справа № 755/20649/25 головуючий у суді І інстанції Галаган В.І.
провадження № 22-ц/824/6182/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
05 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Галаган В.І. у м. Києві, повний текст рішення суду складено 19 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлений рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року у справі № 754/15896/14-ц та встановити аліменти у розмірі 1/8 частини від заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 грудня 2014 року Деснянським районним судом м. Києва у справі № 754/15896/14-ц ухвалено рішення, яким стягнуто з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку. На час звернення з даною позовною заявою до суду позивач проживає у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 , в яких ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина ОСОБА_5 . ОСОБА_4 перебуває відпустці по догляду за дитиною, тому не працює. Разом із новою родиною позивача проживає його мати, яка є особою пенсійного віку, та цивільна дружина, які мають важкі онкологічні захворювання та потребують матеріальної допомоги з боку позивача, що також впливає на матеріальний стан його сім'ї. Тому останній вимушений звернутись з даним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини справи викладені ним у позовній заяві.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Обставини встановлені судом першої інстанції є доведеними та апелянтом не спростовуються, висновки, викладені в рішенні відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить посилань на беззаперечні мотиви, що свідчили б про протиправність оскаржуваного рішення, а посилання на нові докази, які були відсутні в суді першої інстанції при ухваленні рішення не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю та знаходиться на її утриманні.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року у справі № 754/15896/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 30 вересня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 18-20).
У позивача ОСОБА_1 , у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 народилася дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується актовим записом про народження (а.с. 16).
У ОСОБА_4 від попереднього шлюбу є дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується актовим записом про народження (а.с. 17).
Відповідно до довідки виданої ФОП ОСОБА_7 від 13 жовтня 2025 року № 1, ОСОБА_4 працює в ФОП ОСОБА_7 на посаді лікаря ветеринарної медицини з 08 січня 2025 року по теперішній час і з 09 січня 2025 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 27).
Також, позивачем долучено до матеріалів справи медичну документацію ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , чеки з аптеки (а.с. 21, 24-26, 29-37).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не долучено до матеріалів справи доказів того, що ОСОБА_8 є його матір'ю, а також документи про його доходи, про доходи цивільної дружини ОСОБА_4 та про доходи ОСОБА_8 , що позбавляє суд можливості надати оцінку матеріальному стану позивача задля визначення обставин погіршення останнього.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини другої статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Згідно з частиною третьою вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.
У пункті 23 постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодекс України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів.
Отже, зміна сімейного стану є окремою підставою для зміни розміру аліментів. При цьому суд, вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, має враховувати й інші обставини, передбачені статтею 182 СК України, насамперед з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком та може бути застосовано при наявності відповідних підстав для цього.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки у нього народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і на його утриманні перебувають малолітня донька та дружина, яка перебуває у декретній відпустці, а також матір пенсіонерка, яка потребує постійної матеріальної допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В порушення зазначених норм процесуального закону, до суду першої інстанції позивач не надав жодних доказів, які б підтвердили те, що у зв'язку з народженням ще однієї дитини його матеріальне становище погіршилося у порівнянні з тим, яке було до настання цих обставин.
З наданої позивачем до апеляційного суду довідки про доходи № 720 від 01 грудня 2025 року встановлено, що розмір його заробітної плати з січня 2025 року до червня 2025 року був стабільним та не зменшувався, тобто матеріальне становище не погіршувалося. Крім того, з червня 2025 року по листопад 2025 року дохід позивача став вищим, що підтверджує лише факт покращення майнового стану.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
У постанові Верховного Суду від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дітей, які народились в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав доказів погіршення свого матеріального стану, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Посилання позивача на те, що на його утриманні є дружина, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною апеляційний суд відхиляє, оскільки жодних доказів про відсутність у неї доходів, матеріали справи не містять. Крім того, з наданої до суду апеляційної інстанції довідки форми ОК-5, вбачається, що ОСОБА_4 кожного місяця має стабільний дохід.
Аргументи апеляційної скарги про необхідність надання матеріальної допомоги мамі - пенсіонерці також не підтверджені доказами, та не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки належними та допустимими доказами позивач не підтвердив погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - народження другої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.