29 січня 2026 року
м. Київ
Справа № 127/33659/24
Провадження № 61-6749св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2025 року в складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в складі колегії суддів Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,
у справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що департаментом архітектури та містобудування, а також департаментом земельних ресурсів під час здійснення моніторингу містобудівної ситуації, обстеження земель Вінницької міської територіальної громади встановлено факти, які свідчать про порушення інтересів громади під час формування та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,3600 га з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка є колишньою територією Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.
Розробником документації та органом, який приймав рішення про передачу земельної ділянки, не враховано положення містобудівної документації міста Вінниці, оскільки територія, на якій розташована згадана земельна ділянка, увійшла в межі міста Вінниці та знаходиться в зоні транспортної інфраструктури (ТР-3, вулична мережа) та рекреаційній зоні (Р-3, озеленення території загального користування), тому використання цієї земельної ділянки за містобудівними регламентами для ведення особистого селянського господарства не передбачено.
Крім того, кадастрові номери спірної земельної ділянки в наказі Головного управління Держземагенства у Вінницькій області (далі - ГУ Держземагенства) від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 є різними, що свідчить про протиправну реєстрацію права власності зовсім іншої земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав.
02 червня 2021 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення щодо невиконання вимог з використання та охорони земель за цільовим призначенням, накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Після смерті ОСОБА_2 спірна земельна ділянка перейшла у спадщину до ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного, Вінницька міська рада просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, площею 0,3600 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 560724305206), яка розташована на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
15 січня 2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області в задоволенні позову відмовлено.
29 квітня 2025 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу Вінницької міської ради залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав суду достатньо допустимих та належних доказів того, що наказом ГУ Держземагенства від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» були порушені інтереси територіальної громади м. Вінниці. Вінницька міська рада не довела, що на момент передачі у власність ОСОБА_2 спірна земельна ділянка перебувала в зоні транспортної інфраструктури та рекреаційній зоні. Право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 набула в 2015 році, коли Вінницька міська рада не була власником цієї земельної ділянки. Докази про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, додані до позовної заяви, свідчать про адміністративні порушення земельного законодавства в частині використання земельної ділянки, проте не є підставою для позбавлення власності та витребування її у законного власника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 травня 2025 року представник Вінницької міської ради - Мичківський І. П. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували положення містобудівної документації міста Вінниці - Генерального плату міста Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 23 листопада 2007 року № 1498, та Плану зонування міста Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 04 липня 2008 року, які підтверджують, що спірна земельна ділянка як на момент її передачі у приватну власність, так і на час розгляду справи знаходиться в зоні транспортної інфраструктури та рекреаційній зоні.
З метою підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач додав до апеляційної інстанції додаткові письмові пояснення, які суд апеляційної інстанції залишив поза увагоюта не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року в справі № 922/2575/19, про те, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами за збереження в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Спірна земельна ділянка хоча і відноситься до земель сільськогосподарського призначення, але має цільове призначення сіножаті, тому відповідно до вимог статті 34 Земельного кодексу (далі - ЗК) України могла передаватися виключно на умовах користування (оренди), про що зазначено Верховним Судом у постановах від 09 лютого 2022 року в справі № 120/611/19-ата від 29 червня 2023 року в справі № 819/1330/17.
Вінницька районна державна адміністрація у відповідь на подану ОСОБА_2 заяву надала дозвіл на земельну ділянку більшою площею, аніж ту, на яку розраховувала заявниця, що викликає обґрунтовані сумніви в існуванні заяви та розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 14 липня 2011 року № 758 у редакціях, що містить спірний проєкт землеустрою.
Кадастрові номери спірної земельної ділянки в наказі ГУ Держземагенства та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 є різними, що свідчить про протиправну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 зовсім іншої земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Швець А. В. зазначила, що позивач не довів порушення порядку отримання земельної ділянки у власність за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та порушення прав територіальної громади м. Вінниці. Посилання на порушення містобудівної документації м. Вінниці станом на 26 січня 2015 року є необґрунтованими, оскільки відведення земельної ділянки у власність відбувалось за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (земель запасу). До апеляційного суду Вінницькою міською радою було подано додаткові пояснення до апеляційної скарги з порушенням строку, відтак вони правомірно апеляційним судом залишені без розгляду.
Посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 щодо предмету та підстав позову не заслуговують на увагу, адже будь-яка зміна чи доповнення підстав чи предмету позову на стадії апеляційного розгляду не допускаються, так само як подання доповнень до апеляційної скарги з порушенням строку.
14 липня 2011 року Вінницька районна державна адміністрації надала дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (земель запасу) орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту. У відповідному розпорядженні вказана орієнтована площа, що не є порушенням, а жодна вказівка про сіножать не встановлена.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 зверталася до Вінницької районної державної адміністрації з заявою про надання їй у власність земельної ділянки площею 0,3600 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування (землі запасу) на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту (а. с. 109 зворот).
14 липня 2011 року Вінницька районна державна адміністрація розпорядженням № 758 надала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування (землі запасу) на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту (а. с. 110).
На підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 14 липня 2011 року № 758 та договору на виконання робіт від 01 грудня 2014 року № 462-14 ПВ Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридично-земельний союз «Альянс» (далі - ТОВ «ЮЗС «Альянс») розробило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, (а. с. 106, 107).
У матеріалах проєкту землеустрою міститься висновок Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради від 09 грудня 2014 року з розгляду проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, згідно з яким, опрацювавши матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за межами населеного пункту, на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства площею 0,3600 га за рахунок земель державної власності, повідомлено про погодження Департаментом архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а. с. 111).
Згідно з висновком про погодження проєкту землеустрою від 12 грудня 2014 року ГУ Держземагенства погоджено відповідний проєкт щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 0,3600 та для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.
Земельна ділянка, що передбачена для надання ОСОБА_2 у власність, розташована в південній частині Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області і межує: з північної сторони з землями громадян та землями селищної ради; з східної сторони з землями загального користування; з південної сторони з землями загального користування; з південно-західної сторони з землями Приватного акціонерного товариства «Вінницяагротранссервіс»; з західної - з землями громадян (а. с. 111 зворот, 112).
За результатами розгляду ГУ Держземагенства поданого на затвердження проєкту землеустрою спірної земельної ділянки та у зв'язку з відсутністю підстав для відмови у його затвердженні ГУ Держземагенства прийняло наказ від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», згідно з яким земельна ділянка площею 0,3600 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (колишня територія Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту), кадастровий номер 0520655900:07:015:0131, передана у власність ОСОБА_2 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 13).
Відділом № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держземагенства на адвокатський запит від 14 листопада 2024 року № 34 щодо надання копії проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 надано засвідчену копію «Проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 0520655900:07:017:0131) у власність громадянки для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту (розробник - ТОВ «ЮЗС «Альянс», обліковий номер - 2015МФ13ВНВЦ000047), згідно з додатком.
На підставі Постанови Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» територія, на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 площею 0,3600 га, увійшла в межі міста Вінниці.
Відповідно до наданого позивачем витягу з Плану зонування з нанесеними містобудівними обмеженнями земельна ділянка площею 0,3600 га (кадастровий номер; 0520655900:07:017:0131), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на момент передачі її у приватну власність перебувала, а також на цей момент знаходиться в зоні транспортної інфраструктури (ТР-3, вулична мережа) та рекреаційній зоні (Р-3, озеленення території загального користування) (а. с. 47).
Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою від 13 травня 2021 року № 776-ДК/572/АП/0901/-21 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Макогоном В. В. була проведена перевірка земельної ділянки площею 0,36 га з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 . Виїздом на місце розташування земельної ділянки за результатами її обстеження було встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 площею 0,1283 га використовується для тимчасового розміщення автотранспорту, а також для проїзду та проходу до земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131, тобто фактичне використання земельної ділянки не відповідає її цільовому призначенню. Частина земельної ділянки площею 0,1283 га вкрита гранітним щебенем, відсівом, та частково асфальтовим покриттям, що свідчить про використання землі у спосіб, який погіршує її природну родючість. Земельна ділянка площею 0,2317 га знаходиться у забур'яненому стані та відбувається само заліснення ділянки кущами та деревами (а с. 14, 15).
02 червня 2021 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Макогоном В. В. винесено протоколи про адміністративне правопорушення № 776-ДК/0262П/07/01/-21, № 776-ДК/0261П/07/01/-21, № 776-ДК/0260П/07/01/-21 про невиконання ОСОБА_2 вимог щодо використання та охорону земель за цільовим призначенням (а. с. 22-27) .
Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою від 11 жовтня 2021 року № 1840-ДК/1413АН0901-21 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Макогоном В. В. встановлено, що не виконано припис № 776/ДК/036311/03/01-21, виданий 02 червня 2021 року на усунення порушення вимог земельного законодавства, яке полягало у використанні частині земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення приватної власності на території Вінницької міської ради в межах населеного пункту м. Вінниці з кадастровим номером 0520655900:07:017:0131 площею 0,1283 га у спосіб, який погіршує її природну родючість.
09 грудня 2021 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Макогоном В. В. винесено протоколи № 1840-ДК/0703П/07/01/-21, № 1841-ДК/0703П/07/01/-21, № 1842-ДК/0703П/07/01/-21 про невиконання вимог щодо використання та охорону земель за цільовим призначенням (а. с. 28-33).
18 травня 2022 року Департамент архітектури та містобудування Вінницької міської ради надав відповідь № 05/00/010/121817 про те, що проєктними рішеннями діючої містобудівної документації (Генеральним планом міста Вінниці) використання вказаної земельної ділянки за містобудівними регламентами для ведення особистого селянського господарства - не передбачено (а. с. 49).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
У статті 2 ЗК України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
У частині першій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
За змістом частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).
Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 186-1 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
Водночас згідно з вказаними нормами ЗК України, єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. Перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проєкту.
Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 було погоджено у встановленому статтею 186-1 ЗК України порядку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що позивачем спростовано не було.
За результатами розгляду ГУ Держземагенством поданого на затвердження проєкту землеустрою спірної земельної ділянки та у зв'язку з відсутністю підстав для відмови у його затвердженні ГУ Держземагенством було прийнято наказ від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-СГ.
Крім того, матеріали проєкту землеустрою містять висновок Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради від 09 грудня 2014 року, згідно з яким, опрацювавши матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за межами населеного пункту на території Стрижавської селищної ради Вінницького району для ведення особистого селянського господарства площею 0,3600 га за рахунок земель державної власності. Департамент архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради погоджує проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
14 липня 2011 року Вінницька районна державна адміністрації надала дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (земель запасу) орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області за межами населеного пункту.
У відповідному розпорядженні вказана орієнтована площа, що не є порушенням, а жодна вказівка про сіножать не встановлена.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи надали оцінку тому факту, що кадастровий номер спірної земельної ділянки, зазначений в наказі ГУ Держземагентства від 26 січня 2015 року № 2-234/15-15-сг та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відрізняються на одну цифру і зробили висновок, що під час зазначення кадастрового номеру земельної ділянки в наказі ГУ Держземагентства від 26 січня 2015 року допущено помилку, що підтверджується проєктом землеустрою, і такий висновок Вінницькою міською радою не спростований.
Згідно з пунктом «а» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Звертаючись до суду з позовом, Вінницька міська рада просила витребувати в ОСОБА_1 у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради спірну земельну ділянку, оскільки вважає, що під час передачі її у приватну власність були порушені інтереси територіальної громади м. Вінниці - спірна земельна ділянка перебувала в зоні транспортної інфраструктури та рекреаційній зоні.
За вимогами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (стаття 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17,від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18.
У постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що факт володіння нерухомим майном можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
У постанові від 06 липня 2022 року в справі №914/2618/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно.
Водночас Вінницька міська рада не довела, що вона була власником спірної земельної ділянки на момент передачі її у власність ОСОБА_2 з огляду на таке.
Суди встановили і матеріалами справи підтверджено, що станом на 26 січня 2015 року спірна земельна ділянка площею 0,3600 га для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) була земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності, і розпорядником цієї земельної ділянки було ГУ Держземагенство.
Спірна земельна ділянка не була частиною міста Вінниці, оскільки територія з цією земельною ділянкою увійшла в межі міста Вінниці на підставі постанови Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області», тобто через чотири місяці після реєстрації права власності за ОСОБА_2 . Отже, Вінницька міська рада в особі Вінницької міської територіальної громади на момент передачі не була власником спірної земельної ділянки, а відтак суди обґрунтовано виснували про відсутність порушення інтересів громади та застосування положень статті 388 ЦК України.
Також Вінницька міська рада не довела належними доказами, що на момент передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ця земельна ділянка перебувала в зоні транспортної інфраструктури та рекреаційній зоні. Під час передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки Департамент архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради, опрацювавши матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, погодив проєкт землеутрою щодо відведення земельної ділянки.
Невідповідності проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки положенням вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, що слугувало б підставою для відмови у його погодженні, органом місцевого самоврядування на момент передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 встановлено не було.
Доводи Вінницької міської ради про те, що подані нею на підтвердження своїх позовних вимог додаткові пояснення від 29 квітня 2025 року безпідставно залишені без розгляду, спростовуються вимогами частини першої статті 364 ЦПК України, за змістом якої особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Проте додаткові письмові пояснення за своєю суттю є доповненнями до апеляційної скарги і надійшли поза межами строку на апеляційне оскарження, тому підстави для їх прийняття апеляційним судом були відсутні.
Посилання на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року в справі № 922/2575/19, у такому випадку є нерелевантними, оскільки ці висновки стосуються підстав пред'явлення позову у справах, а не подання доповнень до апеляційної скарги.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року в справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Критеріями сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справах «Рисовський проти України», заява № 29979/04, від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України», заява № 43768/07).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт перший частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Суди у справі обґрунтовано виснували, що позбавлення відповідачки, як спадкоємиці земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 , не може вважатися законним та пропорційним заходом, що переслідує легітимну мету і є необхідним у демократичному суспільстві.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 288/1595/13).
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду в постановах від 09 лютого 2022 року в справі № 120/611/19-а, від 29 червня 2023 року в справі № 819/1330/17, є безпідставними, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справах № 120/611/19-а, № 819/1330/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі, позови про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії були мотивовані тим, що відповідачі протиправно відмовили позивачам у наданні дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства у зв'язку із переведенням бажаних земельних ділянок до земель загального користування.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами в справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні в справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська