05 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/5093/24 пров. № А/857/55653/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року про повернення заяви без розгляду, головуючий суддя - Кравців О.Р., постановлена у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 року (набрало законної сили 01.07.2024 року) визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення ОСОБА_1 з 01.03.2024 року індексації пенсії та виплати пенсії у неповному розмірі, з обмеженням її максимальним розміром; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.03.2024 року здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та здійснити виплату з урахуванням проведених виплат.
Позивач звернувся із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Заява обґрунтована тим, що на виконання рішення суду відповідач здійснив перерахунок пенсії та нарахував суму доплата пенсії за період з березня 2024 року по липень 2024 року, яка склала 7500,00 грн, однак не виплачена позивачу. Відтак наявні підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року Заяву позивача про зміну способу і порядку виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - повернуто без розгляду.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що судом попередньої інстанції не враховано нову практику Верховного Суду щодо застосувань положень КАС України про зміну способу і порядку викання рішення суду, внаслідок чого безпідставно повернуто без розгляду заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач уже звертався із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі №380/5093/24, за результатами розгляду якої суд ухвалою від 26.06.2025 року відмовив у її задоволенні.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України (якими встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) звернута увага на те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення; виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою, є головною стадією правосуддя. Це повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 6 цієї Конвенції, статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 року року № 4094-ІХ, який набрав чинності 19.12.2024 року, внесені зміни до Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах».
Також Законом № 4094-ІХ Кодекс адміністративного судочинства України доповнений статтями 382-1 - 382-3.
На підставі частини дев'ятої статті 383-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 378 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частиною третьою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
На переконання апеляційного суду, аналіз зазначених змін до Кодексу адміністративного судочинства України, внесених Законом № 4094-ІХ, свідчить про те, що законодавцем встановлені правові норми, які вдосконалюють захист осіб, що звернулися до суду з позовами щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат тощо від тривалого невиконання судових рішень.
Так, невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, щодо перерахунку та здійснення пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення цих виплат з суб'єкта владних повноважень.
Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення суду відповідачем було лише нараховано суму пенсії, проте вона не була виплачена.
Проте, ця заборгованість до теперішнього часу позивачу не виплачена, тобто рішення суду залишається невиконаним у повному обсязі з огляду на неналежне фінансування державою відповідних витрат, що істотно ускладнює виконання судового рішення.
Відтак, з огляду на тривале невиконання рішення суду у справі щодо проведення виплати позивачу заборгованості, наявність обставин, що істотно ускладнюють його виконання (відсутність фінансування виплат державою), наявні підстави для задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду на стягнення.
У аналогічних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 28.10.2025 року у справі №380/7706/22 підтвердив необхідність зміни способу та порядку виконання судового рішення і зазначив про неправомірність будь-якого формалістичного підходу до тлумачення статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, який дозволяє суб'єкту владних повноважень зловживати процесуальними правами шляхом затягування виконання рішення, особливо у випадках, коли такий підхід нівелює реальне поновлення прав заявника. При цьому рішення суду першої інстанції (про зміну способу виконання рішення суду) стосується вже нарахованої та чітко визначеної суми доплати пенсії, а тому зміна способу і порядку виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов'язання, а є лише зміною невиконаного грошового зобов'язання у форму примусового грошового стягнення для ефективного забезпечення права позивача.
Отже, апеляційним розглядом встановлено, що заява позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду є такою, що підлягає задоволенню.
Натомість, суд першої інстанції, не надавши належної оцінки доводам заяви, безпідставно постановив ухвалу про повернення її без розгляду.
Таким чином, процесуальне питання, для вирішення якого позивач звертався до суду у спірному випадку, фактично залишилось без розгляду судом першої інстанції.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення заяви позивача.
В свою чергу, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення заяви без розгляду, чим допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року про повернення заяви без розгляду у справі №380/5093/24 - скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич