Провадження № 11-сс/4823/44/26 Слідчий суддя ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05 лютого 2026 рокум. Чернігів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чернігові апеляційну скаргу прокурора Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2026 року,
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_8 , погодженого прокурором Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12025270330001030 від 26.12.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 191 КК України.
В обґрунтування свого рішення, слідчий суддя вказав, що арешт майна є втручанням у право на мирне володіння майном і таке втручання має бути передбачуваним. Слідчий має зазначити підстави для накладення арешту на майно і у разі якщо це майно не є речовим доказом, а лише засобом забезпечення позову, то сторона обвинувачення має довести , що особа вже вчиняє дії для його продажу. Наявність цивільного позову згідно з ч. 6 ст. 170 КПК України є підставою для арешту, однак слідчим не доведено того, що власник майна вчиняє дії щодо його продажу, приховування або знищення, що зробить виконання позову неможливим. Тоді як слідчому судді не було надано до клопотання та в ході судового розгляду жодних доказів на підтвердження таких ризиків. Враховуючи, що правовий інструмент арешту майна не може бути формою тиску або передчасним покаранням, а має лише забезпечувальну функцію, відсутність пропорційності є самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання, тому слідчий суддя дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання слідчого, зазначивши, що наявність позову це лише право, а не обов'язок суду накласти арешт.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12025270330001030 від 26.12.2025, що відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено, що право власності на нерухоме майно, а саме нежитлова будівля адміністративного корпусу, нежитлові приміщення: І - частина сходів (15,4 кв.м. (1/3 частка від 1-го та 1/2 частка від ІІ поверху 35,2 кв.м.), 11-хол (41,0 кв.м), 12 кухні ( 11,1 кв. м.), 13 -туалет (1,5 кв. м.), 14- вмивальниця (3.0 кв. м.), 15-кабінет (23.3 кв. м.), 16 - кабінет (28, 2 кв. м.), 17-кабінет (6,7 кв.м.), 18 - кабінет (9,9 кв. м.), загальною площею 139,1 кв.м, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), встановивши заборону розпоряджатися, відчужувати будь-яким чином вказану квартиру юридичним та фізичним особам, а також будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам вчиняти з нею дії, пов'язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду має відповідати вимогам КПК, враховуватися практика ЄСПЛ та кожному гарантується право на оскарження судових рішень. За відсутності повного тексту ухвали слідчого судді на момент подання ухвали, зазначає, що буде подано доповнення.
У доповненнях до апеляційної скарги прокурор зазначає про обґрунтованість підозри ОСОБА_9 та посилається на висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи, якою встановлено, що обсяги та вартість фактично виконаних будівельних робіт не відповідає обсягам та вартості будівельних робіт на 216385,09 грн, що свідчить про спричинення матеріальних збитків, тобто вважає, що існує реальна матеріальна шкода, що враховується судом при застосуванні такого заходу забезпечення як накладення арешту на майно. Звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням завдано шкоду, має право до початку судового розгляду звернутися із цивільним позовом. Накладення арешту на зазначене в клопотанні майно є заходом забезпечення кримінального провадження, що дає змогу запобігти і подолати негативні обставини, що перешкоджають або можуть перешкодити вирішенню завдань кримінального провадження та досягти його дієвості.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав вимоги поданої апеляційної скарги, та просив її задовольнити із викладених підстав; представника власника майна, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, вважаючи рішення слідчого судді законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
В силу ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другоїстатті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На думку колегії суддів, слідчим суддею при винесенні рішення в повній мірі було враховано наведені положення КПК України та практики Європейського Суду.
З матеріалів провадження вбачається, що слідчим відділенням слідчого відділу Прилуцького районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області розслідується кримінальне провадження № 12025270330001030 від 30.12.2025 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
30.12.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України ОСОБА_9 .
ОСОБА_9 підозрюється у тому, що будучи службовою особою, отримавши, як директор ТОВ «Промбудкім» реальну можливість розпоряджатися бюджетними коштами, виділеними на ремонтні роботи, які надійшли на розрахунковий рахунок указаного товариства, діючи з корисливих мотивів, заволодів на користь очолюваного ним товариства чужим майном - частиною державних коштів, виділених 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Чернігівській області на виконання робіт по об'єкту будівництва ««Капітальний ремонт даху будівлі пождепо по вул. Київська, 236-А в м. Прилуки Чернігівська область (1-ша черга)» в сумі 216 385,09 грн (двісті шістнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 09 копійок), чим спричинив збитки 3-му державному пожежно-рятувальному загону ГУ ДСНС України у Чернігівській області на вказану суму.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор вказував, що з метою забезпечення відшкодування шкоди внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), необхідно накласти арешт на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю адміністративного корпусу та нежитлові приміщення, загальною площею 139,1 кв.м встановивши заборону розпоряджатися, відчужувати будь-яким чином вказану квартиру, а також заборонити вчиняти з нею будь-які реєстраційні чи нотаріальні дії.
Враховуючи наведене, не піддаючи сумніву обґрунтованість підозри, та з огляду на співрозмірність завданої шкоди, у спричиненні якої підозрюється ОСОБА_9 та мету накладення арешту на вказане майно, на яку вказує прокурор, останнім не надано доказів на обґрунтування такого заходу забезпечення.
Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують такого втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що слідчий суддя при вирішенні даного клопотання об'єктивно перевірив всі обставини справи, наявність та обґрунтованість підстав для накладення арешту на майно і зробив правильний висновок про відмову у його задоволенні.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються вищевикладеним.
Указані в апеляційній скарзі обставини не слугують у даному випадку підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Керуючись ст. ст. 376, 170, 173, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2026 року про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12025270330001030 від 26.12.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 191 КК України - без змін.
Ухвала остаточна і касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4