03 лютого 2026 року справа №320/4282/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністаративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної охорони України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 72 доби невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2013-2017 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;
- зобов?язати Управління Державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 72 доби невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2013-2017 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позовної.
У зв'язку з припиненням трудових відносин судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Щавінському В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 апеляційну скаргу представника позивача задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 про повернення позовної заяви скасовано, а справу №320/4282/24 направлено до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі ухвали суду від 11.08.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при звільненні зі служби йому протиправно не було виплачено компенсацію за всі невикористані ним дні основної відпустки за минулі роки у загальній кількості 72 дні.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України не скористався, із відзивом до суду не звернувся.
Розглянувши надані документи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Державної охорони України та при звільненні позивачу не була нарахована компенсація за невикористані дні щорічної відпустки.
Судом встановлено, що представник позивача звернулась до відповідача із адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно кількості днів щорічної основної відпустки що період проходження служби.
Листом від 28.04.2023 №2/60-1022 відповідач надав відповідь, вказавши, що позивач не використав щорічну основну відпустку у загальній кількості 72 дні.
При цьому компенсація за невикористані дні відпустки нарахована та виплачена позивачу не була.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та не виплаті грошової компенсації за всі невикористані дні основної та додаткової відпусток, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до статті 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до Закону №2232-XII Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), пунктом 180 якого встановлено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з пунктом 186 Положення №1153/2008 щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця. Щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
В особливий період військовослужбовцям надаються відпустки, визначені пунктами 17, 18 статті 101 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Абзацом 4 пункту 1921 Положення №1153/2008 встановлено, що невикористана частина щорічної основної відпустки надається військовослужбовцю у порядку, визначеному Законом №2011-ХІІ.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон №2011-XII.
Статтею 12 цього Закону встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано статтею 101 Закону №2011-XII.
Так, частинами 1 та 2 статті 101 цього Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
При цьому, частиною 17 статті 101 Закону №2011-XII визначено, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (частина 19 статті 101 Закону №2011-XII).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР). Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом №504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (частина 8 статті 101 Закону №2011-XII).
Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Абзацом 3 пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до положень частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з пунктом 1 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Управління державної охорони України, затвердженого наказом УДО України від 27.07.2018 №295/дск та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №944/32396 (далі - Порядок №295), цей порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям в органах, підрозділах, установах, організаціях та навчальних закладах УДО України та членам сімей військовослужбовців у визначених законодавством випадках.
Абзацом 1 пункту 3 глави 7 розділу V Порядку №295 (зі змінами, внесеними наказом УДО України від 05.03.2019 №96/ДСК, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.03.2019 за №298/33269) визначено, що у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкувань близькій особі, у зв'язку із скорочення штатів або проведення організаційних заходів, які не використали (використали частково) щорічну основну або щорічну додаткову відпустку, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу Управління та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористанні дні щорічної основної та додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки відповідно до вимог статті 10-1 Закону №2011-XII.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли військовослужбовцями відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення таких осіб права на відпустку, яке вони вже отримали в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням таких осіб, вони можуть використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається у праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, так як відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, бо це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З наведеного вбачається, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 34 постанови від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19), який полягає в тому, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки: 21 день - за 2013 рік, 12 днів ?за 2014 рік, 16 днів - за 2015 рік, 10 днів - за 2016 рік, 13 днів - за 2017 рік.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 72 доби невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2013-2017 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.
3. Зобов?язати Управління Державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 72 доби невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2013-2017 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції .
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної охорони України (код ЄДРПОУ 00037478) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.