Справа № 756/6261/22
Номер провадження № 1-кп/756/413/26
12 січня 2026 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
прокурорів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_12 ,
захисника ОСОБА_13 ,
потерпілої ОСОБА_14 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 5 Оболонського районного суду міста Києва судове провадження, яке надійшло на підставі обвинувального акту, затвердженого 11.08.2022 у кримінальному провадженні, яке внесене 31.05.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100050000849, у відношенні:
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , засудженого Голосіївським районним судом міста Києва вироком від 07.09.2023 за ч. 1 ст. 190 КК України (з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.07.2024) до покарання виді обмеження волі строком на 3 роки,
обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
1. Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.
1.1. 19.04.2022, перебуваючи у невстановлені судом час та місці, ОСОБА_12 маючи умисел на заволодіння коштами ОСОБА_14 шляхом обману, використовуючи мобільний телефон із номером НОМЕР_1 , розмістив оголошення у відкритих групах застосунку Telegram про надання ним послуг з евакуації громадян з територій, де ведуться бойові дії у безпечні міста, виконання яких здіснювати не планував.
У той самий день, засобами телефонного зв'язку до ОСОБА_12 звернулася ОСОБА_14 з проханням здійснити евакуацію її разом з сім'єю з с. Безименного, Новоазовського району Донецької області, яке окуповане збройними силами російської федерації.
З метою реалізації свого умислу, ОСОБА_12 задля усунення перешкод та створення довірливих стосунків з ОСОБА_14 , запевнив останню в справжності своїх намірів та володіння знаннями щодо волонтерської діяльності, чим створив у ОСОБА_15 відчуття можливості виконати свої зобов'язання з надання відповідних послуг, зокрема - здійснити перевезення з села Безименного, Новоазовського району Донецької області у місто Дніпро, на що ОСОБА_15 погодилась. У подальшому, з метою доведення свого умислу до кінця, ОСОБА_12 шляхом надсилання повідомлення 21.04.2022, повідомив ОСОБА_14 реквізити банківських карт АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_2 та АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_3 , для оплати своїх послуг, а саме визначив вартість своїх послуг в сумі 18 800 грн.
ОСОБА_14 , будучи введеною в оману та довіряючи ОСОБА_12 , 21.04.2022 о 13:50 год. здійснила транзакції та перерахувала грошові кошти у сумі 1 750 грн, о 15:12 год. - 550 грн, о 20:33 год. - 2 400 грн, о 18:42 год. - 2000 грн на банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_16 , якою фактично користується і здійснює фінансові операції ОСОБА_12 .
Також, 21.04.2022 о 18:45 год., на ОСОБА_14 здійснила транзакцію та перерахувала грошові кошти у сумі 2 000 грн, о 15:44 год. - 2 400 грн, о 00:06 год. - 1 000 грн, 22.04.2022 о 01:15 год. - 400 грн, об 11:58 год. - 1 500 грн, 24.04.2022 о 00:32 год. - 3 000 грн на банківську карту АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_17 , якою фактично користується і здійснює фінансові операції ОСОБА_12 .
Однак, після отримання зазначених грошових коштів ОСОБА_12 припинив телефонне спілкування з ОСОБА_14 , покладених на себе обов'язків не виконав, а грошові кошти не повернув, чим завдав останній матеріальної шкоди у розмірі 17 000 грн.
1.2. Указаними діями ОСОБА_12 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), що вчинено повторно.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиції сторін захисту та обвинувачення.
2.1.1. Прокурор у судовому засіданні уважала, що в судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване ОСОБА_12 кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 190 КК України вчинено останнім, тому просить суд визнати ОСОБА_12 винуватим та призначити покарання в виді обмеження волі строком на 4 роки. Обставиною, що пом'якшує покарання є щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, на думку прокурора, відсутні.
При цьому, при наданні оцінки доказам, прокурор просив урахувати, що зібрані під час досудового розслідування докази є достатніми саме для доведення винуватості ОСОБА_12 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 190 КК України.
2.1.2. У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 визнав свою винуватість у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 190 КК України, зокрема підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення. Зокрема дійсно, не маючи на меті виконувати надану обіцянку, повідомив засобами мобільного зв'язку потерпілій про можливість евакуації, отримав кошти на більше не виходив на зв'язок. Зазначив, що розкаюється у вчиненому кримінальному правопорушенні, просив суд призначити більш м'яке покарання.
Разом з цим, обвинувачений ОСОБА_12 визнав цивільний позов, погодився добровільно відшкодувати завдану шкоду потерпілій.
2.1.3. Захисник ОСОБА_13 в судовому засіданні підтримав позицію обвинуваченого щодо визнання винуватості, просив суд призначити обвинуваченому більш м'яке покарання, ніж просить прокурор.
2.1.4. Потерпіла ОСОБА_14 подала заяву про розгляд справи без її участі, зокрема підтримала позицію прокурора, просила призначити обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 190 КК України та задовольнити цивільний позов.
2.2. Надані стороною обвинувачення докази та інші документи, зібрані під час досудового розслідування.
2.2.1. Потерпіла ОСОБА_14 у судовому засіданні надала показання, що у квітні 2022 року, перебуваючи на окупованій території України, під час пошуку людей в мережі інтернет, які б могли перевезти її разом з сім'єю на підконтрольну, неокуповану територію, натрапила на таку людину в одному з телеграм-каналів, яка представилась як ОСОБА_12 . На її запитання останній підтвердив, що зможе вивести її разом з сім'єю з окупованої території України у місто Запоріжжя. Для перевірки особи, вона попросила ОСОБА_12 надіслати їй фото його документів, наприклад паспорт, та фото транспортного засобу, на якому буде здійснюватися перевезення. На прохання останньої, ОСОБА_12 надіслав фото свого паспорту та інших осіб, фото транспортного засобу, зокрема повідомив, що посадка на транспортний засіб буде здійснюватися в узгодженому місці.
Крім того, ОСОБА_12 повідомив, що платити передоплату не потрібно, сума перевезення складає 3500 (три тисячі п'ятсот) грн з однієї людини, розрахунок буде здійснюватися після закінчення переїзду у місто Запоріжжя. На той час ОСОБА_14 разом з іншими п'ятьма особами пройшли «фільтраційні заходи», про що ОСОБА_12 було попереджено. ОСОБА_12 повідомив, що чоловікам потрібно буде пройти додаткові «фільтраційні заходи», зокрема потрібно заплатити додаткову суму. Спілкування здійснювалось через соціальну мережу «Телеграм». Для здійснення перевезення потрібні «перепустки», у зв'язку з чим останній попросив у ОСОБА_14 контактні дані осіб, а саме прізвища, ім'я та по-батькові. У подальшому ОСОБА_12 повідомив, що потрібно заплатити додаткову суму, зокрема для виправлення перепустки для особи, у прізвищі якої ОСОБА_14 допустила помилку. На той час, ОСОБА_12 був єдиною особою, яка погодилася здійснити перевезення ОСОБА_14 з іншими особами, які перебували на окупованій території України, тому остання погоджувалася на переказ додаткових грошових коштів. ОСОБА_14 ставила ОСОБА_12 уточнюючі запитання щодо перевезення, зокрема тому що останньої почали виникати сумніви. ОСОБА_12 надав контакти особи, яка буде здійснювати перевезення. Також за словами ОСОБА_12 , ОСОБА_14 повинні були зателефонувати, коли будуть готові перепустки для двох чоловіків. Однак, останній ніхто не зателефонував. На той час ОСОБА_14 знайшла інший варіант щодо здійснення послуги перевезення, тому ОСОБА_12 повідомили, що він повинен повернути грошові кошти, однак останній відмовився їх повертати та видалив листування. ОСОБА_14 написала заяву до кіберполіції.
Назву телеграм-каналу, на якому натрапила на ОСОБА_12 , не пам'ятає. На початку ОСОБА_12 також представився як « ОСОБА_18 ». Коли у ОСОБА_14 виникли сумніви, ОСОБА_12 надав контакти «ОСОБА_19», та запевнив, що остання також бути виїжджати разом з ними. Під час спілкування ОСОБА_14 з ОСОБА_19 , остання запевнила, що перебуває в аналогічній ситуації та буте їхати разом з ними, зокрема вивозити родичів. Зовнішній вигляд ОСОБА_19 не пам'ятає, у подальшому з нею не спілкувалася. Грошові перекази здійснювалися у декілька платежів на дві банківські карти. У подальшому в січні 2023 року ОСОБА_12 пропонував повернути грошові кошти.
2.2.2. Витяг з банківського рахунку про рух грошових коштів по картковому рахунку, який належіть ОСОБА_14 у період часу з 24.02.2022 до 30.05.2022.
2.2.3. Протокол тимчасового доступу до речей документів від 11.07.2022, відповідно до якого вилучено інформацію в електронному вигляді, яка перебувала у володінні у ТОВ «lifecell», що записана на електронний носій на якому зроблено запис DVD-R 04142 BK.
2.2.4 Довідка за результатами проведення огляду вхідної кореспонденції, унаслідок проведення тимчасового доступу до речей і документів, які перебували у володінні ТОВ «lifecell», відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_12 , який користується номером мобільного телефону НОМЕР_4 , відповідно до даних використання номером його мобільного телефону базових станцій стільникового зв'язку у період часу з 24.02.2022 до 30.05.2022 перебував у Київській області та за її межі не виїжджав.
2.2.5. Протокол тимчасового доступу до речей документів від 14.07.2022, відповідно до якого вилучено інформацію у електронному вигляді, яка перебувала у володінні ПрАТ «Київстар», що записана на електронний носій на якому зроблено запис CD-R 700 MB.
2.2.6. Протокол тимчасового доступу до речей і документів від 21.07.2022, відповідно до якого вилучено інформацію у електронному вигляді, яка перебувала у володінні АТ «Універсал Банк», що записана на електронний носій на якому зроблено запис CD-R 700 MB.
2.2.7. Протокол огляду речей і документів від 29.07.2022, у результаті проведення якого встановлено, що шляхом відкриття файлу під назвою «26_postanova_bezpeka_ 46_3-03_870-БТ», було виявлено відомості стосовно власника карткового рахунку, на який здійснювались перекази грошових коштів у результаті вчинення ОСОБА_12 шахрайських дій. Ним виявився ОСОБА_16 , який є батьком обвинуваченого ОСОБА_12 .
2.3. Надані докази стороною захисту.
2.3.1. У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 надав показання, що дату та час не пам'ятає, але в обвинувальному акті все вказано правильно, усі ці обставини підтверджує. Зокрема, не мав на меті виконувати надану обіцянку потерпілій, зв'язався із метою заволодіння грошима останньої, повідомив засобами мобільного зв'язку потерпілій про можливість евакуації, отримав кошти та більше не виходив на зв'язок.
2.4. Скарги на рішення, дії (бездіяльність) слідчого, прокурора, а також заперечення на рішення слідчих суддів в кримінальному провадженні № 12022100050000849 - стороною захисту не подавались.
3. Оцінка наданих сторонами доказів, їх позицій, показань обвинуваченого, а також висновки суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого у пред'явленому обвинуваченні.
3.1. Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, адже ні підозра, ні обвинувачення не можуть відповідно до ч. 3 ст. 17 КПК України ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а сукупність зібраних доказів, суд оцінює з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
3.2. Дослідивши у судовому засіданні надані сторонами обвинувачення та захисту докази, які наведені у пункті 2.2., 2.3 вироку, суд дійшов висновку про те, що надані докази є належними, оскільки прямо та непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність та можливість чи неможливість використання інших доказів.
Інші документи, які надані стороною обвинувачення та стороною захисту не є доказами, а лише супровідними листами, процесуальними рішеннями, чи іншими рішення, які вирішують певні процедурні питання досудового розслідування, встановлюють чи визначають певні процесуальні статуси, або їх затверджують та відомостями, що характеризують особистість обвинуваченого. Тому суд їх не оцінював відповідно до положень ст. 94 КПК України.
3.3. Також варто урахувати, що необхідною і достатньою складовою підстав кримінальної відповідальності за шахрайство є усвідомлення суб'єктом злочину того факту, що предмет злочину є для нього чужим, що він заволодіває чужим майном за відсутності будь-якого дійсного чи уявлюваного права на нього.
При цьому, указівка в ст. 190 КК України на вчинення шахрайства стосовно чужого майна, виходячи з органічного зв'язку між його об'єктивними ознаками, психічне ставлення до яких необхідно встановити за змістом цієї кримінально-правової норми, свідчить про те, що кримінальна відповідальність за шахрайство пов'язана, як правило, не з встановленням ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а з встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав для того і збільшення внаслідок цього власних майнових фондів (чи третьої особи).
Усвідомлення винуватим, кому саме належить чуже для нього майно та на яких підставах, чи заволодіває він майном, ввівши в оману (обманувши) власника предмета злочину чи іншу особу, у фактичному володінні якої перебуває предмет злочину, не є обов'язковим для встановлення ознак шахрайства, якщо не йдеться про врахування матеріального становища конкретного потерпілого за ч. 1 ст. 190 КК.
3.4. Ураховуючи, що сторона захисту не заперечувала будь-яких обставин, що вказані в обвинувальному акті, а суд не знайшов підстав уважати надані стороною обвинувачення докази неналежними, недопустимими та недостовірними, за вказаних обставин - надані суду докази є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_20 в інкримінованому злочині, оскільки останній, як то було доведено стороною, за вказаних у п. 1.1 обставин, тобто в інкримінованому обвинуваченні - учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), що вчинено повторно.
4. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
4.1. У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_12 беззаперечно визнав свою винуватість, співпрацював з органом досудового розслідування, повністю повідомив про обставин вчинення кримінального правопорушення та намагався відшкодувати завдані збитки потерпілій. Наведені відомості є достатніми, аби вважати дії ОСОБА_12 як каяття (щирий жаль з приводу вчинення кримінального правопорушення та осуд своєї поведінки), а отже підставою для врахування її як обставину, що пом'якшує покарання. Також суд бере до уваги, що і державне обвинувачення в особі прокурора, уважає наявність такої обставини, що пом'якшує покарання, - щире каяття, що було зазначено прокурором в судовому засіданні під час судових дебатів та в обвинувальному акті. У зв'язку з чим, на думку суду, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України є щире каяття.
4.2. При цьому, наявність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, на думку суду - відсутні.
5. Мотиви призначення покарання.
5.1. Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_12 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
5.2. За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, яке виконує виправну функцію, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з метою визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
5.3. Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_12 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорій нетяжких відповідно до ст. 12 КК України, його вид та суспільну небезпечність. Зокрема, що в наслідок учинення злочину було завдано майнову шкоду потерпілій. Також суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 07.09.2023 за ч. 3 ст. 190 КК України. Суд також бере до уваги і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
5.4. Крім того суд ураховує, що ОСОБА_12 має міцні соціальні зв'язки, офіційно не працевлаштований, має повну загальну середню освіту, бажає виправити свою протиправну поведінку, але завдану його діями потерпілій шкоду не відшкодував.
При цьому в судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, наявні підставі для призначення обвинуваченому покарання до положень ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинання більш суворим покаранням, менш суворого, що призначене вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 07.09.2023 за ч. 3 ст. 190 КК України, з урахуванням постанови Верховного суду від 04.07.2024.
5.5. Ураховуючи наведені особистісні відомості щодо обвинуваченого суд вважає, що виправлення обвинуваченого не можливе без реального покарання, пов'язаного із обмеженням волі, шляхом призначення ОСОБА_12 покарання у виді обмеження строком на 3 (три) роки 5 (п'ять місяців).
На думку суду, призначення ОСОБА_12 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», є необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання. Тож застосування покарання з ізоляцією від суспільства, зможе здійснити подвійний вплив на засудженого, оскільки останній буде залучений до праці у виправному центрі. Отже, саме таке покарання може створити процес позитивних змін, які відбуваються в особистості та створюють готовність до самокерованої та правослухняної поведінки.
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
6. Підстави для задоволення цивільного позову, відмови у ньому, залишення його без розгляду.
6.1 У рамках даного кримінального провадження потерпілою ОСОБА_14 подано цивільну позовну заяву до відповідача ОСОБА_12 про відшкодування матеріальної шкоди, зокрема шляхом стягнення з ОСОБА_12 17 000 грн. Ухвалою від 01.02.2023 дану позову заяву прийнято до розгляду в кримінальному провадженні.
Як убачається з позовних вимог, потерпілій ОСОБА_14 було завдано матеріальної шкоди на загальну суму 1 7000 грн, унаслідок вчинення кримінального правопорушення, а саме обставин, які установлені в пункті 1.1. вироку.
6.2. Відзив на позову заяву не подавався.
6.3. Вирішуючи питання цивільного позову, поданого в рамках кримінального провадження, суд надає оцінку висунутому обвинуваченню, а саме повинен встановити винуватість поза розумним сумнівом, а в частині вирішення цивільного позову, виходить з загальних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін.
6.4. У даному кримінальному провадженні було достеменно встановлені обставини, які викладені в пункті 1.1. вироку.
6.5. Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
6.6. Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, слід виходити з того, що в судовому засіданні було встановлено факт заподіяння обвинуваченим потерпілій ОСОБА_14 матеріальної шкоди. При цьому, ці збитки не лише підтверджені наданими доказами стороною обвинувачення, але й визнані відповідачем - ОСОБА_12 .
6.7. За таких обставин суд вважає, що наявні підстави для задоволення вимог позивача в повному обсязі, та на суму, яка зазначена в обвинувальному акті, яка складає 17 000 грн.
7. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
7.1. Ураховуючи те, що стосовно обвинуваченого в рамках кримінального провадження запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого.
7.2. Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_12 слід рахувати з дня набуття вироком законної сили. Оскільки наразі ОСОБА_12 відбуває покарання за вироком Голосіївського районного суду міста Києва вироком від 07.09.2023 (з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.07.2024) у виді обмеження волі строком на 3 роки. З цих підстав слід строк відбуття покарання обвинуваченому рахувати з дня набуття вироком законної сил, а також зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком - строк відбутого покарання за вироком Голосіївського районного суду міста Києва вироком від 07.09.2023 (з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.07.2024).
7.3. Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні - відсутні.
Керуючись статтями 7, 17, 100, 124, 301, 302, 368-371, 374, 381, 382, 395 КПК України, суд
ОСОБА_12 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначити йому покарання в виді обмеження волі строком на 3 (три) роки 5 (п'ять) місяців.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання більш суворим покаранням, яке призначено цим вироком, менш суворого, що призначено Голосіївським районним судом міста Києва вироком від 07.09.2023 (з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.07.2024), остаточно призначити ОСОБА_12 покарання в виді обмеження волі строком на 3 (три) роки 5 (п'ять) місяців.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_12 - рахувати з дня набуття вироком законної сили.
Зарахувати в якості відбутого покарання строк відбутого покарання за вироком Голосіївського районного суду міста Києва вироком від 07.09.2023 (з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.07.2024).
Запобіжний захід ОСОБА_12 до набуття вироком законної сили - не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_12 про відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_14 в якості відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Строк апеляційного оскарження для осіб, які не були під час оголошення вироку обчислюється з дня отримання ними його копії.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору в порядку, визначеному статтями 376, 615 КПК України, а особам, які не були присутніми під час його проголошення - спрямувати не пізніше наступного дня.
Суддя ОСОБА_1