Справа № 500/6634/25
04 лютого 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 14.03.2002 по 01.09.2007 в ПАП "Коваль-Степ" та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 192350008645 від 22.08.2025;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок стажу та призначити пенсію за віком.
Позов обґрунтований тим, що позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням ГУ ПФУ у Київській області №192350008645 від 22.08.2025 позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 14.03.2002 по 01.09.2007 оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Позивач не погоджується з таким рішенням та стверджує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, позивач вважає протиправним рішення ГУ ПФУ у Київській області та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 01.12.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано відзив, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повністю.
Ухвалою суду від 13.01.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 20.01.2026 продовжено розгляд справи № 500/6634/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 23.01.2026 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: 46001, Україна, Тернопільська обл., місто Тернопіль, Майдан Волі, будинок 3, код ЄДРПОУ 14035769).
До суду 03.02.2026 надійшли пояснення ГУ ПФУ в Тернопільській області, з яких слідує, що за результатами розгляду заяви позивачки Головне управління Пенсійного фонду
України у Київській області прийняло рішення №192350008645 від 22.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Вік позивачки на момент звернення до пенсійного органу - 64 роки 05 місяців. Страховий стаж позивачки - 18 років 05 місяців 28 днів.
Відповідно до статі 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон-1058) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 21.08.1982, з 14.03.2002 по 01.09.2007, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків
З огляду на вищезазначене у пенсійного органу, на думку ГУ ПФУ в Тернопільській області, відсутні підстави для призначення пенсії позивачці, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Як слідує зі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 07.11.1987 прізвище позивачки « ОСОБА_2 » змінено після укладення шлюбу на « ОСОБА_3 ».
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 21.08.1982, зокрема запису №6, дата внесення 14.03.2002, ОСОБА_1 призначена на посаду бухгалтера ПАП «Коваль-Степ», запис №7, дата внесення 01.09.2007, звільнена з посади головного бухгалтера ПАП «Коваль-Степ» в зв'язку з ліквідацією підприємства.
Позивач 15.08.2025 звернулася до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого № 192350008645 від 22.08.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV.
У рішенні вказано, що вік заявниці становить 64 роки, страховий стаж становить 18 років 5 місяців 28 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період роботи з 14.03.2002 по 01.09.2007, зазначений v трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 21.08.1982, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Відповідачем вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу.
Позивач не погоджується з рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, а тому звернулася до суду з цим позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону N 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Порядок ведення трудових книжок на момент заповнення трудової книжки позивача, було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, від 20.06.1974 №162, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР (далі - Інструкція №162), відповідно до якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (пункт 1.1 глави 1 Інструкції №162).
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За змістом пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 8.1. Інструкції № 162 встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі - Постанова № 656).
Надалі почала діяти Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).
Пунктами 2.3, 2.4 Інструкції №58 встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пункт 4.1 Інструкції №58 передбачає, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Варто зазначити, що в спірному випадку у поданій трудовій книжці записи щодо прийняття та звільнення з роботи в ПАП «Коваль-Степ» містять відповідні дати та номери документів, на підставі яких внесено записи, записи є зрозумілими і сумнівів у достовірності такої інформації у суду немає, а тому не сплата страхових внесків не може бути перешкодою у зарахуванні цих періодів трудової діяльності. Відповідач надто формально підходить до питання зарахування страхового стажу та не враховує, що основною умовою для зарахування трудового стажу до 01.01.2004 є належне підтвердження трудових правовідносин записами трудової книжки або іншими документами, визначеними у Порядку №637.
Водночас суд звертає увагу, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу в позивача за спірний період.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Стосовно періоду з 01.01.2004, то з цього часу набрали чинності положення Закону №1058-ІV і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
У розумінні статті 1 названого Закону страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частинами шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки (зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення).
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї страхових внесків, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 та залишається незмінною на даний час.
Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, суд зазначає, що положення Закону №1058-ІV набрали чинності з 01.01.2004 і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тому період до 01.01.2004 підлягає до зарахування до страхового стажу незалежно від сплати страхових внесків при умові підтвердження трудової діяльності належними та допустимими доказами.
У відомостях Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5, а.с. 8) з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 01.04.2002 по 01.09.2007 відсутня інформація про нарахування роботодавцями заробітної плати, а також відсутні відомості про сплату підприємствами-страхувальниками страхових внесків за позивача, у зв'язку з чим позивачу й не зараховано спірний період після 01.01.2004 до страхового стажу.
Варто зазначити, що позивачем до суду надано лише копію трудової книжки, в якій наявні записи про прийняття її на роботу до ПАП «Коваль-Степ» та звільнення з роботи у період з 01.01.2004 по 01.09.2007, однак інших належних доказів, які підтверджували б нарахування заробітної плати позивачу ПАП «Коваль-Степ» чи сплати страхових внесків страхувальником у цей період матеріали справи не містять, а відтак у цій частині зарахування страхового стажу суд не встановив підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи позивача про те, що вона не несе відповідальності за сплату страхових внесків роботодавцем, суд вважає недоречними, тому що у даному випадку відсутні відомості, що роботодавцем такі страхові внески взагалі нараховувалася працівнику при виплаті заробітної плати. Лише за умови нарахування заробітної плати працівнику і, відповідно, визначення страхових внесків, але не перерахування таких до бюджету, можливе зарахування такого періоду до страхового стажу працівника.
При цьому позивач не позбавлена права надалі у разі зібрання належних і допустимих доказів про те, що у спірний період їй дійсно нараховувалася і виплачувалася заробітна плата ПАП «Коваль-Степ» (як-от, податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого податку, поданих ПАП «Коваль-Степ» до контролюючого органу про нарахування доходу позивачу з 2004-2007, відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків з інформацією про виплачений дохід, проте роботодавцем не сплачувалися страхові внески), звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду України для перерахунку стажу.
В цій частині зарахування стажу слід відмовити.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що незарахування окремих спірних періодів роботи позивачки (з 14.03.2002 по 31.12.2003) до страхового стажу свідчить про протиправність оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Київській області № 192350008645 від 22.08.2025, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а періоди роботи з 14.03.2002 по 31.12.2003 в ПАП «Коваль-Степ» підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 15.08.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А тому, прийняття судом рішення про визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком згідно 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" без перевірки наявності чи відсутності усіх для цього підстав є передчасним.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач ГУ ПФУ у Київській області діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, тому відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн, сплачений відповідно до квитанції від 16.01.2026.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 192350008645 від 22.08.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15.08.2025, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 14.03.2002 по 31.12.2003 із урахуванням висновків суду у цій справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Варшавська, 3Б, с-ще Макарів, Бучанський р-н, Київська обл., 08001 код ЄДРПОУ 22933548).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.