Справа №463/894/26
Провадження №1-кс/463/1314/26
02 лютого 2026 року слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотанняслідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_6 , погоджене прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави щодо підозрюваного:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Маневичі, Маневицький район, Волинська область, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, військової частини НОМЕР_1 , -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
встановив:
Слідчий Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львів) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, за погодженням з прокурором звернувся з клопотанням до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до підозрюваного ОСОБА_5 строком на 60 діб.
Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, за обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, яке долучено до матеріалів справи.
Зокрема, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2025 №325 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_5 , резервіста та військовозобов'язаного, призваного на військову службу за призовом під час загальної мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» (зі змінами) №69/2022 від 24 лютого 2022 року, який прибув ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження фахової та базової загальновійськової підготовки, з «07» листопада 2025 року зараховано до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта 2 навчального взводу зведеної навчальної роти військової частини НОМЕР_1 .
Будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
У порушення вказаних вимог нормативно-правових актів, солдат ОСОБА_5 , не з'явився вчасно в розташування військової частини, в умовах воєнного стану, при наступних обставинах.
Так, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 11.11.2025 не з'явився вчасно на службу без поважних причин в розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) тривалістю понад три доби та перебував поза її межами до 02.02.2026.
Відтак, у період з 11.11.2025 по 02.02.2026 солдат ОСОБА_5 , проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити.
Таким чином, солдат ОСОБА_5 , підозрюється у тому, що він під час проходження військової служби за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 11.11.2025 не з'явився вчасно на службу без поважних причин у розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) тривалістю понад три доби та перебував поза її межами до 02.02.2026, чим вчинив нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав. Додатково пояснив, що на сьогоднішній день існує обґрунтована підозра у вчиненні підозрюваним інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке належать до категорії тяжких злочинів та за яке передбачено покарання до 10 років позбавлення волі. Обгрунтованість підозри, на думку прокурора, стверджується зібраними по справі доказами та повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості» та «розумності». Вважає, що в діях підозрюваного наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України для застосування вказаного виду запобіжного заходу, а саме: є достатні підстави, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки тяжкість вчиненого злочину і покарання за таке, на думку прокурора, вже самі по собі є підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Вважає, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення. Жоден інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Прокурор зазначив, що неможливість застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів пов'язана з вступом в силу Закону України № 2531-IX від 16.08.2022 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану», відповідно до якого під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Крім того, додав, що враховуючи кваліфікацію дій підозрюваного (за ч. 5 ст. 407 КК України), а також дію у державі воєнного стану, і вищевказані зміни до чинного законодавства щодо тримання під вартою у злочинах, передбачених ст.407 КК України, сторона обвинувачення вважає, що у даному випадку застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід неможливо. В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не вплине негативно на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, не здійснить підрив авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля. Отже, на думку прокурора, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття підозрюваного ОСОБА_5 під варту.
Захисник в судовому засіданні заперечив проти застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави заперечив з підстав необґрунтованості та безпідставності поданого клопотання.
Підозрюваний в судовому засіданні надав наступні пояснення..
Зазначив, що інкримінованого йому у підозру кримінального правопорушення не вчиняв. Дії працівників ТЦК та поліції щодо його затримання були неправомірними та без наявності для цього відповідних правових підстав.
Так, він був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем свого проживання, в подальшому не пройшовши ВЛК був доставлений у Львівську область, куди саме він не знає, оскільки військовослужбовці, які знаходились там, йому жодної інформації не надавали.
Зазначив, що при його затриманні не було врахованого його проблем із здоров'ям, про які він говорив військовослужбовцям, там де він знаходився.
В подальшому, у нього різко погіршився стан здоров"я і його доставили у кардіологічне відділення КНП "Новояворівська лікарня ім.Ю.Липи" НМР, оскільки у нього трапився серцевий напад.
Військовослужбовці та працівники поліції, які його доставляли у лікарню, залишили його там, контактів для зв'язку не надали, жодного разу за увесь час його перебування на лікуванні з 09.11.-11.11.2025р., до нього не приїздили, що свідчить про те, що останні самоусунулись від ситуації та не мали наміру його забирати з лікарні.
При виписці з лікарні, спілкуючись з лікуючим лікарем, він поцікавився в такого, що йому далі робити, оскільки він не місцевий і не знає, куди йому потрібно прибути, на що лікар йому відповів, що він вільний і може їхати до себе до дому. Так він приїхав до дому де і знаходився увесь цей час, жодних відомостей від дільничого чи працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо необхідності прибути куди-небудь для проходження військової служби він не отримував.
В період часу з 11.11.2025р., по 02.02.2026 року, він проживав дома, ходив на роботу, але згодом до нього прибули працівники ВСП, затримали його, доставили у м. Львів в ДБР де йому було пред'явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, яке, як зазначає підозрюваний, він не вчиняв.
При прийнятті рішеня просить взяти до уваги, те що він проживає з матір"ю удвох, оскільки два тижні тому раптово померла його рідна сестра, яка доглядала матір. Маму покусав собака і вона зараз дома проходить лікування, окрім нього нікого немає, хто б міг доглянути за нею. Просить суд не брати його під варту.
Заслухавши учасників процесу, оглянувши та перевіривши надані матеріали клопотання, вважаю, що в клопотанні слідчого за погодженням з прокурором про застосування запобіжного заходу слід відмовити виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Одним із методів державної реакції на порушення, що мають кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, рішення від 25 червня 2019 року № 3-68/2018).
Згідно ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що в разі обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений може ухилитися від слідства або суду, знищити, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
За вимогами ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки (ст. 178 КПК України).
Судом встановлено, щослідчими Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові здійснюється досудове розслідування у кримінальному проваджені
№62026140110000622 від 30.01.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за фактом нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 .
02.02.2026 солдату ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Щодо наявності обгрунтованої підозри суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. А тому, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч. 5 ст. 9 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), від 21.04.2011, заява №42310/04, п. 175).
Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. The United Kingdom), від 28.10.1994, заява № 14310/88, п. 55).
Тобто, стандарт «обґрунтована підозра», який використовується на стадії вирішення питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу, є значно нижчим, аніж на стадії вирішення судом питання про винуватість чи невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення після отримання обвинувального акта. Адже обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (рішення ЄСПЛ у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia) від 28.11.2017, заява №72508/13, п. 184).
Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Відтак, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
З урахуванням наведеного, під час перевірки, чи наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, має бути з'ясовано, чи наявні факти або інформація, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що він своїми діями міг вчинити кримінальне правопорушення, а також, чи такі виправдовують подальше розслідування.
При цьому, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити про те, що відповідні висновки про обґрунтованість підозри не констатують наявність у діях підозрюваного вини у вчиненні злочину, адже на цій стадії слідчий суддя не вправі наперед вирішувати питання про фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію дій підозрюваного, доведеність чи недоведеність винуватості підозрюваного, давати оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Ці питання вирішує безпосередньо суд при ухваленні судового рішення по суті обвинувачення на підставі обвинувального акта, а не під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу щодо особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні злочину.
На підставі оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Слідчий за погодженням з прокурором, стверджуючи про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у поданому клопотанні здійснили покликання на наступні докази: повідомлення про факт самовільного залишення лікувального закладу та нез'явлення вчасно в розташування військової частини №486/1 від 08.01.2026; наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2025 №6386-АД про призначення службового розслідування; акт службового розслідування разом з матеріалами службового розслідування; наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2025 №325 (по стройовій частині) про зарахування в список особового складу військової частини НОМЕР_1 ; іншими матеріали кримінального провадження в їх сукупності.
За результатами судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, а саме дослідження долучених до клопотання письмових документів та пояснень підозрюваного, наданих в судовому засіданні, слідчий суддя виснував, що наявні підстави вважати причетним ОСОБА_5 до ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, однак обставини, викладені в повідомленні про підозру не є достатніми для застосування до підозрюваного найжорсткішого виду запобіжного заходу - тримання під вартою.
У зв'язку із наведеним слідчий суддя лише може констатувати факт пред'явлення ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, однак не може стверджувати про обгрунтованість (як відповідна ознака) такої, тобто наявності однієї із передбачених ч. 2 ст. 177 КПК України обов'язкових підстав для застосування запобіжного заходу.
Щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Ризики вчинення підозрюваним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
Оцінюючи зазначені слідчим в клопотанні та наведені прокурором в судовому засіданні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому він підозрюється, суд вважає, що такі є формально переліченими. Доказів, що підозрюваний ОСОБА_5 має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому слідчому судді не представлено.
А відтак суд вважає недоведеним, а лише формально переліченим, наявність в діях підозрюваного ОСОБА_5 ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про недоведеність слідчим за погодженням з прокурором наявності підстав, передбачених ч.2 ст.177 КПК України, для застосування запобіжного заходу, а саме: наявність обґрунтованої підозри та ризиків в діях підозрюваного, передбачених ст.177 КПК України.
У зв'язку із наведеним вище, а також враховуючи положення ч.8 ст.176 КПК України, питання можливості/неможливості застосування більш м'якого виду запобіжного заходу слідчий суддя не досліджує.
Керуючись вимогами статей 177,178, 182,183,186,194,196,197,395 КПК України, -
постановив:
В клопотанні слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_6 , погоджене прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до підозрюваного ОСОБА_5 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1