05 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 947/31400/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
за участю секретаря: Мунтян С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07.01.2026 у справі №947/31400/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ЕНА № 5483588 від 14.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності
22.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м.Одеси із позовом, у якому просить суд скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5483588 від 14.08.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАП України та накладення штрафу в розмірі 510 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує про неподання жодного доказу на підтвердження вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Також, на думку ОСОБА_1 , у поліцейських не було законодавчо передбачених підстав для зупинки транспортного засобу, яким вона керувала. Як вказує позивачка, поліцейським зупинено її транспортний засіб лише через два кілометри від місця ймовірного порушення.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у відзиві на позовну заяву зазначаючи про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено приписами ч.2 ст.122 КУпАП, а саме проїзд перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 07.01.2026 у справі №947/31400/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи означене рішення суд першої інстанції вказав, що факт проїзду ОСОБА_1 перехрестя (поворот направо не з крайньої правої смуги руху) на заборонений «червоний» сигнал світлофору за наявності на даному перехресті стрілки зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу, підтверджується записом з портативних відеореєстраторів поліцейських №471440 та № 471014. Також, районним судом зауважено, що зазначення інспектором в оскаржуваній постанові неправильних даних, в тому числі і неправильного місця скоєння правопорушення, не спростовує порушення позивачем вимог п. 8.7.3.е ПДР, та є опискою.
Не погодившись із вищеозначеним рішенням суду першої інстанції позивачкою подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що пункт 7 спірного індивідуального акту «До постанови додаються» не містить жодних відомостей або додатків, що свідчить про відсутність у постанові серії ЕНА № 5483588 від 14.08.2025 інформації про технічний засіб, яким нібито здійснювався відеозапис, а також самих доказів на момент її винесення. За таких підстав, на думку скаржниці, додані відповідачем до відзиву докази не повинні враховуватись під час розгляду даної справи. Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що зазначене в постанові місце скоєння правопорушення не збігається із фактичним місцем вчинення такого порушення.
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом Департаментом патрульної поліції до апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 07.01.2026 у справі №947/31400/25 та вважає їх обґрунтованими. Натомість, на думку суб'єкта владних повноважень, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного законодавства, заслухавши пояснення сторін, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що 14.08.2025 о 22год. 59хв., керуючи транспортним засобом марки Audi Q8, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 здійснено рух на заборонений сигнал світлофора, чим порушено п.п.8.7.3 «е» Правил дорожнього руху України.
Виявивши таке порушення працівниками поліції зупинено транспортний засіб та складено постанову серії ЕНА № 5483588 від 14.08.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510грн.
Не погодившись із постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5483588 від 14.08.2025 позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища Законом України «Про дорожній рух» визначено правові та соціальні основи дорожнього руху.
Згідно із ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України встановлено Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом «б» пункту 2.3 Правил дорожнього руху передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Відповідно до підпункту «е» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху, сигнали світлофора мають такі значення, зокрема, червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції разом з жовтим або червоним сигналом світлофора інформує водія про те, що рух дозволяється у вказаному напрямку за умови безперешкодного пропуску транспортних засобів, які рухаються з інших напрямків.
Стрілка зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу світлофора з вертикальним розташуванням сигналів, дозволяє рух у зазначеному напрямку при ввімкненому червоному сигналі світлофора з крайньої правої смуги руху (або крайньої лівої смуги руху на дорогах з одностороннім рухом) за умови надання переваги в русі іншим його учасникам, які рухаються з інших напрямків на сигнал світлофора, що дозволяє рух.
Відповідно до пункту 8.10 Правил дорожнього руху у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що стрілка зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу світлофора з вертикальним розташуванням сигналів, дозволяє рух праворуч або ліворуч при ввімкненому червоному сигналі світлофора лише з крайньої правої або крайньої лівої смуги руху відповідно.
Натомість, згідно фактичних обставин справи, керуючи транспортним засобом марки Audi Q8, державний номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті вул.Люстдорфська дорога в напрямку вул. Сибірська, ОСОБА_1 здійснено проїзд (поворот праворуч не з крайньої правої смуги руху) на заборонений «червоний» сигнал світлофору за наявності на даному перехресті стрілки зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу.
Означене є порушенням підпункту «е» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.122 КУпАП.
Згідно із статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Таким чином, беручи до уваги вищевказане колегія суддів дійшла висновку про правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.
Згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення, що в досліджуваній ситуації й було зроблено.
Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті - Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1376.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
За приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Як встановлено з наявних матеріалів справи, доказом вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, а саме проїзду ОСОБА_1 перехрестя (поворот направо не з крайньої правої смуги руху) на заборонений «червоний» сигнал світлофору за наявності на даному перехресті стрілки зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу, підтверджується записом з портативних відеореєстраторів поліцейських №471440 та №471014, які є належними та допустимими доказами у розуміні положень процесуального законодавства.
Дослідивши такі відеозаписи апеляційний адміністративний суд зазначає, що вони чітко підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
За таких підстав суд апеляційної інстанції відхиляє довід скаржниці стосовно відсутності доказів на підтвердження вчинення нею адміністративного правопорушення.
Також, колегія суддів зауважує, що не зазначення в пункті 7 оскаржуваного індивідуального акту відомостей про наявність додатків жодним не вказує на протиправність такого рішення суб'єкта владних повноважень та не свідчить про його необґрунтованість.
Не є юридично спроможною в контексті вирішення даного спору посилання ОСОБА_1 на те, що в оскаржуваній постанові працівником поліції неправильно зазначено місце скоєння адміністративного правопорушення, т.я. означене не спростовує події вчинення адміністративного правопорушення.
До того ж, за наслідком дослідження наявних у матеріалів відеоматеріалів колегією суддів з'ясовано, що не за довго після вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення працівники поліції намагались зупинити транспортний засіб, неодноразово застосовуючи спецсигнал та гучномовець. Однак, ОСОБА_1 протягом тривалого часу не виконувала вимог поліцейського та продовжувала рух.
Апеляційний адміністративний суд вказує про безпідставність посилання скаржниці на висновки Одеського апеляційного суду, які викладено в постанові від 16.08.2022 у справі №495/3184/22, адже за приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.
Відносно припущення скаржниці щодо порушення судом першої інстанції вимог ч.9 ст.79 КАС України колегія суддів зазначає таке.
Згідно із ч.9 ст.79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Отже, за приписами процесуального законодавства суд не бере до уваги докази лише в разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи.
За наслідком дослідження змісту відзиву на позовну заяву судом апеляційної інстанції установлено, що додатками до нього є: копія довіреності представника; копія оскаржуваної в даній справі постанови; витяги з відеозаписів (компакт-диск); докази направлення копії відзиву позивачці.
Згідно наявного у матеріалах справи фіскального чеку «Укрпошта» від 06.11.2025 на адресу ОСОБА_1 направлено рекомендований лист.
З огляду на вказане колегією суддів з'ясовано, що Департаментом патрульної поліції до відзиву на позовну заяву додано доказ його надіслання ОСОБА_1 , а тому в суду першої інстанції не було законодавчо передбачених підстав для неврахування відзиву, разом з доказами, під час розгляду даної справи.
В контексті означеного не є юридично спроможним довід позивачки про порушення районним судом процесуального законодавства.
Між тим, слід відмітити, що ОСОБА_1 жодного разу не зверталась до Приморського районного суду м.Одеси із заявою щодо ознайомлення з матеріалами справи, а тому посилання позивачки на неможливість ознайомлення із матеріалами справи безпідставні та є проявом її пасивної поведінки.
Відтак, установлені в межах даного апеляційного перегляду справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені скаржницею в апеляційній скарзі доводи.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 293 КУпАП орган (посадова особа), розглядаючи скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилене.
Частинами 7, 8 статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
За наслідком розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
Як з'ясовано колегією суддів, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачкою в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення районним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.272, 286, 308, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07.01.2026 у справі №947/31400/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ЕНА № 5483588 від 14.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, з урахуванням приписів ст.272 КАС України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька