Справа № 591/3873/25
Номер провадження 22-ц/816/1490/26
Номер провадження 22-ц/816/1491/26
05 лютого 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Замченко А.О. (суддя-доповідач),
суддів - Петен Я.Л., Сидоренко Я.Л.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
у присутності позивача ОСОБА_1 , представника ГУНП в Сумській області - Грищенко В.Л., представника Сумської обласної прокуратури - Гладенка Я.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивачу ОСОБА_1
на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2025 року (повний текст виготовлено 22 грудня 2025 року) та рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2025 року в складі судді Ніколаєнко О.О. (повний текст виготовлено 22 грудня 2025 року), ухвалені в м. Суми,
апеляційну скаргу відповідача Головного управління Національної поліції в Сумській області
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2025 року в складі судді Ніколаєнко О.О., ухвалене в м. Суми,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Сумській області, третя особа: Державна казначейська служба України у Сумській області, про відшкодування майнової та моральної шкоди,
11.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до Сумської обласної прокуратури, ГУНП в Сумській області з позовом, який у подальшому уточнив. Позов мотивував тим, що слідчим відділом Сумського РУП ГУНП в Сумській області проводиться досудове розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні №42012110020000108 від 10.12.2012 за ст. 172, 175, 358 КК України, процесуальне керівництво в якому здійснює Окружна прокуратура м. Суми. Вказував, що протягом 12 років вчиняється умисне порушення вимог розумного строку та перешкоджання прийняттю відповідного процесуального рішення, завершення досудового розслідування, внаслідок чого винні особи будуть звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Зазначав, що він працював на посаді керівника дільниці по відбору залишків металу та підготовки земель для рекультивації в ТОВ «Укрвтормет-Союз» з листопада 2007 року та в подальшому співробітниками товариства були свідомо підроблені накази задля обґрунтування заперечень у суді щодо наявності трудових відносин, тому рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16.03.2012 було відмовлено в задоволенні його позову. Протягом 12 років органом досудового розслідування та прокуратурою не здійснюється виконання завдань кримінального провадження та порушено вимоги розумного строку, здійснюється перешкоджання в повідомленні про підозру, у зв'язку з чим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26.09.2022 та постановою Сумського апеляційного суду від 16.02.2023 у справі №591/6453/21 задоволено його позов та стягнуто завдану йому моральну шкоду.
Також зазначав, що він працював на посаді начальника дільниці на полігоні по захороненню відходів ливарного виробництва від ТОВ «Укрвтормет-Союз» з січня 2007 по травень 2011 року, а з травня 2011 року по час звернення з позовом перебуває у вимушених прогулах з вини вказаного товариства. Оскільки керівництво товариства відмовляється визнавати факт трудових відносин, вважає, що за період часу з 01.01.2007 по травень 2025 року його сума заборгованості по заробітній платі становить 1383158 грн, яку розраховує виходячи з розміру середньої заробітної плати по регіону. Крім того, зазначає, що протоколами допитів свідків у кримінальному провадженні підтверджується факт виконання позивачем робіт, як працівником ТОВ «Укрвторметсоюз», та визначений розмір оплати праці 5000 грн щомісячно.
Тривале затягування та неналежне досудове розслідування призводить до його душевних страждань і переживань, чим йому заподіяна моральна шкода. Втрата роботи та неправомірне затягування поновлення його прав призвело до втрати родини, перешкоджанню спілкуванню з його малолітньою донькою. Крім того, він має проблеми з оформленням пенсії. 28.06.2025 йому виповниться 60 років, він буде звільнений з військової служби і залишиться без грошового забезпечення у вигляді пенсії.
Посилаючись на викладені обставини, просив стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом списання казначейством коштів з рахунку Державного бюджету на його користь 1383158 грн на відшкодування заборгованості по заробітній платі, 2000000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 22.12.2025 закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури, ГУНП в Сумській області, третя особа: Державна казначейська служба України у Сумській області, про відшкодування майнової та моральної шкоди в частині вимог про стягнення за рахунок Державного бюджету України 1000000 грн на відшкодування заборгованості по заробітній платі.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22.12.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000 грн компенсації моральної шкоди. В іншій частині вимог відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Не погоджуючись з ухвалою та рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, положення і рішення ЄСПЛ, просить скасувати ухвалу та рішення суду та постановити нове рішення, яким стягнути на його користь 1383158 грн заборгованості по заробітній платі, 2000000 грн моральної шкоди.
При цьому зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що держава несе відповідальність за неефективність досудового розслідування, що закріплено в постановах Верховного Суду. Зазначає, що при визначенні судом компенсації в розмірі 2000 грн, судом вчинені дії виключно в інтересах службових осіб органу досудового розслідування та прокуратури, не взято до уваги, що на даний час він має значні проблеми з оформленням пенсії, оскільки 28.06.2025 йому виповнилося 60 років і він був звільнений з військової служби за віком та залишився без грошового забезпечення у вигляді пенсії. Будучи учасником бойових дій, маючи державні нагороди, приречений до жебракування та злиднів.
Відповідач ГУНП в Сумській області також не погодився з рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що позивач на обґрунтування своїх вимог не надав жодного підтвердження та розрахунку отриманої моральної шкоди, та що суд першої інстанції не врахував, що розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення особи; що позивач під час оскарження рішень слідчого в кримінальному провадженні реалізовував своє конституційне право на доступ до правосуддя в кримінальному процесі відповідно до ст. 303 КПК України. Вважає, що оскарження рішень слідчого передбачено законом і жодним чином не доводить вину правоохоронних органів, а свідчить про реалізацію сторонами кримінального провадження конституційного права на доступ до правосуддя.
08.01.2026 ГУНП в Сумській області подало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
21.01.2026 Сумська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми - без змін.
При цьому вказує, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що обов'язок зі сплати заробітної плати покладається виключно на роботодавця, а держава не несе відповідальності перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Також звертає увагу, що суд першої інстанції внаслідок системної бездіяльності органів досудового розслідування стягнув на користь позивача 2000 грн моральної шкоди, при визначенні розміру якої врахував усі обставини справи.
Інші учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу, проти задоволення апеляційної скарги ГУНП в Сумській області заперечував, пояснення представника відповідача Грищенко В.Л., яка підтримала апеляційну скаргу ГУНП в Сумській області, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечувала, пояснення представника прокуратури - Гладенка Я.Ю., який просив судові рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10.12.2012 до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 внесені відомості за №42012110020000108 за ч. 1 ст. 175 КК України щодо порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці керівництвом ТОВ «Укрвтормет-Союз» (а. с. 14).
На даний час кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування, про підозру нікому не повідомлено. ОСОБА_1 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні.
У вересні 2021 року останній звертався з позовом до Сумської обласної прокуратури, ГУНП в Сумській області, ГУ Державної казначейської служби у Сумській області про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позов був мотивований тими ж підставами, що і в даній справі: надмірна тривалість (на той час 9 років) досудового розслідування. Просив відшкодувати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання казначейством коштів з рахунку Державного бюджету на його користь 1000000 грн на відшкодування заборгованості по заробітній платі, 165000 грн за виконані роботи майнової шкоди, 1000000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26.09.2022, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 16.02.2023, у справі №591/6453/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування (а. с. 20 - 34).
Зазначені судові рішення були мотивовані тим, що судом встановлені обставини щодо надмірної тривалості досудового розслідування в кримінальному провадженні №42012110020000108, та що систематичне скасування постанов про закриття кримінального провадження, надмірна його тривалість здатні призвести до моральних страждань, тому доводи позовної заяви про заподіяння позивачу моральної шкоди заслуговують на увагу суду.
У частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в рішенні в справі №591/6453/21 суд зазначив, що питання відшкодування заборгованості по заробітній платі та за виконані ним роботи не відноситься до безпосередньої компетенції відповідача. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Суду не надано доказів того, що зазначені позивачем втрати є майновою шкодою, спричиненою внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача. Тому в задоволенні цих вимог було відмовлено.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження №42012110020000108 вбачається, що після 26.09.2022 (дати ухвалення судом рішення в справі №591/6453/21) здійснювались такі дії:
- 11.11.2022 ухвалено постанову про закриття кримінального провадження в частині кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку (том 5 матеріалів кримінального провадження а. с. 83 - 87);
- 11.11.2022 ухвалено постанову про зміну попередньої кваліфікації кримінального проступку за ч. 1 ст. 358 КК України на кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 358 КК України (том 5 матеріалів кримінального провадження а. с. 90);
- 06.12.2023 ухвалено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 3 ст. 358 КК України (зазначена постанова скасована ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.08.2024 у справі №592/13687/24) (а. с. 45 - 53, том 5 матеріалів кримінального провадження а. с. 93 - 97, 99 - 100);
- 30.12.2024 ухвалено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (зазначена постанова скасована ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.02.2025 у справі №592/2666/25) (а. с. 35 - 44, том 5 матеріалів кримінального провадження а. с. 105 - 113);
- 16.07.2025 ухвалено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (зазначена постанова скасована ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.08.2025 у справі №592/13245/25) (а. с. 139 - 149, том 5 матеріалів кримінального провадження а. с. 155 - 163).
19.08.2025 ОСОБА_1 звертався до Окружної прокуратури м. Суми зі скаргою на недотримання розумних строків під час досудового розслідування. Скарга розглянута не була, що стало підставою для звернення останнього зі скаргою на бездіяльність прокурора до суду. Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05.09.2025 скаргу задоволено та зобов'язано прокурора розглянути скаргу ОСОБА_1 від 19.08.2025 (а. с. 130 - 135).
Постановляючи ухвалу про закриття провадження в частині вимог про стягнення 1000000 грн на відшкодування заборгованості по заробітній платі, місцевий суд виходив з того, що є рішення, яке набрало законної сили, ухвалене в спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №640/7778/18 зроблено висновок, що закриття провадження в справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що в будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №320/9224/17 зазначено, що за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження в справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №761/7978/15-ц зазначено, що необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).
Отже, суд закриває провадження в справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №522/8873/22, від 18.10.2023 у справі №404/6883/18.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, закриваючи провадження в частині вимог про стягнення за рахунок Державного бюджету України 1000000 грн на відшкодування заборгованості по заробітній платі, встановив, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26.09.2022, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 16.02.2023, у справі №591/6453/21 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури, ГУНП в Сумській області, ГУ Державної казначейської служби України в Сумській області про стягнення 1000000 грн заборгованості по заробітній платі.
З рішення суду в цивільній справі №591/6453/21 вбачається, що позивач ОСОБА_1 як на підставу свого позову, як і в даній справі, посилався на те, що він працював на посаді начальника дільниці на полігоні по захороненню відходів ливарного виробництва від ТОВ «Укрвтормет-Союз» з січня 2007 по травень 2011 року, а з травня 2011 року по час звернення з позовом перебував у вимушених прогулах з вини вказаного товариства. Мотивуючи тим, що керівництво товариства відмовляється визнавати факт трудових відносин, просив стягнути на свою користь 1000000 грн на відшкодування заборгованості по заробітній платі.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в справі №591/6453/21, суди виходили з того, що питання відшкодування заборгованості по заробітній платі не відноситься до безпосередньої компетенції відповідача, а держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Сумської обласної прокуратури, ГУНП в Сумській області з позовом, в якому просив стягнути на його користь 1383158 грн заборгованості по заробітній платі. При цьому вказав аналогічні обставини що й у справі №591/6453/21.
Аналіз матеріалів справи №591/6453/21 та зміст оскарженої ухвали суду першої інстанції свідчать про те, що сторони, підстави та предмет позову в справі, яка переглядається, є тотожними сторонам, підставам та предмету позову в справі №591/6453/21, в якій ухвалені судові рішення, що набрали законної сили.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення в справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Ураховуючи те, що набрали законної сили судові рішення в справі №591/6453/21, ухвалені щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в частині вимог про стягнення 1000000 грн на відшкодування заборгованості по заробітній платі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнення з Державного бюджету України на користь останнього 2000 грн компенсації моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що після ухвалення рішення суду від 26.09.2022 у справі №591/6453/21, яким вже було констатовано порушення розумних строків, ситуація в кримінальному провадженні №42012110020000108 принципово не змінилася. Протягом 2022 - 2025 років органом досудового розслідування тричі виносилися постанови про закриття провадження, які в подальшому скасовувалися слідчими суддями. Будь-яких слідчих дій протягом цього періоду не проводилося. Така практика свідчить про системну бездіяльність та формальний підхід до розслідування, що триває понад 12 років. Це позбавляє позивача правової визначеності та надії на ефективний захист його прав. Вказана невизначеність спричиняє позивачу душевні страждання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (див. постанову Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі №6-501цс17).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20, від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).
Для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу або орган місцевого самоврядування: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача (див. близькі за змістом висновки в пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21).
Розумність строків згідно зі ст. 7 КПК України належить до загальних засад кримінального провадження.
У статті 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша - друга статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №569/20510/19).
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі №279/1834/22).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме: щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, в якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір компенсації моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №477/874/19).
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає в неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12.07.2007) (див. постанову Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №522/22008/15-ц).
Саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі в таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача в справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (див. пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснення щоденної діяльності, підрив репутації тощо.
Колегія суддів з наведеними висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки встановлені судом факти свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування в справі, яка не є занадто складною, повідомлення про підозру жодній особі не здійснено, кримінальне провадження хоча й закривалося тричі, але такі постанови були скасовані слідчими суддями.
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ГУНП в Сумській області про те, що скасування судом окремих процесуальних рішень слідчого не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки в цій справі правовою підставою для відшкодування моральної шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме надмірна тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи апеляційної скарги.
Оцінюючи рівень душевних переживань позивача, суд першої інстанції виходив з того, що останній був вимушений систематично оскаржувати постанови слідчого про закриття кримінального провадження №42012110020000108, звертатися до прокуратури зі скаргою на недотримання розумних строків під час досудового розслідування та до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність прокурора, що вимагало від нього значних витрат часу, зміни способу життя та позбавляло правової визначеності і надії на ефективний захист його прав.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо завдання позивачеві моральної шкоди. Визначаючи розмір моральних страждань, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сума відшкодування в розмірі 2000 грн буде достатньою сатисфакцією за порушені права позивача, а також відповідатиме критерію справедливості, добросовісності та розумності.
Верховний Суд багато разів акцентував увагу, що визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначення розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості. Оскільки суд першої інстанції відповідні критерії врахував та належним чином обґрунтував висновок у частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, відсутні підстави вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права при ухваленні рішення в цій частині, а наведені в апеляційних скаргах позивача та відповідача доводи зводяться до незгоди з висновком суду та не є підставою для скасування рішення в частини визначення розміру моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №359/6728/22 зроблено висновок, що особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину. Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування в кримінальному провадженні, викладені також у постановах Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №398/3747/22, від 11.04.2024 у справі №335/12338/19, від 22.05.2024 у справі №757/30529/22, від 31.07.2024 у справі №183/960/23, від 30.09.2024 у справі №201/227/23, від 02.10.2024 у справі №554/2588/23, від 31.10.2024 у справі №463/1700/21.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine»), заява №29979/04; рішення від 22.11.2005 у справі «Антоненков та інші проти України» («Antonenkov and others v. Ukraine»), заява №14183/02).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.
При цьому в справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, ЄСПЛ виходить з презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» («Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine»), заява №40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15.01.2009 у справі «Бурдов проти Росії» (№2) («Burdov v. Russia» (no. 2), заява №33509/04, в якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».
Аналогічна позиція викладена в рішенні від 27.07.2004 у справі «Ромашов проти України» («Romashov v. Ukraine»), заява №67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_1 не була завдана моральна шкода, є необґрунтованими, оскільки про факт завдання такої шкоди свідчить надмірна тривалість досудового розслідування в кримінальному провадженні, яке триває 12 років, не закінчене на цей час, і яке не є для позивача ефективним з точку зору відновлення його порушених прав.
Доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції неналежним чином визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, відхиляються колегією суддів, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд керувався принципами розумності, справедливості та співмірності.
Що стосується рішення місцевого суду в частині відмови стягнути 383158 грн відшкодування заборгованості по заробітній платі, то місцевий суд виходив з того, що обов'язок з виплати заробітної плати покладається виключно на роботодавця.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обов'язок з виплати заробітної плати покладається виключно на роботодавця. Кримінальне провадження №42012110020000108 є засобом встановлення вини посадових осіб роботодавця, але не перекладає майновий обов'язок роботодавця з виплати заробітної плати на державний бюджет.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційних скарг не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2025 року та рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року.
Головуючий - Анна ЗАМЧЕНКО
Судді: Яна ПЕТЕН
Алла СИДОРЕНКО