Справа № 753/24604/25 Головуючий у І інстанції Маркєлова В.М.
Провадження №22-ц/824/5111/2026 Головуючий у 2 інстанції ТаргонійД.О.
Іменем України
04 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ» про визнання недійсним договору позики № 21160550 від 09 липня 2021 року,
У листопаді 2025 року позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з даним позовом, в якому просив визнати недійсним документ, що зазначається як договір позики №2116050 від 09 липня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА».
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року визнано подання ОСОБА_1 позову до ТОВ «ЛІНЕУРА Україна», ТОВ «ФК КЕШ ТУ» про визнання недійсним договору позики № 2116050 від 09 липня 2021 року зловживанням процесуальними правам і повернуто позовну заяву позивачу.
Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд», в якій просить її скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, вийшов за межі повноважень на стадії вирішення питання про відкриття провадження та фактично, обмеживши права позивача на доступ до правосуддя, визначив, хто є належним та неналежним відповідачем.
Вказує, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження чи повернення заяви.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не мав права втручатися у право позивача визначати відповідачів та застосовувати санкцію повернення позову до відкриття провадження на підставі оцінки належності відповідача.
Крім того, суд першої інстанції, обґрунтовуючи відсутність підстав для розгляду справи, неправильно встановив місцезнаходження відповідача ТОВ «ФК КЕШ ТУ» та, відповідно, неправильно визначив територіальну підсудність.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем безпідставно залучено ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» як співвідповідача, з метою зміни підсудності справи, тому відповідно до ч. 3 ст. 44 ЦПК України подання даного позову є зловживанням процесуальними правам.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
Згідно ч. 3 ст. 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Частиною 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2-5 ст. 13 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року під час розгляду справи № 199/6713/14-ц зазначено, що учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 44 ЦПК України). За змістом частин другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Зазначені норми права свідчать про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу способами, які не заборонені законом, перелік яких не є вичерпним.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 при зверненні до суду просив визнати недійсним договір позики №2116050 від 09 липня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА».
Позивач посилається на те, що спірний договір позики з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» він не укладав, і саме тому ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» є основним відповідачем, як сторона оспорюваного правочину.
За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).
Ст. 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Позов пред'явлено до двох співвідповідачів: ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», та ТОВ «ФК КЕШ ТУ».
Позовну заяву за вибором позивача ОСОБА_1 подано до Дарницького районного суду м. Києва за місцем знаходження співвідповідача ТОВ «ЛІНЕУРА Україна».
За змістом ч. 15 ст. 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Таким чином, в діях позивача, який вважає, що його права порушені двома відповідачами, до яких він і пред'явив позов, судова колегія не вбачає завідомо безпідставного залучення особи як відповідача (співвідповідача) з метою зміни підсудності справи, а лише використання процесуальних прав, прямо передбачених ЦПК України. Своїми діями ОСОБА_1 не порушив і не обмежив законних прав інших осіб.
На вищевказане суд першої інстанції уваги не звернув, зазначених вимог закону суд не дотримався, чим обмежив сторону позивача у доступі до правосуддя в розумінні практики Європейського суду з прав людини, допустив порушення норм процесуального права та прийшов до передчасного висновку про зловживання процесуальними правами та як наслідок цьому про повернення позовної заяви.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначені в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Висновки про недопущення надмірного формалізму при вирішенні судом питань, пов'язаних з реалізацією особою свого права на доступ до правосуддя, викладені також у постановах Верховного Суду, зокрема від 26 грудня 2019 року у справі № 367/8573/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17, від 09 липня 2019 року у справі № 826/6479/18.
Апеляційний суд приходить до висновку, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року не може вважатися законною та обґрунтованою.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Судді: Д.О. Таргоній
О.В. Борисова
С.А. Голуб