Справа № 466/11802/25
Провадження № 2-а/466/35/26
03 лютого 2026 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря с/з Пилипців О.-І.І.
представника позивача, адвоката Биць І.А.
№466/11802/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м. Львова адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Черній Володимира Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення
встановив:
16.12.2025 року адвокат Биць І.А. звернувся до суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 до відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області, інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Черній Володимира Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, в якій позивач просить суд постановити рішення, яким: скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6265702 від 02.12.2025р., складену інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшим капітаном поліції Чернієм Володимиром Олеговичем, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП (порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів) та накладено штраф у розмірі 680,00 гривень, а провадження у справі закрити.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 02.12.2025р. інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшим капітаном поліції Чернієм Володимиром Олеговичем складено Постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6265702 (копія додається), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП (порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів) та накладено штраф у розмірі 680,00 гривень. Суть порушення згідно Постанови: «…водій керуючи ТЗ здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних ТЗ, позначеною дорожнім знаком 5.8 / чим порушив п.17.1. ПДР - На дорозі із смугою для маршрутних Т/З, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняється рух і зупинка ін. Т/З на цій смузі».
Вказує, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Послідовність руху позивача з описом дорожніх знаків та розмітки, з посиланням на фото з відеореєстратора була наступною:
1. Позивач здійснив виїзд з другорядної дороги від шиномонтажу на основну дорогу по вул. Чорновола у напрямку центру м. Львова, у крайній правий ряд і після цього одразу здійснив переміщення у середню смугу перед перехрестям і зупинився перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія) на червоний знак світлофора (фото з відеореєстратора додаються). При цьому, у середній смузі була наявна розмітка 1.18, яка показує дозволені напрямки руху по смугах на перехресті. Важливо також зазначити, що відповідно до термінів, викладених у п. 1.10 ПДР України, перехрестя місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території. Також перед виїздом на основну дорогу встановлений знак 2.1 («Дати дорогу» - водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їзджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі).
2. Відповідно до п. 16.1. ПДР, перехрестя, де черговість проїзду визначається сигналами світлофора чи регулювальника, вважається регульованим. На такому перехресті знаки пріоритету не діють.
3. З наведеного вище вбачається, що Позивач здійснив виїзд з другорядної дороги (про це вказує наявність знаку 2.1. «Дати дорогу» та зупинився на регульованому перехресті у смузі, яка дозволяла рух тільки прямо або праворуч (про що вказує наявність світлофору, стоп лінії, пішохідного переходу та розмітки 1.18).
4.Після увімкнення зеленого сигналу світлофора, Позивач розпочав рух через перехрестя, при цьому у крайній лівій смузі теж рухались автомобілі, а середня смуга в якій перебував Позивач до перехрестя, після перехрестя перейшла у крайню праву смугу (права смуга до перехрестя призначена тільки для повороту праворуч до супермаркету «Арсен»).
5.Одразу, після перехрестя, встановлено знак 5.11. (Смуга для руху маршрутних транспортних засобів), до початку дії цього знаку та після, ліва та права смуга розділена суцільною лінією 1.1. в'їзд на яку (перетинання) заборонено. З метою звільнення правої смуги після початку дії знаку 5.11, позивач увімкнув лівий поворот і на першому проміжку де суцільна лінія стала переривчастою, здійснив маневр зміни полоси з крайньої правої у крайню ліву (фото додаються).
6. Після цього, Позивач був зупинений працівниками поліції, які розпочали оформлення матеріалів щодо порушення Позивачем ПДР.
7. Вважає, що на вказаній ділянці дороги, рух транспортних засобів організований таким чином, що при виїзді з другорядної дороги від шиномонтажу, уникнути в'їзду на смугу для руху маршрутних транспортних засобів (5.11) після проїзду перехрестя, є неможливим, без порушення правил проїзду перехрестя та існуючої розмітки.
З описаного вище вбачається, що у позивача відсутня вина (умисна чи необережна), яка була б направлена на порушення ПДР, зокрема п. 17.1 ПДР. Зокрема, не можуть вважатись умисними дії позивача, на дотримання правил дорожнього руху, які стосуються дотримання ним розмітки та правил проїзду перехресть, що безпосередньо передували до початку дії знаку 5.11. Так само не можуть вважатись умисним (направленими на порушення ПДР) дії Позивача спрямовані на звільнення смуги для маршрутних транспортних засобів, одразу після початку його дії за першої ж можливості - переривання суцільної розмітки, яка б дозволяла цей маневр. З огляду на зазначене, відсутній такий обов'язковий елемент складу адміністративного правопорушення як вина.
Зважаючи на вищевикладене, просить позов задовольнити.
Представник позивача Биць І.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином. Представник Департаменту патрульної поліції надіслав письмовий відзив на позовну заяву, в якому позов заперечив, просив відмовити у його задоволенні та слухати справу у їх відсутності.
Відповідно до вимог ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В судовому засіданні встановлено, що постановою серії ЕНА №6265702 від 02 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680,00 гривень.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА №6265702 від 02 грудня 2025 року, ОСОБА_1 26.11.2025 року о 12:58 год. на пр. В. Чорновола, 93 у м. Львові здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних ТЗ, позначеною дорожнім знаком 5.8, чим порушив п.17.1. ПДР «На дорозі із смугою для маршрутних Т/З, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняється рух і зупинка ін. Т/З на цій смузі» та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Частиною 3 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" безпосередньо встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п.1.1. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Згідно зі ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з пунктом 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 17.1 ПДР передбачено, що на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів) на цій смузі.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події складу адміністративного правопорушення, що має бути доведено шляхом надання доказів.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
У відповідності до ст. 251 КпАП України, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
У зв'язку з цим посадова особа зобов'язана розглянути всі сторони адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатись, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особу порушника, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність та інше.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Здійснюючи розширений аналіз ч.4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності та рівноправності сторін у судочинстві - обов'язок доведення законності застосування адміністративного стягнення, лежить на органі (посадовій особі), який виніс оскаржуване рішення.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
У відповідності до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Крім того, згідно з частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обов'язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладено законом на відповідача.
Судом встановлено, що відповідачем в додатках до відзиву на позовну заяву долучено відеозапис з портативного відеореєстратора поліцейського, однак наданий відеозапис не містить фіксації події адміністративного правопорушення.
Так, в судове засідання представник відповідача не з'явився, крім того не представив суду достатніх та належних доказів підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не надав документів, які стали підставою для прийняття рішення про притягнення до відповідальності позивача.
При цьому, із відеозапису відеореєстратора, наданого представником позивача вбачається, що позивач здійснив виїзд з другорядної дороги від шиномонтажу на основну дорогу по вул. Чорновола у напрямку центру м. Львова, у крайній правий ряд і після цього одразу здійснив переміщення у середню смугу перед перехрестям і зупинився перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія) на червоний знак світлофора (фото з відеореєстратора). При цьому, у середній смузі була наявна розмітка 1.18, яка показує дозволені напрямки руху по смугах на перехресті. Також перед виїздом на основну дорогу встановлений знак 2.1 («Дати дорогу» - водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їзджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі). Відповідно до п. 16.1. ПДР, перехрестя, де черговість проїзду визначається сигналами світлофора чи регулювальника, вважається регульованим. На такому перехресті знаки пріоритету не діють. З наведеного вбачається, що позивач здійснив виїзд з другорядної дороги (про це вказує наявність знаку 2.1. «Дати дорогу» та зупинився на регульованому перехресті у смузі, яка дозволяла рух тільки прямо або праворуч (про що вказує наявність світлофору, стоп лінії, пішохідного переходу та розмітки 1.18). Після увімкнення зеленого сигналу світлофора, позивач розпочав рух через перехрестя, при цьому у крайній лівій смузі теж рухались автомобілі, а середня смуга в якій перебував позивач до перехрестя, після перехрестя перейшла у крайню праву смугу (права смуга до перехрестя призначена тільки для повороту праворуч до супермаркету «Арсен»). Одразу, після перехрестя, встановлено знак 5.11. (Смуга для руху маршрутних транспортних засобів), до початку дії цього знаку та після, ліва та права смуга розділена суцільною лінією 1.1. в'їзд на яку (перетинання) заборонено. З метою звільнення правої смуги після початку дії знаку 5.11, позивач увімкнув лівий поворот і на першому проміжку де суцільна лінія стала переривчастою, здійснив маневр зміни полоси з крайньої правої у крайню ліву, після чого, був зупинений працівниками поліції.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем зазначеного правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний з'ясувати, зокрема: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Разом з тим, згідно з ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, вихованням громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст.293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає зокрема, рішення про скасування постанови і закриття справи.
Зазначена постанова судом перевірялась на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо.
З наведених обстави суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП не доведена, прийняте рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, за відсутності достатніх даних про вчинення правопорушення, відповідно постанова серії ЕНА №6265702 від 02.12.2025 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, а тому суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними у судовому засіданні.
Таким чином, судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи прийнято обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із задоволенням позову, з Управління патрульної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 605,60грн.
Керуючись ст.ст.9, 245, 251, 280, 283, 289, 293 КУпАП, ст.ст. 9, 72, 73, 74, 77, 132, 134, 139, 242, 243 -246, 286 КАС України, суд
ухвалив:
позов задовольнити повністю.
Постанову серії ЕНА №6265702 від 02.12.2025 року, винесену інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Чернієм Володимиром Олеговичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 680,00грн. - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 122 КУпАП - закрити.
Стягнути з Управління патрульної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення виготовлено 03 лютого 2026 року.
Суддя О. І. Ковальчук