іменем України
03 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/1470/25
Головуючий у першій інстанції - Карпусь І. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/88/26
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем: Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив позбавити відповідачку батьківських прав відносно їхньої спільної неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що з 31 травня 2016 року по 10 лютого 2025 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка сторін - ОСОБА_4 .
Указував, що відповідачка два роки не спілкується з дитиною, постійно змінює місце проживання і наразі її місце проживання невідоме. Дочка навчається у Світанківській гімназії Лосинівської селищної ради. За час навчання ОСОБА_2 жодного разу не бачилась з дитиною, не відвідувала її за місцем проживання та навчання. Відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, дитина перебуває на повному утриманні позивача і проживає з його батьками, оскільки ОСОБА_1 з серпня 2016 року проходить військову службу за контрактом. Орган опіки та піклування у своєму висновку від 27 лютого 2025 року визнав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на орган опіки та піклування Лосинівської селищної ради Ніжинського р-ну Чернігівської обл. обов'язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі, поданій через представника, ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності висновку суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню і оцінці на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Сторона позивача зазначає, що під час розгляду судом встановлено, що дитина фактично проживає з батьками позивача. Відповідачка певний час не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки, належним чином не бере участь у її вихованні. Водночас суд безпідставно визнав, що наведені обставини не є безумовними та достатніми підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав без її попередження про зміну ставлення до дитини, указавши на відсутність у матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження того, що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо.
Наголошує на тому, що, оцінюючи докази, суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_5 (матері позивача) та ОСОБА_6 (брата позивача), які підтвердили, що відповідачка більше 2-х років не спілкується з донькою, не бере участі у її вихованні, тобто, тривалий період нехтує батьківськими обов'язками відносно дитини, що свідчить про її ухилення від їх виконання.
Стверджує, що такий захід судового впливу як попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покладення на органи опіки та піклування контролю за виконанням нею батьківських обов'язків можливо було б застосувати лише при особистій участі відповідачки в судовому процесі. Проте суд без особистої участі відповідачки в судовому засіданні та без з'ясування дійсних мотивів її ухилення від виховання дитини, необґрунтовано застосував щодо ОСОБА_2 заходи впливу.
Указує, що, звернувшись з цим позовом, позивач не зловживає інститутом позбавлення батьківських прав з метою ухилення від мобілізації, оскільки вже проходить військову службу за контрактом та є учасником бойових дій. Основною метою цього звернення є захист прав дитини, забезпечення безпечних умов її життя і здорового розвитку.
Відповідачкою та органом опіки та піклування відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що дитина сторін фактично проживає з позивачем та його батьками. Відповідачка певний час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, належним чином не бере участі у її вихованні, однак наведені обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав без її попередження про зміну ставлення до дитини, оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження того, що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо.
Районний суд указав, що висновок органу опіки та піклування у сукупності з іншими доказами підтверджує відсутність правових підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу - позбавлення батьківських прав. Матеріали справи не свідчать про те, що відповідачка вживає наркотичні засоби або психотропні речовини, притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків, застосовувала насильство щодо дитини чи негативно впливає на її духовний та фізичний розвиток.
Суд виснував, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів неповнолітньої внаслідок позбавлення її матері батьківських прав, та доказів, які б безспірно свідчили, що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
Сторони з 31 травня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 лютого 2025 року розірвано (а.с. 10).
Згідно з довідкою т.в.о. командира в/ч НОМЕР_2 від 08 квітня 2025 року солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій служби за контрактом у військовій частині з 01 серпня 2016 року (а.с. 5 зворот).
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що засвідчено копією паспорту (а.с. 7-8).
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с. 5).
ОСОБА_4 навчається у Світанківській гімназії Лосинівської селищної ради Ніжинського р-ну, що підтверджується довідкою навчального закладу від 27 січня 2025 року (а.с. 6).
За змістом характеристики, виданої 24 січня 2025 року директором Світанківської гімназії та класним керівником, ОСОБА_4 навчається у 2 класі гімназії, позитивно характеризується, соціально пристосована, виховується батьком, бабою та дідом, які приділяють дівчинці належну увагу. З матір'ю спілкується доволі рідко, присутність матері у житті дочки є періодичною (а.с. 11 зворот).
12 лютого 2025 року комісією у складі: в.о. начальника ССД Лосиніської селищної ради Темчурової Л.Д., керуючого справами (секретар виконкому) Лосинівської селищної ради Матяш М.П. складено акт обстеження умов проживання, яким засвідчено, що ОСОБА_7 зареєстрована та проживає разом з батьком ОСОБА_1 , дідом ОСОБА_8 та бабою ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , де створено задовільні умови для проживання дитини: є окрема дитяча кімната, місце для навчання та відпочинку, дитина забезпечена необхідним одягом та продуктами харчування. Батько дитини ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, а коли перебуває вдома, то добре відноситься до дочки. Зі слів ОСОБА_9 дитина знаходиться на повному утриманні батька. З матір'ю дитини - ОСОБА_2 зв'язатися не вдалося (а.с. 3 зворот).
За висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, затвердженим рішенням виконавчого комітету Лосинівської селищної ради від 27 лютого 2025 року № 58, визнано доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що матір довгий час не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям, не займається вихованням та доглядом, що свідчить про її самоусунення від виконання батьківських обов'язків. Дитина знаходиться на повному утриманні та догляді батька ОСОБА_1 . Цей висновок, в тому числі, відображає й те, що у ході телефонної розмови з представником органу опіки та піклування з приводу вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 повідомила, що відвідати доньку не може через перешкоди з боку батьків колишнього чоловіка. 01 лютого 2025 року ОСОБА_1 застосував до неї фізичне насильство, внаслідок чого викликалася поліція та швидка. Орган опіки та піклування констатував, що ОСОБА_2 не знайшла можливості зустрітися з донькою, мешкаючи з нею в одному населеному пункті протягом 7 місяців, за допомогою з цього приводу не зверталася, хоча повідомила, що хоче бути з дитиною (а.с. 4).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою ВРУ від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ.
Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частинами 1, 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктом 15 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/2012.
Нормами ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, урахувавши, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо, та правильно виснував що такий засіб впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків, є крайнім.
Звернувшись з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, ОСОБА_1 посилався на свідоме, протягом кількох років ухилення колишньої дружини від виконання батьківських обов'язків, зазначаючи, що вона не бере участі у вихованні та утриманні їхньої малолітньої дочки ОСОБА_10 , не цікавиться її духовним та фізичним розвитком, і позбавлення відповідачки батьківських прав не суперечитиме інтересам дитини.
Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 наголосив, що у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини справі («Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04).
Колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_1 на небажання відповідачки протягом тривалого часу брати участь у вихованні дочки, її фізичному та духовному розвитку, зустрічатися та спілкуватися з нею не можуть достеменно підтверджувати злісне та систематичне ухилення ОСОБА_2 від належного виконання батьківських обов'язків. Зміст висновку органу опіки та піклування свідчить про те, що 19 лютого 2025 року представник служби у справах дітей в телефонному режимі спілкувався з ОСОБА_2 , яка повідомила, що хоча і проживає в одному населеному пункті разом з дочкою (с. Яхнівка Ніжинського р-ну), але не може зустрічатися з нею, оскільки батьки колишнього чоловіка цьому перешкоджають, а 01 лютого 2025 року чоловік навіть вдарив її на вулиці, у зв'язку з чим викликалися поліція та швидка допомога. Неможливість відвідування дитини у школі та привітання її з днем народження відповідачка пояснила відсутністю у неї телефону та працевлаштуванням у Київській області вахтовим методом. Указала також, що хоче бути з дитиною, проте не бачить можливостей розв'язати це питання.
Апеляційний суд виходить з того, що відсутність участі ОСОБА_2 протягом певного часу у вихованні та утриманні малолітньої дочки ОСОБА_10 не може бути єдиною підставою для висновку про ухилення відповідачки від виконання батьківського обов'язку та позбавлення матері батьківських прав відносно її дитини, з огляду на те, що при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, необхідно ґрунтовно досліджувати та оцінювати всі обставини справи, надавати належну правову оцінку доказам - кожному конкретно взятому та у сукупності.
Верховний Суд у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, порушивши питання тягаря доказування, виснував, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду стороною позивача не надано належних доказів на підтвердження саме свідомого та умисного ухилення матері від виконання батьківського обов'язку. Матеріали справи не свідчать, що відповідачка вживає алкогольні, наркотичні засоби або психотропні речовини, веде асоціальний спосіб життя, притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків відносно дитини чи за вчинення інших правопорушень. Районний суд правильно виснував, що повідомлені свідками відомості про зловживання відповідачкою алкоголем не підтверджені іншими належними засобами доказування.
ОСОБА_2 повідомляла органу опіки та піклування, що не втратила інтерес до доньки, але наявність обставин, які склалися (існування неприязних стосунків з позивачем та його батьками, працевлаштування в іншому населеному пункті), унеможливлює її участь у вихованні та розвитку дитини.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно не погодився з висновком органу опіки і піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з огляду на його недостатню вмотивованість. Зокрема, виклавши у висновку пояснення матері про наявність у неї перешкод для спілкування з донькою, орган опіки та піклування ці доводи ОСОБА_2 не проаналізував, не перевірив та не зазначив, що існують насправді викладені нею обставини. Отже, суд не може вважати зазначені у висновку відомості про наявність виключних обставин, які достеменно свідчать про свідоме нехтування відповідачкою батьківськими обов'язками щодо дочки ОСОБА_10 і є законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, такими, що відповідають встановленим судом в ході розгляду апеляційної скарги обставинам справи.
ОСОБА_1 у позові зазначає, що з серпня 2016 року проходить військову службу за контрактом, і за специфікою служби з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України постійно перебуває у відрядженнях, у зв'язку з чим дочка постійно проживає з його батьками, які фактично займаються її вихованням та розвитком, допомагають у навчанні. Тобто, перебуваючи в лавах ЗСУ, позивач в силу об'єктивних обставин також не має можливості особисто виховувати дочку та брати участь у її вихованні та розвитку, тому ці обов'язки певною мірою покладені на його батьків.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошував на тому, що підставою звернення з цим позовом є захист прав доньки, забезпечення безпечних умов її життя і здорового розвитку. Проте за матеріалами справи не встановлено, що присутність ОСОБА_2 у житті доньки становить/становитиме загрозу для життя або здоров'я дитини з огляду також і на те, що її батько в силу наявних обставин (служба в лавах ЗСУ) позбавлений можливості в повній мірі особисто виконувати батьківські обов'язки.
З огляду на наведене вище у сукупності та зважаючи, що поведінка відповідачки загалом не свідчить про її неспроможність та відсутність бажання виконувати свої природні батьківські обов'язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів у контексті конкретних обставин цієї справи погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.
Апеляційний суд відхиляє твердження скаржника про те, що такий захід судового впливу як попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням нею батьківських обов'язків мав бути застосований лише у разі особистої участі відповідачки в судовому процесі, зважаючи на те, що визначений районним судом захід впливу не порушує прав ОСОБА_2 . Відповідачка була обізнана про підготовку органом опіки та піклування висновку про доцільність позбавлення її батьківських прав, тому могла передбачати певні можливі наслідки.
Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова