Житомирський апеляційний суд
Справа №295/10299/25 Головуючий у 1-й інст. Болейко А. П.
Номер провадження №33/4805/78/26
Категорія ст.122-4 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
04 лютого 2026 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП,
Постановою судді Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605,60 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що не мав на меті приховувати факт дорожньо-транспортної пригоди або обставини її скоєння, тому у його діях відсутній умисел. Вказав, що погодився із пропозицією іншого водія, з'їхав з дорожньої частини, а водій автомобіля Форд зник.
ОСОБА_1 була надана можливість апеляційним судом надати свої покази у справі, проте він цим не скористався. Будучи належним чином повідомленим про місце і час судового засідання останній у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився, в апеляційній скарзі просив справу розглядати у його відсутності.
За змістом частини шостої статті 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала апеляційну скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
За таких обставин, з метою недопущення затягування розгляду справи, зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення та у відповідності до положень ч. 6 ст. 294 КУпАП, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь в апеляційному провадженні справи. Окрім того, слід зазначити, що в силу ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вказаній категорії справ не є обов'язковою.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з'ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд вважає, що зазначених вимог закону суд першої інстанції в повному обсязі не дотримався, а доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, з огляду на наступне.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 398710 від 21 липня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 21 липня 2025 року о 19-30 год у м. Житомир на вул. Перемоги, 71, керуючи транспортним засобом «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди з транспортним засобом «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_2 , зник з місця події, місце дорожньо-транспортної пригоди залишив. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.10.а Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП.
До справи долучена неякісна копія письмових пояснень ОСОБА_2 , текст яких частково нерозбірливий (а.с. 6), останній пояснив, що 27 липня 2025 року рухався зі сторони району Богунія по вул. Перемоги в напрямку до центру міста, при з'їзді із вул. Перемоги на вул. Новосінна повернув праворуч. Попереду стояв автомобіль Форд Фокус НОМЕР_2 . У зв'язку з тим, що вказаний транспортний засіб стояв на смузі, по якій скаржник рухався, він зупинився за декілька метрів від нього. Після чого водій Форда почав рухатися заднім ходом та вчинив наїзд на його автомобіль, разом з пасажиром вийшов з транспортного засобу, сварились, повернули до автомобіля та поїхали.
Крім того, у клопотанні про закриття провадження у справі ОСОБА_1 зазначав, що разом з іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди хотіли укласти «Європротокол» без фіксації події працівниками поліції. Після чого через те, що була година пік, і був посилений рух транспорту поблизу перехрестя, де сталось ДТП, вказав, що вони були вимушені з'їхати у напрямку Чехова та Новопівнічна. Оглянувши свій транспортний засіб ОСОБА_1 поїхав за автомобілем іншого учасника події, проте коли він наздогнав автомобіль останнього, щоб оформити із водієм «Європротокол» водія в автомобілі не було. Після чого ОСОБА_1 викликав поліцію, протягом декількох годин з'ясовували місцезнаходження водія автомобіля «Ford», однак встановити його і дочекатися не змогли.
Згідно рапорту поліцейського працівники поліції прибули на виклик, де ОСОБА_1 повідомив що керуючи автомобілем «Nissan», номерний знак НОМЕР_3 при з'їзді з вул. Перемоги на вул. Новосінна зупинився бо попереду стояв транспортний засіб «Ford Focus», номерний знак НОМЕР_2 , який в подальшому здійснив рух заднім ходом та наїхав на його автомобіль, після чого вийшов з автомобіля та запропонував проїхати на вул. Новопівнічна, де водій Ford Focus вийшов і пішов у невідомому напрямку (а.с. 12).
Крім того, до матеріалів справи долучено копію схеми ДТП від 21 липня 2025 року за участю транспортних засобів «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1 та «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складену за участю ОСОБА_1 (а.с. 5).
Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 122-4 КУпАП доведена та підтверджується зібраними у справі доказами.
В той же час, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 заперечує наявність умислу у своїх діях, що виключає можливість притягнути його до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП.
На переконання апеляційного суду, наявні в матеріалах справи докази, які були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції, є недостатніми для висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.
Апеляційний суд зазначає, що інформативність зібраних у справі доказів є обмеженою та недостатньою для встановлення усіх обставин справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду, які б вказували «поза розумним сумнівом» на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, суду не надано.
За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП. На користь вказаного свідчить і постанова Богунського районного суду м. Житомира від 26.12.2025 у справі № 295/11363/25.
Протокол про адміністративне правопорушення, складений щодо ОСОБА_1 за ст. 122-4 КУпАП за відсутності інших об'єктивних доказів на підтвердження факту вчинення ним правопорушення, не може слугувати доказом винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
Гарантії статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод включають зобов'язання суддів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (Н. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їхню справу було ретельно розглянуто.
Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов'язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суомінен проти Фінляндії), § 36).
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Вбачаючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про недоведеність матеріалами справи винуватості апелянта у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Положення статті 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.
За встановлених обставин, апеляційний суд вважає необхідним постанову місцевого суду скасувати, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу в його діях даного адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 122-4 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь