Справа № 579/1877/25
2/579/33/26
27 січня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді - Моргуна О.В.,
за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з останньої суму заборгованості за кредитним договором № 9695821497 від 06.01.2022 року, що в частині тіла кредиту, річних процентів, щомісячних процентів становить 59887,53 грн., в т.ч.: 42705,47 грн. - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 4,91 грн. - заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена), 17177,15 грн. - заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена), з тих підстав, що відповідач добровільно не виконала зобов'язання за кредитним договором.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, просить справу розглядати у відсутності представника (а.с. 4).
Відповідач у наданий судом строк та станом на 27 січня 2026 року своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву не скористалася, відзив на позов не подала, заперечення щодо розгляду справи в спрощеному порядку, будь-яких клопотань чи заяв не надала.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
З урахуванням зазначених положень ЦПК України та клопотання представника позивача суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 06.01.2022 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 9695821497, який підписано сторонами (а.с. 8-10). На умовах, встановлених договором кредитні кошти надаються ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.
Кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, надати позичальнику грошові кошти в сумі 42884,11 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування ним, та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.
01.09.2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таксомбанк» укладено договір факторингу №01/09/21, відповідно до умов якого ТОВ ФК «Центр фінансових рішень» передає (відступає) АТ «Таксомбанк» за плату належні йому права вимоги, а АТ «Таксомбанк» приймає належні ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників (а.с. 19-22).
Реєстр боржників до Договору факторингу №01/09/21 в матеріалах справи відсутній.
Відповідно до ст.1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 , ч. 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Поважних об'єктивних причин, через які докази не подані до суду, позивач не зазначив, та доказів існування поважності таких причин суду не надав .
Судом не встановлювався додатковий строк для подання доказів позивачем .
Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Як зазначено, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 752/2177/22 (провадження № 61-4447св23) доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Суди у цивільних справах не оцінюють професійність, якість чи своєчасність правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду (див. ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 554/4001/17, провадження № 61-20093ск21).
Матеріали справи не містять доказів та й доводів, які б свідчили про наявність перешкод для позивча щодо своєчасного звернення за професійною правничої допомогою.
Тобто час такого звернення залежав виключно від його волевиявлення.
Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Сторонам, зокрема позивачу, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані йому законом, в тому числі надати докази.
На позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Тобто, відповідно до вимог ст.12, 13 ЦПК України - позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 78-80 ЦПК України, зазначені ним обставини.
Позивачем та його представником не надано суду доказів, на які він посилається як на підставу своїх вимог за позовом, що він набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9695821497 від 06.01.2022 року, в розмірі 59887,53 грн., з яких 42705,47 грн. - заборгованість по тілу кредиту , 4,91 грн. - заборгованість по річним процентам , 17177,15 грн. - заборгованість по щомісячним процентам .
Реєстр боржників до Договору факторингу №01/09/21 на суму 59887,53 грн. в матеріалах справи відсутній.
Для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 тощо).
Позивач не надав суду належно оформлені та підписані витяги з реєстрів з даними за кредитним договором, акти прийому передачі реєстру боржників .
Враховуючи положення ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
З огляду на викладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Судом не встановлено підстав для задоволення позову.
Інші доводи позивача та його представника, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покласти на позивача у розмірі, який ним понесено.
Відповідно до ст. ст. 526, 530, 533, 612, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76, 81, 141, 247, 265, 268, 274, 279 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства «Таскомбанк», місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443, до ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 06 лютого 2026 року.
Суддя О. В. Моргун