Справа № 562/3075/25
(повне)
"04" лютого 2026 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі головуючого судді Ковалика Ю.А., секретаря судових засідань Щербак В.В., за участі позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника третьої особи Гуляр М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Здолбунів у режимі відеоконференції в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненської області, просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 27 жовтня 2012 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 вересня 2017 року розірвано. Від даного шлюбу народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 вихованням дитини не займається, не піклується про її духовний та моральний розвиток, стан здоров'я, не утримує матеріально, зокрема утворилася заборгованість по сплаті аліментів, що негативно впливає на розвиток та благополуччя дитини.
Ухвалою суду від 26.09.2025 відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 07.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, просив не позбавляти його батьківських прав.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненської області Гуляр М.В. в судовому засіданні, просила відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надали показання, згідно яких вказали, що відповідач ОСОБА_2 не займається вихованням та утриманням ОСОБА_3 .
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 07 вересня 2017 року розірвано, що підтверджується копією рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07.09.2017.
Батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 01.02.2013.
Згідно рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07.09.2017, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. щомісячно, починаючи з 07 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки Здолбунівського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області від 25.08.2025, станом на 25.08.2025 у ОСОБА_2 переплата по аліментах складає 955 грн. 83 коп.
Як вбачається із матеріалів справи, на даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Згідно висновку органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради від 31.10.2025, орган опіки та піклування дійшов висновку про не доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Всупереч доводам позивача матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 нехтував своїми батьківськими обов'язками щодо дитини.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки не доведено, що він свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, ухиляється від виконання своїх обов'язків по відношенню до сина.
Керуючись ст.ст. 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненської області, місце знаходження: м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 43998192.
Повне судове рішення складене 05 лютого 2026 року.
Суддя: Ю.А. Ковалик