Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 лютого 2026 р. № 520/20440/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ» (вул. Велико-Бурлуцька, буд. 14, м. Харків, 61028, код ЄДРПОУ 41803243) до Харківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків, 61005) про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000183/2 від 14.04.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2025/000213.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000183/2 від 14.04.2025 є протиправним, оскільки позивачем надано всі необхідні та достатні документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, які дають можливість відповідачу визначити митну вартість задекларованого товару за основним методом - за ціною контракту щодо товару, який ввозиться на митну територію України, з огляду на що звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Представник відповідача надіслав суду відзив на позов, в якому зазначив, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2025/000183/2 від 14.04.2025 оформлене з додержанням вимог ч. 2 ст. 55 МКУ та Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за № 883/21195.
Керуючись приписами ст.171,257,262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Між ТОВ «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ», за контрактом «Покупець», та Wuxi Giant Leader Traders Co.,Ltd (Китай), за контрактом «Продавець», було укладено Контракт № СН-02 від 29.06.2022.
Відповідно п. 1.1 умов Контракту, Продавець зобов'язується виготовити та передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити Товар в асортименте, кількості та за цінами зазначеними у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього Контракту, Країна походження Товару - Китай.
Постачання здійснюється на умовах, відповідно до Інкотермс-2010, і обумовлюються у Специфікації на кожну партію товару, що відвантажується (п.4.1. Контракту).
Згідно специфікації № 37 від 18.11.2024, продавець зобов'язується виготовити та передати Товар на загальну суму 23500 доларів США, умови оплати 30% передплата,70% платежу після отримання повідомлення про готовність товару, умови поставки FOB (Shanghai, Шанхай), Термін поставки 60 днів.
Відповідно додаткової угоди б/н до Контракту від 30.12.2024, сторони прийшли угоди, що Контракт набирає чинності з дати підписання обома сторонами та діє до 31.12.2025.
Декларування партії товару було здійснене через Харківську митницю за митною декларацією від 14.04.2025 №25UA807200005244U6.
14.04.2025 декларантом ТОВ «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ» було заявлено митну вартість товару за 1 методом (вартість товару за Контрактом + витрати на транспортування товару до кордону України). Позивач зазначив митну вартість товару - 846 619,42 (18390 (вартість товару за інвойсом)*41,3879(курс USD/грн)+85495,94(вартість витрат на транспортування товару до кордону України) грн., яка вираховується шляхом додавання вартості товару за інвойсом до витрат на транспортування товару до кордону України.
До позивача від відповідача надійшов протокол обробки електронного документа від 14.04.2025, відповідно якого у зв'язку з надходженням до ВАКМВ УКАМП запиту з ПМО щодо вирішення спірного питання правильності визначення митної вартості товару №1, в зв'язку з недостатністю документів для визначення складової митної вартості товарів. У відповідності до вимог митного кодексу, а саме вимог п.5 ст. 55 та п. 4 ст. 57 проведена процедура консультації між митним органом та декларантом з метою обміну наявної у кожного з них інформацією та обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товару на підставі інформації, яка наявна в митному органу.
Листом № 1404/25 позивач повідомив відповідача про формування митної вартості, а також відсутність можливості надання додаткових документів та просив випустити товари, що декларуються, у вільний обіг.
До позивача від відповідача надійшов протокол обробки електронного документа від 14.04.2025, « з метою обміну наявної в митного органу інформації, повідомляємо, зо згідно програмного комплексу АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України, цінова інформація щодо раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях за другорядним (резервним) методом визначення митно вартості у відповідності до ст. 64 МКУ складає : товар 1) 10,50 дол. США/кг.».
14.04.2025 Харківською митницею Державної митної служби було винесено Рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/0000183/2, яке грунтується на:
1) Подані декларантом основні документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, у тому числі ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;
2) Невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару, наведеним у главі 58 МКУ, в частині достовірності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, у тому числі ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;
3) Надані декларантом за запит митного органу додаткові документи не містять достатніх відомостей для визначення заявленої митної вартості. За результатами розгляду надання підтвердження митної вартості документів встановлено наступне:
- наявні рішення про коригування митної вартості по даному підприємству за даним кодом товару (код за УКТ ЗЕД 8503009900);
- декларантом не надано пакувальний лист, обов'язковість якого передбачена п.5.3. Контракту № СН-02 від 29.06.2022 року (під кодом 0271 завантажено інвойс);
- відсутні банківські та платіжні документи, що підтверджують факт 100% передоплати згідно умов комерційного інвойсу від 03.01.2025 року №GL - OSK2501А (надані платіжні інструкції №№ 33,36 не можна ідентифікувати з з оцінюваним товаром, в гр.70 Призначення платежу зазначено інвойс №GL - OSK2501А, який надано до митного оформлення);
- декларантом не надано залізничну накладну згідно довідки про транспортні витрати від 08.04.2025 року № 455927;
- декларантом не надано документ, що підтверджує транспортування товару згідно маршруту Burgas (Buigaria) - п/п Порубне;
- декларантом не надано каталоги, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) від виробника Товару;
- відсутні банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставлених рахунку-фактури та умов п.4.1.3.4. договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 15.12.2023 року №1215/2023;
- відсутня заявка на транспортно-експедиторське обслуговування від 15.12.2023 року№ 1215/2023;
- згідно МД наданої до митного оформлення умовами поставки зазначено FOB, Shanghai, згідно довідки про транспортні витрати від 08.04.2025 року № 455927 маршрутом зазначено: Xian (China) - Burgas (Buigaria) - п/п Порубне - Вишневе, Україна, відстань між Shanghai та Xian приблизно 1380 км., таким чином, відомості стосовно такої складової митної вартості як транспортування не підтверджені документально, не визначено кількісно та достовірно, що суперечить положенням п.2 ч.2 ст. 52 МКУ, ч. 2,9,10 та 21 ст. 58 МКУ.
На підставі рішення про коригування митної вартості товару, відповідачем також видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2025/000213.
Позивач не погоджується з висновками відповідача, вважає прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000183/2 від 14.04.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2025/000213 такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що стало підставою для звернення до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, регулюються положеннями Митного кодексу України (далі МК України)
Статтею 49 МК України визначено, що митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно частин 4, 5 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
У відповідності до частини 3 статті 318 МК України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статтею 50 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Частиною 1 статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію у питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.
При декларуванні товарів позивач визначив їх митну вартість за першим методом (за ціною договору).
Згідно частиною 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною 2 статті 53 МК України, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Разом з тим, відповідно до вимог статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування регламентовані главою 9 МК України.
Частинами 1, 2, 3, 4 статті 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції)
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності
Згідно з частинами 5, 6, 7 статті 57 МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
Частиною 8 статті 57 МК України передбачено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частинами 2, 3 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Згідно з частинами 3, 4 статті 64 МК України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 року за №883/21195, у Графі 33 "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу.
Чинним законодавством чітко врегульовано, що застосування другорядних методів, до яких віднесено і резервний, здійснюється лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, та виключно після процедури консультацій між органом доходів і зборів та декларантом, в ході яких декларант обґрунтовує неможливість застосування основного та наступних методів.
Відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару не визнав митну вартість, заявлену декларантом за основним методом - за ціною договору (контракту), та прийняв спірне рішення про коригування митної вартості товарів, визначивши митну вартість відповідно до статті 64 МК України за другорядним (резервним) методом.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати та довести законність свого рішення. Таке рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару.
Так, постачання здійснюється на умовах, відповідно до Інкотермс-2010, і обумовлюються у Специфікації на кожну партію товару, що відвантажується (п.4.1. Контракту).
Згідно специфікації № 37 від 18.11.2024, продавець зобов'язується виготовити та передати Товар на загальну суму 23500 доларів США, умови оплати 30% передплата,70% платежу після отримання повідомлення про готовність товару, умови поставки FOB (Shanghai, Шанхай), Термін поставки 60 днів.
Відповідно додаткової угоди б/н до Контракту від 30.12.2024, сторони прийшли угоди, що Контракт набирає чинності з дати підписання обома сторонами та діє до 31.12.2025.
FOB, Free on Board, дос. «вільно на борту» пункт угоди в морській торгівлі, який передбачає, що продавець зобов'язаний доставити товар і завантажити його на борт корабля власним коштом.
Отже, відповідач не довів наявність застережень, передбачених частинами 1, 2 статті 58 МК України, щодо неможливості визначення митної вартості за основним методом, зокрема непідтверджена позивачем документально відомості про митну вартість товару, а також не довів, що заявлені позивачем відомості про митну вартість товару є неповними та/або недостовірними.
Також, відповідач не виконав обов'язку щодо доведення того, що митна вартість, визначена ним за резервним методом, ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях, як це передбачено частиною 2 статті 64 МК України.
Отже, резервний метод визначення митної вартості застосовано без достатніх на те підстав та з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, визначених статтями 59-63 МК України.
За сталою та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 05.05.2022 у справі №2040/6019/18, від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Також, згідно частини 6 статті 53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Верховний Суд неодноразово наголошував на правовій позиції (постанови від 14.06.2022 у справі №809/257/17, від 05.05.2022 у справі №2040/6019/18, від 13.08.2020 у справі №815/3451/16), яка полягає у тому, що право митниці витребувати додаткові документи у декларанта з метою вчинення наступних дій, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів, пов'язане з наявністю у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості декларантом. При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Таким чином, витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митного органу є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, підставою для їх прийняття стало встановлення відповідачем тієї обставини, що складові митної вартості достовірно документально не підтверджено, подано не всі документи для підтвердження митної вартості.
На підтвердження митної вартості товарів позивачем відповідачу надано необхідні документи.
Доводи відповідача про те, що при виконанні митних формальностей за спірною митною декларацією спрацювала форма контролю системи управління ризиками щодо необхідності здійснити посилений контроль правильності визначення митної вартості товарів, витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, колегія суддів вважає такими, що не стосуються обставин, які мають виключне значення для коригування задекларованої позивачем митної вартості товару.
Спрацювання системи управління ризиками є підставою для контролюючого органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції і не може бути безумовною підставою для відмови в митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю. Різниця між митною вартістю товару, задекларованого особою, та митною вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про заниження митної вартості декларантом і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 57 МК Верховний Суд зробив у постанові від 19.02.2019 у справі № 805/2713/16-а.
Судом встановлено, що до митного органу позивач надав На підтвердження заявленої у митній декларації від 14.04.2025 №25UA807200005244U6 митної вартості товару, разом з декларацією позивачем до митного органу подані такі документи:
- Пакувальний лист (Packing list) - б/н від 03.01.2025 ;
- Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) - GL-OSK2501А від 03.01.2025;
- Автотранспортна накладна (Road consignment note)- 455927 від 11.04.2025;
- Вантажна відомість (Сargo Manifest) - CKLU4091330 від 28.03.2025 року;
- Декларація про походження товару (Declaration of origin) - GL-OSK2501А від 03.01.2025;
- Некласифікований транспортний (перевізний) документ EURFLX24D0748WAW від 22.01.2025;
- Банківський платіжний документ, що стосується товару - банківська інструкція № 33 від 27.11.2024;
- Банківський платіжний документ, що стосується товару - банківська інструкція № 36 від 19.12.2024;
- Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги- 4637364 від 08.04.2025;
- Документ, що підтверджує вартість перевезення товару - довідка про транспортні витрати № 455927 від 08.04.2025;
- Розрахунок ціни (калькуляція) - калькуляція OD:230 ID:112 (ED-F від 14.04.2025;
- Розрахунок ціни (калькуляція) - калькуляція OD:230 ID:112 (ED-F від 14.04.2025;
- Розрахунок ціни (калькуляція) - калькуляція OD:368 ID:230 (ED-F від 14.04.2025;
- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - Дод. угода б/н від 30.12.2024;
- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - Специфікація №37 від 18.11.2024;
- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу - № СН-02 від 29.06.2022;
- Договір (контракт) про перевезення № 1215/2023 від 15.12.2023;
- Інші некласифіковані документи, лист 013_0125 від 17.01.2025;
- Копія митної декларації країни відправлення - 900720250000002967 від 11.01.2025.
Крім того, позивач надав відповідачу додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товару.
Суд зазначає, що досліджені документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
Суд зазначає, що Митниця не надала доказів на підтвердження обставин, що позивачем у митних деклараціях було зазначено не всі складові числового значення задекларованої митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.
Позивач надав необхідні та достатні документи для підтвердження задекларованої митної вартості, проте митний орган не навів переконливих аргументів, що надані документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не довів наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості.
Положеннями ч. 1 та 2 ст. 256 МК України визначено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Відповідно до ч. 9-10 ст1 264 МК України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.
Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.
Частиною 12 ст. 264 МК України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику..
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації та у митному оформленні (випуску) товарів є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи органу доходів і зборів про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
Стаття 24 МК України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.
Таким чином, картка відмови у митному оформленні є рішенням митного органу, яке впливає на права та обов'язки декларанта та яке може бути оскаржене в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Таким чином, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасувати рішення Харківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000183/2 від 14.04.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2025/000213.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spainвід 09.12.1994, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Харківської митниці на користь ТОВ "ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ" витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 10 000,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем при розгляді справи в суді, до суду подано копію договору про надання правової допомоги від 01.01.2025 (далі - Договір), копію додаткової угоди від 01.01.2025 до Договору, копію ордеру серії AP №1237466.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив свою позицію щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, зокрема, вказавши на невідповідність принципу обгрунтованості та співмірності витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, враховуючи обставини справи, однотипність позовних вимог, а також той факт, що дана справа є незначної складності з невеликим обсягом доказів, яка розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У зв'язку з наведеними обставинами суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11 серпня 2022 року у справі №300/2050/19.
Так, дослідивши договір про надання правової допомоги від 01.01.2025, суд встановив, що Адвокат Іванов Віктор Іванович, діючий на підставі Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю виданого Радою адвокатів Запорізької області № ЗП 001811 від 27.09.2018 року, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області (надалі - Адвокат), з однієї сторони та ТОВ «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ», ідентифікаційний код: 41803243, юридична особа за законодавством України, що має місцезнаходження: 61028, м. Харків, вул. Велико-Бурлуцька, буд. 14, в особі директора Сироти Олександра Володимировича (надалі - Замовник), що діє на підставі Статуту з іншої сторони, уклали Договір.
Відповідно до п.3.1 Договору, за правову допомогу, передбачену п.п.1.2 Договору, Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеною додатком до цього Договору.
Згідно з Додаткової угоди від 01.01.2025 до Договору про надання правової допомоги (надалі - Додаткова угода), вартість послуг адвоката по досудовому порядку оскарження та судовому (суд I інстанції - Харківському окружному адміністративному суді складає 10 000 грн (за надання послуг по оскарженню кожного рішенння про коригування митної вартості.
Суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились.
Суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За обставин цієї справи суд, окрім вищенаведеного, також враховує, що визначений адвокатом розмір гонорару є непомірно завищеним щодо предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а звернув увагу на те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
Виходячи з вищеописаних обставин справи, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача в цій справі до 6 000,00 грн.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.19,139,229,241-247,250,255,293,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ» (вул. Велико-Бурлуцька, буд. 14, м. Харків,61028, код ЄДРПОУ 41803243) до Харківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків,61005) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків,61005) про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000183/2 від 14.04.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2025/000213.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків,61005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ» (вул. Велико-Бурлуцька, буд. 14, м. Харків,61028, РНОКПП 41803243) сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків,61005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ» (вул. Велико-Бурлуцька, буд. 14, м. Харків,61028, код ЄДРПОУ 41803243) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05 лютого 2026 року.
Суддя Н.А. Полях