05 лютого 2026 року Справа № 280/10353/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом військової частини НОМЕР_1
до ОСОБА_1
про стягнення безпідставно набутих коштів,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти у розмірі 162 440 (сто шістдесят дві тисячі чотириста сорок) гривень 70 копійок під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що у період з 08.09.2022 по теперішній час відповідач ухиляється від проходження військової служби, тому не має права на отримання грошового забезпечення та додаткової винагороди за зазначений період. Неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов'язків спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди за жовтень 2022 року у сумі 162440,70 грн.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
На запит суду щодо місця реєстрації відповідача з Єдиного державного демографічного реєстру 25.11.2025 судом отримано відповідь № 2045674, за якою відомості про місце реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - АДРЕСА_1 .
Копія ухвали про відкриття провадження була надіслана відповідачу на його місце реєстрації, однак на адресу суду повернувся конверт із вкладенням, із відміткою про причини повернення "адресат відсутній".
Згідно із частиною шостою статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 04.03.2021 у справі № 910/6835/20).
Крім того, суд наголошує, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічне правозастосування міститься в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 №807/897/16, від 23.11.2023 у справі № 215/7312/20, від 27.06.2023 у справі № 160/23260/21, від 22.03.2023 у справі № 640/14827/19, а також ухвалі від 14.08.2023 у справі № 200/579/23.
Відповідно до статті 130 КАС України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. Тому, з метою інформування відповідача про розгляд справи №280/10353/25, 23.12.2025 на офіційному вебпорталі судової влади України було опубліковане оголошення про розгляд даної справи.
Крім того, суд намагався повідомити відповідача засобами телефонного зв'язку, про що свідчить складений секретарем судового засідання акт, наявний в матеріалах справи.
Таким чином, судом вжито усі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд в Запорізькому окружному адміністративному суді справи №280/10353/25.
Оскільки відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачем не надано, суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01.12.2025 (з урахуванням ухвали суду від 02.12.2025 про виправлення описки) позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, у спосіб подання до суду: документів, що посвідчують правовий статус військової частини НОМЕР_1 як державної організації, наказ про командира військової частини НОМЕР_1 про призначення ОСОБА_2 на посаду; доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення; доказів сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.
Ухвалою від 15.12.2025 суд відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у військової частини НОМЕР_1 письмові пояснення разом з документальним підтвердженням, в яких зазначити чи оформлювалось позивачем письмове повідомлення ОСОБА_1 про необхідність відшкодування останнім безпідставно набутих коштів та чи направлялось таке повідомлення на адресу проживання відповідача (якщо направлялось - надати відповідне повідомлення разом з доказами його направлення на адресу відповідача).
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2022 № 193 солдат ОСОБА_1 прибув та зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдатом резерву резервної роти.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.07.2022 № 198 солдат ОСОБА_1 призначений на посаду водія-номера обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільно-десантної роти військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що з 18 липня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.08.2022 № 238, солдат ОСОБА_1 , водій-номер обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільно-десантної роти, з 21 серпня 2022 року у зв'язку із отриманим пораненням під час виконання бойового завдання вибув до медичної роти військової частини НОМЕР_3 .
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2022 № 248 солдат ОСОБА_1 , водій-номер обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільно-десантної роти, відповідно до пункту 116 підпункту 15 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням, або хворобою, з 04 вересня 2022 року увільнений від займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.12.2022 № 360, солдат ОСОБА_1 , військовослужбовець в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 , який з 21 серпня 2022 року вибув на лікування після поранення, вважається таким, що станом на 25 грудня 2022 року не повернувся до військової частини НОМЕР_1 без поважних причин, на телефонні дзвінки не відповідає, медичні документи надані не були, місцезнаходження невідомо.
За фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 проведено службове розслідування, під час якого встановлено, що відповідач евакуйований з ВМКЦ СР м. Дніпра 23.08.2022 у 5 відділення КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І Ющенка ВОР», з якого був виписаний 07.09.2022, проте військову частину НОМЕР_1 не повідомив.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.09.2023 № 1100 «Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу» солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладено дисциплінарне стягнення - оголошено сувору догану; зобов'язано начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 здійснити перевірку нарахованого та виплаченого військовослужбовцю у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.07.2025 № 193 ОСОБА_1 є таким, що з 07 лютого 2024 року виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та його облікові документи направлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14.09.2025 за вх. № 18939/р до командування військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 про те, що згідно вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.09.2023 №1100 «Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу», нею було проведено перевірку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 за жовтень 2022 року, в результаті якої було виявлено факти надмірно виплаченого грошового забезпечення за жовтень 2022 року.
На підставі вказаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 15.09.2025 виданий наказ № 784 «Про призначення службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди за жовтень 2022 року солдату ОСОБА_1 ». Під час проведення службового розслідування встановлено, що про причини неприбуття з медичного закладу, з якого він був виписаний 07.09.2022, та неповернення до розташування військової частини, а також про місце свого дійсного перебування солдат ОСОБА_1 командування військової частини НОМЕР_1 не повідомляв. Вказаними діями солдат ОСОБА_1 ввів в оману командування військової частини НОМЕР_1 щодо свого місця перебування, внаслідок чого йому здійснювались надлишкові нарахування та виплати грошового забезпечення протягом часу поки не було встановлено факт його ухилення від виконання обов'язків військової служби.
14.10.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ №1112 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди за жовтень 2022 року солдату ОСОБА_1 ». Вказаним наказом вирішено вважати встановленим факт неналежного виконання Відповідачем обов'язків військової служби, що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за жовтень 2022 року.
За змістом довідки від 07.09.2025 № 805 по солдату ОСОБА_1 загальна сума переплати за жовтень 2022 року становить 162440,70 грн, з яких: по грошовому забезпеченню з урахуванням податків - 22440,70 грн; по додатковій грошовій винагороді 140000,00 грн.
У зв'язку із надлишковою виплатою відповідачу грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із позовом щодо стягнення безпідставно набутих військовослужбовцем коштів.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України..
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.2019 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
У відповідності до статей 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень статей 1, 3, 4 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Згідно зі статтею 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
У силу вимог статті 13 Закону № 160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з пунктом 9 Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Відповідно до пункту 12 Порядку №260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.
Натомість, згідно з пунктом 15 Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
У силу вимог пункту 5 розділу XVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) передбачено, що на період дії воєнного стану особам, які несуть службу в районах ведення бойових дій встановлено виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, а особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачена додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі осіб у таких діях та заходах.
Пунктом 2-1 Постанови №168 визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених Постановою №168 визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до змісту положень доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, яке регулювало порядок виплати додаткової винагороди у спірний період, виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини, накази на виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. До наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.
Таким чином, з дня самовільного залишення військової частини відповідачем останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У відповідності до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 по справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Верховний Суд в постанові від 01.03.2021 по справі № 180/1735/16-ц зазначив, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. Відтак, не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 14.10.2025 №1112 «Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди за жовтень 2022 року солдату ОСОБА_1 » було встановлено факт неналежного виконання відповідачем обов'язків військової служби, що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідачу за жовтень 2022 року в сумі 162440,70 грн.
За змістом довідки від 07.09.2025 № 805 по солдату ОСОБА_1 загальна сума переплати за жовтень 2022 року становить 162440,70 грн, з яких: по грошовому забезпеченню з урахуванням податків - 22440,70 грн; по додатковій грошовій винагороді 140000,00 грн.
Відповідач листами від 19.10.2025 №694/8033 та від 02.12.2025 №694/9298 повідомляв ОСОБА_1 про необхідність повернення у добровільному порядку безпідставно набутих коштів у сумі 162440,70 грн. Станом на час розгляду цієї справи, доказів сплати відповідачем коштів у визначеному розмірі до суду не надано.
Крім того, суд зазначає, що визначена відповідачем сума переплати за жовтень 2022 року позивачем не оскаржується. Докази оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 14.10.2025 №1112, яким встановлено суму надлишкової виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 , сторонами не надано та судом не встановлено.
Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Як встановлено судом, заявлені до стягнення кошти були отримані відповідачем як грошове забезпечення та додаткова винагорода за період, протягом якого відповідач був відсутній на службі без поважних причин, у зв'язку із чим був притягнутий до повної матеріальної відповідальності.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів відшкодування відповідачем безпідставно набутих коштів, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача відшкодувати безпідставно набуті кошти за жовтень 2022 року під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки позивачем не надано доказів понесення витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти за жовтень 2022 року у розмірі 162440,70 грн (сто шістдесят дві тисячі чотириста сорок гривень 70 копійок) під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Відповідач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 05.02.2026.
Суддя К.В. Мінаєва