Іменем України
05 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 643/3668/24
Провадження № 22-ц/818/760/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Яцини В.Б., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря: Муренченко С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року, постановлене під головуванням судді Бугери О.В., -
У квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтовує тим, що з березня місяця 2022 року дружина, ОСОБА_2 , виїхала за кордон у зв'язку з військовими діями на території України. Зараз вона проживає в Болгарії і повертатися в Україну не збирається. Крім того у них відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Вони втратили почуття любові та поваги один до одного.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 21 квітня 2017 року Московським районним у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 299.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Вказує, що суд першої інстанції фактично зазначив, що спір щодо поділу майна подружжя відсутній, та відмовив у дослідженні питань, пов'язаних із належністю майна. Зазначає, що квартира АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 придбана за кошти його матері, отже спірна квартира була придбана не за спільні кошти подружжя, а за особисті кошти позивача.
ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначила, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає правильними висновки суду першої інстанції про розірвання шлюбу. Зазначає, що поділ майна подружжя не був предметом розгляду при розгляді справи про розірвання шлюбу, жодні майнові питання судом не вирішувались.
ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що суд першої інстанції під час розгляду справи про розірвання шлюбу вийшов за межі позовних вимог, фактично зазначивши, що спір про поділ спільного сумісного майна подружжя відсутній, між тим він не заявляв про відсутність предмету спору
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем підстави розірвання шлюбу знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та повинні бути задоволені, оскільки шлюб існує формально, між сторонами відсутнє взаємопорозуміння, сторони спільного господарства не ведуть.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, що зареєстрований 21 квітня 2017 року Московським районним у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 299.
Від даного шлюбу сторони не мають неповнолітніх дітей.
Як на підставу позовних вимог, позивач посилався на те, що сімейно-шлюбні відносини між сторонами припинились та носять формальний характер, спільне господарство не ведуть.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
У позовній заяві позивач зазначає, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, спільного господарства не ведуть.
Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, а також враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд дійшов правильного висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову пророзірвання шлюбу.
Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
З приводу доводів апелянта про те, що суд першої інстанції фактично зазначив, що спір щодо поділу майна подружжя відсутній, та відмовив у дослідженні питань, пов'язаних із належністю майна, колегія суддів зазначає, що оскаржуваним рішенням суду не вирішувалося питання щодо квартири АДРЕСА_1 або іншого майна подружжя і навіть у разі задоволення апеляційної скарги питання щодо майнових прав позивача або відповідачки на зазначену квартиру вирішено не буде.
Отже, в разі виникнення між сторонами судового спору про поділ майна тощо, вказані обставини будуть встановлюватись судом на підставі поданих у такій справі доказів.
Оскаржуване рішення не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина