законодавство прямо надає членам сім'ї зниклої безвісти особи право на захист її прав та інтересів. Водночас, сам по собі статус члена сім'ї зниклого безвісти, навіть за наявності законодавчо закріпленого права представляти його інтереси, не автоматично трансформує таку особу у сторону справи. Представництво можливе, але воно має здійснюватися у формах, передбачених процесуальним законом, зокрема шляхом звернення з відповідними позовами або заявами у належному процесуальному порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не було надано доказів того, що саме вона визнана опікуном майна відповідача ОСОБА_1 .
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм процесуального права та зводяться до переоцінки відповідних обставин у цій справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і незгоді з ухваленими судовим рішенням в частині закриття апеляційного провадження.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник