Справа № 569/10680/22
1-кп/569/290/26
14 січня 2026 року м. Рівне
Колегія суддів Рівненського міського суду Рівненської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рівне кримінальне провадження №22022180000000097 від 27.07.2022 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,
У провадженні Рівненського міського суду перебуває кримінальне провадженні №22022180000000097 від 27.07.2022 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.
В судовому засіданні прокурор подав письмове клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, оскільки ризики, визначені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу, не відпали та продовжують існувати. Строк тримання під вартою обвинуваченого закінчується, однак завершити розгляд даного кримінального провадження до цієї дати неможливо. Вказує, що ОСОБА_6 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та не відпали. Запобіжний захід до обвинуваченого застосований вірно, підстав для його зміни немає, а тому просить продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, окрім виняткового, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти вказаним ризикам.
Обвинувачений та його захисник просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора, вказавши, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є необґрунтованим та безпідставним. ОСОБА_6 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, він має дружину та дочку, матір похилого віку, намірів ухилятися від суду, впливати на свідків, а також перешкоджати встановленню істини по справі не має, а тому підстави для продовження строку тримання під вартою відсутні. Тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину не доводиться наданими стороною обвинувачення доказами.
Заслухавши позиції учасників кримінального провадження, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною 1, 2 ст. 177, ч. 1 ст. 178 КПК України визначено, що застосування запобіжного заходу здійснюється з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків на підставі наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявності ризиків, для запобігання яких здійснюється запобіжний захід.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу, крім випадків передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених, у тому числі ст. 111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Мамедов проти Росії» від 01 червня 2006 року, зазначено, що «суди, перевіряючи законність та обґрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».
Відповідно до конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії» та «Ігнатов проти України», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення.
Практика ЄСПЛ, також передбачає, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При розгляді цього клопотання, колегія суддів виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення наявних ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою, при наявності обґрунтованої підозри.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 зокрема обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Зазначений злочин є особливо тяжким злочином проти основ національної безпеки України.
Враховуючи тяжкість інкримінованих обвинуваченому злочинів, а також характер та суспільну небезпеку злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів вважає, що усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у разі доведення вини, враховуючи рід діяльності, широке коло зв'язків, наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 зв'язків із громадянами російської федерації, та інкримінування йому кримінального правопорушення щодо державної зради на користь російської федерації, та дію в Україні воєнного стану саме у зв'язку із збройною агресією російської федерації, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності або ж продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Що стосується ризику незаконно впливати на свідків, колегія суддів не виключає ймовірності того, що не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками, обвинувачений може здійснювати на них незаконний вплив, незважаючи на місце проживання свідків.
Колегія суддів також приймає до уваги і стадію даного судового провадження, в межах якого докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом не досліджені в повному обсязі. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою щодо обвинуваченого.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, встановлені під час розгляду клопотання прокурора, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід не виходить за межі розумного строку тривалості, відповідає чинним підставам, меті його застосування та кореспондується із суспільним інтересом.
При розгляді клопотання прокурора, судом враховано, що відповідно до частини 5 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 331 КПК України, колегія суддів,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто з 14 січня 2026 року до 14 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Обвинуваченого утримувати в Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор».
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, надіслати начальнику Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор».
Строк дії ухвали до 14 березня 2026 року включно.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення через Рівненський міський суд Рівненської області.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3