Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 лютого 2026 р. № 520/31840/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Харківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятого протоколом № 63 від 28 жовтня 2025 року та оформленого повідомленням від 10 листопада 2025 року за вих. № 06/806, про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
2. Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надати ОСОБА_1 відстрочку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період і внести відомості до відповідних державних реєстрів.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підготував необхідний пакет документів та звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п14 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У подальшому позивач отримав повідомлення №06/806 від 10 листопада 2025 року, у якому його повідомлено, що за результатами розгляду його заяви, комісія протоколом №63 від 28 жовтня 2025 року ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та позивач був повідомлений, що підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає їх безпідставними. Зазначає, що позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки як онук особи з інвалідністю II групи. Комісією встановлено, що у особи з інвалідністю ( ОСОБА_2 ) є дочка - ОСОБА_3 , яка є членом сім'ї першого ступеня споріднення.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 09.12.2025 суд відкрив провадження у справі, призначив справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Позивач звернувся до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на підставі п.14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Повідомленням №06/806 від 10 листопада 2025 року позивачу повідомлено, що Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №63 від 28 жовтня 2025 року, у наданні відстрочки військовозобов'язаному відмовлено із зазначенням причини відмови: надати відомості про доньку чому вона не може здійснювати догляд за своїм батьком (наявність відомостей як переселенця або біженця).
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно відмовив йому у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», звернувся до суду з цим позовом.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).
Частини 1 - 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII).
Статтею 23 зазначеного Закону передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
Отже, на час подання позивачем заяви про надання відстрочки військовозобов'язані, члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не підлягають призову на військову службу.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок № 560) визначає механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період; процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п. 56 - 58 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Згідно з Додатком 5 Порядку № 560 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно зазначеного Переліку визначено, що право на відстрочку мають члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього підпункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
Також визначено документи, що підтверджують право на відстрочку, зокрема ;
для особи, яка зайнята доглядом:
документи, що підтверджують родинні зв'язки другого ступеня споріднення (рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки),
один із документів, що підтверджує неможливість військовозобов'язаної особи першого ступеня споріднення (батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, у тому числі усиновлені) здійснювати догляд за особами з інвалідністю I або II групи: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, та документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), в якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд;
для особи, яка потребує догляду, один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики та висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
З матеріалів справи вбачається, що позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, є дідусем ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22.11.1981 народилась ОСОБА_4 (мати позивача), батьками зазначено - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 31.07.1999 проведено реєстрацію одруження між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Позивач, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 15.12.1999, батьки - ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Згідно з п.п.14.1.263 п.14.1 ст.14 розділу І Податкового кодексу України членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV Податкового кодексу України вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV Податкового кодексу України вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Отже, онуки є членами сім'ї другого ступеня споріднення.
Таким чином, ОСОБА_2 є дідусем позивача, тобто фізичною особою другого ступеня споріднення.
Згідно довідки серії МСЕ-ЧНВ № 078064 від 01.09.2010 ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності за загальним захворюванням безтерміново. За обставинами та наслідками встановлених у ОСОБА_2 захворювань, останньому було рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Факт здійснення догляду підтверджується актом встановлення факту від 20.08.2025, виданого Чернігівською міською радою.
Також, заявою ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області, зареєстрованою в реєстрі за №4155 від 21.07.2025, ОСОБА_2 підтвердив факт, що лише позивач постійно здійснює безпосередній догляд за ним.
На підставі викладеного судом встановлено, що позивач є особою, яка здійснює догляд за своїм дідусем ОСОБА_2 (членом сім'ї другого ступеня споріднення), яка є особою з інвалідністю 2 групи та потребує постійного догляду.
Щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати за ОСОБА_2 догляд, то суд зазначає, що мати позивача, ОСОБА_3 проживає в Польщі, не здійснює догляд за батьком, а тому позивач, як на момент звернення із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною особою, яка має фактичну можливість та здійснює догляд за своїм дідусем як особою з інвалідністю ІІ групи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заяву позивача про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідач розглянув без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що свідчить про протиправність рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №63 від 28.10.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, ухвалюючи рішення, суд ураховує, що відстрочка від призову близьких родичів осіб з інвалідністю пов'язана з особливими потребами щодо сторонньої підтримки або обмеженими можливостями самої особи з інвалідністю, яка обумовлена станом здоров'я. І коли йдеться про інтереси осіб з інвалідністю, то держава має певні міжнародні зобов'язання з цих питань.
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю передбачає зобов'язання держави з вжиття заходів до захисту таких осіб від дискримінації. Це стосується будь-якої з можливих форм дискримінації - як прямої, так і непрямої. Відповідні положення також відображені у статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», згідно якої особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Загроза дискримінації осіб з інвалідністю походить від вразливого становища, коли такі особи через певний стан (стійкий розлад функцій організму) не можуть самостійно реалізувати ті чи інші власні потреби і потребують сторонньої допомоги.
Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає непряму дискримінацію як ситуацію, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Тобто, позбавлення особи з інвалідністю підтримки з боку близьких осіб ставить таку особу в очевидно менш сприятливе становище у порівнянні з іншими особами і може бути кваліфіковане як непряма дискримінація.
З огляду на викладене, ненадання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченої пунктом 14 частини першої статті 23 Закону може призвести до позбавлення особи з інвалідністю ІІ групи підтримки з боку інших осіб та ставить її в очевидно менш сприятливе становище у порівнянні з іншими особами, оскільки за станом здоров'я він потребує постійного догляду, а єдина особа, яка такий догляд фактично здійснює є його онук - ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, з метою захисту прав та інтересів як позивача, так і особи, за якою ОСОБА_1 здійснює постійний догляд, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту є зобов'язання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Платіжною інструкцією від 03.12.2025, підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте протоколом № 63 від 28 жовтня 2025 року та оформлене повідомленням від 10 листопада 2025 року за вих. № 06/806, про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, рішення у повному обсязі складено та підписано 05.02.2026.
Суддя Пасечнік О.В.