02 лютого 2026року м. Київ
Справа №753/7652/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/702/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Комаревцевої Л.В. 21 травня 2024 року у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2024 року ТОВ «Євро-реконструкція» звернулось до суду з позовом до відповідача, в якому просило стягнути заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з центрального опалення та постачання гарячої води у розмірі 35711, 84 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 13995, 72 грн, 3% річних у розмірі 3906, 41 грн, судовий збір за подання позову у розмірі 3028 грн.
Позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що відповідач є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач надає для зазначеного будинку послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідач з грудня 2016 року не вносила плату за отримані послуги з постачання теплової енергії та з січня 2016 року не вносила оплату за послуги гарячого водопостачання, в результаті чого утворилась заборгованість, що станом на 01 березня 2024 року становить 35711,84 грн. Відповідач, як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов'язаний також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох процентів річних.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро - Реконструкція» заборгованість за послуги з постачання опалення та гарячого водопостачання, що станом на 01 березня 2024 року з врахуванням штрафних санкцій становить 53613,97 грн.,судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 3028,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач зареєстрований за вказаною адресою, а відтак є споживачем вказаних послуг, крім того він не відмовлявся від надання позивачем житлово-комунальних послуг та отримував їх, не здійснюючи оплату за користування вказаними послугами, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Не погодилася із зазначеним рішенням суду відповідач, представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідач вказує на те, що не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції та не мала змоги подати відзив на позовну заяву, у зв'язку з чим було порушено її право на справедливий розгляд справи.
Вказує, що суд першої інстанції міг відмовити в задоволенні позову у зв'язку із зверненням до суду з позовом поза межами строку позовної давності.
Зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено хто є власником квартири, також не було досліджено саме з ким позивачем було укладено договір про надання послуг. Вказує, що договір був укладений з матір'ю відповідача, а тому відповідач у даній справі є неналежним відповідачем. Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач проживає за вказаною адресою та користується послугами, що надаються позивачем.
Крім того, вважає, що твердження позивача, що з 2016 року відповідачем не сплачується плата за послуги не відповідає дійсності, оскільки згідно розрахунку, який долучений до апеляційної скарги вбачається, що відповідач сплачувала кошти за отримані послуги.
На підставі вищевикладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що судом першої інстанції були прийняті всі належні і можливі заходи для повідомлення відповідачів про наявність на розгляді судової справи про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Крім того, місце постійного проживання відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва на яку і здійснювалась відправка судової кореспонденції.
Зазначає, що заява відповідача про застосування строків позовної давності може бути застосовано судом лише до заявлених позовних вимог за отримані послуги з постачання теплової енергії/центрального опалення в межах періоду з 01 грудня 2016 року по 12 березня 2017 року та за послуги з постачання гарячої води в межах періоду з 01 січня 2016 року по 12 березня 2017 року, у зв'язку з чим надає новий розрахунок заборгованості за період з 01 січня 2016 року по 12 березня 2017 року, на підтвердження чого було додано новий розрахунок.
На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження та призначення справи до розгляду) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частковому задоволеннювиходячи з наступного.
Судом встановлено, що ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01 червня 2012 року № 198 (переоформлено рішенням від 21 червня 2016 року № 1159) видана Ліцензія на вид господарської діяльності - постачання теплової енергії /а.с. 19/
Відповідно до вимог п. 3.3. Статуту ТОВ «Євро-Реконструкція», основними видами господарської діяльності товариства серед іншого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам; надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої види.
23 липня 2014 року у газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в газеті «Хрещатик» 06 серпня 2014 року (№111(4511).
Відповідно до даних витягу з реєстру територіальної громади м. Києва від 30 січня 2024 року про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , яка була зареєстрована 15 жовтня 1997 року та ОСОБА_2 , яка була зареєстрована 15 жовтня 1997 року, та знята з реєстрації 11 травня 2021 року /а.с. 10/.
Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачемне укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до даних розрахунку суми боргу за послуги з постачання теплової енергії заборгованість відповідача становить 53613,97 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення становить 34278, 71 грн та заборгованість зі сплати послуг за постачання гарячої води - 19335, 26 грн./а.с. 11-14/.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість за послуги з постачання гарячої води та з централізованого опалення, яка виникла з січня 2016 року з вини відповідача, яка своєчасно і в повному обсязі не проводила оплату підлягає стягненню в повному обсязі. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг. Оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов'язання щодо проведення оплати за надані та отримані житлово-комунальні послуги, позивач має право вимагати стягнення 3% річних та інфляційних втрат, розрахованих за період з січня 2016 року по 24 лютого 2022 року.
Проте, повністю з такими висновками суду погодитись не можна, зважаючи на наступне.
За змістом положень статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води в спірний період були врегульовані Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дня його опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач є надавачем послуг з опалення та гарячого водопостачання, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Мати відповідача, ОСОБА_2 була знята з реєстрації 11 травня 2021 року, а тому за вказаною адресою зареєстрована тільки ОСОБА_1 ..А відтак, відповідач є споживачем послуг за вказаною адресою, вона своєчасно не вносилаплату за отримані послуги з опалення та гарячого водопостачання, що призвело до заборгованості.
Таким чином, відповідач у справі у розумінні положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII є споживачем послуг, відтак зобов'язаний сплачувати отримані фактично послуги. Відомостей про зняття із реєстрації за вищевказаною адресою матеріали справи не містять.
Відповідач користується квартирою, є споживачем послуг, а тому зобов'язана їх сплачувати. Даних про інших мешканців та власників матеріали справи не містять.
Будь-яких доказів про відключення будинку чи квартири відповідача від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідачем не було надано, а тому відповідач має відшкодовувати в повному обсязі вартість наданих послуг.
Посилання відповідача на відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/7968/19 та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Відносно доводів відповідача про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, 5 ст. 261 ЦК України).
Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Розділ було доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30 березня 2020 року.
Згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Отже, оскільки карантин почався на території України з 12 березня 2020 року, а воєнний стан з 24 лютого 2022 року, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12 березня 2020 року на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 рокуна період дії воєнного стану.
Таким чином, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності може бути застосована судом лише до заявлених ТОВ «Євро-реконструкція» позовних вимог за отримані послуги з централізованого опалення та послуги з постачання гарячої води в межах періоду з 01грудня 2016 року по 12березня 2017року.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає заборгованість за постачання теплової енергії за період з 12 березня 2017 року по лютий 2024 року у розмірі 32171, 80 грн, яка складається з 23618, 85 грн - основна сума боргу, 1895, 45 грн - 3% річних, 6657, 50 грн - інфляційні втрати та заборгованість за постачання гарячої води за період з 12 березня 2017 року по лютий 2024 року у розмірі 14999, 81 грн, яка складається з 8242, 21 грн - основна сума боргу, 1303, 93 грн - 3% річних та 4953, 67 грн - інфляційні втрати.
Доказів та доводів на спростування наявності заборгованості у вищенаведеному розмірі та/або належного виконання зобов'язання по сплаті за спожиті комунальні послуги, відповідачем надано не було.
А відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ТОВ «Євро-реконструкція».
В силу ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В порядку ч.ч.1.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням нового про часткове задоволення позову, то згідно вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» пропорційно до задоволених вимог (позов задоволено на 88 %) підлягає стягненню 2664, 64 грн судового збору за подання позовної заяви.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково (12 %), то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 363,36 грн за подачу апеляційної скарги.
Різниця між вказаними сумами становить 2301, 28 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» заборгованість за постачання теплової енергії у розмірі 32171, 80 грн та заборгованість за постачання гарячої води у розмірі 14999, 81 грн а всього 47171, 61 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» судовий збір в розмірі 2301,28 грн.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20, ЄДРПОУ 37739041).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В.Поліщук