Постанова
Іменем України
02 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 202/18514/13-ц
провадження № 61-6628сво25
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І.(суддя-доповідач),
судді: Грушицький А. І., Зайцев А. Ю., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідачі: публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,
Історія справи
Короткий зміст заяви про перегляд заочного рішення
У січні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DN81AR02000184 від 18 грудня 2007 року у сумі 123 519,02 грн, яка складається з 38 140,78 грн - заборгованість за кредитом; 28 408,05 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом; 13 444,69 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 43 525,50 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ «ПриватБанк» суму 10 000,00 грн. Стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 1 335,19 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про перегляд заочного судового рішення.
Заява мотивована тим, що про ухвалення заочного рішення ОСОБА_1 стало відомо з листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2023 року, до якого було додано електронну копію вказаного заочного рішення суду. У судове засідання 28 січня 2013 року, в якому суд ухвалив заочне рішення, вона не з'явилась із причини того, що не знала ні про його призначення (проведення), ні взагалі про перебування у провадженні суду справи. З цієї ж причини не подавала відзив на позов, копію позовної заяви не отримувала, як і судову повістку у справі.
Просила взяти до уваги те, що в рішенні суду її адреса зазначена як: с. Великі Кринки, Глобинський район, Полтавська область, 39032, але ще в травні місяці 2008 року вона була знята з реєстрації за зазначеною адресою, у червні 2008 року місце проживання було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , звідки вона була знята з реєстрації у червні 2011 року, а в липні 2011 року була повторно зареєстрована за цією ж адресою, де значилась зареєстрованою до липня 2017 року, що підтверджуються відповідними відмітками у паспорті.
При цьому банк був достовірно обізнаний про зміну ОСОБА_1 зареєстрованого місця проживання, оскільки ще в жовтні та в листопаді 2008 року направляв їй листи. Крім того, ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 травня 2012 року банк був залучений як третя особа до участі в справі № 1614955/12 за її позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна та вселення.
Проти вимог банку заперечувала повністю, адже вважала їх необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню. Кредитний договір був укладений під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в інтересах сім'ї. За кошти, отримані в кредит від банку, було придбано автомобіль, який був об'єктом права спільної сумісної власності, у зв'язку з чим вважає обов'язок погашати зобов'язання за вказаним кредитним договором перед позивачем лежав у рівних частках на кожному із подружжя.
Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» у межах правовідносин за кредитним договором всупереч вимог чинного законодавства та умов вказаного договору з 01 лютого 2009 року змінив відсоткову ставку з 9,6 % річних, як передбачалась договором, до 21 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Саме за ставкою 21 % річних проводились банком нарахування.
ОСОБА_1 просила:
поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц;
переглянути заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц;
скасувати заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року:
заяву ОСОБА_1 задоволено;
поновлено ОСОБА_1 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення;
скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором;
призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначивши підготовче судове засідання на 14 квітня 2025 року об 12-00 год.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнено заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № DN81AR02000184 в розмірі 123 519,02 грн;
як зазначила відповідач, повне заочне рішення суду їй не було вручене у день його проголошення, отримала копію рішення суду вона лише 20 грудня 2023 року після чого звернулася до суду;
аналіз змісту статті 288 ЦПК України свідчить, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи;
як вбачається із наданих суду матеріалів, відповідач не з'явилася в судове засідання та не повідомила про причини неявки, а також не подала відзив на позовну заяву з поважних причин, адже мала іншу адресу місця проживання;
відповідач зазначала, що кредит отримувала в інтересах сім'ї, за кредитні кошти нею було придбано автомобіль, який був об'єктом права спільної сумісної власності, що на переконання суду, має істотне значення для правильного вирішення справи;
суд вважав, що обставини, на які посилалась заявник в обґрунтування заяви, мають істотне значення для правильного вирішення справи, підлягають перевірці та відповідній правовій оцінці, а тому існують достатні підстави для скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року повернуто.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу;
у частині першій статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду;
перелік, зазначений у частині першій статті 353 ЦПК України, не містить ухвалу про перегляд заочного рішення;
ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року про перегляд заочного рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, адже відсутня в переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України;
згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду;
з огляду на наведене апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року підлягає поверненню скаржнику.
Аргументи учасників справи
У травні 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила:
ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року скасувати;
справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ухвала апеляційного суду від 17 квітня 2025 року про повернення апеляційної скарги постановлена з порушенням норм процесуального права. Крім того, суд апеляційної інстанції порушив гарантоване кожному частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «право на справедливий суд», а також норми Конституції України;
питання, до вирішення якого зводиться касаційна скарга, полягає у тому, чи має відповідач право апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, якою (1) поновлено строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення, (2) скасовано заочне рішення суду першої інстанції та (3) призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, окремо від можливого в майбутньому рішення суду по суті позову на стадії фактично підготовчого провадження у справі, якщо: - суд першої інстанції постановив таку ухвалу за відсутності в судовому засіданні відповідача, автора заяви про перегляд заочного рішення, не повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду поданої ним заяви про перегляд заочного рішення; - суд першої інстанції постановив таку ухвалу зі спливом чотирнадцяти місяців із моменту надходження до суду заяви відповідача про перегляд заочного рішення; - відповідач, автор заяви про перегляд заочного рішення, за чотирнадцять місяців «процесуальної тяганини» змінив свою думку щодо заявлених вимог про перегляд заочного рішення та мав намір безпосередньо в судовому засіданні з розгляду раніше поданої нею заяви про перегляд заочного рішення на власний розсуд розпорядитись свої правом та не підтримувати раніше заявлені в січні 2024 року вимоги про перегляд заочного рішення суду, зробивши відповідну заяву з цього приводу саме в судовому засіданні з розгляду раніше поданої заяви про перегляд заочного рішення (в порядку частини другої статті 287 ЦПК України);
у апеляційній скарзі наводилась конкретні доводи на обґрунтування можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року окремо від можливого в майбутньому рішення суду по суті позову, а також доцільності та потреби її оскарження саме на цій стадії процесу (до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позову після скасування первісно прийнятого в справі заочного рішення від 28 січня 2013 року). Проте відповідні доводи апеляційної скарги залишились поза увагою суду;
суд апеляційної інстанції при поверненні апеляційної скарги посилався на те, що перелік, зазначений у частині першій статті 353 ЦПК України, не містить ухвалу про перегляд заочного рішення. При цьому заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Проте суд апеляційної інстанції, здійснюючи саме таке застосування норм процесуального права, не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 757/47946/19-ц. Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 2604/20992/12, згідно з якими «... ухвала суду про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду»;
за умови порушень судом першої інстанції основних засад (принципів) цивільного судочинства фактично єдиним можливим розумним способом відновлення процесуальних прав заявника є скасування судом апеляційної інстанції за його апеляційною скаргою, поданої саме на цій стадії процесу, тобто окремо від рішення суду, ухвали суду першої інстанції від 13 березня 2025 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії розгляду заяви про перегляд заочного рішення від 28 січня 2013 року в цій справі. Лише в такому випадку буде можливість на власний розсуд розпорядитись правом не підтримувати подану в січні 2024 року заяву про перегляд заочного рішення від 28 січня 2013 року, в тому числі викладене в ній клопотання про поновлення строку на подання заяви, тобто реалізувати права, які слідують з положень пункту 5 частини третьої статті 2, частини третьої статті 13, частини другої статті 287 ЦПК України. В іншому випадку подальший процес як такий у цій справі втрачає будь-який сенс та, вочевидь, буде і поза правовим порядком, і поза здоровим глуздом. Подальший (після скасування первісного заочного рішення суду) розгляд справи по суті позову судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження не відповідатиме ні «принципу процесуальної економії», ні «принципу справедливості, добросовісності та розумності».
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/18514/13-ц та витребувано справу із суду першої інстанції.
У серпні 2025 року матеріали справи № 202/18514/13-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року справу № 202/18514/13-ц передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що:
«у статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, визначені у вказаній нормі;
ухвала суду про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку позивачем, оскільки він не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду;
з огляду на викладене, наявні підстави для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2018 року в справі № 505/3083/13-ц (провадження № 61-46538ск18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 668/8268/15-ц (провадження № 61-13155св20) та зазначення про те, що «ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення у конкретних спірних правовідносинах може бути оскаржена лише позивачем в апеляційному порядку, адже особа, яка подає апеляційну скаргу (позивач), не може поновити свої процесуальні права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду».
19 листопада 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2025 року прийнято та призначено до розгляду цю справу.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про часткове прийняття аргументів, викладених у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Щодо наявності підстав відступу
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Об'єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
До основних засад судочинства належить, зокрема й забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
У рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що право на апеляційний перегляд справи, визначене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас цей конституційний припис не позбавив законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті. Встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист.
У частині другій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України). Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Водночас питання щодо критеріїв, за якими ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку вже вирішувалися його Об'єднаною палатою. Зокрема:
1) у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв'язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і рішенням Конституційного Суду України;
2) у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову в залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову в залишенні заяви без розгляду разом із рішенням суду першої інстанції;
3) у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18) вказано, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.
Об'єднана палата з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.
Суть цього підходу полягає в тому, що:
1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об'єктами апеляційного оскарження;
2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);
3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.
Ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист. З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб). Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку. На користь такого висновку свідчить і той факт, що не всі ухвали суду першої інстанції, щодо яких у процесуальних кодексах є вказівка на можливість їх апеляційного оскарження, зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України. Наприклад, відповідно до статті 469 ЦПК України ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені цим Кодексом; відповідно до частини третьої статті 487 цього Кодексу ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції. Однак зазначені ухвали не згадуються в переліку, що міститься у частині першій статті 353 ЦПК України (див. пункти 25-31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23)).
Обміркувавши викладене, Об'єднана палата зауважує, що:
з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору;
ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку відповідачем;
відповідач, як особа, заяву про перегляд заочного рішення якої задоволено, може оскаржити ухвалу про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення лише разом із рішенням по суті спору за результатами розгляду позову.
При передачі справи на розгляд Об'єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновків, сформульованих в ухвалі Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2018 року в справі № 505/3083/13-ц (провадження № 61-46538ск18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 668/8268/15-ц (провадження № 61-13155св20). Об'єднана палата вважає, що відсутні підстави для відступу від висновків, викладених в зазначених ухвалах оскільки у справі № 505/3083/13-ц ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування оскаржила особа, яка не брала участі у справі, а в справі № 668/8268/15-ц - позивач.
Щодо суті касаційної скарги
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвали про відмову у залишенні заяви без розгляду, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) зазначено, що:
«67. З урахуванням основних засад судочинства та необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд справи будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.
68. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України. Цей перелік не є вичерпним: ухвала, зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду; за відсутності ухвали в цьому переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої процесуальні права в інший спосіб)».
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (пункт 10 частини першої статті 353 ЦК України).
У справі, що переглядається:
ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року: заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено; поновлено ОСОБА_1 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення; скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначивши підготовче судове засідання на 14 квітня 2025 року об 12-00 год;
не погодившись із ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку (т.2, а.с.169-175);
апеляційний суд повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року, пославшись на те, що ухвала про перегляд заочного рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки відсутня в переліку ухвал, визначеному частиною першою статті 353 ЦПК України. А тому заперечення на цю ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду;
поза увагою апеляційного суду залишилось те, що апеляційну скаргу подано відповідачкою; ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку відповідачем. Відповідач, як особа, заяву про перегляд заочного рішення якої задоволено, може оскаржити ухвалу про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення лише разом із рішенням по суті спору за результатами розгляду позову;
окрім цього апеляційний суд не врахував, що оскаржена ухвала суду першої інстанції стосувалася також поновлення строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення та призначення підготовчого судового засідання. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги, але частково помилився в мотивах такого повернення. Тому оскаржену ухвалу апеляційного суду належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, а в іншій частині належить залишити без змін.
Висновки про правильне застосування норм права
У постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.
Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку відповідачем.
Відповідач, як особа, заяву про перегляд заочного рішення якої задоволено, може оскаржити ухвалу про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення лише разом із рішенням по суті спору за результатами розгляду позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду частково постановлена без дотримання норм процесуального права. У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині - належить залишити без змін.
Оскільки касаційний суд змінює частково судове рішення тільки в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється, і судові витрати пов'язані із поданням касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська