Іменем України
03 лютого 2026 року
м.Харків
справа № 642/6025/24
провадження № 22-ц/818/624/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної казначейської служби у Харківській області, Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Департаменту патрульної поліції та представника ОСОБА_2 адвоката Зольнікової Віти Олександрівни на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року, постановлене під головуванням судді Грінчук О.П., -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Державної казначейської служби у Харківській області, Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в розмірі 108 000 грн. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 21 700 грн, понесені ним при розгляді кримінальної справи №642/7743/21 (провадження №1-кп/642/92/23) за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.1 ст. 365 КК України. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 32 000 грн, у зв'язку із розглядом цивільної справи. Стягнуто в рівних частках із Головного Управління у Харківській обл., Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі Головне Управління Державної казначейської служби України просить скасувати рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України та в частині стягнення судових витрат з Головного управління.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що неможливо здійснити безспірне списання коштів безпосередньо з єдиного казначейського рахунку, списання коштів здійснюється з відповідних рахунків, відкритих для певної мети і лише після встановлення у законі про Державний бюджет України відповідних бюджетних призначень. Оскільки Головне управління жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, позивач помилково визначив, що Головне управління є належним відповідачем по справі та має нести відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність інших суб'єктів. Позивачем не наведено жодного факту порушення чи недотримання Головним управлінням законодавства, а також відсутнє обґрунтування залучення саме Головного управління, у якості відповідача.
В апеляційній скарзі Департаменту патрульної поліції просить рішення суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що висновок експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 18.06.2021 року №7365 за результатами проведення судово-психологічної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 42020220000000186 (далі - Висновок від 18.06.2021 року № 7363) не може бути належним доказом завданої Позивачу моральної шкоди та її орієнтованому розміру. Вважає, що завдання Позивачеві моральної шкоди не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з протиправною поведінкою саме ОСОБА_2 , оскільки останній не був присутній під час зупинки поліцейськими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 транспортного засобу Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , керованого позивачем, тому не міг завдати йому жодної шкоди. Крім того, ОСОБА_2 не направляв Позивача до медичного закладу на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, а лише приймав участь у доставлені останнього до закладу охорони здоров'я. Також Відповідно до повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції, ОСОБА_1 запрошено до управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на 14 год. 00 хв. 21.11.2018 року для розгляду адміністративної справи інспектором Соляником А.С., а тому ОСОБА_2 не здійснював вказане адміністративне провадження відносно позивача. Окрім цього, обмеження пересування Позивача відбулося без будь-яких дій зі сторони ОСОБА_2 . Також представник відповідача звернув увагу на те, що Висновком експерта від 18.06.2021 року № 7363 при встановлені моральної шкоди та визначення її розміру під час проведення судово-психологічної експертизи до об'єкту дослідження увійшли не дії поліцейських окремо, а вся психотравмувальна ситуація, яка досліджувалась за участю всіх 3-х поліцейських (Соляника А.С., Прохватілова Д.Г., Куденка Я.М.) та потерпілого ОСОБА_1 . Провівши експертизу та надавши відповідь експерт зазначив про орієнтовний розмір моральної шкоди, при цьому, не визначив розмір збитку заподіяного кожним поліцейським окремо. Таким чином, на думку представника відповідача, Висновок від 18.06.2021 року № 7363 не містить виокремлення дій ОСОБА_2 , а тому неможливо визначити конкретний розмір збитку, який був заподіяний Позивачу саме ОСОБА_2 , що виключає належне підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між визначеним експертом розміром шкоди та протиправною поведінкою заподіювача. Крім того вказує, що у Висновку від 18.06.2021 року № 7363 під час визначення розміру шкоди, експерт зазначила розмір компенсації презюмованої моральної шкоди на рівні 72 мінімальних заробітних плат (станом на момент проведення експертизи - 2021 рік, в якому мінімальна заробітна плата була установлена у місячному розмірі 6000 гривень), проте подія відбувалася в 2018 році в якому мінімальна заробітна плата встановлена у місячному розмірі 3723 гривні. Тому відповідач, вважає, що Висновок від 18.06.2021 року № 7363 є неналежним та недопустимим доказом. Зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що негативні емоції, пов'язані із діями ОСОБА_2 досягли рівня страждання або приниження. Щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що надані позивачем докази не встановлюють способу обчислення гонорару та розрахунку витрат на правничу допомогу, які сторони погодили між собою. Зважаючи на це, вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу при розгляді кримінальної справи у Ленінському районному суді міста Харкова в сумі 21700 гривень є необґрунтованою. Щодо орієнтованого розміру витрат Позивача у зв'язку з поданням цього позову, 32000 гривень, представник відповідача вказує, що позивач звертався до Ленінського районного суду міста Харкова з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, про що зазначено в позовній заяві. При цьому, в акті приймання-передачі від 08.04.2021 року (Додаток до Договору про надання професійної правничої допомоги б/н від 02.03.2020 року) зазначено, що Позивачу надавалися послуги щодо складання цивільного позову за кримінальним провадженням №4202022000000186 від 01.04.2020 року та передача позову з додатками Позивачу, усне консультування Позивача за наслідками подачі цивільного позову. Вважає, що Позивач вже отримував такі правові послуги під час розгляду кримінальної справи у Ленінському районному суді міста Харкова, що вказує на необґрунтованість та свідоме завищення позивачем розміру правових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Зольнікова Віта Олександрівна просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що 22.08.2024 року суддею Харківського апеляційного суду Савенко М.Є. винесено Окрему думку, в якій, будучи головуючим по справі, суддя не погоджується з прийнятим колегією суддів рішенням, оскільки вважає, що кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі аб. 2 п. 10 ч.1 ст. 284 КПК України як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК України, закінчився, а жодній особі не було повідомлено про підозру, а тому вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про закриття к/п з цих підстав. При цьому, як свідчать матеріали кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 безпосередньо жодного відношення до зупинки т.з. позивача не мав. Враховуючи чинне законодавства, представник вважає, що при адміністративному затриманні ОСОБА_1 не було допущено перевищення службових повноважень. Крім того, висновок експерта №7365 від 18.06.2021 року про те, що орієнтовний розмір грошової компенсації становить 108 000 грн не може бути взятий до уваги, оскільки виклад обставин не збігається з тими обставинами, які встановлені у вироку суду. В судовому засіданні в апеляційній інстанції експерт повідомила, що вона не може відокремити дії обвинуваченого від дій інших поліцейських. При розрахунку була використана мінімальна заробітна плата прийнята в Україні на момент складання висновку, тобто на 18.06.2021 року, а не на момент події 10.11.2018 року, що не відповідає судовій практиці. Крім того, позивач своїми діями 10.11.2018 року навпаки провокував інспектора на проведення процедури затримання для встановлення особи та проведення огляду на стан сп'яніння. ОСОБА_1 систематично порушує ПДР України, штучно створює ситуації та приводи для затримання, ніколи не виконує законні вимоги поліцейських. Представник вважає, що поліцейські діяли в межах своїх повноважень, передбачених законодавством, вимагаючи надання документів для перевірки. ОСОБА_2 навпаки вживались заходи для встановлення особи водія на місці зупинки для забезпечення подальшого розгляду справи про адміністративне правопорушення, розгляд якого розпочато іншим поліцейським. Зазначила, що ОСОБА_2 діяв в межах своїх повноважень та на підставі норм КУпАП мав право застосувати до ОСОБА_1 адміністративне затримання, оскільки він не виконував законні вимоги працівника поліції про надання документів для встановлення особи і не вийшов за межі наданих йому повноважень. Тому вважає, що вина ОСОБА_2 не доведена належними та достовірними доказами. А тому, за відсутності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та поведінкою ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність у даному випадку не настає. Крім того у висновку від 18.06.2021 року № 7363 розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 становить 18 мінімальних заробітних плат, що в еквіваленті на день складання висновку становить 108 000 грн. При цьому, такий розмір є орієнтовним, тоді як сам суд вже вирішує, який розмір шкоди необхідно застосувати. Також експертом не визначався розмір шкоди, заподіяний кожним учасником події, а бралась до уваги сама психотравмуюча ситуація, яка досліджувалась за участю трьох поліцейських та ОСОБА_1 . Окрім цього, представник третьої особи вказала, що експертом при здійсненні експертного дослідження були використані різні методики та коефіцієнти, які заборонені до використання, що могло негативно вплинути на висновок самої експертизи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при визначені розміру завданих моральних збитків внаслідок дій органів досудового розслідування, такий розмір може визначатись, як у мінімальних розмірах заробітної плати, так і в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. У висновку експерта №7365 визначено, що моральна шкода повинна визначатись саме у мінімальних заробітних платах. Крім того, моральна шкода експертом визначена в розмірі 18 мінімальних заробітних плат, що станом на день складання висновку орієнтовно становить 108 000 грн. А тому під час вирішення цього питання суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Щодо вимоги про стягнення матеріальної шкоди, а саме витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем при розгляді Ленінським районним судом м. Харкова кримінальної справи № 642/7743/21, провадження №1-кп/642/92/23 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 365 КК України, у розмірі 21700,00 грн; та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 32000,00 грн у зв'язку із розглядом даного позову, суд першої інстанції дійшов висновки, що оскільки адвокатом надавалися правові послуги ОСОБА_1 у відповідності до укладеного ними договору, як адвокатом - самозайнятою особою, на стадії досудового розслідування, а також подачі позову в рамках саме кримінального провадження, який є відмінним від позову, поданого в цивільному провадженні, тому заявлені позивачем вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, понесених, як при розгляді кримінального провадження, так при розгляді даного цивільного позову в суді є обґрунтованими, співмірними, а також підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 10.11.2018 року командиром роти №3 бат. №3 УПП в Харківській обл. ДПП винесено протокол АА №026672 про адміністративне затримання за ч.1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 23 матеріалів к/п)
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17.12.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання дій неправомірними, задоволено частково. Визнано противоправними дії ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у зупинці транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , направлення ОСОБА_1 на проходження медичного огляду, застосування до ОСОБА_1 адміністративного затримання з перевищенням встановленого часу адміністративного затримання, незаконними. (а.с. 5-12 матеріалів к/п)
Згідно з висновком службового розслідування за фактом подій, про які стало відомо з рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17.12.2019 року №642/439/19, встановлено, що відомості, які стали підставою для проведення службового розслідування, підтвердились, а саме наявність в діях командира роти №3 бат. №3 УПП в Харківській обл. ДПП ОСОБА_2 , інспекторів взводу 1 роти 3 бат. 3 УПП в Харківській обл. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ознак дисциплінарного проступку, що виразились у протиправній зупинці по вул. Беркоса, 27а, в м. Харкові т.з. «Мерседес» , номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , направленні останнього на проходження медичного огляду та застосуванні до останнього адміністративного затримання з перевищенням встановленого часу адміністративного затримання. (а.с. 13-22 матеріалів к/п)
31.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Харківської обл. із заявою про вчинення відносно нього командиром роти №3 бат. №3 УПП в Харківській обл. ДПП ОСОБА_2 кримінального правопорушення, відомості про що внесені до ЄРДР 01.04.2020 за №42020220000000186 за попередньою кваліфікацією ч.1 ст. 365 КК України. (а.с. 1-4 матеріалів к/п)
25.03.2021 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 365 КК України. (а.с. 72-79 матеріалів к/п).
Відповідно до висновку експерта №7365 від 18.06.2021 року, проведеного на підставі постанови прокурора про призначення судово-психологічної експертизи відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42020220000000186, орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 становить 18 мінімальних заробітних плат прийнятих в Україні, що на момент складання даного висновку становить 108 000 грн (а.с. 54-71 матеріалів к/п).
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 31.07.2023 року (справа №642/7743/21; Провадження №1-кп/642/92/23) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати службові посади в правоохоронних органах України строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 2 роки. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково, стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь потерпілого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями ОСОБА_2 , як службової особи Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - 88 100 грн, та витрат на правову допомогу у розмірі 21 700 грн (а.с. 7-23 том 1 цивільної справи).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.08.2024 року (справа №642/7743/21, апеляційне провадження №11-кп/818/186/24), апеляційні скарги представника цивільного відповідача УПП в Харківській області ДПП та захисника обвинуваченого ОСОБА_2 задоволені частково. Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2023 року стосовно ОСОБА_2 - змінено, виключено з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказівку суду на розділ Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», а в решті вирок залишено без змін. Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про його звільнення від кримінальної відповідальності - задоволено. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.365 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2023 року стосовно ОСОБА_2 - скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, - закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 417 КПК України. Роз'яснено потерпілому ОСОБА_1 право звернення з цивільним позовом до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства (а.с. 24-40 том 1 матеріалів цивільної справи).
25.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до Головного Управління у Харківській обл. Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
25.03.2025 року колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду ухвалено постанову за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 та його захисника, згідно з якою ухвалу Харківського апеляційного суду від 22.08.2024 року залишено без змін, касаційні скарги без задоволення. (а.с 114-124 матеріалів к/п)
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є потерпілим у кримінальному провадженні №42020220000000186 від 01.04.2020 року за обвинуваченням інспектора патрульної поліції УПП в Харківській області ОСОБА_2 за ч.1 ст.365 КК України. У підготовчому судовому засіданні із розгляду кримінального провадження потерпілим ОСОБА_1 було заявлено цивільний позов про відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної злочином, а також витрат на професійну правничу допомогу. Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 31.07.2023 року (справа №642/7743/21; Провадження №1-кп/642/92/23) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати службові посади в правоохоронних органах України строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 2 роки. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково, стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь потерпілого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями ОСОБА_2 , як службової особи Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - 88 100 грн, та витрат на правову допомогу у розмірі 21 700 грн. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.08.2024 року (справа №642/7743/21, апеляційне провадження №11-кп/818/186/24), апеляційні скарги представника цивільного відповідача УПП в Харківській області ДПП та захисника обвинуваченого ОСОБА_2 задоволені частково. Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2023 року стосовно ОСОБА_2 - змінено, виключивши з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказівку суду на розділ Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», а в решті вирок залишено без змін. Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про його звільнення від кримінальної відповідальності - задоволено. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.365 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2023 року стосовно ОСОБА_2 - скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, - закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 417 КПК України. Роз'яснено потерпілому ОСОБА_1 право звернення з цивільним позовом до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства. На підставі викладеного, користуючись своїм процесуальним правом, позивач ОСОБА_1 звертається до суду із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. В обґрунтування стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу позивач зазначив, що 09.11.2018 року інспектори взводу № 1 роти № 3 батальйону № 3 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Прохватилов Д.Г. та Соляник А.С. о 19 год. 00 хв. заступили на чергування. 10 листопада 2018 року, приблизно о 00 год. 10 хв., вказані співробітники поліції під час несення служби зупинили транспортний засіб «Мерседес» д.н.з. « НОМЕР_1 » в районі будинку 27-А по вул. Беркоса в м. Харкові під керуванням ОСОБА_1 та зажадали від нього документи, що посвідчують право керування та користування автомобілем. Вважаючи вказані дії працівників патрульної поліції безпідставними, ОСОБА_1 відмовився виконувати зазначені вимоги. Після цього, приблизно 01 год. 10 хв., до місця зупинки транспортного засобу прибув командир роти № 3 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Харківській області ОСОБА_2 . В цей час, у ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_1 виник злочинний умисел на перевищення влади та службових повноважень відносно ОСОБА_1 , а саме вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов. Так, приблизно о 01 год. 10 хв., 10.11.2018 року ОСОБА_2 , знаходячись в районі будинку АДРЕСА_1 , будучи службовою особою правоохоронного органу, переслідуючи прямий умисел, направлений на перевищення службових повноважень, а саме на умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, з метою застосування психологічного впливу, приниження, завдання моральних страждань та істотної шкоди охоронюваним законним правам ОСОБА_1 , розуміючи відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу, затримання ОСОБА_1 , підстав для перевірки ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння та направлення його до проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, грубо порушуючи вимоги ст. ст. 18, 29, 35, Закону України «Про Національну поліцію», ст. 263 КУпАП, погрожуючи безпідставно скласти протокол про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 130 КУпАП здійснив адміністративне затримання ОСОБА_1 , розуміючи, що час фактичного затримання становить 00 год.10 хв. 10.11.2018 року. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 01 год. 40 хв. 10.11.2018 року ОСОБА_2 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_1 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп'яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі Інструкція) почав проводити огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння за допомогою газоаналізатору алкотестеру «Драгер». Розуміючи, що дії ОСОБА_2 незаконні, ОСОБА_1 боючись, що вказаний прилад несправний та навмисно підлаштований на показання алкоголю в крові, боючись за негативні наслідки такого огляду та штучно створені ОСОБА_2 обставини, відмовився від проходження огляду за допомогою вказаного приладу. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 02 год. 20 хв. 10.11.2018 року ОСОБА_2 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_1 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп'яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І Інструкції запропонував ОСОБА_1 проїхати до КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» за адресою м.Харків, вул. Шевченко 26, для проведення огляду. Розуміючи протиправні дії ОСОБА_2 , боючись відповідальності за непокору правоохоронним органам, сприймаючи пропозицію ОСОБА_2 як вимогу, ОСОБА_1 погодився на проходження огляду в КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер». Після чого ОСОБА_2 особисто сів за кермо службового автомобіля та доставив ОСОБА_1 до вказаного закладу. При цьому ОСОБА_1 сидів на задньому сидінні автомобіля де з боків від нього сиділи працівники патрульної поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . За результатами проходження ОСОБА_1 огляду КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» ознак алкогольного сп'яніння не виявлено. Продовжуючи свої протиправні дії, знаходячись за адресою: м. Харків, вул. Шевченко 26 , приблизно о 03 год. 10 хв., розуміючи що з часу фактичного затримання ОСОБА_1 минуло більш ніж 3 години, а також те, що в автомобілі ОСОБА_1 на місці його зупинки весь цей час знаходиться його матір - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 наказав ОСОБА_1 проїхати до Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області. Прибувши до відділку поліції приблизно о 04 год. 00 хв. ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що складає протокол затримання та після складання надасть його для підпису. З метою нанесення ще більшої моральної шкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 близько години тримав ОСОБА_1 у відділку поліції та приблизно лише о 05 год. 00 хв. надав протокол ОСОБА_1 для підпису після чого відмовився від надання йому його копії. Після того, як ОСОБА_1 розписався в протоколі, поліцейські ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відвезли його до власного автомобіля, де весь цей час чекала його мати. Приблизно о 05 год. 30 хв. ОСОБА_1 поїхав на своєму автомобілі з місця де його було зупинено, за адресою: АДРЕСА_1 . В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду згідно висновку судової психологічної експертизи №7365 від 18.06.2021 року ННЦ «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» на загальну суму 108 000 грн. Також представником позивача зазначено, що наявність вироку суду першої інстанції про визнання співробітника УПП в Харківській області ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, відносно потерпілого ОСОБА_1 , та подальше закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, в силу ст.49 КК України, Харківським апеляційним судом, свідчить про незаконні протиправні дії ОСОБА_2 , які спричини позивачу хвилювання та моральні страждання. Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 : у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №4 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 , в розмірі 108000,00грн; витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем при розгляді Ленінським районним судом м. Харкова кримінальної справи № 642/7743/21, провадження №1-кп/642/92/23 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 365 КК України, у розмірі 21700,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 32000,00 грн у зв'язку із розглядом цього позову.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з положеннями статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби , зокрема, у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до копії витягу з кримінального провадження № 420202200440000000186 від 01.04.2020 року, ОСОБА_1 звернувся 30.03.2020 року із заявою щодо неправомірних дій окремих працівників Управління патрульної поліції в Харківській області під час складання 10.11.2018 року, близько 00-04 год матеріалів у справі про адміністративне правопорушення.
