іменем України
05 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 728/2541/25
Головуючий у першій інстанції - Лобода Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/427/26
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У вересні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 3105278 від 29 липня 2021 року у розмірі 42 670 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3105278 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». За змістом договору товариство надало позичальнику кредит в розмірі 10 000 грн строком на 30 днів на умовах, визначених договором, а клієнт зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на визначених договором умовах. Відповідачка порушила зобов'язання з повернення коштів, що зумовило виникнення заборгованості за кредитним договором в сумі 42 670 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 31 994 грн - заборгованість за нарахованими відсотками та 676 грн - заборгованість за комісійними винагородами.
11 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 12Т, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за наведеним кредитним договором.
Заочним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача грошові кошти в сумі 10 000 грн. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс», вважаючи рішення суду незаконним в частині вирішення позовних вимог про стягнення 31 994 грн нарахованих відсотків та 676 грн комісійної винагороди та посилаючись на його ухвалення без з'ясування судом всіх обставин, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, установивши факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, безпідставно відмовив у стягненні нарахованих процентів та комісії, порядок та підстави нарахування яких визначено сторонами договору.
За доводами скаржника чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату (комісію) за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено ЗУ «Про споживче кредитування». Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, наявною у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Позивач указує, що розмір процентної ставки визначено п. 1.5.2, 1.6 договору. Особливості нарахування відсотків встановлені п. 2.2, 2.3 договору, за змістом яких нарахування процентів здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування. Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке продовження строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначено строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Кредит відповідачці надавався строком на 30 днів, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 28 серпня 2021 року. За цей період проценти за користування кредитом становили 0,88 % від фактичного залишку кредиту.
Скаржник наголошує на тому, що суд не врахував договірну природу пролонгації, яка відповідно до ст. 212 ЦК України є відкладальною умовою, і після її настання (фактичного користування грошовими коштами) сторони мають обов'язок виконувати умови договору в оновленому обсязі. На відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах продовження строку кредитування на стандартних базових умовах з процентною ставкою 5 % не передбачало від позичальника вчинення певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами. У цьому випадку строк кредитування пролонгувався та максимально міг бути продовженим на 60 днів, а тому проценти належить нараховувати на 90 днів, що включає в себе 30 днів строку початкового кредитування на пільгових умовах + 60 днів продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах. Наданий розрахунок заборгованості за відсотками повністю відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору та здійсненої пролонгації.
Відповідачкою відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору у порядку та на умовах, на які посилається товариство, та виникнення заборгованості у заявленому у позовній заяві розмірі. Суд указав, що ані анкета-заява на кредит, ані договір про споживчий кредит № 3105278, ані графік платежів та паспорт споживчого кредиту не містять електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, за допомогою якого позичальником повинні бути підписані указані документи.
Водночас районний суд дійшов висновку, що платіжне доручення № 52417291 від 29 липня 2021 року є належним доказом фактичного отримання відповідачкою коштів. Наведену обставину стороною відповідача жодним чином не спростовано, як і не надано доказів на підтвердження їх повернення, у зв'язку з чим суд визнав за необхідне стягнути із ОСОБА_1 отриману суму.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Наданий позивачем договір про споживчий кредит № 3105278 від 29 липня 2021 року свідчить про те, що ТОВ «Мілоан» зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с. 11-15).
Пунктами 1.2-1.4 договору передбачено, що сума кредиту становить 10 000 грн у валюті: українські гривні. Кредит надається строком на 30 днів з 29 липня 2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 28 серпня 2021 року.
У пунктах 1.5.1, 1.5.2., 1.6. договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 700 грн, яка нараховується за ставкою 7 % від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 2 640 грн, які нараховуються за ставкою 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з пунктом 6.1. договору він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.
У розділі «Реквізити сторін» цього договору підписи позичальника та позикодавця як у вигляді електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора, так і у вигляді власноручного підпису відсутні.
Графік платежів, який є додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 3105278 від 29 липня 2021 року, та паспорт споживчого кредиту також не містять підписів сторін (а.с. 15 зворот, 16).
Відповідно до платіжного доручення № 52417291 від 29 липня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 10 000 грн з призначенням платежу - кошти згідно договору № 3105278 (а.с. 17).
Згідно з відомостями про щоденні нарахування та погашення, складеними ТОВ «Мілоан», 29 липня 2021 року надано кредит у сумі 10 000 грн та нараховано комісію за оформлення кредиту у сумі 700 грн; з 30 липня по 28 серпня 2021 року нараховано проценти згідно з п. 1.5.2 договору у сумі 88 грн за кожен день; з 29 серпня по 27 жовтня 2021 року нараховано проценти згідно з п. 1.6, 2.3.1.2 договору у сумі 500 грн за кожен день користування кредитними коштами (а.с. 18).
11 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» (кредитор) та ТОВ «Діджи Фінанс» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 12Т, на умовах якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником (портфель заборгованості) (п. 1.1.) (а.с. 19-23). Цього ж дня ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» підписали акт приймання-передачі реєстру боржників від 11 листопада 2021 року за яким, згідно з вимогами договору відступлення прав вимоги № 12Т від 11 листопада 2021 року, кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників кредитора від 11 листопада 2021 року, складений за формою згідно із додатком № 1 до договору. Кількість боржників: 4 089, загальна сума заборгованості: 88 907 816,24 грн (а.с. 26 зворот).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 12Т від 11 листопада 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 3105278 від 29 липня 2021 року в загальній сумі 42 670 грн (а.с. 27).
Платіжними інструкціями № 1913 від 29 грудня 2021 року, № 1923 від 23 грудня 2021 року, № 1893 від 16 грудня 2021 року, № 1855 від 09 грудня 2021 року, № 1777 від 02 грудня 2021 року, № 27 від 25 листопада 2021 року, № 1756 від 19 листопада та № 1752 від 19 листопада 2021 року підтверджується проведення оплати новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») коштів за наведеним вище договором відступлення права вимоги № 12Т від 11 листопада 2021 року в загальній сумі 3 566 998,72 грн (а.с. 28-29).
25 липня 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» направило на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу з рекомендацією сплатити заборгованість за договором № 3105278 від 29 липня 2021 року у розмірі 42 670 грн (а.с. 30).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення вимог ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
На підтвердження доводів про укладення сторонами кредитного договору № 3105278 від 29 липня 2021 року позивачем надано електронні докази в паперовій формі, зокрема: анкету-заяву на кредит № 3105278 від 29 липня 2021 року (а.с. 10), договір про споживчий кредит № 3105278 від 29 липня 2021 року (а.с. 11-15), графік платежів, який є додатком № 1 до вказаного договору (а.с. 15 зворот), а також платіжне доручення 52417291 від 29 липня 2021 року (а.с. 17).
Як свідчить зміст кредитного договору № 3105278 від 29 липня 2021 року, в розділі «Реквізити сторін» підписи від імені позикодавця та позичальника відсутні, тобто відомості про підписання відповідачкою правочину одноразовим ідентифікатором, або власноручним підписом не відображені. Графік платежів, який є додатком № 1 до договору № 3105278 від 29 липня 2021 року, нею також не підписано.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 6.2 договору відповідь про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання кредитного договору.
Колегія суддів виходить з того, що позивачем не надано суду доказів того, що на виконання вимог ЗУ «Про електронну комерцію» та п. 6.2 кредитного договору № 3105278 ОСОБА_1 при підписанні цього договору було використано одноразовий ідентифікатор.
Наявна у справі анкета-заява на кредит № 3105278 (а.с. 10) містить анкетні дані ОСОБА_1 , її контактну інформацію (номер мобільного телефону та адрес електронної пошти), відомості про щомісячні доходи, IP адресу, з якої подано заяву. Проте, заява не містить ні власноручного підпису заявниці, ні відомостей про направлення їй одноразового ідентифікатора, за допомогою якого позичальницею повинен бути підписаний договір.
Надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення не є первинним документом, який підтверджує укладення кредитного договору на умовах, що зазначені у позовній заяві. Відомість є фактично розрахунком заборгованості, сформованим первісним кредитором.
Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справ товариством, суд апеляційної інстанції враховує те, що воно є професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Аналогічна позиція викладена Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.
За таких обставин, ураховуючи наведене у сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність ТОВ «Діджи Фінанс» доводів щодо належного укладення сторонами кредитного договору № 3105278 від 29 липня 2021 року.
Водночас судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією платіжного доручення від 29 липня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 10 000 грн.
За змістом ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскаржуючи рішення суду, позивач не погодився з ним в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками та комісією, у зв'язку з чим просив скасувати рішення в цілому та задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідачкою судове рішення не оскаржено.
Беручи до уваги наведене вище та зважаючи на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення, апеляційний суд, не зважаючи на недоведеність обставин укладення сторонами договору про споживчий кредит № 3105278 від 29 липня 2021 року на зазначених позивачем умовах, погоджується з висновком районного суду про необхідність стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 10 000 грн.
У зв'язку з висновком про недоведеність укладення позичальницею кредитного договору на визначених у позові умовах твердження скаржника про правомірність нарахування відсотків за користування кредитом та комісійної винагороди відхиляються апеляційним судом, оскільки не мають правового значення для вирішення справи по суті.
Ураховуючи наведене вище у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення, а заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова