ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" лютого 2026 р. справа № 300/8140/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафні санкції в розмірі 3% річних та інфляційних втрат внаслідок виниклої заборгованості, а також внаслідок неї відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виплачено різницю між перерахованим розміром пенсії і фактично виплаченою пенсією за період з 01.01.2016 по 31.07.2022 року в сумі 344153,96 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
01.12.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Однак, виплата різниці між перерахованим розміром пенсії і фактично виплаченою пенсією за період з 01.01.2016 по 31.07.2022 року в сумі 344153,96 грн. відповідачем не здійснена. Просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Позивачу, ОСОБА_1 , в липні 2022 року на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року здійснено перерахунок пенсії, однак відповідачем не виплачено різницю між перерахованим розміром пенсії і фактично виплаченою пенсією за період з 01.01.2016 по 31.07.2022 року в сумі 344153,96 грн.
Позивач зазначає, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про виплату йому заборгованості. Однак, на його звернення отримував відмову.
Згідно листа Головного Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.07.2022 року відповідач зазначає, що різницю між перерахованим розміром пенсії і фактично виплаченою пенсією за період з 01.01.2016 по 31.07.2022 року в сумі 344153,96 грн. занесено в Реєстр судових рішень Пенсійного фонду України та буде виплачено при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, сформував висновок про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів мповинна здійснюватись у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата.
Відтак, законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів.
Для стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати слід встановити, що грошовий дохід, у тому числі і пенсія виплачений не вчасно, з затримкою на один і більше календарних місяців, така затримка мала умисел органу виплати та затримка відбулась з вини органу виплати.
Як встановлено з матеріалів адміністративної справи, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 по справі №300/7330/21, що набрало законної сили 22.06.2022 позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема зобов'язано відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи із відсоткового значення розміру пенсії 77 % сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених платежів; зобов'язано відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , із врахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених станом на листопад 2019 року, відповідно до складеної ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Івано-Франківській області» нової довідки № 723 від 07.06.2021 року, 3 урахуванням проведених платежів; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франкській області на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1816 грн.
Позивачем не заперечується, що різниця між перерахованим розміром пенсії на дату звернення до суду з цим позовом не виплачена.
Стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2a-11853/10/1570.
За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Таким чином, в даній справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.
Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов?язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв?язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов?язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідний висновок містить постанова
Суд зазначає, що в межах цього спору позивач не довів наявності будь-якої шкоди, завданої йому відповідачем, протиправності діяння відповідача, наявності причинного зв'язку між шкодою і діями та вини відповідача в її заподіянні, а також не зазначив суму моральної шкоди яка підлягає до стягнення.
Отже, позовні вимоги про відшкодування шкоди задоволенню не підлягають, з огляду
на їх необґрунтованість.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.