ЄУНСС: 453/2107/25
НП: 2/453/233/26
іменем України
05 лютого 2026 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Микитина В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Корнути Т.Б.,
сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
зміст позовних вимог - про стягнення заборгованості за кредитним договором;
розглянувши дану цивільну справу у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, за участі відповідача ОСОБА_1 , -
Стислий виклад позицій сторін у справі.
Позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», сформувавши документ в системі «Електронний суд», 05.12.2025 року подав у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, в якій просить ухвалити рішення про стягнення на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за укладеним ним з ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» договором про споживчий кредит № 152407 від 04.09.2024 року, у загальному розмірі 17 076 грн. 19 коп.. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за подання вищевказаної позовної заяви у розмірі 2 422 грн. 40 коп., та у правничій допомозі у розмірі 7 000 грн. 00 коп., позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» при ухваленні рішення просить стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 ..
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.09.2024 року між ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 152407 на суму 16 471 грн. 00 коп.. У відповідності до пункту 1.1. кредитного договору, він складається з цієї індивідуальної частини договору про споживчий кредит, графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування позичальника та загальної для всіх клієнтів кредитодавця публічної частини договору про споживчий кредит, що розміщена на вебсайті кредитодавця https://finx.com.ua за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Відповідно до пункту 5.1. кредитного договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний через вебсайт кредитодавця https://finx.com.ua. Відповідь про прийняття пропозиції про укладання кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цієї індивідуальної частини/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (акцепту) в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. Підписанням індивідуальної частини договору/акцепту позичальник приєднується до договору в цілому, включаючи публічну частину (пункт 5.2. кредитного договору). Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору, кредитодавець зобов?язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений пунктом 2.6. договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у пункті 2.2.1 договору, а позичальник зобов?язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно пункту 2.6. договору та виконати інші зобов?язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом НОМЕР_1 , що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами. На виконання умов кредитного договору, 04.09.2024 року ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_2 відповідача ОСОБА_1 , що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію первісного кредитора. Кредитодавець виконав свої зобов'язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується довідкою про перерахування коштів. 10.10.2024 року ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС»та позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу № 10102024 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Таким чином, відповідно до реєстру боржників № 4 від 07.01.2025 року до договору факторингу та акту приймання-передачі реєстру прав вимог № 4 від 07.01.2025 року до договору факторингу до позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 . Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 17 076 грн. 19 коп., яка складається з: 16 471 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 04 грн. 19 коп. - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 601 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією, - підсумовує позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».
Відповідач ОСОБА_1 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, - не подав, хоча в силу положень ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала судді про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 26.12.2025 року вважається такою, що йому була вручена ще 13.01.2026 року, що стверджується рекомендованим повідомленням № R 0677072038182 з довідкою АТ «УКРПОШТА» про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». Втім, відповідач ОСОБА_1 , будучи присутнім під час судового розгляду цієї справи по суті, вислови свою позицію у цій справі, котра полягає у частковому визнання позовних вимог. Так, відповідач ОСОБА_1 не заперечував тієї обставини, що дійсно укладав з ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» кредитний договір № 152407 на суму 16 471 грн. 00 коп., котра була у подальшому ним скерована на перекредитування попереднього його договору з названою фінансовою установою, й фактично йому залишилося кредитних коштів у сумі 146 грн. 84 коп.. На даний час він вважає суму пред'явленої до стягнення заборгованості завеликою, а тому у подальшому згідний лише сплатити тіло кредиту, без будь-яких інших нарахувань, у тому числі й повернення сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, на чому наполягає позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС». Наголосив також, що на момент укладення кредитних договорів був діючим військовослужбовцем, звільнений з військової служби у червні 2025 року, є учасником бойових дій, а тому має відповідні пільги, у тому числі й на заборону нарахування йому відсотків та неустойки за прострочені отримані кредити.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від сторін цієї справи до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Заяви та клопотання учасників справи.
Заразом, у змісті позовної заяви, позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заявлено також письмове клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заразом, у змісті позовної заяви, позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заявлено також письмове клопотання про розгляд позовної заяви за відсутності позивача.
На виконання вимог ухвали судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 26.12.2025 року в частині витребування доказів, АТ «ОЩАДБАНК» листом від 05.01.2026 року за вих. № 40/1211/1387/2026/БТ, що був зареєстрований в діловодстві за вх. № 138, надано в електронному вигляді запитувану судом інформацію за вказаний період по банківському рахунку ОСОБА_1 , якою підтверджено зарахування на його рахунок 05.09.2024 року 146 грн. 84 коп..
Позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», сформувавши документ в системі «Електронний суд», 05.12.2025 року подав у Сколівський районний суд Львівської області заяву, в якій просив повторно витребувати інформацію в АТ «ОЩАДБАНК».
Відповідачем ОСОБА_1 05.02.2026 року у судовому засіданні заявлено усне клопотання про долучення до матеріалів цієї справи документів щодо проходження ним військової служби, копії посвідчення учасника бойових дій, а також виписки АТ «ОЩАДБАНК» по його банківському рахунку.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачем у позовній заяві вказаний фізична особа, який не має статусу підприємця, то суддею, на виконання вимог частин 6, 7, 8 ст. 187 ЦПК України, 09.12.2025 року вжито заходів для звернення до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 ..
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 26.12.2025 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Задоволено клопотання позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд цієї справи постановлено провести у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду цієї справи по суті призначено на 05.02.2026 року о 11:30 год. у залі судових засідань приміщення Сколівського районного суду Львівської області, що по вул. Д. галицького, 8, у м. сколе Стрийського району Львівської області. Задоволено клопотання позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» про витребування доказів.Витребувано від АТ «Державний ощадний банк України» інформацію щодо належності платіжної картки НОМЕР_3 , емітованої на ім'я відповідача ОСОБА_1 , а також інформацію про зарахування та рух коштів у сумі 16 471 грн. 00 коп., (виписку) по вказаній банківській картці за період з 04.09.2024 року по 09.09.2024 року включно, та інформацію про те, чи є номер телефону НОМЕР_4 фінансовим номером телефону за відповідним картковим рахунком.
Ухвалами Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 05.02.2026 року, постановленими із занесенням до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» про розгляд цієї справи по суті за відсутності його уповноваженого представника та відмовлено у задоволенні клопотання позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» про повторне витребування доказів.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 05.02.2026 року, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 про долучення до матеріалів цієї справи письмових доказів. Поновлено строк на подання та долучено до матеріалів цієї справи документи щодо проходження відповідачем ОСОБА_1 військової служби, копію його посвідчення учасника бойових дій, а також виписку АТ «ОЩАДБАНК» по його банківському рахунку.
Сторони належно та завчасно були повідомлені судом про місце, дату та час призначеного судового засідання по їх справі щодо її розгляду по суті, про що у справі наявні відповідні письмові підтвердження.
Позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» у призначене судове засідання у цій справі явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки такого представника суд не повідомляв, натомість, судом було задоволено відповідне клопотання позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» про розгляд цієї справи по суті без участі представника.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи присутнім у призначеному у цій справі судовому засіданні, надав пояснення, відповідно до яких визнав факт отримання 05.09.2024 кредитних коштів у розмірі 16 471 грн. від кредитора ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС», зазначив, що левова частина отриманих коштів пішла на сплату простроченої заборгованості за іншим кредитним зобов'язанням, а решта в розмірі 146 грн. 84 коп. отримано ним на його картковий рахунок в АТ «Державний ощадний банк України». В цілому позов в частині отриманого тіла кредиту визнав, натомість, будь-які інші нарахування, а відтак й заборгованість в цій частині - категорично заперечив, посилаючись на засади справедливості, оскільки він військовослужбовець, приймав участь в бойових діях.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частинами 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а також причетність до порушення таких його прав відповідача ОСОБА_1 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Судом встановлено, що 04.09.2024 року між ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 152407 на суму 16 471 грн. 00 коп.. У відповідності до пункту 1.1. кредитного договору, він складається з цієї індивідуальної частини договору про споживчий кредит, графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування позичальника та загальної для всіх клієнтів кредитодавця публічної частини договору про споживчий кредит, що розміщена на вебсайті кредитодавця https://finx.com.ua за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Відповідно до пункту 5.1. кредитного договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний через вебсайт кредитодавця https://finx.com.ua. Відповідь про прийняття пропозиції про укладання кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цієї індивідуальної частини/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (акцепту) в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. Підписанням індивідуальної частини договору/акцепту позичальник приєднується до договору в цілому, включаючи публічну частину (пункт 5.2. кредитного договору). Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору, кредитодавець зобов?язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений пунктом 2.6. договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у пункті 2.2.1 договору, а позичальник зобов?язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно пункту 2.6. договору та виконати інші зобов?язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом НОМЕР_1 (копії містяться у справі, а. с. 8-27).
Водночас, вбачається, що 10.10.2024 року ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС»та позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС»уклали договір факторингу № 10102024, згідно умов якого, позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором. Так, відповідно до реєстру боржників № 4 від 07.01.2025 року до договору факторингу та акту приймання-передачі реєстру прав вимог № 4 від 07.01.2025 року до договору факторингу, до позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 , а загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС»за кредитним договором становить 17 076 грн. 19 коп., котра складається з: 16 471 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 04 грн. 19 коп. - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 601 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією (копії містяться у справі, а. с. 26-36).
Відповідно до виписки з особового рахунку та картки обліку виконання договору № 152407, відповідачеві ОСОБА_1 за період з 04.09.2024 року по 04.03.2025 року було нараховано загальну заборгованість у розмірі 17 076 грн. 19 коп., котра складається з залишку за несплаченим тілом кредиту - 16 471 грн. 00 коп., нарахованих відсотків - 04 грн. 19 коп., комісії - 601 грн. 00 коп.. При цьому, за означений час, відповідачем ОСОБА_1 не здійснювалось погашення заборгованості (копії містяться у справі, а. с. 37-39).
Беручи до уваги, що листом АТ «ОЩАДБАНК» від 05.01.2026 року за вих. № 40/1211/1387/2026/БТ надано в електронному вигляді запитувану судом інформацію за вказаний період по банківському рахунку відповідача ОСОБА_1 , котрою підтверджено зарахування на його рахунок 05.09.2024 року 146 грн. 84 коп., відтак ці правовідносини з отримання кредиту являються реальними(копії містяться у справі, а. с. 76-79).
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_5 , відповідач ОСОБА_1 01.06.2024 року призваний у Збройні Сили України, з 09.06.2025 року звільнений в запас (копії містяться у справі, а. с. 90-95).
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов'язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.
Так, згідно з положеннями ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.
Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Приписами ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Щодо укладення договору в електронній формі.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу).
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Щодо стягнення кредитної заборгованості з діючих військовослужбовців.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року та триває по теперішній час.
За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Законом України від 20.05.2014 року № 1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" ст. 14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: "Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються".
Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 1275-VII його було розроблено з метою удосконалення системи проведення мобілізації, проведення в стислі терміни заходів часткової мобілізації в країні, підвищення обороноздатності Збройних Сил України, інших військових формувань, захист Батьківщини та її територіальної цілісності, а метою його прийняття є, зокрема, захист громадян України, які призвані під час мобілізації, від штрафних санкцій за фінансовими зобов'язаннями.
У подальшому Законами України від 21.03.2024 року № 3621-IX, від 11.04.2024 року № 3633-IX, від 14.01.2025 року № 4213-IX було внесено зміни та викладено пункт 15 ст. 14 в наступній редакції: військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Разом з цим, пункт 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.12.2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 522/12270/15-ц та від 11.12.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 521/7927/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 199/3051/14 (номер провадження 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Із змісту згаданої постанови Верховного Суду вбачається, що позовні вимоги в частині стягнення процентів не можуть бути задоволенні судом, якщо буде встановлено (шляхом доведення обставин), що боржник (позичальник) має право на пільги згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а без встановлення наявності у позичальника пільг є всі підстави для стягнення процентів.
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Вочевидь між сторонами (з урахуванням правонаступництва позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на підставі укладеного з ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024 року) було досягнуто згоди з усіх істотних умов електронного кредитного договору № 152407 від 04.09.2024 року, цей правочин, в силу відсутності доказів на підтвердження його нікчемності чи визнання його недійсним у встановленому порядку, створюють презумпцію його правомірності, у зв'язку з чим вказаний кредитний договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та їх умов, натомість відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов'язань за вказаним кредитним договором, допущену заборгованість за електронним договором ним у встановленому порядку не погашено.
В той же час, відповідачем ОСОБА_1 у судовому засіданні підтверджено факт отримання ним коштів від кредитодавця ТзОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС».
Поза тим, відповідачем ОСОБА_1 на підтвердження обставин поширення на нього положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було надано копію військового квитка серії НОМЕР_5 (копія міститься у справі, а. с. 90-95), згідно з котрим відповідач ОСОБА_1 01.06.2024 року призваний у Збройні Сили України, з 09.06.2025 року звільнений в запас. Отож, з 01.06.2024 року та на весь період проходження відповідачем ОСОБА_1 військової служби, штрафні санкції, пеня, відсотки за кредитним договором № 152407 від 04.09.2024 року, не підлягали нарахуванню.
Таким чином, суд за результатом судового розгляду висновує про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованості за відсотками і комісією, природою котрої є санкція за неналежне виконання зобов'язання, за кредитним договором № 152407 від 04.09.2024 року з - 01.06.2024 року, оскільки на відповідача ОСОБА_1 з цієї дати поширюється дія положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Резюмуючи, суд висновує, що позовні вимоги ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають до часткового задоволення. Так, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» належить стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 16 471 грн. 00 коп.. В решті позову належить відмовити за безпідставністю.
Суд також враховує, що, як неодноразово вказував Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», серія A № 303-A, параграф 29-30).
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отож, судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру у розмірі 2 422 грн. 40 коп., які підтверджується відповідною випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (міститься у справі, а. с. 63), на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь зазначеного позивача з відповідача ОСОБА_1 , пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 2 336 грн. 55 коп..
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп. позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» надав суду: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» та АБ «Соломко та партнери»; додаткову угоду від 11.09.2025 року № 25770855540 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року; акт прийому-передачі наданих послуг, в якому зазначена послуга, яка надається, кількість годин та вартість. Згідно акту, витрати складаються: складання позовної заяви 2 год. - 5 000 грн. 00 коп., вивчення матеріалів справи 2 год. - 1 000 грн. 00 коп., підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 1 год. - 500 грн. 00 коп., підготовка і подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 1 год. - 500 грн. 00 коп.; адвокатський запит; свідоцтво про право на зайняття адвоктською діяльнітсю (копії містяться у справі. а. с. 47-50, 56-57).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідачем ОСОБА_1 надано у судовому засіданні суду усні заперечення щодо витрат позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп., в яких відповідач ОСОБА_1 наполягає, що вони являються ані співмірними, ані розумними і не підлягають задоволенню, які суд приймає до уваги і перевіривши надані докази понесених витрат зауважує, що ця судова справа являється малозначною, не потребує додаткового часу на дослідження правовідносин, оскільки в судах України перебуває безліч однотипних справ за позовом цього позивача які стосуються кредитних правовідносин, також суд враховує, що позов підписано і подано в суд не представником - уповноваженим адвокатом, а директором у порядку самопредставництва, водночас, суд, враховуючи принцип співмірності таких витрат, вважає, що витрати на правову допомогу у даній конкретній справі належить обмежити до 3 000 грн. 00 коп., які стягнути на користь зазначеного позивача з відповідача ОСОБА_1 , пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 2 893 грн. 68 коп..
Доказів понесення сторонами у справі інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 137, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 16 471 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят одну) грн. 00 коп. заборгованості за кредитним договором.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 5 230 (п'ять тисяч двісті тридцять) грн. 23 коп. понесених судових витрат у вигляді сплачених судового збору та коштів на професійну правничу допомогу, з урахуванням їх зменшення судом, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код у ЄДРПОУ: 42986956; місцезнаходження юридичної особи: вул. Алматинська, 8, офіс 310-А, м. Київ, 02090; адреса електронної пошти: fincomace@gmail.com; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: відсутня; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній.
Повне рішення суду складено: 05 лютого 2026 року.
Суддя Володимир МИКИТИН