02 лютого 2026 року м. Харків Справа № 922/3066/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Демідова П.В., суддя Склярук О.І.
за участі секретаря судового засідання Семченко Ю.О.
за участю представників сторін:
позивача - Жилко С.Е. (в залі суду) - посвідчення №3517,
відповідача - адвокат Халабурдін С.В. (в залі суду) ордер серія АХ№1290210 від 17.09.2025, свідоцтво №1023 від 05.08.2011
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№29Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2025
у справі №922/3066/25 (суддя Погорелова О.В., повне рішення підписано 15.12.2025)
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індіго-Рент", м. Харків
про стягнення коштів
Позивач, Харківська міська рада, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індіго-Рент", в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 2.897.652,17 грн за використання земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 120 у м.Харкові з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 за період з 24.02.2021 по 28.02.2022. Витрати по оплаті судового збору у розмірі 43.464,78 грн позивач просив суд покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі №922/3066/25 у задоволенні позову відмовлено.
Харківська міська рада з відповідним рішенням суду не погодилась, звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необгрунтованість, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі №922/3066/25 за позовом Харківської міської ради до ТОВ «Індіго-Рент» про стягнення коштів, ухвалити постанову, якою позовні вимоги Харківської міської ради до ТОВ «Індіго-Рент» про стягнення безпідставно збережені коштів у розмірі орендної плати у сумі 2.897.652,17 грн за використання земельної ділянки по вул.Академіка Павлова, 120 у м.Харкові з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 за період з 24.02.2021 по 28.02.2022 - задовольнити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.
Доводи апеляційної скарги Харківської міської ради зводяться до того, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов помилкового висновку про недоведеність розміру безпідставно збережених коштів та неправомірність використання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.06.2025. Скаржник зазначає, що нормативна грошова оцінка земель міста Харкова була затверджена рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019 №1474/19, застосовується з 01.01.2020 та у спірний період не змінювалась, а відтак витяг 2025 року є належним доказом для визначення розміру орендної плати. Крім того, апелянт посилається на положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1147, відповідно до яких попередня технічна документація з нормативної грошової оцінки залишається чинною до затвердження нової, а також наголошує, що чинним законодавством не передбачено можливості формування витягів на минулі дати, у зв'язку з чим розрахунок за попередні роки здійснюється шляхом застосування коефіцієнтів індексації. Враховуючи наведене, Харківська міська рада вважає рішення суду таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, та просить його скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Склярук О.І., суддя Демідова П.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради; встановлено строк до 23.01.2026(включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 12.01.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 27.01.2026. Явку учасників справи визнано не обов'язковою. Витребувано матеріали справи №922/3066/25 з Господарського суду Харківської області.
22.01.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/3066/25.
22.01.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від ТОВ "Індіго-Рент" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі №922/3066/25 без змін.
Аргументуючи свою позицію у справі, відповідач зазначає, що апеляційні доводи Харківської міської ради є необґрунтованими, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами розмір заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів. Товариство наголошує, що розрахунок позовних вимог здійснений на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого у 2025 році, який може бути застосований до попередніх періодів лише за умови незмінності (сталості) нормативної оцінки, що у даному випадку не підтверджено. Крім того, відповідач звертає увагу на істотну зміну методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок у листопаді 2021 року, що унеможливлює автоматичне поширення показників витягу 2025 року на спірний період. Також відповідач вказує, що апелянтом застосовано завищену ставку орендної плати (8%), яка не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та спеціальним положенням рішень Харківської міської ради, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.
27.01.2026 в судовому засіданні було оголошено перерву до 02.02.2026 в зв'язку з необхідністю додаткового часу колегії суддів для дослідження наявних матеріалів справи в контексті наданих учасниками справи пояснень, що відображено у відповідній ухвалі апеляційного суду.
В судовому засіданні 02.02.2026 приймають участь представник позивача - Жилко С.Е., який підтримав вимоги апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі №922/3066/25 скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача - Халабурдін С.В., який підтримав відзив на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
З метою перевірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова і дотримання вимог земельного законодавства, Харківською міською радою на підставі ч.2 ст.83 Земельного кодексу України було здійснено перевірочні заходи щодо земельної ділянки по вул.Академіка Павлова, 120 у м.Харкові, в результаті якої було встановлено нижченаведені обставини.
ТОВ «Індіго-Рент» є власником нежитлової будівлі літ. «Д-2» загальною площею 1498,6 кв.м, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.08.2025 №438706628. Право власності зареєстровано на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна №1 (серія та номер: 398, 399) від 11.02.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Індіго-Рент» і посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Назаровою О.С.
Зазначена нежитлова будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.02.2020 №НВ-6312613612020 площа цієї земельної ділянки становить 0,5274 га, земельна ділянка сформована 22.09.2014, належить до земель житлової та громадської забудови, а видом її використання визначено реконструкцію нежитлової будівлі літ. «Д-2» під багатофункціональний комплекс.
Водночас відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08.08.2025 №438697469 право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано з 22.04.2020 за Харківською міською радою.
Крім того, рішенням 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок» від 24.02.2021 №49/21 ТОВ «Індіго-Рент» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5274 га (кадастровий номер 6310137500:07:018:0057) зі зміною цільового призначення, а також змінено цільове призначення цієї земельної ділянки на «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури для реконструкції нежитлової будівлі літ. «Д-2» під багатоповерховий комплекс по вул. Академіка Павлова, 120».
Як видно з витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.08.2025 №НВ-0001648432025, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 має площу 0,5274 га, сформована 22.09.2014, належить до земель житлової та громадської забудови, а видом її цільового призначення визначено: «для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку».
Позивач зазначає, що ТОВ «Індіго-Рент» з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю (11.02.2020) фактично використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057, розташовану за адресою: м.Харків, вул.Академіка Павлова, 120, без оформлення права користування та без державної реєстрації відповідного речового права.
Згідно з листом Головного управління ДПС у Харківській області від 30.07.2025 №16411/5/20-40-04-07-12 ТОВ «Індіго-Рент» у 2020- 2025 роках плату за землю не нараховувало та не сплачувало.
У зв'язку з цим Харківська міська рада наполягає, що у період з 24.02.2021 по 28.02.2022 відповідач, користуючись земельною ділянкою без внесення плати, зберіг за рахунок власника земельної ділянки грошові кошти у розмірі орендної плати, що, на переконання позивача, створює підстави для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України.
Розрахунок суми безпідставно збережених коштів Харківською міською радою здійснено на підставі витягу від 12.06.2025 №НВ-9966798312025 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 площею 0,5274 га, виданого Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Оскільки зазначений витяг сформовано у 2025 році, позивачем для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки застосовано перерахунок шляхом поділу показника, наведеного у витязі, на відповідні коефіцієнти індексації. За наведеним розрахунком Харківської міської ради нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2021 році становила 35.427.745,62 грн, а у 2022 році - 38.970.520,18 грн.
Відповідно до розрахунку позивача, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою складав: у 2021 році - 236.184,97 грн на місяць, а за період з 24.02.2021 по 31.12.2021 - 2.404.025,59 грн; у 2022 році - 246.813,29 грн на місяць, а за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 493.626,58 грн.
Таким чином, з огляду на відсутність здійснення оплати за землю, позивач визначив загальну суму безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2021 по 28.02.2022 у розмірі 2.897.652,17 грн, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Господарський суд Харківської області, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив, що хоча вимога органу місцевого самоврядування про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів загалом відповідає положенням статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України, разом із тим позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заявленої до стягнення суми. Суд першої інстанції встановив, що розрахунок безпідставно збережених коштів здійснено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого у 2025 році, без обґрунтування можливості його застосування до спірного періоду 2021-2022 років, з огляду на зміну методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок та відсутність підтвердження незмінності (сталості) такої оцінки протягом відповідного часу. Відтак, відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд дійшов висновку про недоведеність правомірності розрахунку та відсутність належних доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Предметом даного спору є матеріально-правова вимога Харківської міської ради, заявлена на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів які, на переконання позивача, мали б бути сплачені як плата за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 24.02.2021 по 28.02.2022 без оформлення відповідного речового права та без внесення плати за землю. При цьому спір між сторонами у даній справі стосується не лише наявності підстав для застосування кондикційного способу захисту, а і обґрунтованості визначення та належного доказування саме розміру заявленої до стягнення суми як еквівалента неотриманої орендної плати.
Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції колегії суддів належить перевірити правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, зокрема встановити, чи підтверджується факт користування відповідачем земельною ділянкою без належної правової підстави та чи обґрунтовано кваліфіковано спірні правовідносини як кондикційні.
Разом із тим ключовим питанням апеляційного перегляду у даній справі є з'ясування того, чи доведено позивачем належними та допустимими доказами розмір безпідставно збережених коштів, заявлених до стягнення, з урахуванням способу їх розрахунку на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, застосованої ставки орендної плати та вимог щодо підтвердження сталості відповідних показників у спірний період. Саме ці обставини мають вирішальне значення для висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову в заявленому розмірі в межах доводів апеляційної скарги.
Щодо наявності правових підстав для стягнення коштів у порядку статті 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування і право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації таких прав. Таким чином, за відсутності укладеного договору оренди та державної реєстрації права оренди відповідач не набув належного речового права користування спірною земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а плата за землю справляється відповідно до закону. При цьому пунктом «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України до обов'язків землекористувачів віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до підпунктів 14.1.72 та 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок справляється з власників земельних ділянок та постійних землекористувачів, тоді як орендна плата є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Отже, законодавство розмежовує земельний податок і орендну плату залежно від правових підстав користування земельною ділянкою.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно, а положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від причин такого збереження. Таким чином, фактичне використання земельної ділянки комунальної власності без оформлення правовстановлюючих документів та без внесення плати за землю зумовлює застосування статті 1212 Цивільного кодексу України щодо повернення безпідставно збережених коштів.
З урахуванням правової природи заявлених вимог колегія суддів бере до уваги усталену практику Верховного Суду щодо спорів про стягнення безпідставно збережених коштів у зв'язку з фактичним користуванням земельними ділянками державної чи комунальної власності без оформлення речового права.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 дійшла висновку, що у разі фактичного користування земельною ділянкою без належної правової підстави та без внесення плати за землю у власника земельної ділянки виникає право на захист шляхом стягнення з фактичного користувача коштів, які він зберіг у себе за рахунок власника, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, при цьому відсутність договору оренди не виключає кондикційного характеру таких правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, у якій зазначено, що особа, яка фактично використовує земельну ділянку без оформлення права, не може зберігати у себе кошти, які мали бути сплачені власникові цієї ділянки, а підставою для їх повернення є положення глави 83 Цивільного кодексу України. Зазначені висновки є релевантними до спірних правовідносин у цій справі та підлягають застосуванню під час оцінки доводів апеляційної скарги і правильності висновків суду першої інстанції.
У справі судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується наявність таких фактичних обставин:
- ТОВ «Індіго-Рент» є власником нежитлової будівлі літ. «Д-2» загальною площею 1498,6 кв.м, право власності на яку зареєстровано на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна №1 (серія та номер: 398, 399) від 11.02.2020, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.08.2025 №438706628;
- зазначена нежитлова будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057;
- площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 становить 0,5274 га, земельну ділянку сформовано 22.09.2014, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 17.02.2020 №НВ-6312613612020;
- земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, а її використання пов'язане з реконструкцією нежитлової будівлі літ. «Д-2» під багатофункціональний комплекс;
- відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 15.08.2025 №НВ-0001648432025 у відомостях щодо земельної ділянки зазначено вид її цільового призначення: «для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку»;
- право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 зареєстровано з 22.04.2020 за Харківською міською радою, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав від 08.08.2025 №438697469;
- рішенням 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок» від 24.02.2021 №49/21 ТОВ «Індіго-Рент» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки зі зміною її цільового призначення на «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури для реконструкції нежитлової будівлі літ. “Д-2» під багатоповерховий комплекс по вул. Академіка Павлова, 120»;
- ТОВ «Індіго-Рент» у 2020- 2025 роках плату за землю не нараховувало та не сплачувало, що підтверджується листом ГУ ДПС у Харківській області від 30.07.2025 №16411/5/20-40-04-07-12.
На підтвердження заявлених вимог позивачем подано розрахунок безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності у спірний період.
За таких обставин, встановивши факт використання відповідачем сформованої земельної ділянки комунальної власності з присвоєним кадастровим номером без укладення договору оренди та без оформлення речового права користування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Харківська міська рада як власник земельної ділянки мала право на захист свого порушеного майнового інтересу шляхом звернення з вимогою про компенсацію вартості неотриманої плати за землю у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення безпідставно збережених коштів у зв'язку з фактичним користуванням земельною ділянкою без оформлення договору оренди є правомірною за своєю правовою природою та відповідає кондикційному характеру спірних правовідносин.
Разом із тим вирішення спору по суті також залежить від належного підтвердження позивачем розміру заявлених до стягнення коштів, що є предметом подальшої оцінки суду апеляційної інстанції.
Щодо належності та допустимості доказів на підтвердження розміру позовних вимог.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, з наведених процесуальних норм вбачається, що обов'язок доведення обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, у тому числі розміру заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів, покладається саме на Харківську міську раду.
Основою для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Обов'язковість використання відомостей, що містяться у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, як належної основи для визначення орендної плати неодноразово підкреслювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19.
У даному випадку на підтвердження розміру позовних вимог позивачем подано розрахунок, здійснений виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057, при цьому базовим доказом визначення такої оцінки є витяг з технічної документації №НВ-9966798312025 від 12.06.2025 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції звернув увагу на нормативні зміни у порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які мали місце протягом позовного періоду.
Так, судом встановлено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 була затверджена рішенням 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 №1474/19 та застосовується з 01.01.2020. Зазначене рішення приймалося під час дії постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213 «Про методику нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», а також наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489, яким, зокрема, була затверджена форма витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Разом із тим постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 №1147 затверджено нову Методику нормативної грошової оцінки земельних ділянок та визнано такою, що втратила чинність, зокрема, постанову №213. Суд першої інстанції встановив, що із прийняттям постанови №1147 відбулася істотна зміна алгоритму визначення нормативної грошової оцінки, зокрема змінилася формула розрахунку показника Цн, а також затверджено нову форму витягу з технічної документації (додаток №17 до Методики).
Таким чином, протягом періоду, за який заявлено позовні вимоги (з 24.02.2021 по 28.02.2022), послідовно діяли дві різні методики нормативної грошової оцінки: до 10.11.2021 - Методика, затверджена постановою №213, а з 11.11.2021 - Методика, затверджена постановою №1147. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що надання відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 12.06.2025 унеможливлює дотримання умови незмінності (сталості) нормативної грошової оцінки протягом усього спірного періоду без належного документального підтвердження.
При цьому судом враховано положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1147, яким передбачено чинність раніше затвердженої технічної документації до початку застосування рішення відповідного органу місцевого самоврядування про затвердження нової документації, однак зазначене не усуває необхідності підтвердження показників нормативної грошової оцінки земельної ділянки саме у спірний період належними доказами.
Крім зазначеної позиції суду першої інстанції, колегія суддів наголошує на тому, матеріали справи не містять витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого у 2021 чи 2022 роках, або інших офіційних документів, які б підтверджували розмір нормативної грошової оцінки саме у спірний період, за який заявлено вимоги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформований у 2025 році, відображає показники оцінки станом на дату його видачі та не може автоматично підтверджувати розмір нормативної грошової оцінки у попередні роки без встановлення незмінності відповідних розрахункових параметрів.
При цьому суд першої інстанції правомірно врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, відповідно до якої застосування витягу для визначення нормативної грошової оцінки за минулі періоди можливе лише за умови підтвердження сталості (незмінності) нормативної грошової оцінки у спірний час.
Однак Харківською міською радою не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 у 2021- 2022 роках була тотожною показникам, визначеним у витязі 2025 року.
Так само обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що здійснений позивачем перерахунок показників нормативної грошової оцінки за попередні роки шляхом арифметичного “поділу» на коефіцієнти індексації є розрахунковим припущенням, яке не може замінювати офіційного підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідному періоді.
Колегія суддів також бере до уваги, що протягом спірного періоду діяли різні нормативні підходи до визначення нормативної грошової оцінки земель, а тому саме на позивача покладався обов'язок довести сталість вихідних показників, покладених в основу його розрахунку.
Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що розрахунок позивача здійснено із застосуванням ставки орендної плати у розмірі 8%, тоді як матеріали справи не містять належного обґрунтування правових підстав застосування саме такої ставки до спірної земельної ділянки у відповідний період.
За таких обставин позивачем не доведено належними та допустимими доказами вихідний показник, покладений в основу розрахунку, а саме нормативну грошову оцінку земельної ділянки у спірному періоді, що унеможливлює встановлення дійсного розміру безпідставно збережених коштів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог у частині розміру, що виключає можливість їх задоволення у визначеній позивачем сумі.
Щодо доводів апеляційної скарги Харківської міської ради колегія суддів зазначає таке.
Апелянт наполягає на тому, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 є чинною та застосовується з 01.01.2020, а відтак показники нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки не зазнавали змін у відповідний період.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що сам по собі факт чинності технічної документації не звільняє позивача від обов'язку довести належними та допустимими доказами розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:018:0057 саме у 2021- 2022 роках, за які заявлено вимоги. Однак таких доказів Харківською міською радою не подано.
Також апелянт посилається на пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 №1147, зазначаючи, що раніше затверджена технічна документація є чинною до затвердження нової, а тому висновки суду першої інстанції щодо необхідності підтвердження показників нормативної грошової оцінки є безпідставними.
Проте колегія суддів зазначає, що наведене положення регулює питання чинності документації, однак не встановлює автоматичної можливості використання витягу, сформованого у 2025 році, як належного доказу нормативної грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки без підтвердження сталості відповідних розрахункових параметрів. Саме відсутність такого підтвердження обґрунтовано покладена судом першої інстанції в основу висновку про недоведеність розміру вимог.
Доводи апелянта про те, що програмним забезпеченням Державного земельного кадастру не передбачено формування витягів з нормативної грошової оцінки “на минулу дату», також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів виходить з того, що технічні особливості формування витягів не можуть змінювати процесуальні правила доказування, визначені Господарським процесуальним кодексом України, відповідно до яких саме позивач зобов'язаний довести розмір заявлених до стягнення коштів належними доказами. Отже, неможливість отримання витягу за минулу дату не звільняє позивача від обов'язку доведення вихідного показника нормативної грошової оцінки у спірний період.
Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що позивач не був позбавлений можливості підтвердити розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки у спірний період іншими належними процесуальними засобами, зокрема шляхом витребування відповідних відомостей у компетентних органів (архівів), подання офіційних документів щодо сталості показників нормативної грошової оцінки або ініціювання проведення судової експертизи. Втім Харківська міська рада не скористалася наданими їй процесуальними правами та фактично обмежилась посиланням на витяг, сформований у 2025 році, що не може підміняти належне доказування розміру вимог за минулий період.
Крім того, апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №912/140/23 та від 23.04.2025 у справі №464/6766/23 як на підтвердження можливості застосування витягу з нормативної грошової оцінки для попередніх періодів.
Водночас колегія суддів зазначає, що наведені апелянтом судові рішення не спростовують правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, відповідно до якого витяг може використовуватися ретроспективно лише за умови підтвердження сталості нормативної грошової оцінки земельної ділянки у спірний період.
У даній справі така умова не доведена, а зміна нормативного регулювання проведення нормативної грошової оцінки у межах позовного періоду виключає презумпцію незмінності відповідних показників та зумовлює необхідність їх належного доказового підтвердження, якого позивачем надано не було.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо недоведеності розміру заявлених позовних вимог, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суддів зазначає, що нових обставин, доказів або правових підстав, які б ставили під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності розміру заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів та неналежності поданих позивачем доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки у спірний період, апеляційна скарга не містить. Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Харківської міської ради не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі №922/3066/25, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі №922/3066/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України
Повна постанова складена 06.02.2026.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя П.В. Демідова
Суддя О.І. Склярук