Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 лютого 2026 р. №520/28799/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Анатолій Бідонько, розглянувши адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26 серпня 2025 року № 0787190707.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26 серпня 2025 року № 0787190707 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 96414,99 грн. є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України.
Вказує на невідповідність наказу про призначення фактичної перевірки вимогам законодавства та, відповідно, невідповідність проведеної перевірки вимогам законодавства, що має безпосереднім наслідком визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, яке було прийнято за наслідком такої перевірки.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України.
Представником відповідача надано відзив на позов, в якому сторона відповідача проти вимог поданого позову заперечує. Зазначає, що наказ про проведення містив законні підстави для призначення до проведення фактичної перевірки контролюючим органом. Зазначає, що не зазначення конкретної підстави в наказі на проведення на перевірки не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до п.п. 81.1 ст. 81 ПК України, в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом. Тобто, достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин.
Крім того, з посиланням висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.05.2022 року у справі № 826/8284/17 зазначає, що невід'ємною частиною наказу є додаток, який містить інформацію про перелік суб'єктів господарювання/об'єктів для проведення фактичних перевірок, мету перевірки, вид перевірки, період діяльності що перевіряється.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.
Судом встановлено, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з 31 жовтня 2023 року.
06 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області проведено фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивач.
За наслідками перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області складено акт фактичної перевірки від 12.12.2024, в якому ГУ ДПС у Хмельницькій області встановило порушення позивачем:
- п. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон про РРО).
Підставою притягнення позивача до відповідальності в акті перевірки зазначено, що ході проведення фактичної перевірки об'єкту торгівлі (магазину) ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_2 , встановлено розбіжність між сумою готівкових коштів, які знаходились в касі торгового об'єкту та сумою коштів, які були зазначені в Х-звіті, знятому з програмного реєстратора розрахункових операцій з фіскальним номером №4000943079, що використовується на даній торгівельній точці, а саме згідно опису наявних готівкових коштів, які знаходяться на місці проведення розрахунків, сума склала 144 620,00 грн (сто сорок чотири тисячі шістсот двадцять грн), а згідно Х-звіту станом на 15:34 год. 06.12.2024 сума готівкових коштів склала 23 199,00 (двадцять три тисячі сто дев'яносто дев'ять грн), різниця склала 121 501,00 грн. Додаток №2 до акту.
Згідно з поясненнями, наданими працівником ОСОБА_2 , готівкові кошти, які знаходились в касі торгового об'єкту в сумі 144 620,00 являються виручкою від реалізації товарів на даній точці за 05.12.2024 р. Додаток № 3 до акту.
З баз даних А/С “ Податковий блок» (СОД РРО) встановлено, що сума виторгу за 05.12.2024 готівкових коштів склала 25 006,01 грн, що підтверджується Z звіта за 05.12.2024 по фіскальному номеру № 4000943079. Додаток № 4 до Акту перевірки. Станом на 15:34 год. 06.12.2024 різниця готівкових коштів склала 98 302,00 грн., яка проведена без застосування програмного реєстратора розрахункових операцій.». 12 грудня 2024 року о 17 год. 00 хв. фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивач закінчено.
30 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у м. Києві , на підставі Акта перевірки від 12.12.2024 (реєстраційний № 26192/22-01- 07-05/3401700554 від 12.12.2024), винесено податкове повідомлення-рішення № 1469090707 про стягнення з пана Федіна 98 302,00 грн штрафних санкцій на підставі п.1 ст. 17 Закону про РРО.
27 червня 2025 року позивач скористався передбаченим Податковим кодексом України правом адміністративного оскарження та подав до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення № 1469090707 від 30 грудня 2024 року.
Рішенням про результати розгляду скарги від 22.08.2025 №24527/6/99-00-06- 03-02-06 на податкове повідомлення-рішення №1469090707 від 30.12.2024 про стягнення з фізичної особи-підприємця 98 302,00 грн штрафних санкцій за порушення п.1, п.2 ст. 3 Закону про РРО скасовано ППР ГУ ДПС у м. Києві у частині застосування штрафної санкції у сумі 1887,01 грн, в іншій частині ППР ГУ ДПС у м. Києві від 30.12.2024 №1469090707 залишено без змін, скаргу задоволено частково.
28.08.2025 року за результатами розгляду скарги було прийнято податкове повідомлення-рішення №0787190707 про стягнення з пана Федіна 96 414,99 грн штрафних санкцій на підставі п.1, п.2 ст. 17 Закону про РРО.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Суд вказує, що ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб'єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб'єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.
Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб'єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.
"У спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.
Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб'єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб'єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.
Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб'єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб'єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України зазначено, що органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України зазначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника.
Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований ст. 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Згідно з п. 80.5 ст. 80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України унормовано, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Враховуючи вище окреслене фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов'язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України та вказаної в наказі про проведення перевірки.
Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, зокрема:
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Отже, у наказі податковий орган зобов'язаний, зокрема вказати конкретне прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється.
Дослідивши зміст наказу про проведення фактичної перевірки №5225-п від 05.12.2024 р., судом встановлено, що згідно з п. 1 - наказано провести фактичну перевірку об'єкта торгівлі "Техно Їжак", що здійснює діяльність в ТРЦ "Oasis" за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Степана Бандери, буд. 2а з 06 грудня 2024 року, тривалістю 10 діб. Відповідно до п. 2 - період діяльності, що перевіряється: згідно зі ст. 102 ПК України. Проведення фактичної перевірки об'єкта торгівлі Техно Їжак, що здійснює діяльність в ТРЦ Oasis за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Степана Бандери, буд. 2а доручено управлінню податкового аудиту (Діана Кириченко) та управлінню оподаткуванню фізичних осіб (Оксана Дмитрієва) Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Отже, у вказаному наказі податковий орган вирішив провести перевірку об'єкту торгівлі Техно Їжак, натомість жодні згадки про прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється у цьому наказі відсутні.
З огляду на наведене, суд вважає, що у податкового органу, відповідно до наказу про проведення фактичної перевірки від 05.12.2024 № 5225-п, відсутнє право на проведення перевірки позивача, оскільки всупереч імперативної вимоги п. 81.1 ст. 81 ПК України, у цьому наказі відсутні посилання на призначення перевірки саме ФОП ОСОБА_1 .
Також, суд зазначає, що на підставою для проведення фактичної перевірки об'єкту торгівлі Техно Їжак у наказі ГУ ДПС у Хмельницькій області від 05.12.2024 №5225-п зазначено п.п. 80.2.2 , 80.2.7 п. 80.2 ст. 80, п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 ПК України, з метою здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.
Проте, аналіз приписів п. 80.2 ст. 80 ПК України дає підстави для висновку, що передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених п.п. 80.2.2, 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України є отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Верховний Суд у постанові від 05 березня 2019 року по справі № 820/4893/18 зазначив, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно статті 80 ПК України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання на конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.
У постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 Верховний Суд в подібних правовідносинах вказав, що у наказі про призначення фактичної перевірки, має бути крім посилання на норми, що їх регулюють, посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, інформація, яка слугувала підставою.
Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року по справі № 820/4891/18, від 18.04.2022 у справі № 440/6887/20 тощо.
Крім того судом при розгляді даної справи враховано, що відповідачем до матеріалів справи не було долучено службову записку з якої б вбачалось, що відповідачем вказувалось стосовно суб'єкта господарювання повне найменування об'єктів перевірки, а саме прізвище, ім'я та по батькові суб'єктів господарювання/, їх РНОКПП, місце здійснення господарських операцій, а також ймовірне порушення Закону №265, наприклад встановлено: «випадки відсутності обов'язкового реквізиту фіскального чека цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку», «порушення режиму попереднього програмування РРО не зазначено код товарної позиції згідно з УКТ ЗЕД для підакцизних товарів», «відсутні реєстратори розрахункових операцій», «можливі факти неоформлених трудових відносин із найманими працівниками», «відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями» тощо.
Окремо, суд зауважує, що у наказі на проведення фактичної перевірки відсутні будь-які посилання на службову записку, як підставу проведення перевірки.
Вказане у сукупності дає підстави для висновку про невідповідність наказу про проведення перевірки №5225-п від 05.12.2024 вимогам п. 81.1 ст. 81 ПК України.
Вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність у податкового органу права на проведення перевірки у ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу №5225-п від 05.12.2024.
Суд зазначає, що у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Суд вважає, що у вказаному висновку Великої Палати Верховного Суду не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим, постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об'єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 також підтримала усталену в судовій практиці позицію, що нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.
Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, ухваленої складом судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформовано висновок, що невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у податкового органу права на проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 з огляду на те, що у наказі на проведення фактичної перевірки не вказані:
- посилання на те, що перевірка має проводитися стосовно саме ФОП ОСОБА_1
- ймовірне фактичне порушення, допущеного цим суб'єктом господарювання.
З урахуванням встановлених обставин справи, застосованих судом приписів податкового законодавства та наведених вище висновків, викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що невиконання вимог закону щодо визначення конкретної особи, стосовно якої проводиться перевірка та підстав для її проведення призводять до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Вказане у сукупності дає підстави для висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог лише з підстав протиправності проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 .
При цьому, суд зауважує на відсутності підстав для надання оцінки правовідносинам по суті допущеного правопорушення, оскільки докази його вчинення, як зазначено вище, не є належними у розумінні приписів КАС України.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26 серпня 2025 року № 0787190707, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 96417,99 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Анатолій Бідонько