Номер провадження: 22-ц/813/612/26
Справа № 519/744/25
Головуючий у першій інстанції Москаленко І.О.
Доповідач Погорєлова С. О.
27.01.2026 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та припинення сервітуту, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи - Приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Кармасьової Олесі Володимирівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним, на ухвалу Південного міського суду Одеської області про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Москаленко І.О. 25 серпня 2025 року у м. Південне Одеської області, -
встановила:
У провадженні Південного міського суду Одеської області знаходиться вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та припинення сервітуту, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
22.08.2025 року до суду першої інстанції від представника ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, у якій заявник просив забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що незастосування заходів забезпечення позову може призвести до того, що обраний спосіб захисту у цій справі не буде ефективним, оскільки у разі вчинення будь - яких дій щодо відчуження майна, яке є предметом оспорюваного договору, буде неможливим виконання рішення у випадку задоволення зустрічного позову та зумовить необхідність подальшого звернення до суду з метою повернення майна.
Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 25.08.2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що подання заяви про забезпечення позову обумовлене тим, що ОСОБА_2 може вчинити будь-які дії зі спірною квартирою (відсутність арешту надає право власнику на свій розсуд розпоряджатись квартирою, а саме: продати, подарувати, передати в іпотеку тощо), що в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі №519/590/20, яким встановлено, що ОСОБА_1 має право користування відповідною площею у спірній квартирі та має право вселення у вказане житлове приміщення. У разі відчуження ОСОБА_2 спірного нерухомого майна, ОСОБА_1 не зможе реалізувати надане йому право користування квартирою.
Сторони про розгляд справи на 27.01.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились.
27.01.2026 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та його представника.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному ст. ст. 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20).
За змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18).
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
У ч. 1 ст. 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у п. 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 року у справі № 754/5683/22 дійшла висновку, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У даній позивач за первісним позовом пред'явив вимогу до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та припинення сервітуту.
Предметом зустрічних вимог ОСОБА_1 є визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 має на меті захистити своє право користування нерухомим майном, яке внаслідок укладення оспорюваного правочину було зареєстровано за ОСОБА_2 , який, у свою чергу, оскаржує право користування ОСОБА_1 належною йому квартирою.
За змістом ст. 26 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.
Колегія суддів зазначає, що у разі визнання судом першої інстанції недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, то вказане так чи інакше вплине лише на подальший правовий режим цього нерухомого майна. При цьому, зміна власника квартири не пов'язана із правом користування цим житловим приміщенням, яке належить ОСОБА_1 на підставі рішення суду у справі №519/590/20, яким встановлено, що позивач за зустрічним позовом має право користування відповідною площею у спірній квартирі та має право вселення у вказане житлове приміщення.
Відтак, колегія суддів доходить висновку, що вибраний позивачем вид забезпечення позову не є співмірним із заявленою в цій справі вимогою зустрічного позову, оскільки особа, яка має право користування житловою площею не може обмежувати право власника на реалізацію свого майна.
Отже, можливе подальше відчуження відповідачем спірної квартири не перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача за зустрічним позовом з огляду на те, що такий правочин не вплине на реалізацію права користування житловим приміщенням ОСОБА_1 , яке встановлено рішенням суду, що набрало законної сили.
Вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у разі відчуження ОСОБА_2 спірного нерухомого майна, апелянт не зможе реалізувати надане йому право користування квартирою.
Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, представником ОСОБА_1 не доведено реальних намірів ОСОБА_2 відчужити вищевказану квартиру.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача за зустрічним позовом щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, вважаючи недоведеними доводи позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення у обраний позивачем спосіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Південного міського суду Одеської області від 25.08.2025 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Південного міського суду Одеської області від 25 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 04 лютого 2026 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе