04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 760/11927/16-ц
провадження № 61-170св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (відповідач за зустрічним позовом),
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (третя особа за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, постановлену у складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява ПАТ «ОТП Банк» мотивована тим, що 04 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-009/494/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 300 000 доларів США, зі сплатою 11 % річних, строком до 04 липня 2021 року.
04 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-009/494/2008, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань ОСОБА_1 , що виникли з кредитного договору № ML-009/494/2008.
04 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений додатковий договір до кредитного договору, відповідно до якого внесено зміни та доповнення до кредитного договору.
04 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений додатковий договір до договору поруки.
Відповідачі як позичальник та поручитель свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконували, грошові кошти не повернули, унаслідок чого станом на 06 червня 2016 року утворилась заборгованість за цим договором у розмірі 209 618,59 доларів США, із яких: 169 499,15 доларів США - залишок заборгованості за кредитом; 40 119,41 доларів США - проценти.
ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 04 липня 2006 року № ML-009/494/2008 у розмірі 209 618,59 доларів США, що еквівалентно 5 240 883,20 грн.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічну позовну заява ОСОБА_1 мотивувала тим, що під час укладення договору кредиту від 04 липня 2006 року № ML-009/494/2008 між нею і АТ «Райффазен Банк Україна» їй не було надано окремий письмовий документ із зазначенням необхідної інформації, визначеної положеннями частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Кредитний договір та графік платежів не містили детального розпису сукупної вартості кредиту та інші обов'язкові умови. Аналогічні порушення вимог закону допущені і у додаткових договорах.
Кредитний договір та додаткові договори містять умови, які є несправедливими в цілому. Зокрема, відповідно до положень частини третьої статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Позивач указувала, що вона як позичальник не мала можливості вносити зміни до змісту кредитного договору та додаткових договорів, при їх укладенні і підписанні змушена була погодитися виключно на ті умови, які були запропоновані банком. Умови кредитного договору містять положення про право банку на передачу будь-яким третім особам персональних даних позичальника, що також є грубим порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто, на її думку, договір укладений з порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006 зі змінами та доповненнями у вигляді додаткових договорів до кредитного договору, укладений між нею та банком.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 із позовом ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс»
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» залучено до участі у справі як правонаступника ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору про відступлення права вимоги від 14 травня 2021 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року, ухваленим у складі судді Українця В. В., у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», дійшов висновку про те, що висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи № 2812 від 20 травня 2019 року, висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21371/20-72/10500/10501/10502/21-72 від 19 березня 2021 року, складених на виконання ухвали суду першої інстанції, встановлено, зокрема, що визначити реальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» станом на 15 червня 2016 року за кредитним договором від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006 з окремими відображеннями тіла кредиту, процентів та пені, у рамках наданих документів, неможливо, оскільки банк не надав доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме: точного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором та документів для перевірки його правильності.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 протягом восьми років сплачувала за кредитом, а у 2014 році між нею та банком укладено додатковий договір до кредитного договору. Отже, ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 ознайомилась та погодилася із усіма істотними умовами кредитного договору та підписала його. Також безпідставними є посилання ОСОБА_1 на Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки після укладення кредитного договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, тому до спору щодо виконання оспорюваного договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягають положення спеціального закону.
Короткий зміст постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс»залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», не надало доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме: не надало точного розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором та документів для перевірки правильності розрахунку, отже, обґрунтованим є висновок суду про відмову у задоволенні позову.
У частині зустрічного позову судове рішення не оскаржувалося і в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2024 року касаційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» задовольнив частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у частині позовних вимог ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасував, справу у цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-3985св24).
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд указав, що суд апеляційної інстанції у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам наданим сторонами, у тому числі не обґрунтував відмову у стягненні заборгованості перед банком за тілом кредиту.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року скасовано у частині вирішення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалено у цій частині нове судове рішення.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 04 липня 2006 року № ML-009/494/2006 у розмірі 169 499,15 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі по 98 771,75 грн з кожного.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції не надав оцінку доказам, а саме: виписці щодо руху коштів на рахунку № НОМЕР_1 ; квитанціям про сплату заборгованості за кредитним договором, наданим ОСОБА_1 , яка не заперечувала факт отримання коштів за кредитним договором; не дослідив додатковий договір від 04 серпня 2014 року до кредитного договору від 04 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та банком, в якому зафіксована заборгованість за тілом кредиту та на момент подання позову ця заборгованість не змінювалась; додаток № 1 (графік платежів) до додаткового договору від 04 серпня 2014 року, яким встановлено суму заборгованості за тілом кредиту.
Суд апеляційної інстанції вважав, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
07 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника ТОВ «Діджи Фінанс» - адвоката Міньковської А. В. про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 000,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс» про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс» про відшкодування витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання представником доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
03 січня 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
14 січня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
09 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
27 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Діджи Фінанс» у справі, витребувано її матеріали із Солом'янського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
16 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
20 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ОСОБА_1 , продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 16 січня 2025 року.
У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
31 березня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі, витребувано її матеріали із Солом'янського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
02 жовтня 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 177/1138/17 (провадження № 61-38212св18).
Заявник стверджує, що з висновками суду апеляційної інстанції не погоджується, оскільки вони є незаконними.
Підставою подання заяви про відвід є те, що склад суду (Приходько К. П., Писана Т. О., Журба С. О.) розглянули справу за її позовом до ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» про зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року і задовольнили апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінас». Тому вважала, що існують сумніви щодо безсторонності складу суду у цій справі. Уважає, що були наявні зовнішні ознаки залежності цих суддів, що було підставою для задоволення її заяви.
Так, суд апеляційної інстанції порушив вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, оскільки зазначив, що ухвала від 10 вересня 2024 року, якою її заяву про відвід складу суду залишена без розгляду, оскаржується протягом 10 днів до Верховного Суду.
Тобто суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є обв'язкою підставою для скасування судового рішення.
Заявник указує, що суд не дослідив усі зібрані у справі докази, а саме, що вона внесла 180 платежів, згідно з графіком погашення кредиту, тобто повністю сплатила кредит. При цьому останній платіж на погашення кредиту та процентів внесено 04 липня 2021 року.
Касаційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 246 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку поданим, зокрема до Верховного Суду, доказам понесення витрат на правову допомогу, умовам договору та опису загальної вартості послуги, поданому протягом п'яти днів з моменту ухвалення постанови.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У березні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ТОВ «Діджи Фінас» залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року - без змін, як таку, що постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
У квітні 2025 року ТОВ «Діжи Фінас» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-009/494/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 300 000 доларів США, зі сплатою 11 % річних, строком до 04 липня 2021 року.
04 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-009/494/2008, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань ОСОБА_1 , що виникли з кредитного договору № ML-009/494/2008.
04 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений додатковий договір до кредитного договору, відповідно до якого внесено зміни та доповнення до кредитного договору.
04 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений додатковий договір до договору поруки.
14 травня 2021 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором від 04 липня 2006 року № ML-009/494/2008, укладеним з ОСОБА_1 .
Із висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи № 2812, складеного 20 травня 2019 року на виконання ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2018 року за клопотанням ОСОБА_1 , встановлено, що у зв'язку з відсутністю первинних документів (у тому числі меморіальних ордерів), повного обсягу документів бухгалтерського обліку банку (у тому числі виписки за рахунком № НОМЕР_2 ) та суперечливої інформації щодо відображення операцій у відомостях про рух коштів (виписки) за рахунком № НОМЕР_1 за період з 04 липня 2006 року до 31 грудня 2010 року про ведення документів бухгалтерського обліку, у банках у межах наданих матеріалів, не видається можливим у повній мірі дослідити (підтвердити або спростувати) операції надання кредитних коштів за кредитним договором від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006. Не встановлено виконання банком вимоги пунктів 2, 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо викладення в його змісті інформації про умови кредитування, зокрема: орієнтовну сукупну вартість кредиту (перелік усіх витрат за кредитним договором) та детального розпису загальної вартості кредиту для споживача. Неможливо встановити, якою є реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання додаткового договору від 27 липня 2012 року № 1 до кредитного договору. Неможливо встановити розмір щомісячних платежів, у тому числі за кредитом, проценти за користування кредитом, комісії, страхові та інші платежі на момент укладення додаткового договору від 27 липня 2012 року № 1. Неможливо дослідити, чи обґрунтовано нормативно та документально виконано банком оформлення операції з надання та погашення кредиту за додатковим договором від 27 липня 2012 року № 1 до кредитного договору. У зв'язку з відсутністю документів бухгалтерського обліку ПАТ «ОТП Банк» та інших документів неможливо встановити дійсний розмір заборгованості за кредитним договором від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006.
Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21371/20-72/10500/10501/10502/21-72, складеного 19 березня 2021 року на виконання ухвали Солонянського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року за клопотанням ПАТ «ОТП Банк», встановити, чи відповідає заявлений ПАТ «ОТП Банк» розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006, наведений у розрахунках від 15 червня 2016 року, реальній (дійсній) заборгованості станом на 15 червня 2016 року, неможливо. Визначити, який реальний (дійсний) розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» станом на 15 червня 2016 року за кредитним договором від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006 з окремими відображеннями тіла кредиту, процентів та пені, у рамках наданих документів, неможливо.
ОСОБА_1 , звернувшись до суду першої інстанції із зустрічним позовом, надала квитанції про сплату заборгованості за кредитним договором, не заперечувала факт отримання коштів за кредитними договором.
12 лютого 2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «АНАСТАСІЇ МІНЬКОВСЬКОЇ» (далі - бюро) укладений договір № 11 про надання правової допомоги.
14 березня 2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та бюро укладено додаткову угоду № 13, відповідно до якої бюро приймає на себе зобов'язання з надання такої юридичної допомоги: представництво клієнта у Касаційному цивільному суді Верховного Суду у справі № 760/11927/16 за касаційною скаргою ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року.
30 квітня 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс», відповідно до умов договору, здійснило авансовий платіж на користь бюро у розмірі 36 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 30 квітня 2024 року № 8162, 8174, 8173, 8167, 8168, 8163.
Вартість наданих юридичних послуг визначається відповідно до умов Основного договору.
Оплата за надані послуги буде здійснюватися шляхом зарахування авансових платежів, попередньо здійснених клієнтом у момент підписання акта про підтвердження факта надання правничої допомоги, а у разі недостатності суми авансових платежів для оплати юридичних послуг, бюро надсилає клієнту рахунок-фактуру, про що зазначається в акті.
07 листопада 2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та бюро підписаний акт про підтвердження факта надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), за умовами якого сторони підтвердили, що бюро надало, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу загальною вартістю 36 000,00 грн.
Сторони підтвердили, що оплату за надані послуги здійснено шляхом зарахування авансового платежа, який 30 квітня 2024 року сплачено клієнтом відповідно до платіжних інструкцій від 30 квітня 2024 року № 8162, 8174, 8173, 8167, 8168, 8163.
Представник ТОВ «Діджи Фінанс» - адвокат Міньковська А. В. у касаційній скарзі на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок втрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв'язку з розглядом справи, - 20 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції представник ТОВ «Діджи Фінанс» - адвокат Міньковська А. В. подала копії документів, а саме: договір № 11 про надання правової допомоги, укладений 12 лютого 2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та бюро, додаткова угода № 13 до договору № 11 про надання правової допомоги від 12 лютого 2024 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних бюро, необхідних для надання правничої (правової) допомоги ТОВ «Діджи Фінанс» у справі № 760/11927/16-ц, акт від 07 листопада 2024 року про підтвердження факта надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), та платіжні інструкції від 30 квітня 2024 року №№ 8162, 8174, 8173, 8167, 8168, 8163 у розмірі 36 000,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України)
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Касаційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 цих висновків не спростовують, натомість ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Щодо суті спору
Відповідно до статей 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18)).
Пунктом 1.5.1.4. кредитного договору від 04 липня 2006 року визначено, що при надходженні до банку коштів для виконання боргових зобов'язань, банк направляє такі кошти на погашення боргових зобов'язань у наступній черговості, крім випадків, передбачених цим договором: прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочка матиме місце); проценти, нараховані на прострочену до повернення суму кредиту (якщо прострочка матиме місце; прострочена до повернення сума кредиту ( якщо прострочка матиме місце); пеня за несплату строк процентів (якщо прострочка матиме місце); пеня за неповернення в строк суми кредиту (якщо прострочка матиме місце); пеня за неповернення в строк суми процентів (якщо прострочка матиме місце); строкові проценти за користування кредитом; штраф за нецільове використання кредиту, а також будь-які інші штрафи, передбачені договором; сума основного боргу за кредитом.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції свою постанову від 03 липня 2024 року мотивував тим, що апеляційний суд у порушення вимог закону належним чином не перевірив доводів позивача про те, що на клопотання експерта банк надав виписки щодо руху коштів на рахунку № НОМЕР_1 а саме: відомості щодо руху коштів (виписка) на рахунку № НОМЕР_1 за період з 04 липня 2006 року до 31 грудня 2010 року; відомості щодо руху коштів (виписка) на рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року; відомості щодо руху коштів (виписка) на рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2013 року до 19 липня 2018 року. Крім того, ОСОБА_1 , при зверненні із зустрічним позовом, надала квитанції про сплату заборгованості за кредитним договором і вона не заперечувала факт отримання коштів за кредитним договором. Суд не дослідив додатковий договір від 04 серпня 2014 року до кредитного договору від 04 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та банком, в якому зафіксована заборгованість за тілом кредиту та на момент подання позову ця заборгованість не змінювалась, а додатком № 1 (графіком платежів) до додаткового договору від 04 серпня 2014 року встановлено відповідну суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 169 499,15 доларів США.
При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції:
- перевірив виписки щодо руху коштів на рахунках № НОМЕР_1 , а саме: відомості щодо руху коштів (виписка) на рахунку № НОМЕР_1 за період з 04 липня 2006 року до 31 грудня 2010 року; відомості щодо руху коштів (виписка) на рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року; відомості щодо руху коштів (виписка) на рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2013 року до 19 липня 2018 року;
- перевірив квитанції про сплату заборгованості за кредитним договором, подані ОСОБА_1 ;
- дослідив додатковий договір від 04 серпня 2014 року до кредитного договору від 04 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» та додаток № 1 (графік платежів) до додаткового договору від 04 серпня 2014 року.
Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виконав вказівки суду касаційної інстанції, належним чином дослідив подані сторонами докази: банківські виписки , квитанції про оплату, додатковий договір, перевірив їх, оцінив у сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, та дійшоввисновку про те, що додатковим договором від 04 серпня 2014 року до кредитного договору від 04 липня 2006 року, банк та ОСОБА_1 зафіксували заборгованість за тілом кредиту. На момент подання позову ця заборгованість не змінювалась та становила суму у розмірі 169499,15 доларів США, яка підлягала стягненню.
Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89, частини першої статті 417 ЦПК України, уважав доведеною суму заборгованості позичальника ОСОБА_1 у розмірі 169 499,15 доларів США - тіло кредиту та стягнув її.
Отже, суд апеляційної інстанції самостійно визначив суму заборгованості, виходячи із поданих сторонами доказів, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), від 14 травня 2024 року у справі № 759/1779/18 (провадження № 61-2242св24).
Натомість ОСОБА_1 не спростувала розмір кредитної заборгованості, визначений судом апеляційної інстанції, що є її процесуальним обов'язком у силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона внесла 180 платежів, як визначено графіком платежів, а останній платіж - у 2021 році, з огляди на приписи пункту 1.5.1.4. кредитного договору від 04 липня 2006 року, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22) зазначено, що «у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства».
Отже, встановивши розмір боргу позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 липня 2006 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про солідарну відповідальність позичальника та поручителя перед ТОВ «Діджи Фінас», правонаступника АТ «ОТП Банк».
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 177/1138/17 (провадження № 61-38212св18), є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.
Щодо інших доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 10 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із заявою про відвід суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О. від розгляду справи № 760/11927/16 з тих підстав, що колегія суддів розглянула справу за її позовом до ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» про зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року і задовольнила апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінас». Тому вважала, що існують сумніви щодо безсторонності складу суду у цій справі.
За вимогами частини третьої статті 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
10 вересня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О. заяву ОСОБА_1 про відвід суддів залишено без розгляду, роз'яснено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Зі змісту цієї ухвали встановлено, що заяву ОСОБА_1 про відвід суддів залишено без задоволення, оскільки відсутні передбачені статтею 36 ЦПК України підстави вважати, що існують обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності суддів.
Доводи позивача щодо необхідності відводу суддів саме з підстав незгоди з їх правовою позицією прямо порушують один з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує.
Питання про відвід колегії суддів за заявою ОСОБА_1 вирішено у порядку, передбаченому статтями 36, 40 ЦПК України, підстави для висновку про розгляд справи у суді апеляційної інстанції неповноважним складом відсутні.
Аргументи ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвала від 10 вересня 2024 року, якою її заяву про відвід складу суду залишена без розгляду, оскаржується протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції, чим порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, також на увагу не заслуговують.
Суд апеляційної інстанції своєю ухвалою від 10 вересня 2024 року фактично залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід суддів, ця ухвала оскаржується в порядку частини першої статті 390 ЦПК України, а не пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, як помилково вважає заявник.
Щодо ухвалення додаткової постанови
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд апеляційної інстанції встановив, що між ТОВ «Діджи Фінанс» та бюро укладений договір про надання правової допомоги, у пункті 4.11 якого визначено вартість послуг: ознайомлення з матеріалами справи, формування правового аналізу - 3 000,00 грн; участь у судовому засіданні (одна година) - 3 000,00 грн; написання заяви/клопотання - 1 500,00 грн - 3 000,00 грн; адвокатський запит - 1 500,00 грн - 3 000,00 грн; позовна заява - 3 500,00 грн - 7 000,00 грн; клопотання про зняття арешту - 1 500 грн - 7 000,00 грн; апеляційна скарга - 3 000,00 грн - 10 000,00 грн; касаційна скарга - 5 000,00 грн - 20 000,00 грн; написання відзиву на позовну заяву, заперечення на відзив - 2 500,00 грн - 7 000,00 грн; письмове пояснення - 1 500 грн - 5 000,00 грн; отримання рішення суду - 1 000,00 грн; перебування у відрядженні (окремо оплачується харчування) - 4 000,00 грн (день). Сторони погодили обсяг наданої допомоги.
У додатковій угоді від 14 березня 2024 року № 13 сторони узгодили, що бюро надає послуги відповідно до основного договору, приймає на себе зобов'язання з надання наступних послуг: ознайомлення з наданими клієнтом документами, матеріалами судової справи, судово-економічними експертизами, правовий аналіз обставин спірних правовідносин, складання та направлення касаційної скарги на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року до Верховного Суду у справі № 760/11927/16-ц.
Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника ТОВ «Діджи Фінанс» - адвоката Міньковської А. В. від 08 листопада 2024 року про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правову допомогу, виходив з того, що зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання представником доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Так, у липні 2024 року представник ТОВ «Діджи Фінанс» - адвокат Міньковська А. В. подала до Верховного Суду клопотання, в якому просила вирішити питання відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 36 000,00 грн.
До заяви долучила: договір про надання правової допомоги від 12 лютого 2024 року; додаткову угоду № 13 до договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2024 року № 11 від 14 березня 2024 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 08 липня 2024 року; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 08 липня 2024 року; копії платіжних інструкцій; ордер (том 6, а. с. 145-167).
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року у задоволенні заяви представника ТОВ «Діджи Фінанс» - адвоката Міньковської А. В. про ухвалення додаткового рішення відмовлено з тих підстав, що суд касаційної інстанції не ухвалив остаточне рішення по суті спору. Верховний Суд звернув увагу на те, що після ухвалення остаточного судового рішення у справі (після нового судового розгляду) заявник не позбавлений можливості звернутися з відповідним клопотанням про розподіл судових витрат,у тому числі, понесених у зв'язку з переглядом справи у касаційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» та стягнуто з відповідачів солідарно на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором у сумі 169 499,15 доларів США, та судовий збір у розмірі 98 771,75 грн з кожного відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Тобто ухвалено судове рішення по суті спору.
08 листопада 2024 року представник ТОВ «Діджи Фінанс» - адвокат Міньковська А. В. подала до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, яким вирішити питання розподілу судових витрат у сумі 36 000,00 грн.
До заяви долучила (том 6, а. с. 229-246):
- договір про надання правової допомоги від 12 лютого 2024 року;
- додаткову угоду № 13 до договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2024 року № 11 від 14 березня 2024 року;
- детальний опис робіт (наданих послуг) від 07 листопада 2024 року згідно з яким: ознайомлення з наданими клієнтом матеріалами, матеріалами судової справи, судового-економічними експертизами, правовий аналіз обставин спірних правовідносин (три години) - 9 000,00 грн; складання та направлення касаційної скарги (6 год) - 12 000,00 грн; участь у двох судових засіданнях (дві години) - 5 000,00 грн; гонорар успіху (одна година) - 10 000,00 грн;
- акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 07 листопада 2024 року, згідно з яким ознайомлення з наданими клієнтом матеріалами, матеріалами судової справи, судового-економічними експертизами, правовий аналіз обставин спірних правовідносин (три години) - 9 000,00 грн; складання та направлення касаційної скарги (6 год) - 12 000,00 грн; участь у двох судових засіданнях (дві години) - 5 000,00 грн; гонорар успіху (одна година) - 10 000,00 грн;
- копії платіжних інструкцій на загальну суму 36 000,00 грн;
- ордер.
Частиною першою статті 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) нагадав, що після остаточного ухвалення судового рішення у справі (після нового судового розгляду) особа не позбавлена можливості клопотати про розподіл судових витрат, у тому числі, понесених у зв'язку з касаційним переглядом справи.
Встановлено, що договір про надання правової допомоги від 12 грудня 2024 року та додаткова угода до нього від 14 березня 2024 року подані до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції. Натомість детальний опис робіт (наданих послуг) від 07 листопада 2024 року та акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 07 листопада 2024 року подані після ухвалення 05 листопада 2024 року постанови судом апеляційної інстанції, що не суперечить положенням статті 246 ЦПК України.
Таким чином, колегія суддів уважає, що заявник надала докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартості у розмірі 31 000,00 грн, за вирахуванням такої послуги як участь у судових засіданнях (дві години), оскільки у суді касаційної інстанції розгляд справи проводився у письмовому провадженні без виклику сторін.
25 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Циган І. М. подав до Київського апеляційного суду клопотання, в якому просив витрати на правову допомогу залишити за позивачем - ТОВ «Діджи Фінанс», пославшись на положення частин третьої-п'ятої статті 137, частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 141 ЦПК України, оскільки до закінчення судових дебатів сторона не зробила про це заяву, а їх розмір стороною не доведено.
Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 547/581/21 (провадження № 61-5134св23), відповідаючи на доводи касаційної скарги, констатував, «що положення частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України дає право суду, за клопотанням іншої сторони лише зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов'язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд».
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», рішення від 21 грудня 2021 року (за заявою № 58442/00), зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
З урахуванням пункту 3 частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Колегія суддів Верховного Суду, з урахуванням того, що:
- позовні вимоги задоволені частково (пропорційність),
- позивачем виконані вимоги частини першої статті 134 ЦПК України (том 6, а. с. 1-10), при цьому заявник керувався приписами ухвали Верховного Суду від 24 липня 2024 року (провадження № 61-3985св24) і після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови по суті спору повторно звернувся з заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу,
- послуги правничої допомоги, в тому числі у суді у суді касаційної інстанції, отримані реально на загальну суму 31 0000,00 грн, що підтверджено відповідними документами про обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість;
- представник ОСОБА_1 - адвокат Циган І. М. 25 листопада 2024 року подав клопотання з обґрунтуваннями незгоди з розміром витрат на правничу допомогу,
вважає за можливе частково задовольнити заяву представника заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу, та стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 10 000,00 грн, понесених ТОВ «Діджи Фінас» витрат на правничу допомогу, тобто по 5 000,00 грн з кожного.
При цьому колегія суддів констатує, що доводи, якими представник ОСОБА_1 - адвокат Циган І. М., мотивував клопотання та просив відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суперечать статті 59 Конституції України, бо кожен має право на професійну правничу допомогу.
Ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «Діджи Фінанс» не подало докази на підтвердження отриманої правової допомоги у суді касаційної інстанції до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції (під час повторного апеляційного перегляду справи), оскільки заява про відшкодування витрат на правничу допомогу подавалась заявником під час касаційного перегляду, ще до повторного апеляційного розгляду справи.
Отже, ухвалу суду апеляційної інстанції слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким частково задовольнити заяву та стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правничу допомогу, понесені позивачем у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000 грн., тобто по 5 000,00 грн з кожного відповідача.
Таким чином, доводи касаційної скарги ТОВ Діджи Фінанс» про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини першої статті 246 ЦПК України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Однак не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування положення частини першої статті 246 ЦПК України, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ураховуючи, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21 липня 2025 року у справі № 909/399/24 (провадження № 12-37гс25) вже формувала висновок щодо питання застосування частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України за обставин, коли докази на підтвердження розміру судових витрат з надання професійної правничої допомоги фізично існували на момент закінчення судових дебатів (до ухвалення судового рішення), однак їх було надано протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення без обґрунтування поважних причин неподання до закінчення судових дебатів у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - 5без змін.
Натомість ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням судового рішення про часткове задоволення заяви, а касаційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» - частковому задоволенню.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, а касаційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» на ухвалу щодо правничої допомоги не оплачується судовим збором, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасувати.
Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Міньковської Анастасії Володимирівни від 07 листопада 2024 року про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн, тобто по 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп.) з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк