Справа №949/2358/25
30 січня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дубровицький відділ Державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення аліментів,
Позивач ОСОБА_1 , діючи через представника ОСОБА_3 , звернувся через підсистему «Електронний суд» до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Дубровицький відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просить припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідачки згідно з виконавчим листом № 2-812/11, виданим Дубровицьким районним судом Рівненської області 21 березня 2012 року, починаючи з 14 серпня 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на виконанні у Дубровицькому відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-812/11 про стягнення з позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 листопада 2011 року і до досягнення дитиною повноліття, а у разі продовження навчання - до досягнення ним 23 років. На даний час син досяг повноліття, однак продовжує навчання у Навчально-науковому інституті енергетики, автоматики і енергозбереження Національного університету біоресурсів і природокористування України. З 15 серпня 2025 року він працює за основним місцем роботи електромонтером оперативно-виїзної бригади ІІІ групи кваліфікації оперативно-диспетчерського центру Київського департаменту з диспетчерського управління операційної дирекції ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» з посадовим окладом 16 100,00 грн., а також має можливість отримання премії відповідно до колективного договору. Крім того, зазначає, що син не проживає разом із матір'ю, а фактично проживає у гуртожитку навчального закладу, навчається за рахунок державного бюджету та має пільги як дитина учасника бойових дій. Також позивач повідомляє, що на його утриманні перебуває дружина ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, а також син дружини, у зв'язку з чим він несе додаткові витрати на їх утримання. Крім того, позивач посилається на те, що раніше проходив військову службу та мав значно вищий рівень доходів, однак після звільнення з військової служби його матеріальне становище істотно погіршилося. При цьому зазначає, що має заборгованість зі сплати аліментів, яку поступово погашає, а також несе витрати на оренду житла. З урахуванням наведеного позивач вважає, що обставини, які існували на час ухвалення рішення суду про стягнення аліментів, істотно змінилися, у зв'язку з чим просить суд припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідачки згідно з виконавчим листом № 2-812/11, виданим 21 березня 2012 року, починаючи з 14 серпня 2025 року.
Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Водночас відповідачу визначено строк для подання відзиву на позовну заяву відповідно до вимог статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (а.с.47).
Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від відповідних установ відомості щодо факту навчання, форми навчання, отримання стипендії, проживання у гуртожитку ОСОБА_4 , а також інформацію про розмір його премії, передбаченої колективним договором за місцем його роботи
До початку розгляду справи від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримує, позов просить задоволити.
Від відповідачки до початку розгляду справи надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів. Також від відповідачки надійшла заява про розгляд справи без її участі, при цьому позовні вимоги вона не визнає та просить суд врахувати поданий нею відзив.
Від представника позивача адвоката Буя Б.В. надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує, що відзив відповідачкою подано з пропуском встановленого судом процесуального строку без заявлення клопотання про його поновлення чи продовження, а також з порушенням вимог статті 178 Цивільного процесуального кодексу України щодо форми та змісту відзиву і порядку його надіслання іншим учасникам справи, у зв'язку з чим такий відзив підлягає поверненню. Крім того, у відповіді на відзив зазначає, що відповідачка по суті не спростувала жодної з підстав позову, не заперечила проти обставин щодо окремого проживання сина від неї, його навчання на бюджетній формі, отримання стипендії, офіційного працевлаштування та отримання доходу, а також не спростувала факту істотного зменшення доходів позивача, наявності у нього інших осіб на утриманні та відсутності можливості надавати матеріальну допомогу, у зв'язку з чим представник позивача просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо прийняття відзиву відповідачки, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі та встановлення строку для подання відзиву відповідачка отримала 20 листопада 2025 року (а.с.54).
Разом із тим відзив на позовну заяву відповідачкою подано лише 30 грудня 2025 року (а.с.85-87), тобто після спливу визначеного судом п'ятнадцятиденного строку для вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до статті 127 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, або з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк.
Разом із тим відповідачка не зверталася до суду із заявою про поновлення або продовження пропущеного процесуального строку, не навела будь-яких поважних причин його пропуску та не надала суду доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних перешкод для подання відзиву у встановлений законом та судом строк.
Процесуальні строки у цивільному судочинстві спрямовані на забезпечення принципів правової визначеності, змагальності сторін, рівності учасників процесу та своєчасності судового захисту.
Дотримання таких строків є процесуальним обов'язком сторін, а їх недотримання без поважних причин не може створювати для відповідної сторони процесуальні переваги.
Згідно з частиною восьмою статті 178 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зазначена норма не покладає на суд обов'язку безумовно враховувати відзив, поданий із порушенням строку, а надає суду право оцінити його з урахуванням дотримання вимог процесуального закону.
Суд також враховує, що безумовне прийняття та повне врахування відзиву, поданого з істотним порушенням процесуальних строків без їх поновлення, призвело б до порушення принципів змагальності та рівності сторін у процесі, оскільки ставило б одну зі сторін у більш вигідне процесуальне становище порівняно з іншою.
За таких обставин суд доходить висновку, що відзив відповідачки, поданий із пропуском установленого строку без поважних причин та без клопотання про його поновлення або продовження, не може мати таку ж процесуальну та доказову силу, як документи, подані у встановлені строки, а наведені у ньому доводи підлягають оцінці судом лише у тій мірі, у якій вони підтверджуються іншими належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, у зв'язку з чим суд вирішує спір за наявними у справі матеріалами без урахування поданого з порушенням строку відзиву.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
Згідно зі статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно зі статтею 78 Цивільного процесуального кодексу України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.
Судом встановлено, що на підставі виконавчого листа Дубровицького районного суду Рівненської області від 21 березня 2012 року з Позивача здійснюється стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 листопада 2011 року та до досягнення ним повноліття, а у разі продовження навчання - до досягнення 23 років (а.с.22).
Зазначений розмір аліментів було визначено судом з урахуванням обставин, які існували на момент ухвалення відповідного рішення, а саме - неповнолітній вік дитини, відсутність у неї власних джерел доходу та повна матеріальна залежність від батьків, що відповідало правовій природі аліментів як основного джерела утримання дитини.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198 та 199 цього Кодексу, - також своїх повнолітніх дочку, сина.
Згідно з частиною першою статті 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу.
Як роз'яснено в абзаці другому пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає лише за наявності сукупності таких юридичних фактів:
-досягнення дочкою, сином віку понад 18, але менше 23 років;
-продовження навчання;
-потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі;
-наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Таким чином, обов'язок утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, не є безумовним та істотно відрізняється за своєю правовою природою від обов'язку утримання неповнолітньої дитини.
Аліменти на неповнолітню дитину є основним і, як правило, єдиним джерелом її утримання, оскільки така дитина не має повної цивільної дієздатності, не може самостійно забезпечувати себе та перебуває у повній матеріальній залежності від батьків.
Натомість аліменти на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, мають допоміжний характер, оскільки така особа є повністю дієздатною, може отримувати власні доходи, соціальні виплати, стипендію, а також навчатися за рахунок коштів державного бюджету.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1296цс15, відповідно до якої правовідносини щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, регулюються статтею 199 Сімейного кодексу України та не є тотожними аліментним зобов'язанням щодо неповнолітніх дітей.
Отже, при вирішенні питання як про наявність обов'язку, так і про розмір аліментів на повнолітню дитину, суд зобов'язаний оцінювати не лише сам факт навчання, а й реальну потребу дитини у матеріальній допомозі, а також співмірність такого обов'язку з фінансовими можливостями платника аліментів та участь у забезпеченні дитини другого з батьків.
З матеріалів справи вбачається, що повнолітній син позивача ОСОБА_4 після досягнення повноліття продовжує навчання у Навчально-науковому інституті енергетики, автоматики і енергозбереження Національного університету біоресурсів і природокористування України за денною формою навчання, що підтверджується довідкою від 20.11.2025 № 2969 та листом навчального закладу від 20.11.2025, з яких встановлено, що він є студентом ОС «Бакалавр» 1 курсу, навчається за державним замовленням за спеціальністю «Електрична інженерія», освітня програма «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка», з датою вступу - 01 вересня 2025 року та орієнтовною датою закінчення навчання - 30 червня 2028 року (а.с.68).
Із наведених документів також вбачається, що ОСОБА_4 академічної стипендії не отримує, однак з 01 жовтня 2025 року йому призначено соціальну стипендію у розмірі 1180 грн щомісячно (а.с.67,71).
Згідно з додатком до наказу від 15 вересня 2025 року № 1837-С та листом навчального закладу встановлено, що ОСОБА_4 проживає у гуртожитку АДРЕСА_1 , вартість проживання у якому становить 800 грн. на місяць, при цьому студентом сплачено за проживання суму 8 880,00 грн (а.с.67,69,70).
Разом із тим у матеріалах справи наявна довідка ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про доходи ОСОБА_4 , з якої вбачається, що у серпні 2025 року він отримав заробітну плату у розмірі 7 388,15 грн., у вересні 2025 року - 15 029,05 грн., у жовтні 2025 року - 15 908,32 грн., при цьому у вересні та жовтні 2025 року йому також нараховувалися преміальні виплати у розмірах 3 358,25 грн. та 3 586,25 грн. відповідно, що свідчить про отримання ним регулярного офіційного доходу (а.с.76).
Оцінивши наведені докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що повнолітній син позивача навчається за рахунок коштів державного бюджету, отримує соціальну стипендію, проживає у гуртожитку на пільгових умовах та має власний стабільний офіційний дохід у вигляді заробітної плати і преміальних виплат.
За таких обставин повнолітній син позивача не перебуває у повній матеріальній залежності від батька, а його потреба у матеріальній допомозі з боку позивача має допоміжний, а не основний характер, що істотно відрізняється від становища неповнолітньої дитини та підлягає врахуванню при визначенні розміру аліментів.
Разом з тим, сам по собі факт наявності доходів не звільняє батьків від обов'язку участі в утриманні повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, однак свідчить про допоміжний характер такої участі.
Позивач посилається на те, що раніше проходив військову службу та мав вищий рівень доходів, а після звільнення з військової служби його рівень доходів зменшився, що вплинуло на його загальний рівень матеріального забезпечення.
У запереченні позивач також посилається на те, що його майновий стан погіршився у зв'язку із закінченням 31 грудня 2025 року строку дії контракту, а також зазначає про відсутність у нього доходу. Разом із тим, такі твердження належними та допустимими доказами не підтверджені.
Додаткова угода до трудового договору від 29 березня 2024 року, укладена 18 грудня 2024 року, лише підтверджує продовження строку дії трудового договору з 01.01.2025 по 31.12.2025 включно та не містить жодних відомостей про припинення трудових відносин Позивача після вказаної дати.
Матеріали справи не містять доказів розірвання трудового договору, наказу про звільнення Позивача, довідки роботодавця про припинення трудових відносин, а також довідки центру зайнятості про реєстрацію позивача як безробітного.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, у зв'язку з чим наведені твердження Позивача є припущеннями та не можуть бути покладені в основу судового рішення.
У матеріалах справи міститься довідка військової частини НОМЕР_1 від 22 серпня 2023 року № 129/1/40, відповідно до якої ОСОБА_1 у період з 24 серпня 2022 року по 27 лютого 2023 року проходив військову службу та отримував грошове забезпечення, з якого утримувалися податки та здійснювалося утримання аліментів (а.с. 10).
Судом також встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій від 22 березня 2024 року № НОМЕР_2 (а.с. 21).
Як вбачається з копій свідоцтв про шлюб від 05 травня 2006 року та від 22 жовтня 2022 року, дружиною позивача є ОСОБА_5 , яка до укладення шлюбу з позивачем мала прізвище ОСОБА_6 , а ще раніше - прізвище ОСОБА_7 (а.с. 32, 33).
Згідно з копією довідки МСЕК серії КИЕ-1 № 118918 від 30 жовтня 2002 року дружина позивача є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково (а.с. 9).
Крім того, у матеріалах справи наявна квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від жовтня 2025 року про здійснення платежу у сумі 3 000,00 грн. за освітні послуги, платником за якою зазначений ОСОБА_1 , одержувачем - УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНА НВЗ, із призначенням платежу - оплата за навчання студента, що свідчить про здійснення позивачем витрат, пов'язаних з навчанням сина його дружини (а.с. 17).
З матеріалів справи також вбачається, що у позивача наявна заборгованість зі сплати аліментів у межах виконавчого провадження № 35795979, яка, згідно з розрахунком Дубровицького відділу державної виконавчої служби, станом на 30 червня 2025 року становить 283 784,13 грн (а.с. 26-27).
Разом із тим позивачем подано докази здійснення аліментних платежів у рахунок погашення заборгованості, а саме квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 18 грудня 2024 року (а.с. 16) та 15 березня 2025 року (а.с. 16 зворот), 17 травня 2025 року (а.с. 15 зворот), 16 червня 2025 року (а.с. 15) на суми по 5 000,00 грн. кожна, сплачені на користь Дубровицького відділу державної виконавчої служби.
Крім того, у матеріалах справи наявні договори оренди житлового приміщення від 01 листопада 2023 року та від 01 листопада 2024 року, укладені між орендодавцем ОСОБА_8 та орендарем ОСОБА_1 , предметом яких є надання в строкове платне користування квартири загальною площею 48,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , із встановленням орендної плати у розмірі 25 000 грн на місяць (а.с. 11-14).
З матеріалів справи вбачається, що позивач є працездатною особою, однак після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу відбулися зміни у фактичних обставинах справи, які мають істотне значення для вирішення питання про розмір аліментів.
Оцінивши наведені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що з моменту ухвалення рішення про стягнення аліментів істотно змінився правовий та фактичний статус дитини, яка досягла повноліття, набула повної цивільної дієздатності, навчається за рахунок коштів державного бюджету та має власні стабільні доходи, у зв'язку з чим аліменти набули допоміжного характеру.
Крім того, суд враховує наявність у позивача заборгованості зі сплати аліментів та постійних значних витрат на оренду житла. Разом із тим відсутні належні та допустимі докази перебування дружини позивача та сина його дружини на його повному утриманні, що виключає можливість врахування цих осіб як таких, яких позивач утримує у розумінні сімейного законодавства.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для врахування встановлених обставин при вирішенні питання щодо зміни розміру аліментів з дотриманням балансу між інтересами дитини, на користь якої стягуються аліменти, та реальними можливостями платника аліментів.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Обов'язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відповідно до вимог Сімейного кодексу України покладається на обох батьків у рівному обсязі.
Покладення основного тягаря утримання повнолітньої дитини виключно на одного з батьків суперечить принципу рівності прав та обов'язків батьків і не узгоджується з положеннями статей 141, 182 та 200 Сімейного кодексу України.
Суд враховує, що розмір аліментів у вигляді 1/4 частини доходу є типовим для утримання неповнолітньої дитини, яка не має власних джерел доходу та перебуває у повній матеріальній залежності від батьків.
Натомість у даних правовідносинах аліменти стягуються на користь повнолітньої працездатної особи, яка має власні стабільні доходи, соціальні виплати та навчається за рахунок коштів державного бюджету.
За таких обставин застосування до позивача аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу призводить до невідповідності між обсягом аліментного обов'язку та реальною потребою повнолітнього сина, що суперечить принципам справедливості, розумності та пропорційності.
Суд також бере до уваги, що визначення надмірного розміру аліментів на повнолітню дитину фактично перекладає основний тягар її утримання на одного з батьків, що не відповідає вимогам сімейного законодавства.
Разом з тим суд виходить із того, що повнолітній син продовжує навчання та потребує певної матеріальної підтримки з боку батьків, у зв'язку з чим повне припинення аліментних зобов'язань не відповідало б його інтересам.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що аліменти у даному випадку мають виконувати допоміжну, а не основну функцію забезпечення повнолітньої дитини.
Визначаючи розмір аліментів, суд враховує необхідність забезпечення мінімального гарантованого рівня матеріальної підтримки повнолітнього сина, який продовжує навчання, а тому приходить до висновку про доцільність встановлення аліментів у частці від доходу платника із застосуванням мінімального гарантованого розміру, передбаченого статтею 182 Сімейного кодексу України.
Відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України, у разі зміни матеріального або сімейного стану платника аліментів чи одержувача аліментів, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, суд за позовом заінтересованої особи має право змінити розмір аліментів, визначений рішенням суду.
Аналогічне положення міститься у частині четвертій статті 273 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою за наявності обставин, що мають істотне значення, суд може змінити розмір періодичних платежів, встановлених судовим рішенням.
Судом встановлено, що після ухвалення рішення, яким було визначено розмір аліментів у частці 1/4 від усіх видів доходу Позивача, істотно змінилися обставини, а саме: дитина досягла повноліття та набула повної цивільної дієздатності; повнолітній син продовжує навчання, однак навчається за рахунок коштів державного бюджету; повнолітній син має власні стабільні джерела доходу у вигляді заробітної плати та соціальної стипендії; відсутня повна матеріальна залежність повнолітнього сина від батька; у позивача наявні інші додаткові витрати.
За таких обставин збереження розміру аліментів у частці 1/4 доходу не відповідає правовій природі аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, та призводить до порушення балансу між обсягом аліментного обов'язку та реальною потребою повнолітнього сина.
Відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України, визначаючи розмір аліментів, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути змінений у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів.
З урахуванням установлених обставин справи, принципів справедливості, розумності та пропорційності, а також допоміжного характеру аліментів на повнолітню дитину, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зменшення розміру аліментів до 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) Позивача.
Крім того, позивачем були понесені витрати зі сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. за подання позовної заяви.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивач просив припинити стягнення аліментів, однак суд дійшов висновку про зменшення їх розміру з 1/4 частини доходу до 1/10 частини доходу, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено частково.
З огляду на часткове задоволення позову, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 40 % від сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 грн., що становить 484,48 грн.
На підставі ст.ст. 141, 180, 182, 192, 199, 200 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 127, 178, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дубровицький відділ Державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення аліментів - задоволити частково.
Зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 лютого 2012 року у справі № 2-812/11 на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
з розміру 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно,
до розміру 1/10 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту набрання цим рішенням законної сили і до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.) понесених позивачем судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 04 лютого 2026 року о 16-00 год.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає по АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , серія та номер паспорта громадянина України невідомі.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає по АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 .
Третя особа: Дубровицький відділ Державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, юридична адреса: пров. Макарівський, буд. 1, м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 34847140.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.