Справа № 342/982/25
Провадження № 2/342/94/2026
05 лютого 2026 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Федів Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Матієк І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городенка цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК" (місцезнаходження: Україна, 08135, Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вул. Антонова, 8А, ЄДРПОУ: 40842831), в інтересах якого діє представник - адвокат Гурський Герман Юрійович, через систему "Електронний суд", звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2903211462-465005 від 16.09.2021 в розмірі 19 630,92 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
В обгрунтування позову зазначено, що 16.09.2021 року між ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Відповідач, Позичальник, Боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» ЄДРПОУ: 40842831 (далі ТОВ «КОШЕЛЬОК» Позивач, Кредитор), було укладено договір №2903211462-465005 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов'язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Зазначений договір укладено згідно статей 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК». Однак Відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв'язку з чим, станом на момент звернення до суду у Відповідача, за Договором № 2903211462-465005 від 16.09.2021 р., утворилась заборгованість. При укладанні договору, Відповідач здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір щодо укладання договору. Таким чином без відповідних дій з боку Відповідача укладання договору було б НЕ можливе.
Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті як банківська картка на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 2903211462-465005 від 16.09.2021 року. На підтвердження факту видачі кредиту, Кредитодавець додає до Позовної заяви документи що підтверджують перерахування кредитних коштів. На момент подання даної позовної заяви у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі 19 630,92 грн. Враховуючи вище викладене загальна сума боргу, що підлягає стягненню за договором № 2903211462-465005 від 16.09.2021 року станом на дату подання позову до суду становить 19630,92 грн., яка складається з:- Заборгованість за сумою кредиту: 5 650,00 грн.;- Заборгованість за відсотками за користування позикою: 13 980,92 грн. Враховуючи вищенаведене, ТОВ «КОШЕЛЬОК» вважає, що його позовні вимоги, викладені в цій позовної заяви, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом в повному обсязі.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі. Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. Призначено судове засідання. Клопотання представника позивача про витребування доказів - задоволено. Витребувано з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ: 14360570, Місце реєстрації: 01001, м. Київ, вул. ГРУШЕВСЬКОГО, буд. 1Д), наступні письмові докази, які становлять банківську таємницю:
- письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуску банківської картки № НОМЕР_2 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) або на ім'я іншої особи (із зазначенням ПІБ та РНОКПП такої особи);
- письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_2 за період з 15.09.2021 року по 17.09.2021 року.
Судове засідання від 06.11.25 відкладено на 04.12.25 на 09:40 год у зв'язку із поданим клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.
04.12.2025 на адресу суду, через систему «Електронний суд», від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій останній зазначив, що перебіг позовної давності за вимогами Позивача про погашення щомісячних платежів розпочався з дат, які визначені для їх сплати графіками погашення кредиту, та закінчився після спливу 3-х років стосовно кожного із платежів. Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 09.10.2021 року до 06.01.2022 року, за ставкою 2,2% на добу. Позовну заяву у даній справі подано 16.10.2025, тобто, беручи до уваги викладені вище обставини справи та норми цивільного законодавства, після спливу позовної давності. Посилаючись на норми права, правові позиції Верховного Суду просив застосувати терміни позовної давності у справі 342/982/25 за позовом ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та відмовити в задоволенні позовної заяви.
Також 04.12.2025 на адресу суду, через систему «Електронний суд», від представника відповідача ОСОБА_1 - Візінського В.В. надійшли додаткові пояснення у справі, в якій представник зазначив, що Відповідач, ОСОБА_1 , позов не визнає, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення з наступних підстав. Обґрунтовуючи право на стягнення заборгованості, позивач надав суду копію Договору споживчого кредиту від 16.09.2021 року та розрахунок заборгованості, при цьому, що доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості є рішення суду, що вступило в законну силу або документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм чинного законодавства. Розрахунок заборгованості, як доказ розміру заборгованості, суд не може приймати до уваги, оскільки він не є первинним документом бухгалтерського обліку, що вміщує записи про здійснені операції, розрахунок суми заборгованості, а є тільки набором арифметичних дій, не підтверджений жодним належним та допустимим доказом у відповідності до ст. ст. 77-78 ЦПК України та підписаний представником Товариства по справі. Оскільки наявність та розмір заборгованості за використаними коштами отриманими у кредит не підтверджено на підставі викладеного, вважають, що заявлені позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами зазначає, що жодних розрахунків чи посилань на умови кредитного договору щодо нарахування саме таких відсотків ні позовна заява, ні додані докази не містять. Надані позивачем витяги з Реєстру боржників до договору факторингу та відступлення права вимоги, витяги з реєстру прав вимоги до Договорів факторингу не можуть вважатися належними доказами наявності такої заборгованості, оскільки з наданих відомостей не вбачається, як саме нараховувались проценти за користування кредитними коштами до укладання договорів відступлення прав вимоги, зокрема за який період здійснено нарахування, по яким ставкам. Ненадання такого розрахунку не дає можливості перевірити обґрунтованість заявленої суми процентів.
Щодо судових витрат, приймаючи до уваги матеріали справи, зазначає, що даний позов є шаблонним, виходячи із кількості боржників за договором факторингу. За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, Відповідач просить суд (в разі задоволення позовних вимог/часткового задоволення позовних вимог), зменшити розмір витрат на правничу допомогу. Вважають, що витрати Позивача на правову допомогу не можуть бути більшими за 2.000,00 грн.
На підставі викладеного, просять суд в задоволенні позовної заяви ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат на правову допомоги відмовити в повному обсязі.
Судове засідання від 04.12.25 відкладено на 18.12.25 на 10:30 год для надання можливості представнику позивача ознайомитися із поданими до суду додатковими поясненнями.
16.12.2025 на адресу суду, через систему «Електронний суд», від представника позивача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК" - адвоката Гурського Германа Юрійовича надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначив, що наведені у відзиві аргументи є безпідставними, враховуючи наступне.
Щодо доведеності факту укладення Договору зазначає, що укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається, що сторони Договору домовились, що цей Договір є електронним документом (п. 9.1). Договір укладено сторонами за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «КОШЕЛЬОК», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Порядок укладення визначений Правилами надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (далі - Правила). Як вбачається з Візуальної форми послідовності дій Клієнта ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Товариства (ТОВ «КОШЕЛЬОК»), щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 2903211462-465005 від 16.09.2021 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://koshelok.ua/, 16.09.2021 року відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_3 , ідентифікувався в ІТС, зазначивши свої особисті дані: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, та зайшов в особистий кабінет, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надав всю необхідну інформацію для належної пропозиції, номер банківської картки , на яку слід перерахувати кошти, після чого відбулося погодження заявки на кредит, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; після цього відповідачу на номер телефону НОМЕР_3 , було відправлено смс-повідомлення про успішний розгляд його заявки на кредит та необхідність ознайомитися з договором в особистому кабінеті. Позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор - 9144-, відповідач ознайомився з офертою позивача та прийняв її умови. Далі відповідач надіслав позивачу акцепт та підписав Договір одноразовим ідентифікатором -9144-.Після цього в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн доступу. Зазначена Візуальна форма послідовності дій складена у відповідності до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та Повідомлення Нацкомфінпослуг від 13 лютого 2019 року про роз'яснення особливостей порядку укладення електронних договорів. Згідно з листом АТ «ТАСКОМБАНК» що надав підтвердження, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам Банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби, а саме: 16.09.2021 сума платежу: 5650,00 грн., TSL_ID: 273982, Номер картки: НОМЕР_4 ; Код авторізації 211811, Відправник ТОВ «КОШЕЛЬОК». Крім того, до матеріалів позовної заяви додано Повідомлення про те, що 16.09.2021 через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було проведено успішне зарахування на карту клієнта: сума операції - 5650,00 грн., номер картки: НОМЕР_4 ; Опис замовлення - Видача кредитних коштів, Договір займа №2903211462-465005. Аналіз наведених норм законодавства та обставин справи дає підстави дійти висновку, що відповідач, по-перше, здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання Договору, по-друге, без цих дій саме з боку відповідача укладання договору було б неможливе. Тобто без входу відповідача на вебсайт позивача, без отримання ним SMS- повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт до особистого кабінету, без отримання SMS повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, тобто без виконання відповідачем всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «КОШЕЛЬОК» не був би укладений, тобто сторони не досягли би згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані на банківську картку. (Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 р. по справі №127/33824/19, від 31 січня 2024 року у справі №671/1832/20, від 25.06.2025 р. по справі №149/3931/24 та інші). Отже, саме така тривала послідовність дій сторін забезпечила виконання позивачем своїх обов'язків за Договором щодо перерахування грошових коштів за реквізитами, що були зазначені відповідачем. До того ж, акцентують, що за таких обставин відповідач був повністю ознайомлений з умовами кредитного договору до його підписання, оскільки ІТС позивача побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу. З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідача, кредитний договір не міг бути укладений сторонами, можна дійти висновку, що цей правочин відповідно до Закону за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічний висновок викладений у постанові ВС від 12.06.2023 р. у справі 263/3470/20. Крім того, за Правилами в процесі верифікації обов'язково проводиться перевірка наявності доступу клієнта до банківської карти, яку зазначив клієнт для отримання кредиту, шляхом блокування. А саме: кредитодавець здійснює блокування наперед невідомої клієнту довільної суми в розмірі від 1 копійки до 2 гривень на зазначеній клієнтом банківській картці, а клієнт має ввести цю суму заблокованих коштів на ІТС кредитодавця під час верифікації( п.5.8 Правил).
Отже, представник позивача звертає увагу суду, що аналіз вищенаведених норм законодавства та обставин справи дозволяє дійти наступних висновків: - Ідентифікація відповідача на вебсайті позивача здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти. - Договір укладено сторонами в порядку, що відповідає Закону України "Про електронну комерцію"; - Договір є укладеним, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов правочину (ч.1 ст.638 ЦК України). - Договір є укладеним з моменту перерахування кредиту на картку, що зазначив відповідач (ч.2 ст.640, ч.2 ст.1046, ч.1 ст.1054 ЦК України). Доказів протилежного відповідач не надав, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. Також відповідачем не надано суду доказів про те, що телефонний номер із використанням якого здійснювалося підписання Договору, у момент укладення Договору йому не належав та використовувся іншою особою без його відома чи доручення, що Договір укладено іншою особою за відсутністю його волевиявлення. Зокрема, відповідач не надав суду, наприклад, відеозапис входу з вищезазначеного номеру телефону до ІТС позивача, де було б чітко видно, що в цій ІТС або взагалі відсутні персональні дані відповідача, або відсутня інформація про діючий кредитний договір і наявна інформація про закриті кредити, якщо Клієнт отримував кредит в ІТС позивача не вперше (ІТС налаштована таким чином, що наступний кредит можливо оформити лише в разі сплати попереднього). Крім того, в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними, що також доводить чинність Договору. (Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 04.12.2023 р. по справі №212/10457/21). Крім того, не спростовувало б факту укладення Договору при вищезазначених обставинах саме відповідачем й наявність відкритого кримінального провадження за ч.1 ст.190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами відповідачки не доводить того, що саме ця невстановлена особа/особи заволоділи персональними даними з метою укладення кредитного договору й уклали його від імені відповідача без його волі. Такий висновок викладено у постанові ВС України від 21.07.2024 року у справі № 638/161/22. Також у справі відсутні відомості про припинення дії Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Таким чином, Договір на час вирішення спору є обов'язковим для сторін і правомірним в розумінні статті 204 ЦК України. Отже, між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким кредитодавець надіслав кредит на картку відповідача, а відповідач прийняла ці кошти та використала їх на власні потреби. Доказів протилежного відповідач не надав.
Щодо незастосування у зазначених правовідносинах Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» представник відповідача зазначає, що Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним. У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 Верховний Суд дійшов висновку, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цією нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Посилання на цю постанову є безпідставним, оскільки у вказаній справі встановлені відмінні фактичні обставини, зокрема, у справі № 161/16891/15 кредитний договір укладався не в порядку Закону».
Що стосується наданого позивачем розрахунку заборгованості, то він не є безумовною підставою визначення розміру кредитної заборгованості, оскільки цей розмір установлюється саме судом на підставі умов договору, вимог закону, доказів сплати/переплати кредиту. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач не надав жодного належного контррозрахунку або доказів неправомірності нарахувань, тому його заперечення слід відхилити. Згідно з Постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 На підтвердження своїх заперечень відповідач має надати обґрунтований конр розрахунок, особливо якщо той стверджує про неправильність розрахунку позивача. Також, за змістом постанови Верховного Суду від 16.09.2020 по справі № 200/5647/18: розрахунок заборгованості також є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів Боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом. Варто зауважити, що з наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що він відповідає вимогам Закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих не погашених відсотків Відповідачем, а подання його разом із позовною заявою надає Відповідачу не тільки можливість його аналізу, а й сприяє реалізації права на подання контр розрахунку. Резюмуючи викладене, варто зауважити, що відповідач не надає на підтвердження своїх заперечень жодних доказів, що могли б спростувати позовні вимоги ТОВ «КОШЕЛЬОК», а наведене відповідачем не відповідає матеріалам справи, являється власними (хибними) припущеннями, що носять виключно інсинуаційний характер та мають на меті уникнення виконання умов кредитного договору.
Щодо нарахування процентів поза межами Лояльного строку кредитування представник відповідача звертає увагу суду, що відповідно до п.2.1. Договору кредит надавався строком на 23 дні, початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визначений як Лояльний. У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним. (п.3.8. Договору). Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 113 днів з моменту укладення Договору (23 дні плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов'язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов'язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 06.01.2022 року є погодженим сторонами Договору. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 23 дні відповідач не виконала умов Договору та не повернула кредит що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. Тобто відповідач продовжила користуватися кредитом Договором є відкладальною після закінчення Лояльного періоду, що за обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 113 днів з моменту укладення Договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним . Вважають, що при вирішенні питання стягнення заборгованості, нарахованої за період користування кредитом понад Лояльний період слід враховувати наступне. Відповідна умова Договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами "відкладальною", незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов'язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Відповідач до спливу Лояльного періоду у 23 дні не повернула кредит, тобто продовжила користуватися кредитом, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п.2.2. Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, Договору. (п.п.3.6, 3.7, 3.8 Договору). Отже, після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений до 06.01.2022 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 09.10.2021 року до 06.01.2022 року. Також пояснюють, що і у паспорті споживчого кредиту, і в Графіку платежів зазначений лише 23 дні користування кредитом, оскільки цей строк був подовжений внаслідок настання відкладальної дії. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. У момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати. Такий висновок Верховний Суд надав у постанові від 14 лютого 2024 року по справі № 761/46622/19. Тобто обставина, внаслідок настання якої у майбутньому міг бути встановлений строк користування кредитом з 09.10.2021 року до 06 .0 1 .2022 року з нарахуванням процентів, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, могла б і не настати. А тому цей строк не вказано у паспорті споживчого кредиту та в Графіку платежів правомірно . Крім того, згідно розрахунку заборгованості жодних штрафних санкцій (пеня, штрафи) Позивач за Договором Відповідачу не нараховував. Водночас нарахування процентів за користування кредитними коштами регулюється статтями 1048 ,1056-1 ЦК України сторонами. Наголошують на тому, що Відповідач взяв на себе зобов'язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними. При цьому варто зауважити, що позивач не застосовує ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки у позовній заяві йдеться про стягнення лише суми тіла кредиту та нарахованих процентів, тобто заходи відповідальності за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання не застосовані. Отже, висновки про двозначність умов Договору щодо строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом не відповідатимуть обставинам справи. Крім того, задоволення позову в частині стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за Лояльний період без надання оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини буде порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Щодо справедливості розміру нарахованих процентів за користування кредитом представник позивача зазначає, що безпідставним буде визнання умов Договору щодо нарахування процентів несправедливими з посиланням на порушення позивачем вимог статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою вимагається надавати клієнту інформацію, яка повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. По перше, це порушить принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, оскільки відповідач ніяким чином не повідомив суду свою позицію з цього приводу, тобто суд самостійно визначить, що ці умови Договору відповідачу незрозумілі і були нав'язані позивачем. Крім того, відповідач не довів як зазначені пункти Договору, зміст яких не суперечить законодавству України, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, оскільки висновки суду з цього приводу не підтверджуються жодним доказом, тобто побудовані на припущеннях . Також безпідставними є висновки про те, що, оскільки зазначені пункти Договору містять два строки кредитування, то це призводить до неправильного розуміння цих умов позичальником, тобто вони містять двозначні, неясні умови, а до Договору ці пункти включені під переважним впливом позивача. При цьому зауважує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1. ст. 627 ЦК України). Крім того, тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, потрібно довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином ; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Аналіз наведених позивачем доказів щодо укладення Договору показує, що обставин, які б вказували на відповідача на отримання кредиту відсутність вільного волевиявлення , а також спростували би презумпцію правомірності Договору, не встановлено. Враховуючи принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносити з позивачем. На момент укладення Договору в ідповідач не заявля ла додаткових вимог щодо умов Договору, погоди лась з усіма його умовами, в тому числі з розміром відсоткової ставки, погоди лась отримати кредит саме на умовах, визначених Договором, отрим ала кредит, при цьому не відмовилась від Договору протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах відповідно до ст.15 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, акцентуємо, що заперечень щодо його умов протягом чотирьох років після його укладення відповідач не заявляв. При цьому кредитний договір, укладений між сторонами, відповідає вимогам закону.
Вважає висновок відповідача щодо спливу строку позовної давності необґрунтованим, враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи, загальний строк користування кредитом визначений договором складає 113 днів, тобто з 07 січня 2022 року почався строк позовної давності. Законом України від 15.03.2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Це закон набрав чинності 17.03.2022 р. Законом України від 08.11.2023 р. №3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Зазначені зміни набрали чинності 30.01.2024 року. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України. Зокрема, Указами Президента України № 235/2025 від 15.04.2025 р., №478/2025 від 14.07.2025 р. його продовжено з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року на 90 діб відповідно. Отже, аналіз вищенаведених норм законодавства та фактичних обставин справи дає підстави дійти висновку, що позовна заява ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором подана до суду в межах строку позовної давності, оскільки його перебіг був зупинений до 04.09.2025 р. (З 04 вересня 2025 року в Україні набув чинності закон №4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності). Таким чином на момент подачі позовної заяви до суду строк позовної давності не сплив.
Щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу звертає увагу суду, що як позивач так і адвокатське бюро знаходяться та здійснюють свою діяльність в Київському регіоні України. Середня вартість адвокатського гонорару по відповідному регіону перевищує 4 000 грн.(100 дол. США) за годину витраченого адвокатом часу. Разом з тим, враховуючи розмір позовних вимог та складність справи, для уникнення додаткового фінансового навантаження на відповідача, позивачем та Адвокатським бюро було погоджено меншу вартість однієї години адвоката при наданні правничої допомоги. Адвокат Герман Гурський є експертом в питаннях судового стягнення проблемної заборгованості за кредитними правовідносинами, має успішний досвід з супроводу даної категорії справ, створив та тривалий час підтверджує високий рівень професійної кваліфікації саме в сфері судового стягнення проблемної заборгованості. Відповідно до зазначеного, твердження представника відповідача про завищення витрат на правову допомогу не тільки не підтверджені жодними доказами, а й спростовуються дійсними обставинами, які є у відкритому доступі. Враховуючи вищенаведене, заявлений позивачем розмір адвокатського гонорару не є завищеним і не перевищує середньо-ринковий розмір послуг адвокатів по Київському регіону України. На противагу зазначеним обставинам, твердження сторони відповідача ґрунтуються виключно на власних уявленнях та не співвідносяться з дійсними обставинами.
Враховуючи зазначене, представник позивача просить суд прийняти письмові пояснення позивача та врахувати їх при вирішенні справи; відмовити у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, врахувати доводи та аргументи, викладені в зазначених поясненнях, при вирішенні справи.
Судове засідання від 18.12.25 відкладено на 15.01.26 на 10:00 год для надання можливості представнику відповідача ознайомитися із поданими до суду додатковими поясненнями.
Судове засідання по справі № 342/982/25 провадження 2/342/94/2026 за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, призначене на 10 год. 00 хв. 15.01.2026 не відбулося, у зв'язку з відключенням електропостачання в приміщенні Городенківського районного суду Івано-Франківської області з 08 год. 00 хв. до 11 год 00 хв.
У судове засідання 05.02.2026 учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, у встановленому законом порядку.
Представник позивача у поданій до суду позовній заяві просив розгляд справи здійснювати без участі позивача та його представника
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши викладені в позовній заяві обґрунтування позивача, письмові пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, врахувавши також правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 16.09.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір № 2903211462-465005 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за умовами якого кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 5 650,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1 договору кредит надається строком на 23 днів (далі «Лояльний період»), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
У п. 2.2 сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1 цього договору (п. 2.3 договору)
Пунктом 2.4 договору передбачено, що кредит надається позичальнику згідно його заявки шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці.
Відповідно до п. 3.1-3.4 договору проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом. Нарахування процентів за цим договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно). Сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно з графіком платежів, що є додатком до цього договору. Відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 8554,00 грн або 151% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 2904 грн або 51 % від суми кредиту.
Сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлений п. 2.1 договору або додатковими угодами між сторонами, зобов'язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому, у випадку, якщо встановлено п. 3.4 цього договору процентна ставка менше ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п. 3.4 договору, скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов'язання позичальника зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,85% розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору при умові врахування в таких зобов'язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 2.1 договору (пункт 3.5 договору).
Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах.
Зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7 договору).
З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2.2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 договору).
З наступного дня після закінчення Лояльного періоду відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми (п. 3.9 договору).
У п. 5.1 договору відповідач підтвердила, зокрема, що її волевиявлення є вільним та відповідає її внутрішній волі; вона чітко усвідомлює всі умови цього договору та не перебуває під впливом помилки чи обману; вона вважає умови цього договору вигідними для себе.
Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію» (п. 9.5).
У п. 9.1 договору передбачено, що він є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.
Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов'язків за цим договором (п. 9.2 договору).
Згідно з п. 9.4 невід'ємною частиною цього договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких знаходиться на сайті кредитодавця : https://koshelok.net.
Графіком розрахунків встановлюються періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що є Додатком № 1 до договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2903211462-465005 від 16.09.2021.
З паспорту споживчого кредиту до договору № 2903211462-465005 від 16.09.2021 вбачається, що в такому встановлено, зокрема, основні умови кредитування, а саме: тип кредиту: кредит, сума/ліміт кредиту: 5650,00 грн; строк кредитування: 23 днів з можливістю продовження; мету отримання кредиту на споживчі цілі; процентну ставку за користування кредитом, порядок повернення кредиту та інше.
ТОВ «Кошельок» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме: перерахувало відповідачу кредитні кошти в розмірі 5650,00 грн на банківську картку № НОМЕР_4 , що підтверджується листом АТ «ТАСКОМ БАНК» від 17.06.2025 № 23393/47.1.
Із наданої АТ КБ «ПриватБанк» інформації вбачається, що на ім'я - ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ). Згідно виписки по рахунку № НОМЕР_2 , за період з 15.09.2021-17.09.2021 зарахована сума 5 650,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 2903211462-465005 від 16.09.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту заборгованість ОСОБА_1 становить 19 630,93 грн, яка включає: заборгованість за тілом кредиту 5650,00 грн; заборгованість за відсотками 13 980,93 грн.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
При вирішенні даного спору суд виходить з того, що між сторонами існували договірні правовідносини, що виникли на підставі кредитного договору (оферти) на спеціальних умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За положеннями ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
За положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ст. 642 ЦК України).
У п. 3.6 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом, зокрема, за умови зобов'язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення початкового періоду користування кредитом, що погоджений між сторонами строком в 23 днів, але не більше ніж на 90 днів після закінчення такого періоду.
Таким чином, оскільки позичальник у встановлений в Договорі строк 23 днів не виконала свої зобов'язання та не повернула грошові кошті, кредитор, у відповідності до вимог п. 3.6 Договору, продовжив нараховувати проценти за користування позикою протягом наступних 90 днів.
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов'язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов'язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази укладення договору № 2903211462-465005 від 16.09.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання відповідачем коштів та наявність заборгованості.
Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.
Всупереч вищенаведеному, відповідачем доказів визнання договору недійсним до матеріалів справи не надано, як і не надано доказів повернення відповідачем коштів у повному обсязі. Також, не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов'язань за договором.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконала взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем. Відповідач, будучи вільною в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, будучи обізнаною з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, підписала договір №2903211462-465005 від 16.09.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Сторонами договору в належній формі було погоджено умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання і повернення, розмір відсотків за користування кредитом. Кредитодавець за вказаними договорами виконав взяті на себе зобов'язання, що підтверджується дослідженими судом матеріалами цивільної справи.
Враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Заперечення відповідача, викладені у письмових поясненнях, спростовуються дослідженими під час розгляду справи письмовими доказами.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє на даний час.
За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (чинного станом на час виникнення правовідносин) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14 травня 2025 року прийнято пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключити. Даний Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування - з 04.09.2025. Тобто з 04.09.2025 перебіг строків позовної давності відновлено.
З матеріалів справи вбачається, що з позовом позивач звернувся до суду 08.10.2025 року. Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що позивачем при поданні даного позову до суду не пропущено строк позовної давності.
За таких обставин, вказані відповідачем у заяві підстави для відмови у позові, у зв'язку з пропуском позивачем встановленого терміну позовної давності звернення до суду, не заслуговують на увагу.
Щодо вирішення питання судових витрат.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з платіжною інструкцією №3145 від 18.09.2025 позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2422,40 гривень. Оскільки позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Щодо стягнень витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
На підтвердження витрат понесених за надання правничої допомоги до позовної заяви, серед іншого, долучено копії: договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери»; додатку до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 про перелік послуг, що входять до складу правової (правничої) допомоги, ціну години гонорару, кількість часу на надання правової (правничої) допомоги та розмір гонорару (винагороди) Виконавця, що підлягає сплаті.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження №14-38219) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження№ 12-171г19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Гурський Г.Ю. юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд доходить висновку, що дана справа є незначної складності й не потребувала заявленого позивачем часу для підготовки процесуальних документів адвокатом, виходячи з співмірності заявлених вимог, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу на стадії розгляду у розмірі 10000,00 грн. підлягають задоволенню частково у розмірі 3000,00 грн, стягнувши зазначену суму з відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 89, 133, 141, 211, 247, 258-259, 264-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 205, 207, 212, 256, 257, 536, 626, 627, 629, 638, 639, 640-642, 1048, 1054 ЦК України, суд,
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК" до ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК", ЄДРПОУ: 40842831, заборгованість за договором № 2903211462-465005 від 16.09.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту у розмірі 19630,92 грн (дев'ятнадцять тисяч шістсот тридцять гривень 92 копійки)
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК", ЄДРПОУ: 40842831, понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3000 гривень (три тисячі гривень) та понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК", місцезнаходження: Україна, 08135, Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вул. Антонова, 8А, ЄДРПОУ: 40842831;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення складено 05.02.2026.
Суддя: Федів Л. М.