Крім того ОСОБА_1 звертався з адміністративним позовом до суду щодо оскарження неправомірних дій працівників поліції, і такі дії, які виразилися у зупинці транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , направлення його на проходження медичного огляду, застосування до нього адміністративного затримання з перевищенням встановленого часу адміністративного затримання, були визнані судом незаконними.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 920/715/17 (провадження N 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)".
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі N 916/1423/17 (провадження N 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію шкоди є завдання шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоду; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоду та її результатом моральною шкодою.
Приписами ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до вимог частин першої та другої ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до вимоги ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди лише в тому випадку, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, згідно яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Із висновку судово-психологічної експертизи № 7365 від 28.08.2021 року складеного судовим експертом Національного наукового центру інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса Герасименко О.А., вбачається, що ситуація, що досліджується за справою була для ОСОБА_1 психотравмувальною, викликала у позивача душевні страждання, призвела до ускладнень у збереженні психологічного комфорту, зумовила виникнення у ОСОБА_1 негативних переживань образи, відчуття приниження та обурення, тимчасово порушила звичний і оптимальний для нього зміст життя. Необхідність подолання зазначених перешкод вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, що спричиняло певну напругу його особистісних ресурсів та викликало в нього стан психічного дискомфорту. ОСОБА_1 були спричинені страждання (моральна шкода).
Орієнтовано-рекомендований розмір компенсації за завдані потерпілим страждання, експертом пропонується з врахуванням кількісного еквіваленту мінімальних заробітних плат розмір грошової компенсації за завданні страждання (моральної шкоди) ОСОБА_1 становить18 мінімальних заробітних плат прийнятих в Україні, на момент складання даного висновку експерта грошовий еквівалент становить 108 000,00 грн.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Враховуючи встановлений факт наявності вини в діях обвинуваченого та виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню.
Однак, судова колегія не погоджується з визначеним судом розміром завданої моральної шкоди, виходячи з наступного.
Надаючи оцінку висновку експертного дослідження № 7365 від 28.08.2021 року в сукупності з іншими доказами, суд виходить із того, що розрахунки грошової компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань, а крім того цей розмір був визначений експертом не конкретно, а лише орієнтовно.
При цьому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, характеру праовпорушення, оцінюючи доводи позивача щодо обгрунтованості спричинення йому мораьних страждань, судова колегія дійшла висновку про те, що визначена позивачем сума моральної шкоди в розмірі 108 000,00 грн є необґрунтовано завищеною та такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань позивача.
Відповідно до примітки ст. 364 КК України, істотною шкодою у статті 365 КК України, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Неподатковій мінімум доходів громадян для цілей зазначеної статті, відповідно до підпункту 169.1.1 пyнкту 169.1 статті 169 рoзділу ІV Податкового кодексу в редакції від 04.10.2018 року дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. Станом на 1 січня 2018 року, відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 грн, а 50 відсотків від вказаної суми становило 881 грн. Отже, станом на момент вчинення ОСОБА_2 злочину, істотна шкода для цілей ст. 365 КК України становила 88 100 грн.
Суд також зазначає, що вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 31.07.2023 року цивільний позов ОСОБА_1 було задоволено частково та стянуто моральну шкоду в сумі 88 100,00 грн.
При цьому позивач вирок суду не оскаржував, погодившись із визначеним судом розміром моральної шкоди.
Даних про те, що після ухвалення вироку з'явились обставини, що свідчать про той факт, що моральна шкода завдана внаслідок кримінального провадження є більшою, ніж встановлено вироком, матеріали справи не містять.
Враховуючи встановлення наявності у позивача порушення нормальних життєвих зв'язків в результаті протиправних дій ОСОБА_2 , як працівника поліції, що підриває довіру та сприяє формуванню у позивача негативного ставлення до даних органів, були принижені честь та гідність потерпілого, що призвело до моральних та душевних страждань і потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд вважає, що на користь позивача у якості відшкодування завданої моральної шкоди необхідно стягнути 88 100,00 грн, що буде відповідати засадам верховенства права, вимогам розумності, виваженості і справедливості.
Отже внаслідок дій обвинуваченого, потерпілому була спричинена моральна шкода. При цьому враховуючи характер скоєного злочину, глибину моральних страждань потерпілого, судова колегія дійшла висновку, що заявлений потерпілим ОСОБА_1 позов про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні із зменшенням розміру стягнення до 88100,00 грн, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи..
Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21700,00 грн під час розгляду кримінальної справи, судова колегія зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отже, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Одночасно, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).
Згідно статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного вище Закону).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху». Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим («Двойних проти України», «Гімайдуліна і інших проти України», «East/West Alliance Limited» проти України», «Баришевський проти України»).
На підтвердження понесених судових витрат між ОСОБА_1 та адвокатом Манько О.М., позивачем надано:
-копію договору, відповідно до якого, 02 березня 2020 року між потерпілим ОСОБА_1 та адвокатом Манько О.М. укладено договір про надання професійної правничої допомоги (а. с. 76 т. 1);
-копію додаткової угоди №1 від 31.12.2020 року дію договору про надання професійної правничої допомоги продовжено (а.с. 77 т. 1);
-акт приймання-передачі правничої професійної допомоги до договору б/н від 02.03.2020 року, відповідно до якого адвокат Манько О.М. передав, а ОСОБА_1 прийняв надані належним чином послуги, загальна вартість яких склала 5000,00 грн (а.с. 74 т. 1).
-копію квитанції б/н від 02.06.2020 року (а.с. 80 т.1);
-акт приймання-передачі правничої професійної допомоги до договору б/н від 01.04.2020 року, відповідно до якого адвокат Манько О.М. передав, а ОСОБА_1 прийняв надані належним чином послуги, загальна вартість яких склала 4200,00 грн. (а.с. 81 т. 1);
-копію квитанції б/н від 02.03.2020 року (а.с. 82 т.1);
-акт приймання-передачі правничої професійної допомоги до договору б/н від 08.04.2020 року, відповідно до якого адвокат Манько О.М. передав, а ОСОБА_1 прийняв надані належним чином послуги, загальна вартість яких склала 12500,00 грн. (а.с. 83 т. 1);
-копію квитанції б/н від 08.04.2020 року (а.с. 84 т.1).
З урахуванням вищевикладеного, строку судового розгляду, складності кримінального провадження, судова колегія дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є повною мірою співрозмірним із обсягом наданих адвокатом послуг під час розгляду кримінального провадження.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Аналізуючи вказане, виходячи із загальних засад справедливості, співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у вигляді понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21700,00 грн під час розгляду кримінальної справи, оскільки зазначені витрати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).
Із положень ч.ч. 1-5ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).
Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
В позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 32 000,00 грн.
На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано: Договір №24/09-24 від 24.09.2024 року укладений між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Кубай» в особі керуючого Кубай Ю.М. про надання правничих послуг в рамках кримінального, цивільного, адміністративного судочинства, зокрема, щодо підготовки позовної заяви до суду та підтримання позовних вимог в судах в якості представника, а також додатком №1 до вказаного договору №24/09-24 узгоджена вартість послуг адвоката; акт приймання-здачі наданих послуг за Договором №24/09-24, що підтверджує надані адвокатом Кубай Ю.М. юридичні послуги відповідно до укладеного договору.
Відповідачі та третя особа зазначили, що витрати на правову допомогу не співмірні із наданими послугами.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено частково, з урахуванням вимог розумності та справедливості, виваженості, складності справи та реального обсягу робіт, наявності поданих заперечень, судова колегія вважає, що наявні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 16 000 грн.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні за сплати коштів державного бюджету є Держава Україна, як учасник цивільних відносин ( частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (дії якої призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з Держави України на користь ОСОБА_1 88 100 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення діями ОСОБА_2 , як службової особи Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції; 21 700 грн матеріальної шкоди у вигляді витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні; 16 000,00 грн витрати на правову допомогу понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доводи апеляційних скарг частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Департаменту патрульної поліції та представника ОСОБА_2 адвоката Зольнікової Віти Олександрівни - задовольнити частково.
Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року змінити.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 88 100,00 грн, матеріальної шкоди у вигляді витрат на правову допомогу під час розгляду кримінальної справи у розмірі 21 700,00 грн та витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 16 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова