Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
04 лютого 2026 р. Справа № 520/29914/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області щодо не надання листом вих. №01-01-19/1153 від 09.10.2025 достовірної, точної та повної інформації на запит №10 про надання публічної інформації від 30.09.2025;
- зобов'язати Старосалтівську селищну військову адміністрацію Чугуївського району Харківської області повторно розглянути запит №10 про надання публічної інформації від 30.09.2025 року по суті, надавши точну, повну та достовірну запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.09.2025 він, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», звернувся до начальника Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області з запитом №10 на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити, які на теперішній час існують діючи договори оренди земельних ділянок Старосалтівської територіальної громади, вказавши відповідні дані. За результатами розгляду звернення листом вих. №01-01-19/1153 від 09.10.2025 надано відповідь на електронну пошту позивача ІНФОРМАЦІЯ_1, якою відповідач відмовив у наданні запитуваної інформації, зазначивши, що запитувані документи містять інформацію про третіх осіб (фізичних осіб - орендарів/представників, їхні персональні дані; а також окремі відомості про юридичних осіб, що можуть становити комерційну таємницю/банківську інформацію), яка належить до конфіденційної інформації. Позивач вважає дії відповідача щодо розгляду його інформаційного запиту №10 від 30.09.2025 року протиправними, такими, що порушують його права, тому звернувся до суду із вказаним позовом. Також просив компенсувати за рахунок відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, відповідно до якого заперечив проти позову, зазначив, що відповідач діяв правомірно, відмовляючи у наданні запитуваної інформації, оскільки вона містить дані з обмеженим доступом. Так, запитувані позивачем документи (договори оренди земельних ділянок) містять значний обсяг персональних даних третіх осіб - фізичних осіб (орендарів), а саме: прізвища, імена, по батькові, адреси реєстрації та проживання, реєстраційні номери облікових карток платників податків, паспортні дані, банківські реквізити, зразки підписів тощо. У відповідача відсутня згода фізичних та юридичних осіб - сторін договорів оренди на поширення їхніх персональних та конфіденційних даних третім особам, зокрема позивачу. Відповідач дійшов висновку, що розголошення запитуваної інформації завдасть істотної шкоди інтересам захисту персональних даних та приватного життя третіх осіб, а також комерційним інтересам суб'єктів господарювання. Позивачем у запиті не було наведено жодних аргументів щодо наявності суспільного інтересу в отриманні саме персональних даних конкретних орендарів, який би переважав над шкодою від оприлюднення такої інформації. З огляду на вищезазначене, вважаємо, що Старосалтівська селищна військова адміністрація Чугуївського району Харківської області, як суб'єкт владних повноважень не допустила протиправні дії, щодо оскарження яких позивач звернувся до суду з позовом в цій справі. Крім того, заперечив проти стягнення витрат на оплату послуг адвоката, оскільки такі витрати є не співрозмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі 6 000,00 не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості. У зв'язку із чим, просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.
Судом встановлено, що 30.09.2025 ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», звернувся до начальника Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області з запитом №10 на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити, які на теперішній час існують діючи договори оренди земельних ділянок Старосалтівської територіальної громади, вказавши:
- дату та місце укладання ;
- орендодавця (назву юридичної особи);
- орендаря (прізвище, ім'я, по-батькові або назву юридичної особи);
- строк дії договору оренди земельної ділянки;
- кадастровий номер земельної ділянки;
- площу земельної ділянки;
- місце розташування земельної ділянки ;
- нормативну грошову оцінку земельної ділянки;
- дату проведення нормативної грошової оцінки;
- орендну плату за рік.
Відповідь щодо виконання зазначеної вимоги надіслати на мою електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 в визначений законодавством термін.
Листом від 09.10.2025 № №01-01-19/1153 відповідачем надано відповідь на звернення позивача, якою керуючись п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI, Старосалтівська селищна військова адміністрація відмовила у наданні запитуваної інформації, оскільки її розголошення призведе до розкриття конфіденційної інформації про третіх осіб (фізичних та юридичних), без наявності їхньої згоди або іншої передбаченої законом підстави, а потенційна шкода від розкриття такої інформації переважає суспільний інтерес.
Обґрунтовуючи свою відмову відповідач зазначив, що запитувані документи містять інформацію про третіх осіб (фізичних осіб - орендарів/представників, їхні персональні дані; а також окремі відомості про юридичних осіб, що можуть становити комерційну таємницю/банківську інформацію), яка належить до конфіденційної інформації:
- персональні дані фізичних осіб (П.І.Б., місце проживання/реєстрації, контактні, підписи, банківські реквізити тощо) - інформація з обмеженим доступом відповідно до положень ст. 11, 21- 22 Закону «Про інформацію», а також захищається Законом України «Про захист персональних даних» (зокрема, ст. 2, 11 - обробка/розголошення за згодою суб'єкта або на підставі закону);
- у складових договорів можуть міститися певна охоронювана законом інформація (комерційна/банківська таємниця), що також належать до інформації з обмеженим доступом (ст. 21- 22 Закону «Про інформацію»).
Посилаючись на неналежний розгляд відповідачем його звернення по суті, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації".
Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Згідно зі ст. 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Статтею 21 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Разом з тим, у силу ч. 5 ст. 6 Закону України «Про інформацію» не може бути обмежено доступ до інформації про, зокрема: 1) володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"); 2) наявність у фізичних осіб податкового боргу.
Згідно з ч. 8 ст. 6 Закону України «Про інформацію» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про інформацію» саме до повноважень розпорядника інформації належить встановлення наявності чи відсутності підстав для обмеження у доступі до інформації.
Втім, приписи Закону України «Про інформацію» не передбачають можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.
Водночас, розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону України «Про інформацію».
Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»).
Як наслідок, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Суд звертає увагу на те, що положення частини 2 статті 6 Закону України «Про інформацію» передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Отже, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 554/11837/14-а, від 05.06.2024 по справі № 300/481/23.
У ході судового розгляду встановлено, що предметом звернення позивача до Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області була інформація про діючи договори оренди земельних ділянок Старосалтівської територіальної громади.
Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Суд зазначає, що відмовляючи позивачу у наданні доступу до публічної інформації, відповідач, посилаючись, як на підставу відмови у наданні інформації на п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про інформацію».
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що Закону України «Про інформацію» забороняє обмежувати доступ до інформації щодо розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Із матеріалів справи встановлено, що запитувана позивачем інформація стосувалась відомостей про договори оренди земельних ділянок Старосалтівської територіальної громади, а саме: дату та місце укладання; орендодавця (назву юридичної особи); орендаря (прізвище, ім'я, по-батькові або назву юридичної особи); строк дії договору оренди земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; площу земельної ділянки; місце розташування земельної ділянки; нормативну грошову оцінку земельної ділянки; дату проведення нормативної грошової оцінки; орендну плату за рік.
Тобто щодо земельних ділянок Старосалтівської територіальної громади, які були передані у користування за укладеними договорами оренди землі.
За змістом ч. 5 ст. 6 Закону України «Про інформацію» не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
При цьому, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Таким чином, існує пряма заборона у відмові надавати інформацію про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі копії відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, а тому доступ до запитуваної позивачем інформації не може бути обмежений, а сама інформація містить суспільний інтерес, оскільки мова йде про розпорядження землею комунальної власності, а тому відмова відповідача у наданні такої інформації є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує право позивача на отримання інформації.
Отже, інформація, пов'язана з розпорядженням земельними ділянками, що належать територіальній громаді, не є конфіденційною, не може бути обмежена в доступі, а тому підлягає наданню на запит.
Доводи відповідача висновків суду не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Старосалтівська селищна військова адміністрація Чугуївського району Харківської області, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні інформації на запит №10 про надання публічної інформації від 30.09.2025 діяла протиправно, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В той же час, з огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області повторно розглянути запит №10 про надання публічної інформації від 30.09.2025 по суті, надавши запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" з урахуванням висновків суду, викладених у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах передбачено, про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу у даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, суд зазначає, що положеннями ч. 1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також суд зазначає, що згідно із положеннями ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Під час, розгляду справи встановлено, що на підтвердження обґрунтованості вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача представником позивача було надано договір про надання правової допомоги №12/10/25 від 12.10.2025, детальний опис виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат часу для надання правничої допомоги від 05.12.2025, рахунок для сплати правничої допомоги від 05.12.2025.
Згідно детального опису виконаних робіт адвокатом від 05.12.2025 за вказаним договором загальна вартість складає 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп., загальний час роботи адвоката складає 8 (вісім) годин.
Відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Суд враховує, що в даному випадку розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, а отже є визначеним.
Згідно з ч.ч.6,7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Слід також враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Суд зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.
З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді, суд вважає необґрунтованою заявлену до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу (6000,00 грн.) та становить надмірний тягар для відповідача.
Разом з тим, стосовно розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, які, на переконання суду, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.
Враховуючи викладене, суд бере до уваги, що розглянута справа не є складною, розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін до суду.
Крім того суд зазначає, що попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики, поглинаються стадією складання та подання позовної заяви.
Таким чином, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області (62560, Харківська область, Чугуївський район, смт. Старий Салтів, вул. Перемоги, 14, ЄДРПОУ 44918448) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області щодо не надання листом вих. №01-01-19/1153 від 09.10.2025 достовірної, точної та повної інформації на запит №10 про надання публічної інформації від 30.09.2025.
Зобов'язати Старосалтівську селищну військову адміністрацію Чугуївського району Харківської області повторно розглянути запит №10 про надання публічної інформації від 30.09.2025 по суті, надавши запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" з урахуванням висновків суду по даній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області (62560, Харківська область, Чугуївський район, смт Старий Салтів, вул. Перемоги, 14, ЄДРПОУ 44918448) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Ольга ГОРШКОВА