Справа № 491/1223/25
06 лютого 2026 року м. Ананьїв
Суддя Ананьївського районного суду Одеської області Надєр Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної гвардії України про стягнення інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги,
До Ананьївського районного суду Одеської області надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної гвардії України про стягнення інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги.
В своїй позовній заяві позивач посилається на те, що вона є матір'ю загиблого військовослужбовця та має право на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, не зважаючи на встановлене законом право, виплата одноразової грошової допомоги була здійснена з істотним порушенням строків та не в повному обсязі.
У зв'язку з цим позивач просить стягнути з Держави України в особі Головного управління Національної гвардії України на її користь інфляційні втрати, нараховані відповідно до ст.625 ЦК України, визначені з урахуванням часткових виплат та залишку невиплаченої суми грошового зобов'язання, у розмірі 4292100 гривень 00 копійок.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, приходжу до наступного висновку.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ст.125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19 ЦПК України).
При цьому, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У п.7 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного суду від 19 квітня 2023 року у справі №760/24447/20, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміна «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі №823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі №826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункти 19-21).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Предметом спору у даній позовній заяві позивачем визначено стягнення з Держави Україна в особі Головного управління Національної гвардії України інфляційних втрат, нарахованих за період несвоєчасної виплати та виплати не в повному обсязі одноразової грошової допомоги, установленої відповідно до п.2 Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у зв'язку із загибеллю сина позивача.
У пунктах 7.71-7.73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 зазначено, що «Фонд як суб'єкт владних повноважень наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та таким, що виникли з приводу соціальних гарантій. Велика Палата звертає увагу на те, що у цій справі позов про відшкодування моральної шкоди пред'явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням. А тому, такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах і їх суб'єктний склад, потрібно виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв'язку з несвоєчасною їх виплатою на підставі Закону України № 2050-III, з одночасним відшкодуванням моральної шкоди а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Ураховуючи акцесорний характер визначених ст.625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (пункти 7.53, 7.55 постанові Великої Палати Верховного Суд від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18).
Позивач пред'явила вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України, посилаючись на неналежне виконання Державою Україна в особі Головного управління Національної гвардії України свого обов'язку щодо своєчасної та повної виплати їй одноразової грошової допомоги, розмір якої безпосередньо визначено законодавством України.
Оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, то спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідає наведеному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи, що спір між ОСОБА_1 та Державою Україна в особі Головного управління Національної гвардії України є публічно-правовим, пов'язаним із соціальним захистом члена сім'ї військовослужбовця, то позовні вимоги про стягнення грошових коштів, відповідно до ст.625 ЦК України, підлягають розгляду у порядку того ж виду судочинства, в якому б розглядався й основний спір.
З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року у справі №757/69361/17, від 16 квітня 2021 року у справі №759/18941/18, від 18 травня 2022 року у справі №490/1021/19, прийнятих у подібних правовідносинах.
Так, у постанові Верховного суду від 19 квітня 2023 року у справі № 760/24447/20 Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України у справі №760/24447/20 за позовом особи до Міністерства оборони України про стягнення коштів (3% річних та інфляційних втрат за невиплату одноразової грошової допомоги) прийшов до висновку, що спірні правовідносини є публічно-правовими, розгляд справи має здійснюватися у порядку адміністративного судочинства іншим компетентним судом, що є підставою для закриття провадження у справі. Враховуючи, що спір у справі, яка переглядається, розглянутий судом загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства, коли такий спір підвідомчий адміністративному судові, правильним є висновок, що суд першої інстанції не мав компетенційної складової для розгляду цієї справи, оскільки спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Наведені порушення норм процесуального права є безумовною та обов'язковою підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі та роз'ясненням позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи для розгляду судом, встановленим законом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Компетенційна складова цього поняття пов'язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Так, ЄСПЛ зазначає, що правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (Firma Veritas TOV v. Ukraine, no. 2217/07, §§ 26-30, 15 May 2012).
У відповідності з п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, враховуючи, що спірні правовідносини є публічно-правовими, позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а розгляд справи має здійснюватися у порядку адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, роз'яснивши позивачу її право звернення з даним позовом до адміністративного суду.
Керуючись ст.ст.186, 187, 259, 260, 261 ЦПК України,
У відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної гвардії України про стягнення інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що дана позовна заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Копію ухвали направити позивачу.
Позовну заяву з додатками до неї повернути позивачу.
Копію позовної заяви залишити в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.2 ст.261 ЦПК України ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги через місцевий суд.
Суддя: Надєр Л.М.
Ухвала суду набула законної сили "_____"_____________________20____року.