03 лютого 2026 року м. Київ
Справа №754/11014/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/568/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Деснянського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Саламон О.Б. 17 січня 2025 року в м. Київ, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2024 ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв'язку із невиконанням грошових зобов'язань за кредитним договором № 156011280 від 30 жовтня 2022 року у розмірі 49779,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, 30 жовтня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 156011280 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач за допомогою мережі інтернет на офіційному сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. При цьому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перед погодженням заяви на кредитування, перевірило особисті дані та платіжну картку відповідача з метою його ідентифікації. Позивач зазначає, що кредитор виконав зобов'язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, проте останній кредитні зобов'язання не виконував. Позивач вказує на те, що загальна сума заборгованості за кредитним договором № 156011280 від 30 жовтня 2022 року становить 49779,72 грн., яка складається: 10600 грн - заборгованість по кредиту, 39179,72 грн.- заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. У зв'язку з невиконанням умов договору відповідачем, позивач вимушений був звернутись до суду з зазначеним позовом. Також просив стягнути з відповідач витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 січня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ «Юніт Капітал» є неналежним позивачем, оскільки товариство не набуло права вимоги від боржника сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 жовтня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Не погодився із рішенням суду першої інстанції позивач, представником було подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вказує, що судом першої інстанції встановлено факт укладення відповідачем кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перерахування грошових коштів позичальнику, укладення договорів факторингу та подання усіх необхідних для підтвердження переходу прав вимоги доказів.
Щодо доведення факту відступлення права грошової вимоги, зазначив, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії продовжено до 31 грудня 2020 року. В подальшому, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу, відповідно до якої договір факторингу від 28 листопада 2018 року було викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01. Також, 31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому, інші умови договору залишились без змін відповідно до редакції 31 грудня 2020 року. Крім того, 31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до п. 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5 договору факторингу реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору. Тобто, реєстр не є разовим документом, оскільки договір факторингу передбачає можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності сторін.
Пунктом 2.1. Розділу 2 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов'язаний відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Тобто, предметом договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.
23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 23/0224-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача на суму 49779, 72 грн.
Також, 05 липня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 05/07/24, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги за кредитним договором. За цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно додатком 1.
Вказує, що згідно п. 1.2. Договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається з моменту підписання сторонами реєстру боржників згідно з додатком, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Вищевикладені обставини та докази спростовують висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув право грошової вимоги до відповідача, оскільки вказані права вимоги були передані від первісного кредитора після укладення кредитного договору.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судовий збір в суді першої та апеляційної інстанції та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що позивачем не надано і матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження розміру та наявності заборгованості, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час призначення справи до розгляду) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 30 жовтня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 156011280 на суму 10600 грн. зі сплатою процентів строком на 15 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника, з зазначенням процентної ставки у розмірі 2,10 % в день /а.с.14,15/.
Відповідно до п.2.1. договору, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит на суму 10600 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику /а.с.15-23/.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 /а.с. 57/.
28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк дії договору до 31 грудня 2020 року /а.с. 26/.
В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01.
31 грудня 2020 року між клієнтом та фактором було укладено додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк дії договору до 31 грудня 2021 року, а також додаткову угоду № 27 щодо продовження строку дії договору до 31 грудня 2022 року /а.с. 27-31/.
31 грудня 2021 року між клієнтом та фактором було укладено додаткову угоду № 27 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року /а.с. 34/.
Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.3 договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.5 договору встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.
Згідно з п. 2.1 розділу 2 договору факторингу клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 8.2. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 81.1 цього договору та закінчується 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором
Згідно п. 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.
30 жовтня 2022 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 10600 грн на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» /а.с.24/.
У відповідності до витягу з реєстру прав вимоги № 208 від 20 грудня 2022 року до договору факторингу від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 23561,68 грн /а.с. 77,78/.
23 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 23/0224-01 про відступлення прав вимоги /а.с. 67-71/
У відповідності до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року до договору факторингу № 23/0224-01 від 23 лютого 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 49779,72 грн /а.с. 45-46/.
Між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Онлайн Фінанс» 05 липня 2024 року було укладено договір факторингу № 05/07/24, відповідно до умов якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити фактору право грошової вимоги /а.с. 72-76/.
Пунктом 2.1 розділу 2 договору факторингу № 05/07/24 від 05 липня 2024 року визначено, що клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Матеріали справи містять Витяг з реєстру від 05 липня 2024 року, з якого вбачається, що ТОВ «Онлайн Фінанс» було передано ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 49779, 72 грн /а.с.47-48/.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч.2ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
З наведених обставин справи вбачається, що договір кредитної лінії підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Зазначений правочин було вчинено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а тому він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Стороною відповідача обставина укладання відповідного кредитного договору в електронній формі не заперечена та не спростована ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Відтак, доведеним є факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору №156011280 від 30 жовтня 2022 року.
Відповідно до платіжного доручення від 30 жовтня 2022 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 10600 грн. /а.с.24/.
Згідно Довідки №06_2/2024 ПАТ КБ «ПриватБанк» вона була видана відповідно до Договору №1336 від 26 вересня 2013 року про те, що було здійснено за дорученням ТОВ «Манівео Швидка допомога» i1999504645, і21205469823 платіж на картку НОМЕР_2 на суму 10600 грн, що належить відповідачу /а.с. 32,33/.Стороною відповідача не були надані докази неналежності йому вказаного рахунку, але цей номер картки вказаний у п.5.1.1. Таким чином, первісний кредитор свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами.
Звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами, позивач посилався на те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №156011280 від 30 жовтня 2022 року на підставі договорів факторингу, які були укладені 28 листопада 2018 року, 23 лютого 2024 року та 05 липня 2024, та на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01, а також на підставі вищевказаних реєстрів прав вимоги. Виходячи з наведеного положення законодавства предметом договору факторингу може бути право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором .
В матеріалах справи наявні копії договорів та реєстру про перехід вимог до відповідача від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а згодом до ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал».
Укладення договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними. При цьому, право вимоги до відповідача по кредитному договору №156011280 від 30 жовтня 2022 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», потім на користь ТОВ «Онлайн фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договорів та реєстрів, які оформлені належним чином.
При цьому, відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов'язки.
Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Колегія суддів констатує, що даними наявних в матеріалах справи договорів факторингу, витягів з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовуються висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги по кредитному договору.
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2.3. Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 10600 грн одразу після укладення договору, орієнтовна дата повернення якого 14 листопада 2022 року.
Згідно п.3.1., 3.2. Договору позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту а межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк Дисконтного періоду користування складає 15 днів від дати отримання позичальником першого траншу.
Сторони погодили, що встановлений п.3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, що позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду.
Відповідно до п.8.11. Договору для суми кредиту, отриманої за першим Траншем, що вказана в п.2.3. Договору, за перші 15 днів Дисконтного періоду, без виконання позичальником умов п.8.5. Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту складе 13939 грн та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 3339 грн та суму кредиту у розмірі 10600 грн.
Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором № 156011280 від 30 жовтня 2022 року, загальна сума заборгованості відповідача складає 23245, 80 грн, з яких 10600 грн - заборгованість за тілом кредиту, інша сума - заборгованість за відсотками /а.с. 35/. З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки у розмірі 12961, 68 грн. розраховані за період з 30 жовтня 2022 року по 20 грудня 2022 року.
Разом з тим, колегія суддів доходить до висновку про те, що у цій справі ТОВ «Юніт Капітал» необґрунтовано розрахувало відсотки поза межами строку кредитування та не надало доказів збільшення/зміни строку кредитування.
Так, у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Правом на нарахування компенсаційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, позивач не скористався.
Колегія суддів вважає, що кредитним договором було передбачено, що кредит в розмірі 10600 грн надається строком на 15 днів таорієнтовна загальна вартість кредиту складе 13939 грн. Тому нарахування позивачем відсотків поза межами строку кредитування понад 15 днів є необґрунтованим та не відповідає релевантній практиці Верховного Суду. Даних про пролонгацію договору матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 3339 грн, які були визначені п.8.11. Кредитного договору та тіло кредиту у розмірі 10600, а всього 13939, 00 грн.
Доводи апеляційної скарги наведених вище висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Так, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відсотки за користування кредитом у даному випадку мають нараховуватися після спливу встановленого кредитним договором 15-денного строку, оскільки, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, проценти за ст. 1048 ЦК України нараховуються виключно в межах строку кредитування, а після його закінчення кредитор вправі вимагати лише проценти за прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України, що є іншим предметом позову і не було заявлено у цій справі; при цьому позивач не надав доказів пролонгації чи зміни строку кредитування, а з наданих розрахунків заборгованості, наданих позивачем вбачається, що відповідачем не здійснювались платежі по Кредитному договору, таким чином договір не було пролонговано, а тому підлягає стягненню сума в межах 15-ти денного строку кредитування, як те визначено п.8.11. Договору.
З урахуванням встановлених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ФК «Юніт Капітал» частково та з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Юніт Капітал» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 10600 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 3339 грн.
У решті позовних вимог ТОВ «ФК «Юніт Капітал» слід відмовити за їх безпідставністю.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитом у загальному розмірі 13939 грн, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал».
В порядку визначеному ч. 1 ст. 382, ч.13 ст. 141 ЦПК України, у випадку скасування або зміни судового рішення суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В порядку ч. 10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За приписами ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з тим, за змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, про захист прав людини заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за його межами.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №301/1894/17.
Дослідивши надані стороною позивача докази на понесення ним судових витрат на правничу допомогу за подачу позову, перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат представником позивача подано до суду першої інстанції наступні документи:
- копію довіреності від 22 лютого 2024 року;
- договір про надання правової допомоги №05/07/24-02 від 05 липня 2024 року;
- копію Акту прийому - передачі наданих послуг від 05 липня 2024 року за договором про надання правової допомоги допомоги № 05/07/24-02 від 05 липня 2024 року, згідно з яким ТОВ «Юніт Капітал» та АО «Таранененко і партнери» погодили надання наступних правових послуг:
складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» про стягнення заборгованості для подачі до суду на суму 5000, 00 грн за 2 години роботи;
вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника на суму 500 грн;
надання усної консультації стосовно складання позовної заяви на суму 500 грн.
На підтвердження понесених витрат представником позивача подано до суду апеляційної інстанції наступні документи:
- копію довіреності від 04 грудня 2024 року;
- договір про надання правової допомоги №05/07/24-02 від 05 липня 2024 року;
- копію Акту наданих послуг від 17 лютого 2025 року за договором про надання правової допомоги допомоги № 05/07/24-02 від 05 липня 2024 року, згідно з яким ТОВ «Юніт Капітал» та АО «Таранененко і партнери» погодили надання наступних правових послуг:
складання апеляційної скарги на рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 січня 2025 року на суму 6000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача щодо судових витрат вказав, що оскільки позовні вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, не підтвердженими жодними доказами, то і вимога про стягнення судових витрат не підлягає задоволенню.
За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції, дослідивши надані стороною позивача докази на понесення ним судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції та при подачі апеляційної скарги, перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням нового про часткове задоволення позову у розмірі 13939 грн, тобто позов задоволено на 28%, то згідно вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягає стягненню 678,30 грн судового збору за подання позовної заяви та 1017,40 грн за подання апеляційної скарги, а всього 1695,70 грн.
Оскільки позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено на 28 %, то і витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно задоволених позовних вимог, а тому стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу за надані послуги в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 3360, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»заборгованість за кредитним договором №156011280 в розмірі 13939,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 1695, 70 грн сплаченого судового збору та 3360, 00 грн витрати на професійну правничу допомогу, а всього 5055, 70 грн.
В іншій частині позовні вимоги - залишити без задоволення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4, літ. А, ЄДРПОУ 43541163).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач:
Судді: