05 лютого 2026 р. № 640/6789/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Київській області, ,
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,
23 березня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) про визнання протиправними та скасування:
податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 03.12.2019 № 0004133304;
ППР від 03.12.2019 № 0004143304;
ППР від 03.12.2019 № 0004153304;
ППР від 03.12.2019 № 0004183304;
ППР від 03.12.2019 № 0004193304;
вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304;
рішення від 03.02.2019 № 004173304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
У позовній заяві від 30.07.2020 (а.с. 1-6, том 1) позивачка зазначила, що за результатами документальної планової виїзної перевірки, проведеної контролюючим органом з 13.09.2019 по 26.09.2019, було прийнято оскаржувані рішення. На її переконання, вони є протиправними, оскільки податковий орган при проведенні розрахунків врахував усі витрати за 2017 рік, зокрема і такі, що не включаються до складу витрат підприємця відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Через незняття відповідачем реалізованого товару, а віднесення ним на залишки, і виникла розбіжність. Тому висновок відповідача про заниження позивачкою суми чистого оподаткованого доходу на 533533,83 грн є хибним, а нарахування їй суми податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), військового збору (далі - ВЗ) та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) є безпідставними. Крім цього, контролюючий орган протиправно визначив заниження позивачкою податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 106706,76 грн на підставі даних Єдиного реєстру податкових накладних та ІС «Податковий блок». Позивачка наголосила на тому, що вона завжди своєчасно оприбутковувала всю готівку, що надходила до кас, та здійснювала записи в касових книгах.
07.04.2020 відповідач подав до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позовну заяву (а.с. 166-172, том 10), в якому заперечив проти позову і просив відмовити в його задоволені в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що у 2017 році позивачка реалізувала товарно-матеріальні цінності без відображення в податковому обліку на загальну суму 533533,83 грн без ПДВ, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДФО на суму 96036,08 грн, з ВЗ - на 8003,00 грн, з ПДВ - на 106706,76 грн та ЄСВ - на 60225,00 гривень. Під час проведення документальної планової виїзної перевірки контролюючий орган встановив факт здійснення позивачкою розрахункових операцій в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій.
У відповідях на відзив від 28.04.2020 (а.с. 181-185, том 10) та від 13.05.2025 (а.с. 219-221, том 10) позивачка підтримала свої позовні вимоги, навівши ті самі обґрунтування, що були зазначені у позовній заяві від 30.07.2020. Вона додатково лише закцентувала увагу на тому, що книга обліку доходів і витрат під час перевірки була надана посадовим особам контролюючого органу. Сума 533533,83 грн не є вартістю придбаного нею товару. Переважна частина зазначеної суми є витратами на отримання послуг, що робить неможливим їх подальшу реалізацію.
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшли 17.04.2025 письмові пояснення відповідача (а.с. 202-211, том 10), а 12.09.2025 і 16.09.2025 відзиви на позовну заяву (а.с. 237-241, том 10; .а.с. 1-5, том 11), в яких він звернув увагу на те, що вартість придбаних комунальних і сервісних послуг за 2017 рік відповідно до додатку Ф2 (гр. 7) до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік становила 61354,86 грн, що ніяким чином не пояснює розбіжність 533533,83 гривні. Вартість придбаного товару було встановлено на підставі аналізу наданих первинних документів та зареєстрованих податкових накладних.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
24.03.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі № 640/6789/20 та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 113-114, том 1).
02.04.2020 і 08.04.2020 позивачка подала до Окружного адміністративного суду міста Києва заяви про долучення доказів, до якої додала первинні документи за спірний період (а.с. 1-250, том 2; а.с. 1-250, том 3; а.с. 1-250, том 4; а.с. 1-250, том 5; а.с. 1-250, том 6; а.с. 1-133, том 7; а.с. 1-250, том 8; а.с. 1-250, том 9; а.с. 1-165, том 10).
Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративний судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, ця адміністративна справа передана на розгляд і вирішення до Миколаївського окружного адміністративного суду.
04.04.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття справи № 640/6789/20 до свого провадження (а.с. 192, том 10).
11.04.2025 Головне управління ДПС у Київській області подало до Миколаївського окружного адміністративного суду клопотання про заміну відповідача Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) (а.с. 196-201, том 10), яке ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 задоволено (а.с. 224-225, том 10).
Справа № 640/6789/20 перебувала у провадженні головуючої судді ОСОБА_2 .
Відповідно до наказу голови Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 № 85-к суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Миколаївського окружного адміністративного суду у зв'язку зі звільненням його на підставі рішенням Вищої ради правосуддя від 08.07.2025 № 1419/15-25 у відставку.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 № 221/02-10 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 640/6789/20» було здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи (а.с. 229, том 10).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2025 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Ярощука В.Г. (а.с. 230, том 10).
03.09.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття адміністративної справи № 640/6789/20 до свого провадження та про її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення у часників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 231-232, том 10).
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивачка подала контролюючому органу:
17.01.2018 Податкову декларацію з податку на додану вартість за 2017 рік (а.с. 22-25, том 2);
24.01.2018 Податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік, згідно з розрахунків податкових зобов'язань на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою (додаток Ф2) (а.с. 35-37, том 2) до якої у 2017 році загальна сума одержаного позивачкою доходу становила 2480270,79 грн, вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції - 1694935,64 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату - 686779,17 грн, інші витрати - 61354,86 грн, чистий дохід - 37201,12 гривні.
За підсумками документальної планової виїзної перевірки Головне управління ДПС у Київській області склало Акт від 03.10.2019 № 116/10-36-33-04/2191104488 «Про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , за період діяльності з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року» (далі - Акт від 03.10.2019) (а.с. 7-38, том 1).
В Акті від 03.10.2019 відповідач зафіксував порушення позивачкою, зокрема:
пункту 44.1 статті 44, підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177 ПК України в частині ненадання до перевірки книги обліку доходів і витрат;
пунктів 177.1 і 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження суми чистого доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 на загальну суму 533533,83 грн, що призвело до заниження ПДФО від здійснення підприємницької діяльності на суму 96036,08 грн, зокрема за 2017 рік в сумі 96036,08 грн;
пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 у сумі 533533,83 грн, що призвело до заниження ВЗ від здійснення підприємницької діяльності у сумі 8003,00 грн, зокрема за 2017 рік в сумі 8003,00 грн;
пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині здійснення розрахункових операцій в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій;
підпункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200 ПК України в частині заниження ПДВ у сумі 106706,76 грн, зокрема за 2017 рік у сумі 106706,76 грн;
абзацу першого пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження чистого доходу, з якого відраховується ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 на загальну суму 533533,83 грн, що призвело до заниження ЄСВ з урахуванням максимальної величини, у загальній сумі 60225,00 грн, зокрема за 2017 рік у сумі 60225,00 гривень.
На підставі Акта перевірки від 03.10.2019 відповідач виніс, зокрема:
ППР від 03.12.2019 № 0004133304 (форма «ПС») (а.с. 42, том 1) про застосування до позивачки штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за ненадання книги обліку доходів і витрат у розмірі 510,00 грн;
ППР від 03.12.2019 № 0004143304 (форма «Р») (а.с. 44, том 1) про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 144054,12 грн;
ППР від 03.12.2019 № 0004153304 (форма «Р») (а.с. 43, том 1) про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ВЗ, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 12004,50 грн;
ППР від 03.12.2019 № 0004183304 (форма «С») (а.с. 40, том 1) про застосування до позивачки штрафної санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 1,00 грн;
ППР від 03.12.2019 № 0004193304 (форма «Р») (а.с. 45, том 1) про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 160060,14 грн;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304 (а.с. 46, том 1) щодо сплати позивачкою ЄСВ з недоїмки у розмірі 60225,00 грн;
рішення від 03.02.2019 № 004173304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (а.с. 41, том 1) щодо застосування до позивачки штрафної санкції в розмірі 12045,00 грн у зв'язку з донарахуванням 60225,00 грн ЄСВ.
Вищенаведені рішення відповідача позивачка оскаржила до Державної податкової служби України, яка за результатами їх розгляду прийняла рішення:
від 17.01.2020 № 2203/0199-00-08-06-01-06 (а.с. 48-50, том 1), яким залишено без змін вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304 та рішення від 03.02.2019 № 004173304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
від 17.02.2020 № 5959/99-08-00-05-04-06 (а.с. 52-57, том 1), яким залишено без змін ППР від 03.12.2019 № 0004133304, ППР від 03.12.2019 № 0004143304, ППР від 03.12.2019 № 0004153304 і ППР від 03.12.2019 № 0004193304, а ППР від 03.12.2019 № 0004183304 - скасовано.
Вважаючи вищезазначені ППР, вимогу про сплату боргу (недоїмки) і рішення протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Підпунктом 191.1.34 статті 191 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України).
Відповідно до абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові; позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з абзацом першим підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Таким чином, відповідач, як контролюючий орган, наділений повноваженнями щодо здійснення контролю за своєчасністю сплати платниками податків і зборів шляхом проведення документальних перевірок.
Відповідно до абзацу першого пункту 102.1 статті 102 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Відтак контролюючий орган має право провести документальну перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПК України.
Що стосується безпосередньо спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу першого підпункту «а» і підпункту «б» пункту 176.1 статті 176 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) платники податків зобов'язані:
вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку;
отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку.
Згідно з абзацами першим-третім пункту 177.10 статті 177 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218 (втратив чинність 16.07.2021), відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Згідно з абзацами першим і другим пункту 121.1 статті 121 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.
Отже, невведення до 16.07.2021 фізичною особою-підприємцем Книги обліку доходів і витрат тягне за собою накладення на таку особу штрафу у відповідному розмірі.
Відповідно до абзацу першого пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Пунктом 85.4 статті 85 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) встановлено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Згідно з пунктом 85.6 статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
У постанові від 24.12.2024 у справі № 320/4936/23 Верховний Суд прийшов до висновку, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
У постановах від 08.11.2021 у справі № 640/21601/19 і від 17.12.2024 у справі № 826/14435/16 Верховний Суд наголосив на тому, що в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов'язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об'єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України.
Так, сторінці 12 Акта від 03.10.2019 контролюючий орган зазначив, що для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивачка не надала Книгу обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність (а.с. 18, том 1).
У заявах по суті справи (а.с. 1-5, том 1; а.с. 181-185, том 10; а.с. 219-221, том 10) позивачка заперечила факт ненадання нею контролюючому органу вказаної книги, у підтвердження чого вона подала до суду копію Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, ФОП ОСОБА_1 , що розпочата 01.01.2017 (а.с. 58-109, том 1).
Натомість ні в Акті від 03.10.2019 (а.с. 7-38, том 1), ні в заявах по суті справи (а.с. 166-172, том 10; а.с. 202-211, том 10; а.с. 237-241, том 10; .а.с. 1-5, том 11)відповідач не зазначив про складення акта, що засвідчував би факт відмови позивачки від надання вищенаведеної книги.
За таких обставин, враховуючи частину другу статті 77 КАС України, суд прийшов до висновку про те, що відповідач не довів факт ненадання позивачкою до перевірки Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які проводять незалежну професійну.
Відтак ППР від 03.12.2019 № 0004133304 (форма «ПС») (а.с. 42, том 1) про застосування до позивачки штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за ненадання книги обліку доходів і витрат у розмірі 510,00 грн є протиправним, і в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо заниження суми чистого доходу у 2017 році на загальну суму 533533,83 грн, суд зазначає таке.
Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної діяльності (абзац перший підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.
Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Абзацом першим пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 16 цього Кодексу (підпункт 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).
Згідно з підпунктом 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Таким чином, позивачка, як фізична особа підприємець (податковий агент), зобов'язана була сплачувати у 2017 році до відповідних бюджетів з доходів від підприємницької діяльності ПДФО за ставкою 18 відсотків і ВЗ за ставкою 1,5 відсотки.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Ставка податку встановлюється від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 ПК України).
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до абзацу п'ятого підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця документально не підтвердженні витрати.
Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -
тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -
тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відтак у разі встановлення контролюючим органом за результатами проведеної перевірки фізичної особи-підприємця факту документального не підтвердження ним витрат, він зобов'язаний самостійно визначити суми відповідних грошових зобов'язань з ПДФО і ВЗ, а також за наявності правових підстав визначити розмір штрафу.
Так, в Акті перевірки від 03.10.2019 (а.с. 19, том 1) встановлено, що залишок товарно-матеріальних цінностей за даними перевірки становлять 1390325,29 грн (750123,28 грн (залишки станом на 01.01.2017 без ПДВ) «+» 2335137,65 грн (придбано товарно-матеріальних цінностей за 2017 рік без ПДВ) «-» 1694935,64 грн (віднесено на витрати товарно-матеріальних цінностей згідно з додатком Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік (гр. 5) без ПДВ). Залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2017 за даними платника становлять 856791,46 грн без ПДВ. Тому відповідач прийшов до висновку, що позивачка у 2017 році реалізувала товарно-матеріальних цінностей без відображення в податковому обліку та в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік на загальну суму 533533,83 грн без ПДВ (?1390325,29 - ?856791,46 = ?533533,83).
У позовній заяві (а.с. 1-5, том 1) і відповіді на відзив від 28.04.2020 (а.с. 181-185, том 10) позивачка наголосила на тому, що такий розрахунок відповідача є невірним, оскільки він при його проведенні не зняв реалізований товар, а відніс його на залишки.
Водночас у відповіді на відзив від 13.05.2025 (а.с. 219-221, том 10) вона закцентувала увагу на тому, що сума 533533,83 грн не є вартістю придбаного позивачем товару. Переважна частина зазначеної суми є витратами на отриманні послуги (що роботи неможливим їх подальшу реалізацію).
У постанові від 31.03.2021 у справі № 826/8703/18 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
У підтвердження здійснення витрат у 2017 році позивачка подала 02.04.2020 і 08.04.2020 до суду копії наявних у неї документів (а.с. 1-250, том 2; а.с. 1-250, том 3; а.с. 1-250, том 4; а.с. 1-250, том 5; а.с. 1-250, том 6; а.с. 1-133, том 7; а.с. 1-250, том 8; а.с. 1-250, том 9; а.с. 1-165, том 10), які у переважній більшості стосуються її витрат на придбання сигарет і алкогольних напоїв, зокрема пива. Натомість поміж них відсутні первинні документи, які підтверджували б витрати позивачки за отриманні нею послуги чи роботи.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість тверджень відповідача щодо реалізацією позивачкою у 2017 році товарно-матеріальних цінностей без відображення в податковому обліку та в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік на загальну суму 533533,83 грн без ПДВ.
Отже, загальна сума занижених позивачкою за період з 01.01.2017 по 31.01.2017 ПДФО становить 96036,08 грн (?533533,83 х 18 % ? ?96036,08), ВЗ - 8003,00 грн (?533533,83 х 1,5 % ?? ?8003,00) і ПДВ - 106706,76 грн (?533533,83 х 20 % ? ?106706,76).
Позовні вимоги про визнання протиправними та скасування ППР від 03.12.2019 № 0004143304, від 03.12.2019 № 0004153304 і від 03.12.2019 № 0004193304 у відповідних частинах задоволенню не підлягають.
За самостійне визначення сум податкових зобов'язань і зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми ПДВ контролюючий орган застосував до позивачки штраф у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування, а саме: за ПДФО у розмірі 48018,04 грн, за ВЗ - 4001,50 грн і за ПДВ - 53353,38 гривні.
Тобто контролюючий орган застосував штраф за повторне протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкових зобов'язань з ПДФО, ВЗ та зменшення суми бюджетного відшкодування.
Однак, ні в Акті перевірки від 03.10.2019, ні в оскаржуваних ППР, ні в заявах по суті справи відповідач не вказав на те, що відповідні правопорушення позивачка вчинила повторно. У матеріалах справи відсутні докази застосування контролюючим органом до позивачки протягом 1095 днів, що передували дню прийняття оскаржуваних ППР, штрафів, встановлених пунктом 123.1 статті 123 ПК України.
З огляду на зазначене, враховуючи частину другу статті 77 КАС України, суд прийшов до висновку, що відповідач протиправно застосував до позивачки у спірних ППР штраф у розмірі 50 відсотків нарахованих податкових зобов'язань.
Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України контролюючий орган повинен був застосувати до позивачки штраф у розмірі 25 відсотків нарахованих податкових зобов'язань, а саме: з ПДФО у розмірі 24009,02 грн (?96036,08 х 25 % = ?24009,02), з ВЗ - 2000,75 (?8003,00 х 25 % = ?2000,75) грн та з ПДВ - 26676,69 грн (?106706,76 х 25 % = ?26676,69).
Як наслідок, відповідач протиправно застосував в оскаржуваних ППР до позивачки штрафи з ПДФО у розмірі 24009,02 грн, з ВЗ - 2000,75 грн та з ПДВ - 26676,69 гривні. У відповідних частинах позовні вимоги підлягають задоволенню.
Що стосується правомірності (протиправності) вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304 і рішення від 03.02.2019 № 004173304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 31 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) -консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною другою статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на 03.12.2019).
Відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Таким чином, відповідач мав повноваження надсилати платнику ЄСВ вимогу про сплату недоїмки. Водночас строк давності щодо стягнення такої недоїмки не застосовується.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок;
мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частин другої та третьої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Отже, фізичні особи-підприємці зобов'язані сплачувати ЄСВ у залежності від суми доходу (прибутку), що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, але у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску незалежно від отриманого доходу (прибутку) у відповідному звітному періоді та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом.
У той же час правовідносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
У постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарська діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка у періоди з 01.01.2017 по 31.12.2017 була найманим працівником і роботодавець сплачував за неї ЄСВ.
Відтак позивачка зобов'язана була сплачувати ЄСВ за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2017.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Таким чином, відповідач мав повноваження щодо нарахування позивачці ЄСВ на підставі відомостей, встановлених Актом перевірки від 03.10.2019, та надіслати позивачці вимогу про сплату недоїмки з ЄСВ та рішення про застосування штрафних санкцій за відповідне донарахування.
Актом перевірки від 03.10.2019 встановлено, що заниження позивачкою у 2017 році доходів на загальну суму 533533,83 грн призвело до заниження ЄСВ на 60225,00 гривень (а.с. 27-28, том 1).
Порушень в обрахунку контролюючим органом заниження позивачкою ЄСВ за 2017 рік суд не встановив.
Тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304 є правомірною.
Натомість згідно з рішенням від 03.02.2019 № 004173304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску відповідач застосував до позивачки санкції в розмірі 12045,00 грн у зв'язку з донарахуванням 60225,00 грн ЄСВ, тобто в розмірі 20 відсотків.
Однак, згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) розмір штрафу за донарахування своєчасно не нарахованого ЄСВ становить 10 відсотків зазначеної суми.
Відтак розмір штрафу повинен становити 6022,50 грн (?60225,00 х 10 % = ?6022,50), а не 12045,00 гривень.
Тому рішення від 03.02.2019 № 004173304 є протиправним в частині застосування до позивачки штрафу в розмірі 6022,50 грн (?12045,00 - ?6022,50 = ?6022,50). В цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Поряд з цим, ППР від 03.12.2019 № 0004183304 (форма «С») (а.с. 40, том 1) про застосування до позивачки штрафної санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 1,00 грн було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 17.02.2020 № 5959/99-08-00-05-04-06 (а.с. 52-57, том 1).
Відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають за відсутністю спору.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зазначений спір є спором майнового характеру із ціною позову 388899,76 грн (за ППР від 03.12.2019 № 0004133304 - 510,00 грн, за ППР від 03.12.2019 № 0004143304 - 144054,12 грн, за ППР від 03.12.2019 № 0004153304 - 12004,50 грн, за ППР від 03.12.2019 № 0004183304 - 1,00 грн, за ППР від 03.12.2019 № 0004193304 - 160060,14 грн, за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304 - 60225,00 грн, за рішенням від 03.02.2019 № 004173304 - 12045,00 грн).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем встановлений у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Квитанцією від 16.03.2020 (а.с. 110, том 1) підтверджується понесення позивачкою судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 4491,25 гривні.
Позовні вимоги задоволено на загальну суму 59218,96 грн:
за ППР від 03.12.2019 № 0004133304 (форма «ПС») на суму 510,00 грн;
за ППР від 03.12.2019 № 0004143304 (форма «Р») на суму 24009,02 грн;
за ППР від 03.12.2019 № 0004153304 (форма «Р») на суму 2000,75 грн;
за ППР від 03.12.2019 № 0004193304 (форма «Р») на суму 26676,69 грн;
за рішенням від 03.02.2019 № 004173304 на суму 6022,50 гривні.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги на загальну суму 329680,80 грн:
за ППР від 03.12.2019 № 0004143304 (форма «Р») на суму 120045,10 грн;
за ППР від 03.12.2019 № 0004153304 (форма «Р») на суму 10003,75 грн;
за ППР від 03.12.2019 № 0004183304 (форма «С») на суму 1,00 грн;
за ППР від 03.12.2019 № 0004193304 (форма «Р») на суму 133383,45 грн;
за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304 на суму 60225,00 грн;
за рішенням від 03.02.2019 № 004173304 на суму 6022,50 гривні.
Оскільки цим рішенням позов задоволено частково, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивачки судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: 683,90 грн (?4491,25 х ?59218,96 / ?388899,76 ? ?683,90).
Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, абзацом шостим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», суд
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.
2. Визнати протиправними і скасувати податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області:
від 03.12.2019 № 0004133304 (форма «ПС») про застосування до ОСОБА_3 штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за ненадання книги обліку доходів і витрат у розмірі 510 (П'ятсот десять) гривень 00 копійок;
від 03.12.2019 № 0004143304 (форма «Р») в частині збільшення ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 24009 (Двадцять чотири тисячі дев'ять) гривень 02 копійки;
від 03.12.2019 № 0004153304 (форма «Р») в частині збільшення ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 2000 (Дві тисячі) гривень 75 копійок;
від 03.12.2019 № 0004193304 (форма «Р») в частині збільшення ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 26676 (Двадцять шість тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 69 копійок.
3. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 03.02.2019 № 004173304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині застосування до ОСОБА_1 штрафної санкції в розмірі 6022 (Шість тисяч двадцять дві) гривні 50 копійок.
4. Відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області:
від 03.12.2019 № 0004143304 (форма «Р») в частині збільшення ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 120045 (Сто двадцять тисяч сорок п'ять) гривень 10 копійок;
від 03.12.2019 № 0004153304 (форма «Р») в частині збільшення ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 10003 (Десять тисяч три) гривні 75 копійок;
від 03.12.2019 № 0004183304 (форма «С») про застосування до ОСОБА_3 штрафної санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 1 (Одна) гривня 00 копійок;
від 03.12.2019 № 0004193304 (форма «Р») в частині збільшення ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 133383 (Сто тридцять три тисячі триста вісімдесят три) гривні 45 копійок.
5. Відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними і скасування:
вимоги Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 № Ф-0004163304 у розмірі 60225 (Шістдесят тисяч двісті двадцять п'ять) гривень 00 копійок;
рішення Головного управління ДПС у Київській області від 03.02.2019 № 004173304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині застосування до ОСОБА_1 штрафної санкції в розмірі 6022 (Шість тисяч двадцять дві) гривні 50 копійок.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 683 (Шістсот вісімдесят три) гривні 90 копійок.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
10. Учасники справи:
позивачка: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: Головне управління ДПС у Київській області (вул. Героїв 72 Бригади, 12, м. Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09117; код ЄДРПОУ: 44096797).
11. Повний текст рішення суду складений 05.02.2026.
Суддя В.Г.Ярощук