05.02.26
22-ц/812/196/26
Єдиний унікальний номер судової справи: 489/4407/25
Номер провадження 22-ц/812/196/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
05 лютого 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Коваленка І.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (надалі - АТ «Сенс Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат,
У червні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», в подальшому перейменоване в Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (надалі - АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № SME0000651.
За умовами кредитного договору позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання були надані грошові кошти в сумі 20 000 доларів США.
Відповідно до договору, позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.
З метою забезпечення умов виконання кредитного договору № SME0000651, 28 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SME0000651/1, за умовами якого за неналежне виконання позичальником кредитних зобов'язань поручитель відповідає солідарно.
Крім того, 28 квітня 2007 року на забезпечення умов виконання кредитного договору № SME0000651 між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SME0000651/2, відповідно до умов якого останній відповідає за невиконання боржником умов кредитного договору.
12 серпня 2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2011 року у справі № 2-486/11 на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № SME0000651 від 28 квітня 2007 року в розмірі 85 215,41 грн.
На підставі виконавчого листа, виданого Центральним районним судом міста Миколаєва 17 жовтня 2011 року відкрито виконавче провадження № 66684600.
Внаслідок невиконання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, АТ «Сенс Банк» має право на пред'явлення позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Посилаючись на викладене та на те, що до теперішнього часу рішення суду не виконано, позивач просив суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь 61 138,24 грн заборгованості з яких: 48 467,99 грн інфляційні втрати та 12 670,25 грн - 3% річних нараховані на суму 85 215,41 грн за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
У відзиві на позов відповідачі просили відмовити АТ «Сенс Банк» в задоволенні вимог, посилаючись на те, що зміст статті 625 ЦК України не передбачає, що Банк як кредитор має право стягнути з відповідачів заборгованість за невиконання рішення суду, статтею 431 ЦК України «Звернення судових рішень до виконання» не встановлено відповідальності за невиконання боржником рішення суду за кредитним договором, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України.
Крім того, зазначають, що посилання позивача на постанови Верховного Суду є нікчемними, так як вимоги статті 10 ЦПК України не передбачають, що суд вирішує справи за постановами Верховного Суду.
Стверджують, що позивач умисно проігнорував Закон України № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану».
Отже, на думку відповідачів, суд може застосувати вимоги частини другої статті 6, статей 42, 129 Конституції України та відмовити Банку в задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість.
07 жовтня 2025 року відповідачі надіслали заперечення проти доводів представника АС «Сенс Банк» в яких вони вказали, що заборгованість за кредитним договором вже встановлена рішенням суду, а тому така заборгованість не може бути переглянута інакше ніж в апеляційному або касаційному порядку; загальна позовна давність установлюється у три роки, у зв'язку з чим Банк може стягнути заборгованість тільки за період з 03 червня 2022 року по 03 червня 2025 року разом з тим за вимогами Закону України № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» Банк не може стягнути заборгованість за кредитним договором за вказаний період.
У такому разі, на думку відповідачів, суд може у відповідності до вимог ч.3 ст. 267 ЦК України застосувати позовну давність за заявою відповідачів та відмовити Банку у позові.
Крім того, враховуючи, що стаття 625 ЦК України не містить положень, що Банк як кредитор має право стягнути із відповідача за невиконання рішення суду три проценти річних; відповідальність за невиконання рішення суду не є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання; стаття 431 ЦПК України не встановлює способу виконання рішення шляхом застосування вимог частини другої статті 625 ЦК України; те, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції; те, що примусове виконання рішень здійснюється на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
У такому разі, на думку відповідачів, суд у відповідності до вимог пункту 2 частини другої статті 200 ЦПК України може закрити провадження у справі у зв'язку із необґрунтованістю позову.
Рішенням Інгуського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс Банк» 12 530,16 грн трьох процентів річних та 46 934,11грн інфляційних втрат, всього 59 464,27 грн за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від12 травня 2011 року у справі № 2-486/11.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» 12 530,16 грн трьох процентів річних та 46 934,11грн інфляційних втрат, всього 59 464,27 грн. за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від12 травня 2011 року у справі № 2-486/11.
Стягнуто в рівних частинах зОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір в сумі 2 356,02 грн, з кожного по 785,34 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що звернення позивача з позовом про солідарне стягнення з відповідачів нарахувань, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з невиконанням рішення суду є правомірним. Оцінивши наявні в справі докази, якими підтверджено порушення грошових зобов'язань відповідачів присуджених рішенням суду, з урахуванням позовної давності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зміст статті 625 ЦК України не передбачає, що Банк як кредитор має право стягнути з відповідачів заборгованість за невиконання рішення суду.
Крім того, статтею 431 ЦК України «Звернення судових рішень до виконання» не встановлено відповідальності за невиконання боржником рішення суду за кредитним договором, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, примусове виконання судових рішень здійснюється на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
До того ж, посилання позивача на постанови Верховного Суду з вказівками про застосування ч.2 ст. 625 ЦК України до невиконаних рішень суду є нікчемними, оскільки у статті 10 ЦПК України не зазначено, що суд вирішує справи за постановами Верховного Суду, а відповідно до ст. 417 ЦПК вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції тільки під час нового розгляду справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 28 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №SME0000651, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 20 000 доларів США строком користування на 36 календарних місяців, тобто до 22 квітня 2010 року зі сплатою 19% річних за користування кредитом, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит, належно виконувати усі умови, необхідні для отримання кредиту, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, що передбачені цим договором.
В подальшому, між ОСОБА_1 та Банком до кредитного договору №SME0000651 були укладені додаткові угоди, якими раніше встановлений кінцевий строк повернення кредиту не змінювався.
З метою забезпечення виконання зобов'язання 28 квітня 2007 року за кредитним договором №SME0000651 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір поруки №SME0000651/1 та №SME0000651/2 за яким останні зобов'язалася солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 травня 2011 року у справі № 2-486/11 позов АТ «Альфа-Банк» задоволено частково та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № SМЕ0000651 від 28 квітня 2007 року в сумі 85 215,41 грн, яка складається із: заборгованості за основним та простроченим кредитом 52 704, 13 грн, заборгованість по процентам 2 511, 28 грн та пені 30 000 грн.
12 серпня 2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа - Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції та 30 листопада 2022 року внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виконавче провадження № 66684600 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Центральним районним судом міста Миколаєва 17 жовтня 2011 року відносно боржника ОСОБА_2 прийнято до виконання постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. від 04 квітня 2025 року.
Задовольняючи часткового позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втратсолідарно, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання боржником та поручителями грошового зобов'язання згідно рішення суду у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14/591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2011 року (справа № 2-486/11) за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору та договір поруки недійсними, стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 28 квітня 2007 року на загальну суму 85 215,41 грн, а також вирішено питання про судові витрати.
Отже, вказаним судовим рішенням у справі №2-486/11 підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед Банком у розмірі 85 215,41 грн та його порушення.
На теперішній час вказане рішення суду не виконане, тобто зобов'язання відповідачів не припинилося, тому передбачені ст. 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції врахував вказані висновки та дійшов обґрунтованого висновку про можливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму невиконаного грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Пред'являючи позов АТ «Альфа-Банк», для здійснення обчислення сум, визначених статтею 625 ЦК України взято базову суму, яка визначена судовим рішенням у розмірі 85 215,41 грн.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та нарахованих інфляційних втрат за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, суд першої інстанції враховуючи пропуск строку позовної давності до вимог з 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року вважав за можливе стягнення з відповідачів солідарно за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року на користь позивача 12 530,16 грн 3% річних та 46 934,11 грн інфляційних втрат.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що зміст статті 625 ЦК України не передбачає право Банку як кредитора стягнути з відповідачів заборгованість за невиконання рішення суду не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
У постанові Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справа № 752/9858/21 (провадження №61-6097св23) зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
До того ж, як встановлено на теперішній час виконавчі листи відносно відповідачів, які видані на підставі Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2011 року перебувають на виконані у приватного виконавця Баришнікова А.Д.
Отже, з огляду на вказані вище норми та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Твердження про те, що судом невірно застосовано висновки, які містяться у постановах Верховного Суду, оскільки відповідно до ст. 417 ЦПК вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції тільки під час нового розгляду справи не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на таке.
Так, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші в апеляційних скаргах доводи зводяться до підстав позову та заперечень які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст складено 05 лютого 2026 року.