іменем України
03 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/6419/25
Головуючий у першій інстанції - Стельмах А. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/480/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Чернігівська районна державна адміністрація Чернігівської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фермерське господарство «Наша мрія»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та анулювання запису,
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Любарець О.В. звернувся до суду з позовом до Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та анулювання запису. В обґрунтування позову посилався на те, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,2686 га, яка знаходиться в с. Авдіївка.
Вказує, що 28.03.2025 позивачу стало відомо, що право оренди земельної ділянки належить ФГ "Наша Мрія", про що 01.07.2024 реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області внесено запис, проте, як стверджує позивач, ОСОБА_1 договір оренди щодо земельної ділянки з ФГ "Наша Мрія" не укладав.
Тому вважає, що було порушено п. 4 ч. 1 ст. 3, п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку з чим відповідачем допущено протиправні дії зокрема незаконна реєстрація та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право оренди ФГ «Наша мрія» на спірну земельну ділянку.
У позові представник ОСОБА_1 - адвокат Любарець О.В. просив:
визнати протиправними дії державного реєстратора відділу державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо реєстрації та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.07.2024 запису № 56057320 про право оренди ФГ «Наша Мрія» земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , кадастровий номер: 7424980500:06:001:0446;
анулювати запис № 56057320 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора відділу державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про реєстрацію в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.07.2024 запису про право оренди ФГ «НАША МРІЯ» земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , кадастровий номер: 7424980500:06:001:0446.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.05.2025 передано справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та анулювання запису на розгляд Сосницькому районному суду Чернігівської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.
Ухвалою Сосницького районного суду від 06.08.2025 залучено ФГ «Наша Мрія», як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі.
Заочним рішенням Сосницького районного суду від 05.11.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та анулювання запису, відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що сторонами не спростовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424980500:06:001:0446, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності передана в оренду ФГ «Наша Мрія» на підставі укладеного між сторонами договору оренди, який у розумінні ст. 204 ЦК України є правомірним. Також за висновком суду, реєстратор діяв у визначений законом спосіб та дії державного реєстратора щодо реєстрації оренди спірної земельної ділянки за відсутності державного акту в даному випадку були правомірними.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Любарець О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Сосницького районного суду від 05.11.2025 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
За доводами апеляційної скарги рішення судом ухвалено з порушеннями норм матеріального права та суд дійшов помилкового висновку про те, що реєстратор діяв у визначений законом спосіб та дії державного реєстратора були правомірні.
Як вказує заявник, порушене право позивача на користування своєю власністю в оскаржуваному рішенні фактично не знайшло свого захисту, хоча державна реєстрація речового права на підставі неукладеного правочину порушує його права та законні інтереси на розпорядження належною йому земельною ділянкою.
В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, згідно яких у разі, якщо суд дійшов висновку, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, чи помилився в кваліфікації спірних відносин, то відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Заявник вважає, що з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 380/1405/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування у відповідача оригіналів доказів (заяву на проведення реєстраційної дії, чек (квитанція) про оплату проведення реєстраційної дії, пдф копію договору оренди земельної ділянки) і долучення їх до матеріалів справи, а також безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування у ФГ «НАША МРІЯ» оригіналів відомостей або платіжних доручень (платіжної інструкції) про оплату (отримання) орендної плати за 2024 рік за оренду спірної земельної ділянки
Як стверджує заявник, долучення до справи вищевказаних доказів є важливим, оскільки вони містять оригінали документів, на підставі яких була проведена оспорювана державна реєстрація (включаючи оригінал договору оренди з підписами), оскільки ці документи є ключовими письмовими доказами у справі і мають вирішальне значення для встановлення факту підробки договору.
Також заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, згідно яких застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Тому вважає, що ефективним способом захисту права, яке позивач як власник спірної земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації права оренди на підставі неукладеного договору.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві керівник ФГ «Наша мрія» Іващенко Ю.В. просить залишити без змін заочне рішення Сосницького районного суду від 05.11.2025, а апеляційу скаргу - без задоволення. В обґрунтування посилається, що договір оренди спірної земельної ділянки було подано на реєстрацію та оплачено ФГ «Наша Мрія», в результаті чого, відповідачем 30.07.2024 була проведена реєстрація договору, що не є порушенням діючого законодавства, а саме п. 3 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і після укладення договору оренди позивачем було отримано орендну плату в розмірі 6133,4 грн, що підтверджується наданою відомістю № 5 від 19.11.2024. Тому вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачем було проведено всі необхідні реєстраційні дії передбачені чинним законодавством, досліджено документи, суперечностей, які перешкоджають вчиненню реєстраційних дій не виявлено та проведено державну реєстрацію речового права оренди земельної ділянки. Як вказує заявник, законодавцем не передбачено обов'язку державного реєстратора перевіряти справжність підпису на поданих документах, враховуючи відсутність у останнього спеціальних знань, а також даний договір не було визнано не дійсним та/або припиненим шляхом розірвання, що дало можливість реєстратору в силу своїх прав та обов'язків провести реєстрацію договору. А в розумінні ЦПК не доведено та не підтверджено, шляхом надання позивачем належних допустимих доказів, що договори оренди не були підписані позивачем та/або визнанні недійсними та/або припиненими. Заявник також посилається на правивй висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, згідно якого для встановлення факту неукладеності договору потрібно не лише зробити висновок про його непідписання однією зі сторін договору, а й встановити факт невиконання договору, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Враховуючи отримання позивачем коштів за оренду земельної ділянки, відсутність звернення до правоохоронних органів з заявою про самозахват земельної ділянки, що знаходиться в користуванні орендаря, а також не вчинення будь яких дій, які б спричинили неможливість орендарю користуватися земельними ділянками, що належать позивачу, наприклад будь якого письмового звернення до орендаря про припинення користування земельною ділянкою та повернення її власнику, або будь які інші дії які б свідчили про небажання позивача виконувати даний договір, можливо зробити висновок, що даний договір виконується. Крім того, заявник вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотань про витребування доказів, оскільки обґрунтування позивача були не достатніми для того, щоб довести, що витребовувані документи відносяться до суті справи та можуть довести обставини, що стосуються предмету спору.
Відзив на апеляційну скаргу Чернігівською районною державною адміністрацією Чернігівської області до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Судом по справі встановлено, земельна ділянка з кадастровим номером 7424980500:06:001:0446, площею 1,2686 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить на праві власності ОСОБА_1 , яке зареєстровано 25.12.2015 року на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЗ№200516 від 25.02.2009. Оригінал державного акту ЯЗ№200516 втрачено, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.33 т. 1).
Згідно витягу № НВ-9945457932024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06.08.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 7424980500:06:001:0446) складає 34 723,61 грн (а.с. 34 т. 1).
З інформації Держаного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.03.2025 вбачається, що на земельну ділянку, кадастровий номер 7424980500:06:001:0446, Чернігівською районною державною адміністрацією Чернігівської області 01.07.2024 зареєстровано право оренди ФГ «Наша Мрія», номер запису про право 56057320 (а.с. 38 т. 1).
Також судом встановлено, що 01.07.2024 між ОСОБА_1 та ФГ «Наша Мрія» був укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7424980500:06:001:0446, площею 1,2686 га, яка розташована на території с. Авдіївка, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області, на умовах строковості та платності. Договір підписано особистими підписами ОСОБА_1 та представника ФГ «Наша Мрія» Іващенка Ю.В. (а.с.123-127 т. 1).
26.07.2024 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Довбиш Ю.Г. по земельній ділянці, кадастровий номер: 7424980500:06:001:0446, на підставі поданого договору оренди землі б/н від 01.07.2024 року внесено запис про інше речове право (право оренди земельної ділянки), орендар ФГ «Наша Мрія», орендодавець ОСОБА_1 .
Відповідно до відомості про виплату готівки № 5 за листопад 2024 року, ОСОБА_1 отримав від ФГ «Наша Мрія» грошові кошти в розмірі 6133,4 грн (а.с. 121-122 т. 1).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що сторонами не спростовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424980500:06:001:0446, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності передана в оренду ФГ «Наша Мрія» на підставі укладеного між сторонами договору оренди, який у розумінні ст. 204 ЦК України є правомірним. Також за висновком суду, реєстратор діяв у визначений законом спосіб та дії державного реєстратора щодо реєстрації оренди спірної земельної ділянки за відсутності державного акту в даному випадку були правомірними.
Проте, повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не може, оскільки до висновку про відмову у задоволенні вимог суд першої інстанції прийшов з помилкових мотивів, враховуючи наступне.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне права або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями ч. 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У ст. 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав; нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.
Статтею 4 Закону (в редакції станом на 01.07.2024) передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на майбутній об'єкт нерухомості; спеціальне майнове право на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: раво користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Згідно положень ст. 2, 3 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За матеріалами справи, як було правильно встановлено судом першої інстанції, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 252301653 від 12.04.2021 за позивачем зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 74249805000:06:001:0446 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 25.02.2009.
У позові про визнання протиправними дій та анулювання запису про державну реєстрацію права оренди, ОСОБА_1 посилався на те, що йому стало відомо про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на ФГ "Наша Мрія", проте договір оренди щодо земельної ділянки з ФГ "Наша Мрія" він не укладав та вважає, що порушені його права як власника земельної ділянки, переданої без його відома в оренду.
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд враховує наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається. Обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення. Застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства та не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17).
Під час вирішення питання щодо належності обраного позивачем способу захисту права позивача, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 березня 2024 року у справі №134/154/20.
Зокрема Верховний Суд у цій постанові зазначив таке: «Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені устатті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (п. 148)).
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (п. 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності (права оренди) не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності (орени) має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року № 359/3373/16-ц, від 29 листопада 2023 року.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось представником позивача і в апеляційному суді, що були пред'явлені вимоги про анулювання запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ФГ «Наша мрія» права оренди спірної земельної ділянки.
Разом з тим, пред'явлення позивачем вимоги про анулювання запису про державну реєстрацію права оренди за ФГ «Наша мрія» не відновить його права, які він вважає порушеними, оскільки залишаються чинними підстави набуття права оренди ФГ «Наша мрія» на спірну земельну ділянку.
Відтак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424980500:06:001:0446, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності передана в оренду ФГ «Наша Мрія» на підставі укладеного між сторонами договору оренди, який у розумінні ст. 204 ЦК України є правомірним. Крім того за висновком суду, реєстратор діяв у визначений законом спосіб та дії державного реєстратора щодо реєстрації оренди спірної земельної ділянки за відсутності державного акту в даному випадку були правомірними, проте до таких висновків суд першої інстанції прийшов з помилкових мотивів, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7424980500:06:001:0446 не відповідає змісту порушеного права чи інтересу, характеру його порушення, та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий спосіб захисту є неефективним, оскільки не призведе до відновлення прав позивача, як власника земельної ділянки з кадастровим номером 7424980500:06:001:0446.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18).
Враховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про анулювання запису в державному реєстрі речових прав про право оренди ФГ «Наша Мрія» не відповідають належному способу захисту, оскільки у разі їх задоволення судом порушені права позивача на земельну ділянку відновлені не будуть.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивача є вимоги про визнання відсутнім права оренди, проте такі вимоги позивачем заявлені не були.
Суд першої інстанції викладене залишив поза увагою та дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивувавши свої висновки тим, що укладений договір оренди спірної земельної ділянки з ФГ «Наша мрія» у розумінні ст. 204 ЦК України є правомірним і реєстратор діяв у визначений законом спосіб, тобто з помилкових мотивів.
З врахуванням викладеного не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги щодо не врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, згідно яких у разі, якщо суд дійшов висновку, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, чи помилився в кваліфікації спірних відносин, то відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм та щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання про витребування у відповідача оригіналів доказів (заяву на проведення реєстраційної дії, чек (квитанція) про оплату проведення реєстраційної дії, пдф копію договору оренди земельної ділянки), витребування у ФГ «НАША МРІЯ» оригіналів відомостей або платіжних доручень (платіжної інструкції) про оплату (отримання) орендної плати за 2024 рік за оренду спірної земельної ділянки і долучення їх до матеріалів справи, оскільки відсутні підстави для застосування обраного позивачем способу захисту, враховуючи, що він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивача і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
Подібні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 та від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та можуть бути підставами для задоволення позовних вимог з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту.
З врахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції слід - зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову з викладенням мотивів відмови у редакції цієї постанови.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04.02.2026.
Головуючий Судді: