вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
21.01.2026м. ДніпроСправа 904/5302/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. за участю секретаря судового засідання Сидорової Є.О. розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Керівника Слобожанської окружної прокуратури (52005, смт Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області, вул. Героїв України, буд. 7) в інтересах держави в особі
позивача - Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації (49004, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 1; ідентифікаційний код 00022467)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" (49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала, буд. 1; ідентифікаційний код 43958872)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (49000, м. Дніпро, вул. Космічна (Соборний район), буд. 35; ідентифікаційний код 45632138)
про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації
Представники:
від прокуратури: Риженко В.О. - прокурор відділу прокуратури;
від позивача: представник не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином;
від відповідача: представник не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином;
від третьої особи: представник не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Керівник Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача -Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№4993/25 від 18.09.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" з вимогами:
- витребувати у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" (ідентифікаційний код - 43958872, адреса: вул. Пушкіна генерала, буд. 1, м. Дніпро, 49107) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001, яка розташована на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району;
- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" (ідентифікаційний код - 43958872, адреса: вул. Пушкіна генерала, буд. 1, м. Дніпро, 49107) на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001, проведену на підставі рішення приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. від 13.01.2021 № 56127796 (номер відомостей про речове право: 40096433).
Також просить стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) сплачений судовий збір та про час розгляду справи повідомити учасників справи.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено прокурору строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У подальшому прокурором подано заяву (вх.№42146/25 від 26.09.2025), відповідно до якої було усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою господарського суду від 22.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке відбудеться 28.10.2025 о 16:30 год.
Позивач у письмових поясненнях (вх.№46709/25 від 24.10.2025) просить врахувати надані письмові пояснення при розгляді справи №904/5302/25 та подальший розгляд здійснювати за відсутності представника облдержадміністрації та зазначає, що: - на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією з 27.05.2021; - відповідно до інформації, викладеної у листі Департаменту екології та природних облдержадміністрації №2-835/0/261-24 від 12.03.2025, який на момент надання відповіді на запит прокуратури був відповідальним структурним підрозділом за напрям реалізації в області державної політики у сфері земельних відносин в структурі облдержадміністрації, за даними системи електронного документообігу "ДОК ПРОФ", що застосовується для реєстрації документів в облдержадміністрації, починаючи з 2018 року та станом на 06.03.2024 вхідної кореспонденції (листів, звернень, заяв) щодо вилучення з постійного користування чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки - не ідентифіковано; - станом на момент видання Наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.09.2020 № 689-УБД "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" виключно Кабінет Міністрів України вилучав земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, у тому числі ліси для нелісогосподарських потреб; - в листі Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" № 847 від 27.12.2023 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 має перетин з межами кв. 28 Новомосковського лісництва філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України", площа перетину меж спірної земельної ділянки з межами лісництва становить 1,1444 га із загальної площі ділянки 1,1444 га; - відповідно до інформації Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України", викладеної у листі № 727/32.7-2024 від 17.09.2024, земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 знаходиться на території кварталу 85 виділ 1 Новомосковського лісництва Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України"; - у листі Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" № 1850/32.6-2025 від 13.08.2025 зазначено, що спірна земельна ділянка обліковується, як землі лісогосподарського призначення державної власності кварталу 85 (виділ 1) Новомосковського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами (планшетами); - матеріали справи свідчать на користь того, що земельна ділянка площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 належить до земель державного лісового фонду лісогосподарського призначення, що на сьогодні підтверджується матеріалами лісовпорядкування, порушення інтересів держави полягає в незаконному вибутті з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення; - відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.03.2025 № 418459547, яка наявна в матеріалах справи, земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 площею 1,1444 га перебуває у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина"; - з матеріалів справи вбачається, що не з вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" виникли порушення при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 площею 1,1444 га, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, адже саме за наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.09.2020 № 689-УБД "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" вказану ділянку було передано у приватну власність, як земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
У судове засідання 28.10.2025 з'явився прокурор, представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 продовжено підготовче провадження в межах розумного строку, відкладено підготовче засідання (загальне позовне провадження) на 26.11.2025 о 15:00 год.
Позивач у заяві (вх.№48784/25 від 06.11.2025) про розгляд справи без участі представника просить розглядати справу №904/5302/25 у всіх судових засіданнях (у підготовчому провадженні та при розгляді справи по суті) без участі уповноваженого представника облдержадміністрації за наявними матеріалами справи.
Прокурор у клопотанні (вх.№50074/25 від 14.11.2025) про залучення представника в Електронному суді просить залучити в Електронному суді у якості учасника справи №904/5302/25 - представників Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури: Кондратова Володимира Гарійовича - ідентифікаційний номер НОМЕР_1 email: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Єрзаулова Станіслава Станіславовича - ідентифікаційний номер, НОМЕР_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; Батрака Станіслава Сергійович - ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3
Також прокурор у заяві (вх.№51965/25 від 25.11.2025) просить залучити Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до справи № 904/5302/25 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача обґрунтовуючи це тим, що: - відповідно до інформації філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України", спірна земельна ділянка відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування входить до складу земель лісогосподарського призначення і знаходиться в межах Новомосковського лісництва філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України"; - вилучення вказаної земельної ділянки не погоджувалось, землевпорядна документація на адресу лісгоспу не надходила, приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України" (квартал 85 виділ 1) підтверджується інформацією та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, виготовленими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект" ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" під час проведення лісовпорядкування у 2014 році, отже, право користування ДП "Ліси України" відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року; - ДП "Ліси України" як юридична особа, на праві постійного користування у якої перебуває спірна земельна ділянка, має бути залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Судове засідання, призначене на 26.11.2025, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Загинайко Т.В. у терміновій відпустці.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 призначено підготовче засідання (загальне позовне провадження) на 10.12.2025 о 16:00 год.
У судове засідання 10.12.2025 з'явився прокурор, представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2025 задоволено заяву Керівника Слобожанської окружної прокуратури (вх.№51965/25 від 25.11.2025) щодо залучення третьої особи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (49000, м. Дніпро, вул. Космічна (Соборний район), буд. 35; ідентифікаційний код 45632138), відкладено підготовче засідання (загальне позовне провадження) на 17.12.2025 о 15:30 год.
У судове засідання 17.12.2025 з'явився прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті (загальне позовне провадження) на 23.12.2025 о 14:30 год.
У судове засідання 23.12.2025 з'явився прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились.
У судовому засіданні прокурором повідомлено, що через підсистему "Електронний суд" прокуратурою було скеровано додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2025 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті (загальне позовне провадження) на 21.01.2026 о 15:00 год.
Прокурор у додаткових поясненнях (вх.№56367/25 від 23.12.2025) зазначає про те, що: - прокурор у позовній заяві зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Дніпропетровську обласну державну адміністрацію; обґрунтував порушення інтересів держави тим, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація після отримання повідомлень від прокуратури у розумний строк не вжила належних заходів для захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, що призвело до незаконного використання земельної ділянки лісового фонду для сільськогосподарських потреб, чим поставлено під сумнів авторитет держави в особі органу виконавчої влади, як уповноваженого на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території; - виключність випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді, про яку йдеться в статті 131-1 Конституції України, у даному випадку підтверджується використанням спірної земельної ділянки лісового фонду для цілей ведення особистого селянського господарства, з порушенням вимог діючого законодавства, без згоди власника земельної ділянки та відсутністю іншого уповноваженого органу на здійснення захисту інтересів територіальної громади, що в цілому є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову.
У судове засідання 21.01.2026 з'явився прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є 49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала, буд. 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду відповідачу (т.1, а.с. 123).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що 18.10.2023 набрав чинності Закон України від 29.06.2023 №3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (надалі - Закон від 29.06.2023 №3200-IX).
Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону від 29.06.2023 № 3200-IX) визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як вбачається, прокурор у позовній заяві зазначив про відсутність у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
При цьому, судом встановлено, що відповідно до інформації програмного забезпечення Діловодство спеціалізованого суду (ДСС) відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС (відповідь №30582761 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС).
Отже, відповідачем не виконано вимог закону щодо реєстрації Електронного кабінету в системі Електронний суд.
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Враховуючи викладене, кореспонденція Господарського суду Дніпропетровської області надсилалася відповідачеві в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день вручення судового рішення під розписку.
З наявних в матеріалах справи повернень поштових відправлень, вбачається, що:
- поштове відправлення, у якому містилася ухвала суду від 22.09.2025 про забезпечення позову повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 30.09.2025 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т.1, а.с. 148-155);
- поштове відправлення, у якому містилася ухвала суду від 29.09.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т.1, а.с. 157-161);
- поштове відправлення, у якому містилася ухвала суду від 28.10.2025 щодо продовження підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання, повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т.1, а.с. 194-197);
- поштове відправлення, у якому містилася ухвала суду від 28.11.2025 щодо призначення підготовчого засідання, повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т.1, а.с. 214-217);
- поштове відправлення, у якому містилася ухвала суду від 10.12.2025 щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та відкладення підготовчого засідання, повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т.1, а.с. 248-251);
- поштове відправлення, у якому містилася ухвала суду від 17.12.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т.2, а.с. 18-21);
- поштове відправлення, у якому містилася ухвала суду від 23.12.2025, повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т.2, а.с. 22-25).
Також, господарським судом на офіційному вебпорталі Судова влада України оприлюднено оголошення до уваги відповідача, а саме:
- від 03.11.2025 щодо перебування в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області справи №904/5302/25, продовження підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання на 26.11.2025 о 15:00 год. (т.1, а.с. 186);
- від 08.12.2025 щодо перебування в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області справи №904/5302/25, призначення підготовчого засідання на 10.12.2025о 16:00 год. (т.1, а.с. 213);
- від 11.12.2025 щодо перебування в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області справи №904/5302/25, відкладення підготовчого засідання на 17.12.2025 о 15:30 год. (т.1, а.с. 235);
- від 19.12.2025 щодо перебування в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області справи №904/5302/25, призначення справи до судового розгляду по суті на 23.12.2025 о 14:30 год. (т.1, а.с. 247).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі, якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 29.09.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 21.01.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Отже, матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання відзиву на позову заяву, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
Як вбачається, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області видано наказ від 02.09.2020 № 689-УБД "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" (т.1, а.с. 72), яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Олександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку загальною площею 1,1444 га, з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Олександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Пунктом 3 вказаного наказу визначено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
При цьому, з наявної в матеріалах справи копії рішення 47 сесії VII скликання Слобожанської селищної ради від 18.06.2020 №2631-47/VII "Про добровільне приєднання до Слобожанської селищної територіальної громади" (т.1, а.с. 75) вбачається, що було вирішено добровільно приєднати, в тому числі, територіальну громаду села Олександрівка та села Василівка Олександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Слобожанської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області.
Надалі державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринською О.В., згідно з рішенням від 31.12.2020 № 56043771 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,1444 га, з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2264284412214) (Інформаційна довідка від 18.03.2025 №418459547 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна) (т.1, а.с. 36-37).
В подальшому, на підставі акту від 06.01.2021 приймання-передачі вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина", засвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 53 та № 55 (т.1, а.с. 73), ОСОБА_2 передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" земельну ділянку площею 1,1444 га, кадастровий номер 1221481000:04:001:0001 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2264284412214).
З вказаного акту вбачається, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №239577193 від 31.12.2020; вартість майна, яке передається у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина", за згодою сторін визначається в сумі 10 000 грн. 00 коп.
Прокурор зазначає, що Слобожанською окружною прокуратурою встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Так, згідно з інформацією філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 15.11.2023 № 643 (т.1, а.с. 23-25), земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 відноситься до земель державного лісового фонду та знаходиться в межах кварталу 85 виділ 1 Новомосковського лісництва філії "Новомосковське лісове господарство". Земельна ділянка обліковується відповідно Державного лісового кадастру як лісові землі, категорія лісів - оздоровчо-рекреаційні. Вилучення спірної земельної ділянки зі складу Держлісфонду не погоджувалось, цільове призначення не змінювалось, землевпорядна документація на спірну земельну ділянку до філії "Новомосковське лісове господарство" не надходила.
Також з інформації Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 27.12.2023 № 847 (т.1, а.с.26) вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 знаходиться в межах кварталу 85 Новомосковського лісництва філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України" (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі - філія "Східний лісовий офіс"), площа перетину меж земельної ділянки з межами кварталу 85 складає 1,1444 га із загальної площі ділянки - 1,1444 га.
Крім того, відповідно до інформації Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" (листи від 11.09.2024 №687/32.6-2024 та від 17.09.2024 №727/32.7.4-2024) (т.1, а.с. 27-31) за результатами опрацювання встановлено, що, зокрема, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення (категорія лісів: рекреаційно-оздоровчі ліси, лісові землі, вкриті лісовою рослинністю), які знаходяться на території кварталу 85 виділу 1 Новомосковського лісництва.
Згідно з матеріалами проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Новомосковське лісове господарство" Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, розробленого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект" Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Державного агентства лісових ресурсів України та затвердженого у 2014 році, земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 обліковується як землі лісогосподарського призначення державної власності кварталу 85 (виділ 1) Новомосковського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами.
Прокурор зазначає, що відповідач не є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки ОСОБА_2 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина", що підтверджується, зокрема, протоколом Загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужна" від 28.12.2020 №1 (т.1, а.с. 74), яким внесено спірну земельну ділянку до статутного капіталу юридичної особи, за результатами звернення до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області отримав відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у зв'язку з тим, що за наявними у Головному управлінні планово-картографічними матеріалами, запитувана земельна ділянка, розташована на території Олександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області належить до земель лісогосподарського призначення. Разом з цим, ним оскаржено зазначену відмову у судовому порядку, в результаті чого у подальшому неправомірно зареєстровано право власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення за собою.
Також прокурор звертає увагу суду, що: - ОСОБА_3 , який є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" володіє на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 1221481000:04:001:0002; - в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства міститься рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2019 у справі № 160/9000/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яким позов задоволено та визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо надання дозволу на відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу, яка розташована на території Олександрівської сільської ради за межами населеного пункту; - вказаним рішенням суду зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 щодо надання дозволу на розроблення проектної документації; - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області мотивувало відмову тим, що за наявними у Головному управлінні Держгеокадастру у Дніпропетровській області планово-картографічними матеріалами, запитувана земельна ділянка на території Олександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області належить до земель лісогосподарського призначення, розпорядження якими знаходиться поза межами компетенції Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; - одним із засновників юридичної особи, яка є відповідачем у даній справі з 2018 року (з моменту отримання відмови у наданні дозволу на розробку проектної документації) достеменно відомо про те, що сусідня зі спірною ділянкою земельна ділянка, право власності на яку ним у подальшому зареєстровано за собою для ведення особистого селянського господарства - належить до земель лісогосподарського призначення.
Вказане, на думку прокурора, свідчить про недобросовісність набувача земельної ділянки, в результаті чого витребування майна не буде надмірним тягарем і непропорційним втручанням в право власності, тим паче зважаючи на безвідплатність правочину, за результатами якого юридичною особою набуто право власності на земельну ділянку. Це законодавчо обґрунтовано, адже саме добросовісність є умовою набуття права власності не власником.
Також прокурор стверджує, що: - ОСОБА_2 як перший власник земельної ділянки, який безвідплатно передав земельну ділянку до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина", не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що земельна ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому він не має права у набуття у власність для ведення особистого селянського господарства, що має своїм наслідком непоправне знищення екосистеми у Дніпровському районі; - земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття ним земельної ділянки у власність.
За твердженням прокурора, земельна ділянка, яка набута відповідачем, є земельною ділянкою лісового фонду, на що вказують розміщені на ній дерева та залісненість.
Окрім того, наявність дерев на земельній ділянці підтверджується також протоколом огляду місцевості від 14.06.2022 (т.1, а.с. 137 на звороті - 139), проведеного в межах кримінального провадження № 62021170030000372, розпочатого за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України.
Як вбачається, позивач - Дніпропетровська обласна державна адміністрація зазначає, що враховуючи, що спірна земельна ділянка площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 належить до земель державного лісового фонду лісогосподарського призначення, знаходиться в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та не може перебувати у приватній власності, вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог прокуратури у справі № 904/5302/25.
Прокурор в свою чергу, стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001, площею 1,1444 га, належить до земель державного лісового фонду та у відповідності до положень статті 7 Лісового кодексу України та статей 19, 55, 57, 84,149 Земельного кодексу України не могла бути переданою у приватну власність без проведення її вилучення, що і стало причиною звернення з позовом до суду
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно із статтею 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Стаття 1 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно зі статтею 8 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Положеннями частини 1-3 статті 78 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За змістом частини 4 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, належить державі на праві державної власності, а тому Держгеокадастр не мав повноважень на передачу спірної земельної ділянки у приватну власність, яка після цього була внесена у статутний капітал відповідача.
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Відповідно до частин 2, 3 статті 56 Земельного кодексу України, статті 12 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.
Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, вказана законодавча норма не містить.
Відповідно до статті 57 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
За змістом статей 125, 126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії (зміна цільового призначення земельних ділянок) здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Як зазначалося вище, згідно з інформацією філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 15.11.2023 № 647/27.3-2023, земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 відноситься до земель державного лісового фонду та знаходиться в межах кварталу 85 виділ 1 Новомосковського лісництва філії "Новомосковське лісове господарство" (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі - філія "Східний лісовий офіс").
Земельна ділянка обліковується відповідно до Державного лісового кадастру як лісові землі, категорія лісів - оздоровчо-рекреаційні.
Вилучення даних земельних ділянок зі складу Держлісфонду не погоджувалось, цільове призначення не змінювалось.
За інформацією Філії "Східний лісовий офіс", зазначеної у листі № 1850/32.6-2025 від 13.08.2025, Міністерство екології та природних ресурсів, враховуючи пропозиції протокольних засідань лісовпорядних комісій з розгляду матеріалів лісовпорядкування листом від 14.12.2015 №5/1-8/15119-15 погодило проекти організації та розвитку лісового господарства для державних підприємств Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства згідно з переліком, в якому також зазначено ДП "Новомосковське лісове господарство".
В подальшому, на виконання вимог статті 48 Лісового кодексу України та враховуючи пункт 4.30 Положення про Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України наказом від 15.02.2016 № 8 затверджено матеріали лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств.
Таким чином, в силу положень статей 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001, площею 1,1444 га відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності.
Відповідно до вимог статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке відчужено поза волею власника, не набувається, оскільки це майно може бути витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
За змістом частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У відповідності до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, припинення господарських правовідносин, застосування інших, передбачених законом способів.
Відповідно до висновку Верховного Суду України у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).
Отже, якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 23листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 ).
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Порушення права (інтересу) пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов).
Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20).
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей Цивільного кодексу України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно.
Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом
порядку.
Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном.
З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.
Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).
Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою.
Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Подібні за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74).
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку.
Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).
Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Отже, ефективним способом захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення є пред'явлення вимоги про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження №14-140цс18, від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц,провадження № 14-256цс18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).
Також, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2024 у справі №931/9/23, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині витребування на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001, площею 1,1444 га є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі
Як вбачається, на час розгляду справи спірна земельна ділянка площею 1,1444 га з кадастровим номером 122148100:04:001:0001 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2264284412214) на праві приватної власності належить відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина", цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (пункт 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина 7 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Згідно зі статтею 79-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частини 1, 2 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 9 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема, особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (частина 3 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" визначено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру:
- на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні;
- на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками;
- на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель;
- на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки (частина 2 статті 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Кадастровий номер скасовується, а Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки (частина 6 статті 16, частини 4 статті 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
За змістом частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Згідно з підпунктом 3 абзацу 1 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 №509 застосовується з 01.10.2017, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законом порядку.
Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування та інші.
Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Способами захисту суб'єктивних земельних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
З урахуванням наведеного вище законодавства ефективне поновлення порушеного права можливе шляхом скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню.
Отже, у випадку скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України вона припинить своє існування як об'єкт цивільних прав, що своєю чергою дасть змогу запобігти можливим повторним порушенням природоохоронного і земельного законодавства.
Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001 з припиненням речових прав на цю ділянку, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.
При цьому, скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав відповідача на неї є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення спірної ділянки.
Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельні ділянки, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 361/4307/16.
З огляду на викладене, наявні підстави для задоволення вимоги позивача щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 1221481000:04:001:0001, площею 1,1444 га, проведеної Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру 1221481000:04:001:0001 з Державного земельного кадастру з одночасним припиненням усіх речових прав зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав).
Щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності
Частинами 1, 2 статті 78 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-ІV (з наступними змінами та доповненнями).
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина 1 статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Частина 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно із частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження; присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; формує реєстраційні справи у паперовій формі.
За результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (частина 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за особою на земельну ділянку лісогосподарського призначення як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, є перешкодою для реалізації державою речових прав.
Відповідно до положень частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, у розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.
При цьому, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації.
Тобто, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 122148100:04:001:0001, площею 1,1444 га (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2264284412214), тягне за собою припинення речових прав за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" на спірне нерухоме майно, що узгоджується з приписами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Отже, суд доходить висновку, що для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно скасувати державну реєстрацію права приватної власності на неї за відповідачем, відомості про які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника земельних ділянок. Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №361/4307/16.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у суді
Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).
Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі, як особи, яка відповідно до статей 4, 53, 55 Господарського процесуального кодексу України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірну земельну ділянку свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а, отже, і інших органів державної влади.
При цьому, відповідно до підпункту 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення всупереч вимогам Земельного та Лісового кодексів України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Перебування земельної ділянки у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства вказує на неможливість виникнення приватного власника.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Також згідно з частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Поряд з цим, статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 28 цього Закону для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку створено Дніпропетровську обласну військову адміністрацію.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Обласні військові адміністрації відповідно до частини 3 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" здійснюють на відповідній території, поряд із повноваженнями місцевих державних адміністрацій, повноваження із запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, а районні, обласні військові адміністрації, утворені у зв'язку з нескликанням сесії, відповідно, районної, обласної ради у встановлені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" строки, також здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок).
Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 31 Лісового кодексу України, Рада Міністрів, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.
У зв'язку з внесенням Законом України № 1423-IX від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до підпункту "а" пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
При цьому, частиною 1 статті 149 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Отже, на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - обласною військовою адміністрацією.
Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації.
Як вбачається, Слобожанською окружною прокуратурою листом від 29.01.2024 № 66- 445ВИХ-24 (т.1, а.с. 32-34) повідомлено Дніпропетровську обласну державну адміністрацію - Дніпропетровську обласну військову адміністрацію про незаконне вилучення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні філії "Новомосковське лісове господарство" (наразі - філія "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України") та її передачу у приватну власність для індивідуального дачного будівництва та про надання інформації про вжиття Дніпропетровською обласною державною адміністрацією заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки на користь держави.
Разом з тим, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - Дніпропетровською обласною військовою адміністрацією повідомлено, що заходи на усунення виявлених порушень у судовому порядку не вживались (лист від 12.03.2024 №2-835/0/261-24) (т.1, а.с. 35).
Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - Дніпропетровською обласною військовою адміністрацією, як органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою, будучи належним чином обізнаним про існуюче порушення, протягом тривалого часу не вжито жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин шляхом витребування із незаконного володіння земельної ділянки, у зв'язку з чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.
З огляду на викладене, Слобожанська окружна прокуратура звернулася до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, з метою забезпечення у процесі лісокористування збереження життєздатності лісового середовища та його біологічного різноманіття, збереження лісів, що становлять природоохоронну цінність, постійне, невиснажливе лісокористування, раціональне та ефективне використання лісових ресурсів.
З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та набуття їх у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації використовувати спірну земельну ділянку.
Прокурор зазначає, що з огляду на вказане, за результатами з листування Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - Дніпропетровською обласною військовою адміністрацією, яке здійснювалося на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором встановлено порушення інтересів держави та невжиття вказаним компетентним органом заходів, спрямованих на захист цих інтересів.
Оскільки встановлено підстави для представництва інтересів держави, Слобожанською окружною прокуратурою, на виконання вимог абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 12.09.2025 № 66-3506ВИХ-25 (т.1, а.с. 114).
Таким чином, Слобожанською окружною прокуратурою належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Щодо судового збору
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає стягненню 7 267 грн. 20 коп. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 1 211 грн. 20 коп. - витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов Керівника Слобожанської окружної прокуратури (52005, смт Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області, вул. Героїв України, буд. 7) в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації (49004, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 1; ідентифікаційний код 00022467) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" (49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала, буд. 1; ідентифікаційний код 43958872), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (49000, м. Дніпро, вул. Космічна (Соборний район), буд. 35; ідентифікаційний код 45632138) про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації - задовольнити.
2. Витребувати у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації (49004, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 1; ідентифікаційний код 00022467) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" (49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала, буд. 1; ідентифікаційний код 43958872) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001, яка розташована на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району.
3. Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001.
4. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" (49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала, буд. 1; ідентифікаційний код 43958872) на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,1444 га з кадастровим номером 1221481000:04:001:0001, проведену на підставі рішення приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. від 13.01.2021 № 56127796 (номер відомостей про речове право: 40096433).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Жемчужина" (49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала, буд. 1; ідентифікаційний код 43958872) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) 7 267 (сім тисяч двісті шістдесят сім) грн. 20 коп. - витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. - витрат на сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Видати накази.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Загинайко
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,
06.02.2026