про відмову в забезпеченні позову
04 лютого 2026 року 756/19147/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 як такого, що вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2025 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії передано до Київського окружного адміністративного суду для розгляду за предметною підсудністю.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Колесніковій І.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 прийнято до провадження адміністративну справу.
04.02.2026 позивачем через канцелярію суду подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд забезпечити позов до набрання законної сили судовим рішенням у справі, шляхом заборони органам Національної поліції України здійснювати адміністративне затримання, доставлення або будь-які інші примусові дії, пов'язані з доставленням ОСОБА_1 до будь-якого територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей, внесених ІНФОРМАЦІЯ_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та інформації, переданої, сформованої або оброблювальної у межах єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України щодо нібито вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що предметом адміністративного позову є оскарження протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про нібито порушення позивачем правил військового обліку та у подальшому ініційовано заходи, спрямовані на адміністративне затримання і доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Зазначає, що встановлено обставини справи, які підтверджуються матеріалами позову, що відносно позивача не складався протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не виносилась, а строки притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 38, 247 КУпАП закінчилися.
Вказує, що існує очевидна небезпека для позивача у разі перевірки поліцейськими або працівниками ТЦК та СП військово-облікових документів і даних з реєстру «Оберіг», оскільки останній значиться порушником статей 210, 210-1 КУпАП і підлягає доставці до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову створює ризик того, що до моменту ухвалення судового рішення по суті спору органами Національної поліції може бути реалізовано адміністративне затримання та примусове доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а тому істотно ускладнить чи навіть унеможливить ефективний судовий захист. Наголошено, що, застосування заходів забезпечення позову спрямоване на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті, оскільки воно відповідає предмету адміністративного позову та, водночас, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті до закінчення розгляду справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2026 заява передана на розгляд судді Колесніковій І.С.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є інструментом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову при існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №160/7350/19.
Отже, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен переконатися, що спірне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Таким чином, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Також, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №640/15534/22.
Факт протиправних дій відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення позивачем правил військового обліку, а також факт наявності порушення прав останнього, потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів під час розгляду справи.
Судження позивача мають суб'єктивний характер та обумовлені його процесуальним становищем зацікавленої сторони.
У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода заявника із діями суб'єкта владних повноважень та подальше можливе звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Доводи, які заявник наводить в обґрунтування висунутих вимог щодо вжиття ініційованих заходів забезпечення позову, базуються на припущеннях щодо ймовірності здійснення представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 мобілізаційних заходів щодо нього. Безперечно, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Ініційовані заходи забезпечення позову не можуть бути спрямовані на фактичне вирішення спору по суті поза межами судового розгляду справи у встановленому процесуальним законом порядку.
Також суд зазначає, що усталена судова практика щодо вжиття заходів забезпечення позову базується на тому, що не є адекватним предмету позову захід забезпечення, який стосується необмеженого кола осіб, права та інтереси яких можуть бути порушені відповідним заходом забезпечення позову.
Аналіз доводів у заяві про забезпечення позову дає підстави вважати, що твердження заявника ґрунтуються виключно на не згоді з оскаржуваними діями центру комплектування та соціальної підтримки щодо мобілізації на військову службу та прогнозованих небажаних для заявника наслідків у вигляді ймовірного призову на військову службу.
За наслідками аналізу поданої заяви про забезпечення позову на предмет ймовірності спричинення невідворотних наслідків та порушення прав та інтересів заявника суд дійшов висновку, що застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях щодо вчинення уповноваженими органами дій щодо можливого призову позивача на військову службу (мобілізацію), як і ґрунтуватись на незгоді заявника з відповідними діями.
Натомість вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб, ініційований позивачем з визначених ним підстав без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок і ототожнюватиметься з фактичним вирішенням спору, що є неприпустимим.
Таким чином, дослідивши вказані обставини, суд встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить заявник, є неспівмірними. Окрім того, суд наголошує на тому, що порушене право заявника буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки заявником не доведено дійсну наявність обставин, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №756/19147/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Колеснікова І.С.